29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 607/12733/24
провадження № 61-8029св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Обслуговуючий кооператив «Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «Затишний дім»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «Затишний дім» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року у складі судді Марциновської І. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «Затишний дім» (далі - ОК «ОЖБК «Затиший дім»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти.
В обґрунтування вимог зазначав, що з листопада 2020 року до 29 червня 2021 року позивач був співзасновником та керівником ОК «ОЖБК «Затиший дім». З 07 січня 2021 року головою кооперативу став ОСОБА_2 , який у вересні 2022 року у приватній бесіді повідомив позивачу про можливе «замороження» будівництва багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_3 , яке здійснюється ОК «ОЖБК «Затиший дім», через відсутність коштів та інвесторів. Оскільки у таке будівництво вже були вкладені особисті кошти позивача, останній виявив зацікавленість у членстві в кооперативі з метою набуття у власність житла у вказаному будинку.
15 вересня 2022 року ОСОБА_2 у телефонному режимі повідомив позивачеві про підготовку інвестиційного договору на будівництво № 19, який мав бути укладений з кооперативом «Затишний дім» та за умовами якого позивач сплачує на рахунок кооперативу кошти у сумі 1 500 000,00 грн. У подальшому ОСОБА_2 запропонував сплатити указані кошти та прийти в офіс для укладення зазначеного інвестиційного договору.
Позивач, довіряючи ОСОБА_2 , як голові кооперативу та своєму близькому товаришу, перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1 500 000,00 грн, однак інвестиційний договір на будівництво № 19 того дня між сторонами укладений не був, оскільки ОСОБА_2 повідомив про наявність термінових справ. У подальшому укладення цього договору декілька разів відкладалось з надуманих ОСОБА_2 підстав.
Наприкінці 2022 року склад членів кооперативу змінився та його головою став ОСОБА_3 , однак договір між сторонами до цього часу не укладений, позивач не є членом ОК «ОЖБК «Затиший дім» та грошові кошти у сумі 1 500 000,00 грн йому не повернуті.
За таких підстав, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зважаючи на відсутність між сторонами договірних відносин, позивач вважав, що грошові кошти у сумі 1 500 000,00 грн є коштами, що безпідставно набуті відповідачем та підлягають поверненню позивачеві.
Крім цього, відповідно до статті 625 ЦК України позивач вважав, що у відповідача, який безпідставно користувався належними позивачеві коштами, виник обов'язок щодо сплати за період з 15 вересня 2022 року до 10 червня 2024 року інфляційних втрат у сумі 192 982,48 грн та трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 78 233,10 грн.
У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з ОК «ОЖБК «Затишний дім» безпідставно набуті кошти у сумі 1 500 000,00 грн, а також інфляційні втрати у сумі 192 982,48 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 78 233,10 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОК «ОЖБК «Затишний дім» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у сумі 1 500 000,00 грн, інфляційні втрати у сумі 192 982,48 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 78 233,10 грн, а також 15 140,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивач, діючи собі на шкоду, розумно покладався на попередні заяви та поведінку відповідача, який підтримував пропозицію щодо укладенням між сторонами договору. У подальшому саме поведінка відповідача не відповідала його попереднім заявам та поведінці, оскільки відповідач безпідставно після отримання грошових коштів від позивача уникав укладення між сторонами договору, зокрема не направив на адресу ОСОБА_1 відповідне поштове відправлення про необхідність підписання інвестиційного договору на будівництво чи проєкт такого договору.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення 1 500 000,00 грн безпідставно набутих коштів є обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженою належними доказами, наявними в матеріалах справи, не спростованою відповідачем і, відповідно, такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, керуючись частиною другою статті 625 ЦК України судами визначено, що кредитор зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОК «ОЖБК «Затишний дім» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та залишити ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, від 31 січня 2024 року у справі № 640/17086/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник наголошує на тому, що позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутній обов'язок з повернення коштів, а тому така його поведінка є суперечливою, тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків. Отже, у цьому випадку відсутні підстави, за яких відповідач повинен повернути кошти.
ОК «ОЖБК «Затишний дім» не заперечує про підписання з позивачем договору інвестиційного будівництва. Крім того жодними доказами у справі не підтверджується ухилення відповідача від підписання такого договору.
Вважає, що у цій справі саме поведінка позивача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, зокрема, позивач добровільно перерахував кошти на банківський рахунок відповідача, знаючи, що він не підписав письмовий договір від 15 вересня 2022 року № 19. Попри це, в платіжному дорученні призначенням платежу він вказує оплату за договором доручення інвестиційного будівництва від 15 вересня 2022 року № 19. Подання позову у цій справі, на думку заявника, свідчить про поведінку ОСОБА_1 , що суперечить його заяві, зробленій у платіжному дорученні.
У серпні 2025 року ОК «ОЖБК «Затишний дім» звернулося до Верховного Суду з заявою про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, посилаючись на ймовірність утруднення та/або неможливість повороту виконання оскаржуваного судового рішення у разі його скасування, що призведе до грубого порушення прав позивача. До заяви додано інформацію з Єдиного реєстру боржників.
11 вересня 2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кавійчик В. П., через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОК «ОЖБК «Затишний дім» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Крім того, зазначає клопотання про поновлення строку на подання відзиву оскільки ОСОБА_1 копію касаційної скарги не отримував, а доступ до матеріалів справи в електронному кабінеті надано адвокату Кавійчик В. П. 06 вересня 2025 року.
Згідно статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Отже, підстав для задоволення клопотання про поновлення строку немає, оскільки, у наведеному випадку, строк встановлений судом, а не законом.
Водночас, зазначені у клопотанні причини пропуску строку для подання відзиву Верховний Суд вважає поважними, тому наявні підстави для продовження Судом процесуального строку для подання відзиву Кавійчук В. П. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 червня 2025 року касаційна скарга ОК «ОЖБК «Затишний дім» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року (після усунення заявником недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОК «ОЖБК «Затишний дім» (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 607/12733/24 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОК «ОЖБК «Затишний дім» про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року.
У жовтні 2025 року матеріали справи № 607/12733/24 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2022 року ОСОБА_1 та голова ОК «ОЖБК «Затишний дім» - Мичко В. В. обговорювали умови майбутнього договору, за яким позивач буде інвестором у будівництві багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_3 та отримає у власність квартиру.
Вказана обставина визнається сторонами та підтверджується показами допитаного у судовому засіданні в суді першої інстанції свідка ОСОБА_5
15 вересня 2022 року з відкритого у відділенні № 71/19 АБ «Укргазбанк» на ім'я ОСОБА_1 банківського рахунку НОМЕР_1 перераховано грошові кошти у сумі 1 500 000,00 грн. Отримувачем коштів зазначений ОК «ОЖБК «Затишний дім». Призначення платежу: «Оплата зг. договору доручення інцест. будівн № 19 від 15.09.22 від ОСОБА_1 ».
Зазначене підтверджується випискою з особового рахунку позивача за період з 01 до 30 вересня 2022 року та платіжним дорученням від 15 вересня 2022 року № TR.24826 (а. с. 7, 8, 65).
Обставини щодо перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 1 500 000,00 грн визнаються учасниками.
Згідно з описом вкладення до цінного листа від 11 квітня 2024 року (трек-номер 4600119185256) представник ОСОБА_1 - адвокат Вербіцька М. В. на адресу ОК «ОЖБК «Затишний дім» надіслала адвокатський запит, в якому просила надати інформацію, чи укладалися між ОСОБА_1 та ОК «ОЖБК «Затишний дім» будь-які правочини за період з 01 січня 2020 року по даний час.
В матеріалах справи та на офіційному сайті Укрпошти (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) відсутні докази про отримання відповідачем вищевказаного поштового відправлення.
Разом з тим, сторони у даній справі підтвердили той факт, що станом на теперішній час між ними не укладено інвестиційний договір щодо будівництва багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_3 .
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Згідно з положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі - електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Положеннями частин першої, другої статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (частини друга, третя статті 639 ЦК України).
Приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Подібний висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Крім того, сталою є практика Верховного Суду про те, що норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. (див. постанову Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 365/388/20).
Встановлено, що звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача надав платіжне доручення від 15 вересня 2022 року № TR.24826 на суму 1 500 000,00 грн та виписку з його особового рахунку за період з 01 до 30 вересня 2022 року.
Як вбачається із касаційної скарги, відповідач не оспорює факт отримання ним указаних грошових коштів.
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судами першої та апеляційної інстанцій також надано оцінку змісту призначення платежу, який зазначено у платіжному дорученні, що є предметом цього спору, а саме: «Оплата зг. договору доручення інцест. будівн № 19 від 15.09.22 від ОСОБА_1 ». Відповідач не спростовує обставину правильності визначення платежу та не наводить жодних підстав для збереження у своєму розпорядженні спірних коштів.
Відтак є доведеною обставина щодо отримання відповідачем спірних грошових коштів та не доведено підстав для збереження цих коштів у відповідача.
Посилання касаційної скарги на те, що позивач знав, що у нього відсутнє зобов'язання для передачі спірних коштів, проте здійснював таку сплату, а тому не має права згодом вимагати їх повернення, колегія суддів відхиляє.
Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, спірні правовідносини виникли внаслідок усної домовленості між сторонами укласти інвестиційний договір на будівництво № 19 у майбутньому, позивач здійснив лише один платіж на рахунок відповідача та очікував, що останній виконає усну домовленість та між сторонами буде укладений відповідний договір. Разом з тим оскільки такий договір укладений не був саме унаслідок недобросовісних дій відповідача, позивач за минуванням розумного строку звернувся за захистом своїх прав до суду.
Колегія суддів додатково зауважує, що з аналізу положень статті 1215 ЦК України, яка визначає випадки неможливості повернення безпідставно набутих коштів, зокрема грошових сум, наданих фізичній особі як засіб для існування. Наявність рахункової помилки та недобросовісність дій відповідача є підставою для задоволення позову про повернення такого безпідставно набутого майна.
З урахуванням встановлених обставин, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що позивач, діючи собі на шкоду, розумно покладався на попередні заяви та поведінку відповідача, який підтримував пропозицію щодо укладення між сторонами договору. У подальшому саме поведінка відповідача не відповідала його попереднім заявам та поведінці, оскільки відповідач безпідставно після отримання грошових коштів від позивача уникав укладення між сторонами договору, зокрема не направив на адресу ОСОБА_1 відповідне поштове відправлення про необхідність підписання інвестиційного договору на будівництво чи проєкт такого договору.
Доводи касаційної скарги вказаних вище обставин не спростовують та значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «Затишний дім» залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник