29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 761/9935/21
провадження № 61-4479св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Притули Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Желепи О. В., касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова Олександра Миколайовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Желепи О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» (далі - ТОВ «Ессіті Україна»)про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 14 січня 2013 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Ессіті Україна». 10 грудня 2020 року її попередили про майбутнє звільнення, у зв'язку з чим запропонували два варіанти: за угодою сторін або за скороченням штату.
Указувала, що не погодилась на звільнення за угодою сторін і 10 лютого 2021 року відповідач звільнив її у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці ТОВ «Ессіті Україна» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Уважала, що відповідач не проводив зміни в організації виробництва та праці, а її звільнили з порушенням вимог законодавства, зокрема, порушені вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонована інша робота, хоча протягом двох наступних місяців після прийняття спірного наказу про звільнення для неї була наявна інша робота. Крім того, порушені вимоги частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки звільнення відбулося під час її вагітності, без дотримання частини другої статті 49-2 КЗпП України, проігнороване переважне право на її залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Також позивач уважала, що їй безпідставно не був виплачений за підсумками роботи у 4-му кварталі 2020 року бонус у сумі 41 722,15 грн.
Звільнення без законної підстави завдало їй моральної шкоди у зв'язку з порушенням трудових прав, втрати нормальних життєвих зв'язків, здійснення додаткових зусиль для пошуку нової роботи та організації життя у стані вагітності, яку вона оцінює у сумі 150 000,00 грн.
ОСОБА_1 просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 33-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким вона звільнена з посади менеджера із збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі відділу продажу дистриб'юторам ТОВ «Ессіті Україна» з 10 лютого 2021 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці ТОВ «Ессіті Україна» (далі - спірний наказ про звільнення) відповідно до умов пункту 1 статті 40 КЗпП України;
- поновити її на зазначеній посаді з 10 лютого 2021 року;
- стягнути з ТОВ «Ессіті Україна» на її користь: заборгованість зі сплати премії (бонус у розмірі 25 % від квартального доходу) за підсумками роботи у 2020 році у сумі 41 722,15 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 лютого 2021 року, моральну шкоду у сумі 150 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ессіті Україна» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 33-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ТОВ «Ессіті Україна» з 10 лютого 2021 року.
Стягнуто з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року до 24 вересня 2021 року у сумі 352 797,05 грн.
Стягнуто з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 724,00 грн.
Стягнуто з ТОВ «Ессіті Україна» на користь держави судовий збір у сумі 2 719,97 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Позов ОСОБА_1 у частині стягнення премії задоволенню не підлягає.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності порушень трудового законодавства при звільненні позивача, невиконання роботодавцем положень статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропоновано вакантні посади, та із відсутності доказів, що у відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці. ОСОБА_1 різними способами повідомляла роботодавця про свою вагітність, проте такі повідомлення не були взяті до уваги.
Враховуючи доведеність порушення прав позивача при звільненні із займаної посади, суд першої інстанції стягнуто з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. При цьому врахував вимоги розумності та справедливості.
Пославшись на положення частини другої статті 235 КЗпП України, те що права позивача порушенні і вона підлягає поновленню на роботі, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу (155 робочих днів) із розрахунку 2 276,11 грн середньоденний заробіток.
Встановивши, що позивач не надала суду доказів того, що відповідач видав наказ про нарахування та виплату їй премії, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у цій частині.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна», скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та ухвалене нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції не встановив, що позивач ухилялась від надання оригіналів електронних доказів, зокрема їх носія, в суді першої інстанції. Водночас він обґрунтовано встановив, що суд першої інстанції не дотримався у повній мірі процесуального порядку дослідження електронних доказів у справі з метою достовірного підтвердження факту повідомлення позивачкою відповідача про свою вагітність до її звільнення. Дослідження цих електронних доказів у належний спосіб не є дослідженням нових доказів, однак суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив ці докази, а обмежився лише констатацією факту їх недослідження судом першої інстанції.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Ессіст Україна» залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду, дослідив у судовому засіданні електронні докази та вважав доведеним факт того, що ОСОБА_1 належно повідомила відповідача про свою вагітність до моменту її звільнення, тобто до 10 лютого 2021 року. Суд дійшов висновку, що наявність вагітності на день звільнення ОСОБА_1 за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації є порушенням з боку ТОВ «Ессіті Україна» вимог трудового законодавства під час звільнення та безумовною підставою для поновлення позивача на раніше займаній посаді.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково, ухвалено додаткове рішення.
Стягнуто з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву представника позивача про відшкодування витрат, понесених у суді касаційної та апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції врахував, що постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції не скасовано, а залишено без змін, отже, апеляційний суд не має вирішувати питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції. Тому в цій частині заява не підлягала задоволенню.
Надаючи оцінку доводам представника щодо відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції врахував критерії співмірності складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходив з конкретних обставин цієї справи, взяв до уваги, що ця справа не є унікальною та не потребувала значного часу для вивчення матеріалів справи, підготовки та подання процесуальних документів. Уважав, що зазначені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 71 775,00 грн є завищеними та недостатньо обґрунтованими. Тому стягнув на користь ОСОБА_1 із ТОВ «Ессіті Україна» відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У квітні 2025 року ТОВ «Ессіті Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, в якій просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, в якій просив суд скасувати частково оскаржувану постанову про розподіл витрат і змінити вказане рішення, не передаючи справи на новий розгляд, поклавши на відповідача судові витрати позивача на правничу (правову) допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції 33 325,00 грн, апеляційної інстанції - 50 025,00 грн і 21 750,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 5 650,44 грн. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Ессіті Україна» у справі, витребувано матеріали справи із Шевченківського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокат Стригунова О. М. у справі, витребувано матеріали справи із Шевченківського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У червні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду 28 листопада 2025 року, у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_8, сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ТОВ «Ессіті Україна» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосував норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24), у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 14 лютого 2024 року у справі № 755/12428/22 (провадження № ) та у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2107 року у справі № 6-1264цс17;
- суд не дослідив зібрані у справі докази.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини третьої статті 184 КЗпП України, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення про задоволення позову. Суди не врахували поведінку позивачки, яка, зловживаючи нормативними гарантіями, не надала докази своєї вагітності ні до дня звільнення, ні при ознайомленні з наказом про звільнення та отриманні трудової книжки.
Суд неправильно застосував положення статей 40, 42, 49-2, 184 КЗпП України, статті 3, 13, 16 ЦК України, статтю 64 ГК України.
Надані позивачем суду докази на підтвердження фактичних обставин справи не відповідають положенням статті 79 ЦПК України. Суди надали неправильну оцінку поданим позивачем доказам, які мають протилежний один одному зміст (щодо строку вагітності на час звільнення позивача), позивач не довела факт вагітності на час звільнення.
Суд апеляційної інстанції не виконав належним чином вказівку Верховного Суду, не дослідив матеріальні носії електронних доказів, та інших письмових доказів, а саме: накладну поштового відправлення, документ «Консультація лікаря гінеколога», документ «Ультразвукове обстеження органів малого тазу», чим порушив вимоги статей 79, 80, 83, 263 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова О. М. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18, від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18), від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18, від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22 та інші.
Не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, заявник указує, що суд апеляційної інстанції зменшив заявлені позивачем витрати на правову допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, не вказав які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю абро частково, не навів мотивів такого рішення та його правові підстави, хоча детально зазначив кожну заявлену витрату та потрачений на неї час. Не надав оцінку часу очікування судового засідання та поїздки до суду.
Судове рішення суду апеляційної інстанції суперечить позиції Верховного Суду щодо розподілу судових витрат на правову допомогу за результатами нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ «Єссіті Україна» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 14 січня 2013 року працювала у ТОВ «ЕйСіЕй Хайджин Україна», правонаступником якого є ТОВ «Ессіті Україна».
Наказом ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 31-к затверджений акт про простій у відділі продажу дистриб'юторам від 10 грудня 2020 року - встановлений початок простою у відділі продажу дистриб'юторам за посадами: начальник відділу продажу дистриб'юторам ( ОСОБА_2 ), менеджер зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ( ОСОБА_1 ) з 10 грудня 2020 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 забезпечена оплата простою в повному розмірі з розрахунку їх посадових окладів.
Наказом ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 56-од, у зв'язку зі змінами в організації праці та об'єктивною необхідністю вдатися до скорочення чисельності штату працівників, з 10 лютого 2021 року введено новий штатний розпис ТОВ «Ессіті Україна». Зокрема, скорочені дві штатні одиниці згідно з додатком № 2, а саме: начальник відділу продажу дистриб'юторам та його менеджер зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі. У зв'язку зі скороченням посади «начальник відділу продажу дистриб'юторам», працівники відділу продажу дистриб'юторам підпорядковані національному менеджеру з продажу в Україні.
Із повідомленням про наступне звільнення у зв'язку із введенням в дію згідно із наказом від 10 грудня 2020 року № 56-од нового штатного розпису, який передбачав скорочення посади менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі відділу продажу дистриб'юторам ТОВ «Ессіті Україна», ОСОБА_1 ознайомлена 10 грудня 2020 року, однак ставити у ньому особистий підпис відмовилась, що засвідчено на зворотній стороні повідомлення підписами: головного бухгалтера ОСОБА_3 , національного менеджера з продажів ОСОБА_4 , менеджера із допоміжної діяльності у сфері фінансів ОСОБА_5 . У повідомленні вказувалось, що на 10 грудня 2020 року відсутня можливість відповідача запропонувати роботу в ТОВ «Ессіті Україна» за професією.
Наказами головного бухгалтера ТОВ «Ессіті Україна» внесені зміни до штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна», затвердженого наказом від 10 грудня 2020 року № 56-од, зокрема:
- наказом від 18 грудня 2020 року № 61-зп виведені зі штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна»: з 24 грудня 2020 року - посада менеджера по роботі з групою фармацевтичних клієнтів відділу продажу дистриб'юторам у кількості 1 одиниці з посадовим окладом 57 500,50 грн; з 01 січня 2021 року - посада аналітика консолідованої інформації адміністрації у кількості 1 одиниці;
- наказом від 28 грудня 2020 року № 67-зп з 31 грудня 2020 року виведені зі штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна» наступні посади: менеджер зі збуту ключовим клієнтам відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці; менеджер зі збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці; менеджер зі збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 2 одиниць. Також виведений зі штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна» структурний підрозділ - відділ продажу предметів медичного призначення;
- наказом від 31 грудня 2020 року № 68-зп з 01 січня 2021 року зі штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна» виведені посада помічника бухгалтера відділу бухгалтерії у кількості 1 одиниці та робітника з благоустрою адміністрації у кількості 1 одиниці, замість них введено до штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна» ці дві посади у кількості 0,5 одиниці кожна.
Із витягу з журналу реєстрації наказів з кадрів ТОВ «Ейсіей Хайджин Україна» (ТОВ «Ессіті Україна») встановлено, що у журналі зроблений запис про реєстрацію наказу від 16 грудня 2020 року № 34-к про припинення трудового договору з ОСОБА_6 31 грудня 2020 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України). ОСОБА_6 працював на посаді аналітика консолідованої інформації до 31 грудня 2020 року, а з 01 січня 2021 року ця посада у кількості 1 одиниці була виведена із штатного розпису відповідача його наказом від 15 грудня 2020 року № 61-зп.
Із витягу з журналу реєстрації наказів з кадрів ТОВ «Ейсіей Хайджин Україна» (TOB «Ессіті Україна») встановлено, що у ньому зроблений запис про реєстрацію наказу від 17 грудня 2020 року № 35-к про звільнення ОСОБА_7 за угодою сторін з 23 грудня 2020 року (стаття 38 КЗпП України), який працював на посаді менеджера по роботі з групою фармацевтичних клієнтів відділу продажу дистриб'юторам TOB «Ессіті Україна» до 23 грудня 2020 року, а з 24 грудня 2020 року ця посада у кількості 1 одиниці виведена із штатного розпису відповідача його наказом від 18 грудня 2020 року № 61-зп «Про внесення змін до штатного розпису».
Згідно з наказом від 28 грудня 2020 року № 67-зп зі штатного розпису ТОВ «Ессіті Україна» виведені з 31 грудня 2020 року наступні посади: менеджер із збуту ключовим клієнтам відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці (працівник, який обіймав цю посаду, був звільнений з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - наказ відповідача від 18 грудня 2020 року № 36-к); менеджер із збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 1 одиниці (працівник, який обіймав цю посаду, був звільнений з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - наказ відповідача від 21 грудня 2020 № 37-к); менеджер із збуту відділу продажу предметів медичного призначення у кількості 2 одиниць (обидва працівники, які обіймали ці посади, були звільнені з роботи 30 грудня 2020 року за угодою сторін - один на підставі наказу відповідача від 21 грудня 2020 року № 38-к, інший - від 21 грудня 2020 року № 39-к).
Встановлено, що у період з 10 грудня 2020 року до 10 лютого 2021 року вакантні посади у ТОВ «Ессіті Україна» були відсутні, за цей період на роботу до ТОВ «Ессіті Україна» працівників не приймали.
Наказом ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 33-к «Про звільнення ОСОБА_1 » вона звільнена з посади менеджера зі збуту ключовим клієнтам в електронній торгівлі ТОВ «Ессіті Україна» з 10 лютого 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Підставою для його видачі вказано: наказ ТОВ «Ессіті Україна» від 10 грудня 2020 року № 56-од про введення в дію нового штатного розпису (нова редакція); персональне повідомлення про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року.
У наказі про звільнення ОСОБА_1 вказано, що інша вакантна посада за відповідною професією в ТОВ «Ессіті Україна» відсутня.
Із консультації лікаря-гінеколога від 29 січня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлена вагітність малого терміну.
14 лютого 2021 року, 03 березня 2021 року та 04 березня 2021 року ТОВ «Ессіті Україна» розміщувало оголошення про наявність незайнятих вакансій на сайті «robota.ua».
Середньоденний заробіток позивачки за період з 11 лютого 2021 року до 24 вересня 2021 року згідно з довідкою, наданою ТОВ «Ессіті Україна», становить 2 276,11 грн.
Відповідно до Положення про систему преміювання ТОВ «ЕсСіЕй Хайджин Україна» (ТОВ «Ессіті Україна») роботодавець вправі як стимулюючі виплати преміювати будь-якого працівника в індивідуальному порядку. Розмір премії залежить від персонального внеску конкретного працівника і важливості розв'язуваної задачі для організації. Премії виплачуються на підставі наказу директора товариства.
01 лютого 2021 року ОСОБА_1 надіслала повідомлення у месенджері на номер телефону працівника відділу кадрів, у якому повідомила про вагітність, а також надала згоду щодо інформування керівництва товариства.
09 лютого 2021 року ОСОБА_1 на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслала електронні листи, у яких повідомила адесатів про свою вагітність. Вказані електронні листи доставлено та прочитано 09 лютого 2021 року.
Із наданих ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції матеріальних носіїв оригіналу листування у інтернет-месенджерах із директором та головним бухгалтером товариства встановлено, що 09 лютого 2021 року на відповідні номери мобільних телефонів позивач надіслала текстові повідомлення із інформуванням про свою вагітність. Вказані повідомлення доставлені та прочитані адресатами 09 лютого 2021 року.
02 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. подав до суду апеляційної інстанції заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
Заявник просив стягнути із ТОВ «Ессіті Україна» витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 33 325,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 5 650,44 грн, витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 50 025,00 грн та 21 750,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу надано: рахунки на оплату, акти приймання-передачі наданих послуг з правової (правничої) допомоги ОСОБА_1 , копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 04 січня 2023 року, ордер.
ТОВ «Ессіті Україна» подало відзив на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у частині розподілу судових витрат за результатами касаційного та апеляційного переглядів, де заперечувало проти розміру витрат.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначили:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ТОВ «Ессіті Україна» не підлягає задоволенню.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова О. М. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону додаткова постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, натомість рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Щодо суті спору
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
Частиною 3 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції свою постанову від 04 вересня 2024 року мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином електронні докази у справі з метою достовірного підтвердження фактів повідомлення ОСОБА_1 відповідача про свою вагітність до моменту звільнення.
Частиною першою статті 417 ЦПК України визначено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
На виконання вимог статті 417 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дослідив матеріальні носії оригіналів доказів, які долучені позивачем на підтвердження повідомлення товариства про її вагітність та встановив:
- 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 надіслала повідомлення у месенджері на номер телефону працівника відділу кадрів, у якому повідомила про вагітність, а також надала згоду щодо інформування керівництва товариства;
- 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 на електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надіслала електронні листи, у яких повідомила про свою вагітність. Вказані електронні листи доставлено та прочитано 09 лютого 2021 року;
- 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 на відповідні номери мобільних телефонів надіслала текстові повідомлення із інформуванням про свою вагітність. Вказані повідомлення доставлені та прочитані адресатами 09 лютого 2021 року.
Дослідивши у судовому засіданні електронні докази, суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт того, що ОСОБА_1 належно повідомила роботодавця про свою вагітність до моменту її звільнення 10 лютого 2021 року.
З аналізу положень статті 40 та частини третьої статті 184 КЗпП України випливає, що звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок допускається лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації та з обов'язковим працевлаштуванням.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується заявником у поданій ним касаційній скарзі, що позивачка відноситься до категорії жінок, на яких розповсюджуються положення частини третьої статті 184 КЗпП України, а отже, і встановлені гарантії для таких жінок.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який підтримав суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем положень пункту 1 статті 40, статті 49-2, частини третьої статті 184 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 з роботи та про наявність підстав для її поновлення на роботі, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги ТОВ «Ессіті Україна» про оцінку письмових та електронних доказів судом апеляційної інстанції з порушенням вимог ЦПК України, колегія суддів спростовує, оскільки на виконання вимог частини першої статті 417 ЦПК України до суду апеляційної інстанції подано електронні докази, які не є новими доказами у розумінні частини третьої статі 367 ЦПК України, яким суд апеляційної інстанції надав оцінку з урахуванням вимог статей 79, 80, 83 ЦПК України.
ТОВ «Ессіті Україна» у касаційній скарзі вказує на зловживання позивачкою нормативними гарантіями, оскільки вона не надала ні до дня звільнення, ні під час ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки належного підтвердження своєї вагітності, чим умисно створила умови для позову.
Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку зібраним доказам, з урахуванням приписів статей 78 80, 89, 417 ЦПК України, підтвердив висновки суду першої інстанції про порушення роботодавцем прав ОСОБА_1 , гарантованих їй частиною третьою статті 184 КЗпП України. Отже, відсутні підстави вважати, що позивачка, звертаючись до суду, діяла поза межами статей 3, 13, 16 ЦК України.
Аргументи ТОВ «Ессіті Україна» про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги ТОВ «Ессіті Україна» не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, у свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції виконав вимоги статей 89, 417 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.
Верховний Суд розглянув справу (по суті спору) у межах доводів, наведених ТОВ «Ессіті Україна» у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Відповідно до пункту 3 частини першою статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Звернувшись до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, 03 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. надав докази про розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанції.
До заяви долучив такі докази.
1.Копію договору про надання правничої (правової) допомоги, укладений 04 січня 2022 року між адвокатським бюро «Олександр Стригунов» (далі - адвокат) та ОСОБА_1 (далі - клієнт). За умовами якого (пункт 2.1.3) адвокат зобов'язується здійснювати представництво, надавати правовому допомогу, здійснювати функції представника клієнта під час судового розгляду у місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді.
Пунктом 3.1. договору сторони передбачили, що клієнт зобов'язується сплатити адвокату плату за надану правничу (правову) допомогу з розрахунку одна тисяча чотириста п'ятдесят гривень за одну витрачену годину роботи згідно з актом наданих послуг на підставі, в порядку та строки, визначені у завданнях-дорученнях (додаткових угодах) які є невід'ємною частиною договору, а також виплатити адвокатський гонорар у розмірі десяти відсотків від суми вимог, визначених судом першої інстанції на корись клієнта шляхом оплати виставлених адвокатом рахунків.
2. Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 2 від 29 серпня 2022 року.
Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 3 від 06 квітня 2023 року.
Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 4 від 26 лютого 2025 року.
Із актів приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 2, № 3 № 4 встановлено, що клієнту ОСОБА_1 надано такі послуги:
консультація клієнта щодо порядку апеляційної перегляду (0:30 год) - 725,00 грн; поїздка до Київського апеляційного суду 05 лютого 2025 року (0,:30 год) - 725,00 грн; очікування 05 лютого 2025 року початку судового засідання (1:00 год) - 1 450,00 грн; представництво інтересів клієнта у суді 05 лютого 2025 року (0:30 год) - 725,00 грн; після закінчення судового засідання, поїздка у зворотному напрямку (0:30 год) - 725,00 грн; 24 лютого 2025 року поїздка до Київського апеляційного суду (0:30 год) - 725,00 грн; вивчення матеріалів справи (1:00 год) - 1 450,00 грн; після вивчення матеріалів справи, поїздка у зворотному напрямку (0:30 год) - 725,00 грн; підготовка клопотання про дослідження доказів (3:00 год) - 4 350,00 грн; опрацювання клопотання відповідача про витребування письмових доказів (1:30 год) - 2 175,00 грн; 26 лютого 2025 року поїздка до Київського апеляційного суду (0:30 год) - 725,00 грн; очікування 26 лютого 2025 року початку судового засідання (4:00 год) - 5 800,00 грн; представництво інтересів клієнта у суді 26 лютого 2025 року (0:30 год) - 725,00 грн; після закінчення судового засідання, поїздка у зворотному напрямку (0:30 год) - 725,00 грн 00 коп; первинна консультація клієнта (1:00 год) - 1 450,00 грн; вивчення нових документів (1:00 год) - 1 450,00 грн; підготовка адвокатського запиту (4:00 год) - 5 800,00 грн; вивчення апеляційної скарги (10:00 год) - 14 500,00 грн; підготовка адвокатських запитів (5:30 год) - 7 975,00 грн; підготовка додаткових пояснень (1:30 год) - 2 175,00 грн; вивчення матеріалів судової справи (0:30 год) - 725,00 грн; представництво інтересів клієнта у суді 17 лютого 2022 року, 23 червня 2022 року; 21 липня 2022 року; 01 вересня 2022 року (6:00 год) - 8 700,00 грн; консультація клієнта щодо постанови Київським апеляційним судом від 01 вересня 2022 року (0:30 год) - 725,00 грн; підготовка запиту про отримання повного тексту рішення та скерування його 28 вересня 2022 року до суду апеляційної інстанції (0:30 год) - 725,00 грн; підготовка запиту про надання повного тексту оскаржуваного судового рішення та скерування його 06 жовтня 2022 року до суду першої інстанції (0:30 год) - 725,00 грн; поїздка 18 жовтня 2022 року до суду першої інстанції для отримання повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (1:00 год) - 1 450,00 грн; Підготовка заяви про поновлення пропущеного з поважних причин строку на касаційне оскарження (0:30 год) - 725,00 грн; підготовка касаційної скарги на 5 арк., друк, оформлення додатків у паперовому вигляді (4:00 год) - 5 800,00; складання опису вкладення, прибуття до відділення Укрпошти № 03039, оформлення конверту та відправлення цінним листом касаційної скарги до суду (1:00 год) - 1 450,00 грн; підготовка письмових пояснень позивача від 21 грудня 2022 року на 14 арк. та відправлення до суду (10:30 год) - 15 225,00; відправка письмових пояснень позивача від 21 грудня 2022 року до суду та відповідачу за допомогою онлайн-сервіс суду, а також відповідачу за допомогою онлайн-сервісу «Поштова служба «Е-Пост» (1:00 год) - 1 450,00 грн; підготовка та друк додаткових письмових пояснень позивача від 06 квітня 2023 року (3 стор.) (1:00 год) - 1 450,00 грн; складання акта приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги, рахунку (01:30 год) - 2 150,00; складання описів вкладення, прибуття до відділення Укрпошти № 03040, оформлення конвертів та відправлення 07 квітня 2023 року цінними листами на адреси відповідач, суду письмових пояснень позивача від 06 квітня 2023 року, документів щодо витрат на правову допомогу (1:00 год) - 1 450,00 грн.
3. Рахунок на оплату від 29 серпня 2022 року на суму 50 025,00 грн.
Рахунок на оплату від 06 квітня 2023 року на суму 30 325,00 грн.
Рахунок на оплату від 26 лютого 2025 року на суму 21 750,00 грн.
4. Ордер на надання правничої допомоги у всіх судах України у тому числі Шевченківському районному суду міста Києва, Київському апеляційному суді, Верховному Суді у справі № 761/9935/21.
19 березня 2025 року представник відповідача подав до суду апеляційної інстанції відзив на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у частині здійснення розподілу судових втрат на правову допомогу, в якій просив відмовити у задоволенні заяви. Однак, якщо суд дійде висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у судах апеляційної та касаційної інстанції, просив зменшити їх на 90 % від заявленої суми.
Свої доводи відповідач обґрунтовував тим, що:
- представник позивача не надав доказів того, що позивач дійсно понесла витрати на правничу допомогу;
- позивач не подала попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат;
- частина заявлених вимог про надання позивачу послуг, не є послугами з надання правничої допомоги, зокрема, виготовлення описів Укрпошти, похід до поштового відділення інше.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Встановлено, що представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. у відзиві на апеляційну скаргу та у касаційній скарзі вказував про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести у зв'язку із розглядом справи, зокрема витрат на правничу допомогу у судах апеляційної (за два апеляційні перегляди) та касаційній інстанцій (том 2 а. с. 99-110, том 4 а. с. 1-5, 144).
Отже, представником позивача виконано вимоги статті 134 ЦПК України.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Відмовляючи у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, поданого до суду апеляційної інстанції 03 березня 2025 року, за розгляд справи у суді касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 141 ЦПК України та висновки Верховного Суду про те, що після остаточного ухвалення судового рішення у справі (після нового судового розгляду) особа не позбавлена можливості клопотати про розподіл судових витрат, у тому числі, понесених у зв'язку з касаційним переглядом справи.
Оскільки за касаційною скаргою ОСОБА_1 скасовано постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції та передбачених частиною другою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
При вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, суд має врахувати положення частини третьої статті 141 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, урахував критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходив з конкретних обставин справи, взяв до уваги, що справа не є унікальною та не потребувала значного часу для вивчення матеріалів справи, підготовки та подання процесуальних документів, тому вважав, що зазначені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 71 775,00 грн завищеними та недостатньо обґрунтованими.
Колегія суддів Верховного Суду в цілому погоджується із таким висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Пунктами 4-6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання».
Представник позивача, надаючи послуги з правничої (правової) допомоги до послуг із захисту та інших видів правничої допомоги, наданих як в суді апеляційної так і в суді касаційної інстанцій, включив: послуги зі складання поштових описів, оформлення конвертів їх відправлення через оператора Укрпошти; відправку документів до суду та іншій стороні за допомогою онлайн-сервісів; час, витрачений на те, щоб повернутися із суду; складання, відправку письмових пояснень позивача, які передбачені вимогами статей 174, 182 ЦПК України.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19).
Отже, надаючи оцінку доказам, поданим позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної, касаційної інстанцій, колегія суддів враховує співмірність витрат на оплату послуг на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом перебування адвоката у судових засіданнях, що узгоджується з положенням пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Верховний Суд ураховує, що відповідач довів неспівмірість витрат на оплату послуг на правничу допомогу з обсягом виконаних адвокатом робіт, як у суді апеляційної, так і касаційної інстанцій, що відповідає вимогам частини шостої статті 137 ЦПК України.
Тому, із урахуванням вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України, із ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн, а в суді апеляційної інстанції (за два апеляційних перегляди) - 7 000,00 грн, а всього 17 000,00 грн, що відповідатиме вимогам частини п'ятої статті 141 ЦПК України.
При цьому колегія суддів звертає увагу ТОВ «Ессіті Україна» на те, що пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що вартість послуг адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Крім того, згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись у жовтні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 за подачу касаційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 5 650,44 грн (ухвала Верховного суду від 16 листопада 2022 року, том 4, а.с. 36-39).
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково, постанова Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року була скасована, а справа була передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 підлягав стягненню судовий збір у розмірі 5 650,44 грн.
Таким чином, доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова О. М., що стали підставою для відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження, тому мотивувальна та резолютивна частини додаткової постанови суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині розподілу витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ТОВ «Ессіті Україна».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна» без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова О. М. підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна та резолютивна частини додаткової постанови суду апеляційної інстанції - зміні, а саме: мотивувальну частину викласти в редакції цієї постанови, а резолютивну частину доповнити двома абзацами про стягнення з ТОВ «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, понесених у суді касаційної інстанції під час першого перегляду справи в касаційній інстанції, судового збору у розмірі 5 650,44 грн за подачу касаційної скарги.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просив відшкодувати витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції за перегляд додаткової постанови суду апеляційної інстанції орієнтовним розміром 10 000,00 грн.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна» представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. просив відшкодувати витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції за перегляд рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції орієнтовним розміром 10 000,00 грн.
20 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стригунов О. М. подав до Верховного Суду клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу:
- акт № 5 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги, складений 29 липня 2025 року, згідно з яким виконано роботи, а саме: надано консультації, вивчено касаційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна», підготовлено відзив, підготовлено касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, вартість яких становить 11 600,00 грн;
- ордер на представництвом інтересів ОСОБА_1 у справі № 761/9935/21 у судах усіх інстанцій;
- копію рахунку на оплату від 29 липня 2025 року на суму 11 600,00 грн;
- докази направлення іншій стороні відзиву, касаційної скарги та додатків до них.
Колегія суддів уважає, що клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова О. М. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню з огляду на те, що за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції касаційну скаргу ТОВ «Ессіті Україна» (по суті спору) залишено без задоволення, натомість касаційну скаргу позивача задоволено частково, змінено мотивувальну та резолютивну частини додаткової постанови суду апеляційної інстанції, внаслідок чого позивачка отримала збільшення майнового відшкодування.
Розмір заявлених представником ОСОБА_1 - адвокатом Стригуновим О. М. витрат на правову допомогу підтверджено матеріалами справи.
У пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)».
Колегія суддів, вивчивши докази, подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Стригуновим О. М. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, урахував вимоги частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, вважає їх співмірними із заявленими вимогами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме у розмірі 11 600,00 грн.
Водночас колегія суддів констатує, що ТОВ «Ессіті Україна» не скористалося своїм правом, наданим йому частиною шостою статті 137 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стригунова Олександра Миколайовича задовольнити частково.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови та доповнити резолютивну частину двома абзацами наступного змісту:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 5 650,44 грн (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 44 коп.)».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ессіті Україна» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 11 600,00 грн (одинадцять тисяч шістсот гривень 00 коп.).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк