29 квітня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого (відеоконференція) ОСОБА_6
захисника (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2025 року в кримінальному провадженні №12024262020002973 від 27.07.2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, директора ТОВ «Компанія Севіт», одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України,-
Вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України та призначеного покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку районного суду, 27 липня 2024 р. до міжнародного пункту пропуску «Дяківці-Раковець» в с. Дяківці Чернівецького району Чернівецької області прибув ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
ЄУНСС: 714/1455/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_8
НП: 11-кп/822/92/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
де в подальшому, близько 18.00 год., діючи умисно, протиправно, за сприяння у
безперешкодному перетині кордону на виїзд з України, у зв'язку тим, що не мав всіх необхідних документів для перетину державного кордону України під час режиму воєнного стану та з метою перетнути державний кордон України під час такого режиму, надав неправомірну вигоду працівнику Державної прикордонної служби України ОСОБА_9 , в сумі 200 Євро, а саме купюрами номіналом по 50 Євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 27.07.2024 р. становить 8 936 грн. 60 коп.
На вказаний вирок надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 , в якій захисник не погоджується із прийнятим рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим.
Вважає, що вина ОСОБА_6 не доведена поза розумними сумнівом, обвинувачення фактично ґрунтується лише на одному електронному доказі, який є неналежним, недостовірним, автентичність та справжність якого перевірити та підтвердити процесуальним шляхом неможливо.
Вказує, що районний суд залишив поза належною увагою те, що свідок ОСОБА_9 є працівником правоохоронного органу, та напряму зацікавлений у виявленні та протидії фактам корупції.
Стверджує, що ОСОБА_9 було порушено вимоги ЗУ «Про запобігання корупції», якими чітко регламентовано дії службової особи під час надання чи пропозиції неправомірної вигоди.
Зокрема, ОСОБА_9 не залучив жодних свідків для підтвердження факту пропозиції чи надання неправомірної вигоди, а також не здійснив письмового повідомлення про пропозицію неправомірної вигоди свого безпосереднього керівника.
Зазначає, що від показань ОСОБА_9 про надання чи ненадання йому неправомірної вигоди залежить питання кваліфікації його дій як службової особи, а тому ОСОБА_9 зацікавлений оговорити ОСОБА_6 переклавши всю відповідальність на нього.
Вказує, що свідок ОСОБА_10 надавав показання з чужих слів, оскільки не був присутнім на місці вчинення кримінального правопорушення, а про обставини повідомив виключно зі слів самого ОСОБА_11 .
На думку захисника, свідок ОСОБА_10 також зацікавлений надати суду покази, які будуть узгоджуватись з показами свідка ОСОБА_9 , оскільки ОСОБА_10 є працівником ДПС України.
Стверджує, що наявний у матеріалах справи відеозапис із службового кабінету ОСОБА_11 був здійснений на власний технічний засіб, що робить такий відеозапис недостовірним.
Звертає увагу на те, що відеозапис із службового кабінету візуально не відображає дату та час проведення відеозймоки, сам відеофайл був створений через 12 днів після подій, які інкримінуються ОСОБА_6 .
Вказує, що під час розгляду кримінального провадження не було встановлено та досліджено записуючий пристрій на який було зроблено відеозапис у службовому кабінету ОСОБА_11 , а тому неможливо виключити факт монтування чи внесення змін до відеофайлу.
Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо.
Зазначає, що єдиним належним доказом обвинувачення є покази свідка ОСОБА_9 , які суперечать показам ОСОБА_6 , що ставить під сумнів покази свідка, а всі сумніви тлумачиться на користь обвинуваченого.
На думку захисника, суд першої інстанції прийшов висновку що, вина обвинуваченого може підтверджуватись зміною лінію захисту на певній стадії кримінального провадження, а саме у зв'язку із тим, що сторона захисту повністю заперечує вчинення кримінального правопорушення і вказує на необхідність з'ясування чи мало місце провокування злочину.
Просить скасувати оскаржуваний вирок і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за 1 ст. 369 КК України на підставі ст. 284 КПК України у зв'язку і тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Заслухавши доповідь судді, яка виклала суть вироку та доводи апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав наведених в апеляційній скарзі та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, що передбачає його оцінку відповідності нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що даних вимог закону районним судом було дотримано.
При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених, як окремо так і у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Так, районним судом було допитано обвинуваченого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також досліджено письмові докази кримінального провадження та надано їм відповідну оцінку, з чим погоджується апеляційний суд при їх повторному дослідженні за клопотання захисту.
Допитаний судом обвинувачений ОСОБА_6 вину не визнав та показав, що 27 липня 2024 р. він разом із трьома жінками, серед яких була його теща і двоє далеких родичок, одна з яких Анна, на автомобілі останньої, під'їхали до МПП «Дяківці-Раковець» для перетину кордону. Він їхав в Грецію щоб забрати дружину і трьох дітей додому. Дружина з дітьми виїхала з України за тиждень до цього - 19 чи 20 липня 2024 р. Коли прийшла їхня черга, до автомобіля підійшов прикордонник, взяв у них документи, відійшов від них, потім він знову до них підійшов і сказав, що ним буде займатися начальник відділу і необхідно відігнати автомобіль в сторону. Вони стали очікувати, прикордонник знову підійшов, щось у нього уточнив і знову пішов. Це тягнулося годину, потім пройшло дві години. Знову підійшов прикордонник і сказав, що напевно відмовить йому у перетині кордону, повідомив, що викличе його в кабінет і повернув йому документи. Через деякий час прикордонник покликав його до кабінету, там почав говорити, що відмовить йому в перетині, потім на якийсь час вийшов з кабінету і повернувся вже з поліцейським, якому вказав на свій стіл. На запитання працівників поліції вказав, що грошових коштів прикордоннику в якості хабаря не давав, звідки взялись ті кошти на столі він не знає. В цей же час йому принести письмову відмову в перетині кордону. Наполягав, що мав право виїздити за кордон, оскільки є багатодітним батьком, мав посвідчення багатодітного батька, також в нього був резерв +, але там не було необхідного на той час (оформленої відстрочки ТЦК та СП). Зазначив, що звертався до ТКЦ для отримання відсточки, він обслуговується в ІНФОРМАЦІЯ_2 , дівчина яка там працює мала оформити йому необхідні документи. Також на виїзд з України з ним прямували троє жінок - теща, що є особою з 2-ю групою інвалідності та двоє далеких родичок. Вказав на те, що до 27 липня 2024 р., вже під час режиму воєнного стану, він виїздив за кордон - в 2022 р. автомобілем до Румунії, в 2023 р. - потягом до Польщі. Вказав, що він грошових коштів в якості хабаря не давав, звідки взялись ті кошти не знає.
Вказані покази обвинуваченого ОСОБА_6 вірно оцінені районним судом, як обрану лінію захисту з метою уникнення відповідальності, оскільки такі покази суперечать показам свідків та письмовим доказам, які знаходяться в матеріалах справи.
Так, свідок ОСОБА_9 показав, що працює у ВПС «Герца» ДПС України. 27 липня 2024 р. перебував на службі у МАПП «Дяківці» на посаді старший прикордонних нарядів пункту пропуску і в цей день на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_6 . В нього було три комплекти докуметів, які він надавав як підстави для виїзду: свідоцтва про народження трьох дітей, посвідчення багатодітної сім'ї, супровід особи з інвалідністю, супровід тещі з числа осіб з інвалідністю. Він щоразу повертався до автомобіля, доносив якійсь документи, але в кожному випадку документів для виїзду було недостатньо. У зв'язку з чим, ним як було прийняте рішення відмовити даному громадянину в перетині державного кордону, на що, задля вирішення питання безперешкодного перетину державного кордону, ОСОБА_6 вирішив надати йому неправомірну вигоду в розмірі 200 Євро, купюрами по 50 Євро. Конкретизував, що прикордонний контроль ОСОБА_6 він проводив особисто, рішення про відмому в перетині кордону також приймав він, тому і спілкувався з останнім. Під час зміни на його одязі не було закріплено бодікамери, за недостатньою кількістю таких та відсутністю можливості на літньому форменому одязі закріпити її. При першому контакті з ОСОБА_6 (16.13-16.25 год.) йому було роз'яснено причину відмови в перетині кордону, другу розмову (16.52-16.54 год.) не пам'ятає, при третій зустрічі (17.21-17.23 год.) віддав ОСОБА_6 його документи, які перед цим перевіряв. Потім ОСОБА_6 було запрошено в службовий кабінет для винесення рішення про відмову в перетині кордону. Вказав на те, що зазвичай часовий проміжок для перевірки документів становить 5 хв., але у випадку з ОСОБА_6 це зайняло значно більше часу: спочатку він надав документи як багатодітний батько, але не вистачало рішення про відстрочку, потім щодо тещі як особи з інвалідністю, але не було їхньої спільної реєстрації, потім його сестра чи сестра дружини з інвалідністю, при цьому наразі діє воєнний стан і на одну особу чоловічої статі потрібно більше часу (чекають відповідей з різних установ). Зазначив, що відмовився від неправомірної вигоди наданої ОСОБА_6 - спочатку взяв у руки гроші, оскільки не знав, що останній простягає у руці, як тільки зрозумів - повідомив ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність. Про ситуацію, що склалась доповів своєму безпосередньому керівництву та зателефонував до поліції. Вказав і те, що надав працівникам поліції відео, що було записано на бодікамеру, що була розміщена в службовому кабінеті. Зазначив, що надані ОСОБА_6 200 Євро це хабар за безперешкодний перетин кордону останнім, який не мав права на виїзд за кордон.
Свідок ОСОБА_10 показав, що є офіцером внутрішньої безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону ДПС України. 27 липня 2024 р. ОСОБА_9 його повідомив, що йому надали неправомірну вигоду у розмірі 200 Євро і що він здійснив відеофіксацію порушення, на що він сказав ОСОБА_9 повідомити про це поліцію. Порушення фіксуються на бодікамеру. ОСОБА_9 зобов'язаний був мати при собі бодікамеру при виконанні службових обов'язків.
Вказані покази свідків, є логічними та послідовними повністю узгоджуються між собою та матеріалами справи, а тому вірно покладені районним судом в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України.
Всупереч доводів апелянта, сам факт того, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є працівниками правоохоронних органів, не вказує на їх зацікавленість, та як наслідок недопустимість їх показів.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Вимогами ч.2 ст. 65 КПК України передбачено виключний перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки, до якого працівники прикордонної служби не входять.
У даному випадку, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не є особами, які зазначені у ч.2 ст. 65 КПК України, а тому їх покази є належними доказами.
Твердження апелянта про те, що свідок ОСОБА_10 надавав покази з чужих слів, є безпідставним, оскільки ОСОБА_10 повідомив про обставини, які безпосередньо відбулися із ним, а саме, що до нього зателефонував ОСОБА_9 та повідомив про неправомірну вигоду, на що свідок йому вказав, викликати працівників поліції.
У даному випадку покази свідка ОСОБА_10 в силу ст. 97 КПК України не є показанням із чужих слів, оскільки зазначений свідок особисто сприймав безпосередні висловлювання ОСОБА_9 , та повідомив про зміст їх розмови.
Окрім вказаних показів свідків, винуватість ОСОБА_6 підтверджується і письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи.
Згідно рапорту чергового ВП №4 Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_12 , 27 липня 2024 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на МПП «Дяківці-Раковець», для безперешкодного перетину ним державного кордону надав працівнику прикордонної служби неправомірну вигоду в сумі 200 Євро, чотири купюри по 50 Євро (том 1. а.с. 5-6).
Згідно з повідомлення про ознаки кримінального правопорушення від 27.07.2024 р., 27 липня 2024 року близько 18.00 год. на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Офіцером ВВВБ по 31 прикз було задокументовано факт надання грошових коштів в розмірі 200 Євро з боку громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , п/н «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» ОСОБА_14 за безперешкодний пропуск через державний кордон України громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прикордонним нарядом п/н «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» було попереджено даного громадянина про кримінальну відповідальність, вжито заходів фото- відео документування події (т. 1 а.с. 8).
Із протоколу огляду місця події від 27.07.2024 року з фототаблицями до нього вбачається, що в ході проведення слідчої дії в присутності понятих, на столі в службовому кабінеті старшого прикордонних нарядів МПП «Дяківці-Раковець» було виявлено кошти в сумі 200 Євро чотирма купюрами по 50 Євро із серійними номерами UH6186173185, UA5443100725, VC0623963466, UC9571619422, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 . Також із вказаного протоколу вбачається, що грошові кошти були вилучені та запаковані до сейф-пакету (т. 1 а.с. 9-13).
Відповідно до заяви про надання запитуваних даних від 15.08.2024 р., начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_15 направив слідчому інформацію, що зафіксована за допомогою технічних засобів відео-фіксації в МПП «Дяківці», двд-диск. (т.1 а.с. 81).
Із протоколу огляду відеозапису від 27.08.2024 р. вбачається, що предметом такого огляду був двд-диск з файлами відеозаписів, наданий НОМЕР_1 прикордонним загоном. Зі змісту відеозаписів встановлено, що 27.07.2024 р. ОСОБА_6 перебував на МПП «Дяківці-Раковець» і контактував з працівником ДПС України ОСОБА_9 , а також встановлено, що в службовому приміщенні працівників прикордонної служби відбулася розмова між працівником ДПС України ОСОБА_9 і особою чоловічої статі, що залишилася поза кадром, в ході якої останній з проханням вирішити питання його безперешкодного перетину кордону надає працівнику ДПС ОСОБА_9 грошові кошти (т.1 а.с. 91).
Районний суд вірно встановив, що спілкування свідка ОСОБА_9 відбувалось із обвинуваченим, оскільки розмова між згаданими особами розпочалася і з того, що ОСОБА_9 повідомляє обвинуваченому причину не пропуску його через державний кордон (відсутність оформленої відстрочки), на що той зауважує, що є багатодітним батьком і звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 за оформленням відстрочки, але дівчина, що там працює фізично не встигла це зробити, зауважує що поспішає за кордон за сім'єю (дружиною та трьома дітьми). Далі обвинувачений повідомляє, що в нього також теща є особою з інвалідністю і, що він може виїхати з цієї підстави, на що ОСОБА_9 повідомляє, що він не може здійснювати супровід тещі. Ведеться розмова і з приводу ще однієї родички обвинуваченого ОСОБА_16 . Ще обвинувачений заявляє, що під час режиму воєнного стану, виїздив за кордон - один раз в 2022 р. та один в 2023 р. Після чого пропонує ОСОБА_9 вирішити його питання з виїздом за кордон, на що той відповідає, що нічого вирішувати не буде. А далі, надає ОСОБА_9 грошові кошти. Зміст цієї розмови повністю узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_9 і є ідентичним показанням самого обвинуваченого.
Ураховуючи зміст зафіксованої розмови, а також покази свідка ОСОБА_9 і обвинуваченого ОСОБА_6 , у апеляційного суду немає сумнівів, що відеозаписи стосується подій, які інкримінуються ОСОБА_6 , а відсутність відображення на відеозаписах часу і дати не спростовує встановлених обставин.
Посилання апелянта на те, що вказаний відеозапис міг бути штучно згенерований, та що голос не належить ОСОБА_6 є безпідставними.
У разі з'явлення таких тверджень, відповідно до ст. 22 КПК України, сторона захисту мала право заявити клопотання про проведення експертизи, для їх підтвердження чи спростування.
Разом з тим, сторона захисту вказуючи на зазначені обставини, не тільки не виявила бажання заявити відповідне клопотання, а і заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про призначення судової експертизи відео -, звукозапису під час розгляду справи в районному суді.
В поданій апеляційній скарзі захисник вказує на те, що відеозаписи із службового кабінету ОСОБА_9 є недопустимими доказами.
Відповідно до статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду не встановлено даних про те, що з указаними відеозаписами вчинялись будь-які дії, направлені на зміну наявної на них інформації, а тому відсутні підстави для визнання цього доказу недопустимим.
Як убачається з матеріалів провадження, наявні відеозаписи із кабінету свідка ОСОБА_9 було отримано від начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідь на листи слідчого (т.1 а.с. 71).
Згідно ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Долучений до матеріалів провадження в якості речового доказу CD-диск з відеозаписами обставин подій були виготовлені у зв'язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп'ютері (відеореєстраторі) в електронному вигляді у виді файлів.
Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу.
А тому посилання апелянта не те, що відеозаписи не є оригіналом, оскільки потрібно досліджувати записуючий пристрій і відеозапис на ньому, є безпідставним.
Вищевказані докази, які є належними та допустимими, у своїй сукупності свідчать про обґрунтованість висновку районного суду, щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України.
Твердження апелянта про те, що районний суд надав невірну оцінку показам свідків та письмовим доказам, є безпідставним.
Апеляційним судом встановлено, що районний суд у відповідності до ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку та прийшов до вірного висновку щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України.
Всупереч доводів апелянта, зміна лінії захисту не розцінювалась районним судом, як обставина, яка вказує на винуватість ОСОБА_6 .
У своєму рішенні суд звернув увагу, що невизнання факту вчинення кримінального правопорушення, виключає можливість сторони захисту вказувати на провокацію злочину, що узгоджується із висновками Верховного Суду та практикою ЄСПЛ.
Так, відповідно до практики ЄСПЛ захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує, що їх скоєння було наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Отже, заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (справа «Берлізев проти України»).
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 385/619/16 (провадження № 51-2496км21) та від 08 грудня 2022 року у справі № 466/9812/16-к (провадження № 51-3021км22).
Посилання апелянта на те, що свідок ОСОБА_9 не діяв у відповідності до ЗУ «Про запобігання корупції» не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_6 та доведеність його вини.
Районний суд належну оцінку посиланню сторони захисту на неотримання від посадових осіб НОМЕР_1 прикордонного загону відеозаписів з камер зовнішнього та внутрішнього спостереження, розташованих в МПП «Дяківці» в період часу з 14.00 год. 40 хв. до 20 год. 00 хв. 27.07.2024 року.
Відеозаписи за яких зафіксовані обставини перебування ОСОБА_6 на міжнародному пункті пропуску на запит слідчого 15.08.2024 року були надані прикордонниками і приєднані до матеріалів кримінального провадження, сторона захисту була ознайомлена з такими відеозаписами.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження не встановлено процесуальних порушень при збиранні, дослідженні чи оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України та правильності кваліфікації його дій.
Перевіряючи вирок районного суду в частині призначеного покарання, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України, під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при ухваленні вироку вказаних вимог дотримався повністю.
Районним судом було належним чином враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії не тяжких злочинів, його ставлення до вчиненого, обставини вчинення злочину, особу винного, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідності, працює, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання районним та апеляційним судом не встановлено.
З урахуванням вказаних обставин, апеляційний суд погоджується із призначеним районним судом покаранням у виді штрафу, яке буде необхідним та достатнім для виправлення та перевиховування обвинуваченого.
Відтак, доводи викладені у апеляційній скарзі захисника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовуються вірними висновками районного суду.
На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст. 376, ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст. 369 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Головуючий [підпис] ОСОБА_1
Судді [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3
"Копія. Згідно з оригіналом."
Суддя - доповідач _________________ ОСОБА_1
(посада) (М.П., підпис) (ПІБ)
30.04.2026 року
(дата засвідчення копії)