29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 755/11992/24
провадження № 61-2798св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Подільська районна у місті Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гук Альона Юріївна, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 01 квітня 2016 року, який було розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року. У шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Посилався на те, що після розірвання шлюбу з відповідачкою їх спільна дитина проживає разом з ним за адресою: кв.
АДРЕСА_1 . Ще до розірвання шлюбу відповідачка почала проживати окремо та перестала цікавитися дитиною. Зазначав, що ОСОБА_2 не виконує батьківських обов'язків щодо дитини, самоусунулася від їх виконання, дитина залишилася без її опіки, протягом тривалого часу проживає з ним та його родиною. Відповідачка вже майже 5 років свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків та добровільно відмовляється від своїх батьківських прав щодо доньки.
4. Дитина має чітку емоційну прив'язаність до батька та бабусі, має довірливі стосунки з батьком, любить та вважає найкращим другом. Батько та бабуся дитини забезпечують її базові потреби, створюють сприятливі умови для навчання, піклуються про її всебічний розвиток. Крім цього, відповідачка не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою.
5. Водночас, з огляду на наявність у дитини необхідності у матеріальному забезпеченні, що є обов'язком обох батьків, посилався на необхідність стягнення з відповідачки аліментів на її утримання.
6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи від дати пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня
2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
8. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 03 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
9. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
10. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факту свідомого навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , свідомого нехтування такими обов'язками та остаточне небажання брати участь у житті дитини. З урахуванням відсутності доказів умисної винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов'язками, повного розірвання психоемоційних зв'язків з дитиною, суд вважав, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
12. Наявну у матеріалах справи заяву ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав суд відхилив, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
13. У частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини суд урахував, що дитина проживає разом з батьком, який її утримує, а відповідачка є особою працездатного віку, відомостей про наявність у неї інших дітей, інших стягнень на утримання інших непрацездатних осіб або ж підстав для її звільнення від обов'язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 Сімейного кодексу України, не встановлено.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року залишено без змін.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на недоведеність факту свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Зазначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
16. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для прийняття заяви відповідачки про її згоду на позбавлення батьківських прав, оскільки така заява суперечить інтересам неповнолітньої доньки та положенням статті 155 Сімейного кодексу України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. 04 березня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гук А. Ю., через підсистеми «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду
від 21 січня 2026 року, скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині вимог про позбавлення батьківських прав.
18. Підставами касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі
№ 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, від 29 січня
2024 року у справі № 185/9339/21, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не звернули увагу на те, що відповідачка надала свою згоду на позбавлення її батьківських прав, зокрема: у нотаріально посвідченій заяві; у поясненнях, які вона надавала у суді; у заявах, які були надані нею до суду, та клопотанні про розгляд справи без участі, в якій вказала, що не заперечує (вважає за доцільне) проти позбавлення батьківських прав щодо дочки. Отже сама відповідачка зазначала, що позбавлення її батьківських прав відповідає інтересам дитини та що вона не займається і не має наміру займатися вихованням дитини, виконувати батьківські обов'язки.
20. Заявник акцентує увагу на тому, що відповідачка добровільно пішла з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. І це триває більше п'яти років, що має наслідком розрив психоемоційних зв'язків між матір'ю та донькою.
21. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що існує серйозний ризик фізичної, емоційної та психічної травми від спілкування дитини з матір'ю, якавчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї старшої неповнолітньої доньки, а також те, що неодноразові заходи впливу зі сторони позивача на матір не призвели до зміни її ставлення до виконання нею її батьківських обов'язків.
22. Більш того, протягом розгляду справи у суді відповідачці достеменно відомо про предмет позову, і наслідки які можуть бути, проте вона жодного разу не намагалася зустрітися з дитиною, або змінити свою поведінку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строкна касаційне оскарженнярішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, відкрито касаційне провадження у справі № 755/11992/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
24. 25 березня 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 755/11992/24.
25. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 01 квітня 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 500.
27. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 листопада
2022 року по справі № 758/6174/22, з урахуванням ухвали Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28. Відповідно до свідоцтва про народження від 22 червня 2016 року серії НОМЕР_1 , виданого Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис від 22 червня 2016 року № 2518. Батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
29. Згідно з довідкою від 15 квітня 2024 року № 69, виданою Комітетом мікрорайону «Рада житлового масиву Виноградар», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зареєстрована, але, згідно з опитуванням сусідів, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за вказаною адресою.
30. З характеристики від 16 квітня 2024 року № 106/02/257-43, виданої Ліцеєм № 257 «Синьоозерний» Подільського району міста Києва, ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у ліцеї з 01 вересня 2023 року. Зарекомендувала себе як старанна, працелюбна учениця. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Навчається в повну міру своїх сил, потребує часткового контролю. Виявляє конкретне мислення. Має здібності до вивчення математики. На уроках не завжди активна, але уважна, допомагає однокласникам. Має добрий загальний розвиток. Достатньо читає. До виконання громадських доручень ставиться відповідально. Весела, товариська, активна дівчинка. Правила поведінки свідомо виконує. Має багато друзів та авторитет серед однокласників. До старших відноситься з повагою. ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню доньки: щодня приводить дитину до школи та забирає після уроків, має постійний зв'язок з класним керівником, цікавиться навчанням доньки, постійно відвідує батьківські збори, індивідуальні консультації. Батько ОСОБА_4 бере активну участь у громадському житті класу. Мама навчанням доньки не цікавиться, начальний заклад не відвідує.
31. Відповідно до довідки від 16 квітня 2024 року, виданої Подільським районним у місті Києві Центром клубів за місцем проживання «Поділ» НМП «Чемпіон», на заняття з бальних танців до колективу за весь час з моменту вступу приводить свою дитину ОСОБА_3 та забирає її з занять тільки її батько ОСОБА_1 , який має постійний зв'язок з керівником гуртка та педагогом-організатором клубу. ОСОБА_1 цікавиться успіхами доньки, бере активну участь у виступах та заходах. Мама позашкільним вихованням доньки не цікавиться, позашкільний заклад не відвідує.
32. З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань від 18 січня 2022 року встановлено, що 14 січня 2022 року до реєстру внесено запис про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження: кв. АДРЕСА_1 .
33. Згідно із заявою ОСОБА_2 від 18 червня 2024 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О. О., зареєстрованою в реєстрі за № 1366, проти позбавлення батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона не заперечує. Проти позовних вимог ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав не заперечує, просить справу розглядати за її відсутності.
34. З висновку Органу опіки та піклування Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 02 жовтня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , вбачається, що за результатами проведеної Службою у справах дітей та сім'ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації роботи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 2016 року по 2022 рік. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 . Малолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком. ОСОБА_1 забезпечує потреби доньки в повному обсязі, для дитини створені умови для проживання та виховання. Мати самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов'язків по вихованню дитини, що виражається в її бездіяльності та свідомому нехтуванні її батьківськими обов'язками, обов'язками щодо фінансового забезпечення. 18 червня 2024 року ОСОБА_2 подала нотаріально завірену заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи зазначене, проаналізувавши зібрані матеріали, вислухавши батька, дитину, думку членів комісії з питань захисту прав дитини (протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини від 02 жовтня 2024 року № 21), вирішено вважати за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиція Верховного Суду
35. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
36. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
38. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
39. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
40. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
41. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
42. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
43. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
44. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
45. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
46. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
47. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
48. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
49. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
50. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
51. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
52. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
53. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року
у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20,
від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
54. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
55. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
56. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
57. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
58. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
59. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
60. Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
61. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
63. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
64. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу залишилася проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
66. Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 . На обґрунтування такого висновку зазначено, що мати ОСОБА_2 самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов'язків по вихованню дитини, що виражається в її бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов'язками, зокрема обов'язками щодо фінансового забезпечення. Органом опіки враховано нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 від 18 червня 2024 року, в якій вона зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .
67. Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
68. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі
№ 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
69. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.
70. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
71. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
72. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо критичного ставлення до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість.
73. У зазначеному висновку містяться посилання лише на пояснення позивача щодо самоусунення відповідачки від виконання покладених на неї батьківських обов'язків, а також надання матір'ю заяви про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір'ю та донькою, відомостей про відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин, а також зміст думки дитини висновок не містить.
74. Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для неповнолітньої ОСОБА_3 , її здоров'я та розвитку, відомостей про заходи, проведені з метою налагодження стосунків матері й доньки.
75. Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
76. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
77. Верховний Суд також зауважував, що заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).
78. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, заява ОСОБА_2 не може слугувати достатньою підставою для розірвання кровного споріднення між матір'ю і донькою та позбавлення останньої права на материнську турботу в умовах воєнного стану. Необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є нагально необхідною для повноцінного і гармонійного розвитку дівчинки.
79. Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
80. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
81. Посилання касаційної скарги на наявність ризику фізичної, емоційної та психічної травми від спілкування дитини з матір'ю, якавчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї старшої неповнолітньої доньки, колегія суддів відхиляє. У судовому засіданні, яке відбулося 11 лютого 2025 року ОСОБА_2 повідомила суду, що у неї є одна донька - ОСОБА_3 . Позивач зазначеного не спростовував. Виконання відповідачкою батьківських обов'язків щодо інших дітей не було предметом розгляду цієї справи.
82. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
83. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
84. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
85. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі
№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
86. Водночас зважаючи на недоліки, пасивну поведінку відповідачки при виконанні своїх обов'язків щодо виховання доньки, з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що наявні підстави для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на орган опіки та піклування обов'язку з контролю за виконанням нею батьківських обов'язків.
87. Верховний Суд зауважував, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду іншим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов'язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
88. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
89. Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
90. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду попередженням відповідачки про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, участі у вихованні доньки.
91. Справа в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів в апеляційному та касаційному порядках не переглядалася.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гук Альона Юріївна, задовольнити частково.
2. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року змінити, шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду абзацом такого змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням на орган опіки та піклування обов'язку з контролю за виконанням нею батьківських обов'язків.».
3. В іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович