30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 390/1809/24
провадження № 61-6827св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 рокуу складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,
Короткий зміст позовних вимог
27 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина на майно. Сторони у справі
є дітьми спадкодавця.
Позивач вказував, що ОСОБА_2 повідомив йому, що матір склала заповіт на ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Однак дружина позивача в речах спадкодавця ОСОБА_5 знайшла заповіт на ім'я ОСОБА_1 , яким йому заповідана земельна ділянка.
23 серпня 2024 року позивач звернувся до нотаріуса, проте дізнався про пропущений встановлений законом строк для прийняття спадщини.
ОСОБА_1 зазначав, що приватний нотаріус, відкриваючи за заявою ОСОБА_2 спадкову справу, мала б з'ясувати наявність інших спадкоємців, в тому числі і за заповітом, та повідомити їх про обставини спадкування, але цього зроблено не було.
Зважаючи на викладені обставини, ОСОБА_1 просив встановити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 строком в один місяць.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
28 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач є сином спадкодавця, у зв'язку з чим повинен був усвідомлювати, що він є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем, як спадкоємець першої черги спадкування. Тому повинен був вчинити дії, спрямовані на прийняття спадщини. Необізнаність позивача про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення йому додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Будь-яких інших поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які були б пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій, не наведено та доказами не підтверджено.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року,
з урахуванням ухвали Кропивницького апеляційного суду від 04 липня 2025 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_1 і його представника адвоката Шаповалова Д. В. задоволено.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
28 листопада 2024 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Встановлено ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_5 строком в один місяць з дня виготовлення повного тексту постанови.
Врахувавши відсутність даних про обізнаність спадкоємця за законом, що на його користь складено заповіт, неприйняття ним спадщини за законом, термін пропуску у два дні і надання відповідачем неправдивих відомостей нотаріусу,
а також волю спадкодавця і вживання позивачем протягом короткого проміжку часу активних дій щодо реалізації права на спадщину за заповітом, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
28 травня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року та залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
28 листопада 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги і не навів мотивів щодо прийняття або відхилення кожного аргумента, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі. Заявник вказує, що жодного належного, допустимого і достовірного доказу, який би підтверджував необізнаність позивача про існування заповіту, в матеріалах справи немає. У матеріалах справи також немає доказів того, що саме
21 серпня 2024 року позивач дізнався про заповіт. Заявник звертає вагу на те, що апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивач у позові не вказував про незначний пропуск строку у два дні. У цій справі має місце пасивна поведінка позивача, який не скористався своїм правом на спадщину, що не може розцінюватися як поважна причина для поновлення строку.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
19 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - Шаповалов Д. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня
2025 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що правовідносини у цій справі не є подібними правовідносинам у справі № 686/5757/23, оскільки пропуск шестимісячного строку ОСОБА_1 пов'язує з уведенням його в оману братом ОСОБА_2 щодо наявності заповіту, а також бездіяльністю приватного нотаріуса. Вказує, що при визначенні додаткового строку про прийняття спадщини повинна враховуватися недобросовісна поведінка інших спадкоємців та нотаріуса щодо повідомлення такого спадкоємця про існування заповіту. Крім того, звертає увагу на принцип свободи заповіту, що є фундаментальним у спадковому праві.
22 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що апеляційний суд правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кропивницького районного суду Кіровоградської області.
22 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є синами ОСОБА_5
09 березня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, на ім'я ОСОБА_1 , яким заповіла йому на належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, загальною площею 4,63 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Згідно з довідкою, виданою ОСОБА_2 виконкомом Аджамської сільської ради від 26 липня 2024 року № 615, ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1 з 1979 року до дня смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день її смерті за вказаною адресою разом з нею проживав і був зареєстрований син ОСОБА_2 . Також вказано, що заповіт від імені ОСОБА_5 не посвідчувався.
29 липня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Воронько Т. М. із заявою про прийняття спадщини.
29 липня 2024 року приватний нотаріус Воронько Т. М. завела спадкову справу № 23/2024 до майна спадкодавця ОСОБА_5 .
У заяві ОСОБА_2 повідомив приватного нотаріуса про те, що, крім нього, інших спадкоємців, передбачених статями 1261 і 1266 ЦК України, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та цивільна дієздатність яких обмежена, немає.
Довідкою виконкому Аджамської сільської ради від 22 серпня 2024 року № 702 засвідчено, що ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 1976 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті за вказаною адресою разом із нею був зареєстрований і проживав син
ОСОБА_2 . Від імені ОСОБА_5 виконком Аджамської сільської ради посвідчував заповіт від 09 березня 2005 року № 09.
Листом від 23 серпня 2024 року № 58/01-16 приватний нотаріус Воронько Т. М. повідомила ОСОБА_1 про необхідність звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_5 ,
у встановлений законом строк ним не прийнята, дій, які свідчать про прийняття спадщини, не виявлено, а тому ОСОБА_1 вважається таким, що спадщину не прийняв.
Одночасно приватний нотаріус повідомила, що надати постанову про відмову
у вчиненні нотаріальної дії не є можливим, оскільки усне звернення стосується роз'яснення законодавства щодо подання заяви про прийняття спадщини та подальшого її оформлення, що не передбачає вчинення будь-якої нотаріальної дії.
23 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою, у якій просив не вчиняти жодних дій щодо спадкового майна, що належало його матері, у зв'язку із зверненням до суду для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини
є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається
з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини
з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від
04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року
у справі № 127/2149/21.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;
2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня
2023 року у справі № 361/8259/18).
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі
№ 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а в разі відсутності таких спадкоємців -
в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України
в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє
у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Водночас, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що спадкову справу
№ 23/2024 до майна спадкодавця ОСОБА_5 заведено 29 липня 2024 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини, який повідомив приватного нотаріуса про відсутність інших, крім нього, спадкоємців.
У матеріалах спадкової справи № 23/2024 є довідка, видана ОСОБА_2 виконкомом Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, від 26 липня 2024 року № 615, з якої відомо, що заповіт від імені ОСОБА_5 виконком Аджамської сільської ради не посвідчував.
Разом з тим у матеріалах спадкової справи № 23/2024 є довідка від 22 серпня 2024 року № 702, видана ОСОБА_1 виконкомом Аджамської сільської ради,
у якій зазначено, що від імені ОСОБА_5 виконком Аджамської сільської ради посвідчував заповіт від 09 березня 2005 року № 09.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також врахувавши вчинення позивачем активних дій щодо прийняття спадщини за заповітом
і нетривалий проміжок часу пропуску строку для прийняття спадщини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 пропущений позивачем з поважних причин, у зв'язку з чим обґрунтовано задовольнив позов.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня
2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Васильченко Зої Сергіївни залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська