Провадження № 22-ц/803/3579/26 Справа № 178/1456/24 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
28 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Городничої В.С., Пищиди М.М.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку в порядку спадкування за законом, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області, третя особа: Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку в порядку спадкування за законом.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колишнього КСП «Зоря», розташованого на території с. Семенівка Кам'янського району Дніпропетровської області. При зверненні до нотаріальної контори з відповідною заявою про отримання спадщини, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельний пай члена КСП «Зоря», оскільки нею не надано сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім'я спадкодавця.
Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на земельну частку (пай) розміром 3,8329 га, номер паю 16-1, в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка розташована на території с. Семенівка Кам'янського району Дніпропетровської області та перебувала у колективній власності колишнього КСП «Зоря», згідно з Сертифікатом серії ДП № 0153026, що належав ОСОБА_4 , виданому на підставі Розпорядження Криничанської РДА Дніпропетровської області від 14 червня 2003 року № 384-р «Про виділення в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) по колишньому КСП «Зоря», виготовлення і передачу державних актів на право власності на землю громадянам».
Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, представник позивачки - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з'ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, не досліджено належним чином докази, надані на підтвердження заявлених вимог, та безпідставно відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_1 також вказувала, що її батько ОСОБА_4 дійсно був членом КСП «Зоря» на час паювання земель та був включений до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю, і це право вона успадкувала, проте серед документів, які лишилися після смерті її батька, сертифіката не знайшла, що перешкоджає оформленню позивачкою спадщини на земельну частку (пай) після смерті її батька та отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 03 березня 2008 року виконкомом Семенівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, який доводився батьком позивачці, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 07 лютого 2025 року Новоселівським відділом РАЦС с. Новоселівка Криничанського району Дніпропетровської області.
Після смерті батька позивачки - ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності колишнього КСП «Зоря», розташованого на території с. Семенівка Кам'янського району Дніпропетровської області.
Звернувшись до Криничанської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про отримання спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 , постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) з причини ненадання нею сертифікату на право на земельну ділянку (пай) на ім'я спадкодавця.
У листі начальника відділу № 3 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 940/309-23 від 11 серпня 2023 року зазначено, що у зв'язку з відсутністю частини Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) членів КСП «Зоря» Криничанського району Дніпропетровської області підтвердити інформацію, щодо запису реєстрації Сертифікату на право на земельну частку (пай) за громадянином - членом КСП ОСОБА_4 , не вбачається можливим. Відомості про отримання Сертифікату на право на земельну частку (пай) громадянином ОСОБА_4 - відсутні. Державний акт про право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_4 - не видавався.
Згідно з інформацією, наданою у листі Криничанського районного відділу Дніпропетровської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» № 3-6-9/387 від 29 вересня 2010 року за ОСОБА_4 станом на 29 вересня 2010 року в базі даних Автоматизованої системи Державного земельного кадастру Криничанського району Дніпропетровської області не зареєстрована жодна земельна ділянка на території Криничанського / нині Кам'янського / району Дніпропетровської області.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до складу спадщини можуть входити лише ті права, що належали померлому на момент смерті, а матеріали справи не містять відомостей про те, що померлий (спадкодавець) за життя набув право на земельну частку (пай) та отримав сертифікат про право на земельний пай.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
При вирішенні спору про право спадкування на земельний пай суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України 1990 року, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК України.
Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-I основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Водночас відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності зокрема таких умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19 (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , оскільки останній такого права за життя не набув.
Таким чином, встановивши, що у ОСОБА_4 відсутній сертифікат на право на земельний пай, доказів належності останньому на час відкриття спадщини такого права у колективній власності на землю позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги про спадкування нею права на земельний пай в землях колективної власності КСП «Зоря», яке належало її батьку, є безпідставними, оскільки таке право не було набуто спадкодавцем ОСОБА_4 за життя, тому не може входити до складу спадщини.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, що за життя ОСОБА_4 набув право на земельний пай спростовуються листом начальника відділу № 3 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, за змістом якого сертифікат на право на земельну частку (пай) ОСОБА_4 не видавався.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на копію розпорядження Криничанської РДА Дніпропетровської області від 14 червня 2003 року № 384-р «Про виділення в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) по колишньому КСП «Зоря», виготовлення і передачу державних актів на право власності на землю громадянам» з додатками, оскільки самі лише посилання у даному розпорядженні на закріплення земельних часток (паїв) за власниками, де вказано про закріплення за ОСОБА_4 площі паю 3,8329 га, № паю 16-1 та сертифікат ДП 0153026, що дублюється в схемі опису меж про схематичне місце розташування земельної ділянки, не є доказом набуття права власності, оскільки право на земельну частку (пай) виникає виключно з моменту державної реєстрації сертифіката, а вказане свідчить лише про підготовчі дії до видачі документа. Також запис у схемі опису меж та схематичне місце розташування земельної ділянки є попередніми діями та не доводить факт отримання відповідного сертифіката на право на земельну частку (пай), враховуючи відсутність відомостей про видачу та отримання ОСОБА_4 такого сертифіката.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Водночас заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 28 квітня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 29 квітня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді В.С. Городнича
М.М. Пищида