30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 490/1464/24
провадження № 61-10136св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Чорноморський національний університет імені Петра Могили, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, Міністерство освіти і науки України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чорноморського національного університету імені Петра Могилина постанову Миколаївського апеляційного суду від
14 липня 2025 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Лівінського І. В., Тищук Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чорноморського національного університету імені Петра Могили (далі -
ЧНУ ім. Петра Могили), виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Міністерства освіти і науки України про визнання права на приватизацію житла.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з червня 2009 року перебуває
у трудових відносинах із ЧНУ ім. Петра Могили.
03 жовтня 2009 року між позивачем та університетом укладено контракт
№ 85/09, відповідно до умов якого позивач призначався на посаду професора кафедри інформаційних технологій та програмних систем на строк з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2014 року.
ОСОБА_1 вказував, що згідно пункту 4.9 контракту ЧНУ ім. Петра Могили зобов'язався забезпечити його житлом протягом двох місяців з дня укладення контракту.
Відповідно до пункту 4.9.1 контракту після відпрацювання ОСОБА_1
50 місяців, але не пізніше ніж за два місяці до припинення дії контракту
ЧНУ ім. Петра Могили зобов'язується передати ОСОБА_1 у приватну власність житло, а саме квартиру
АДРЕСА_1 .
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про приватизацію вказаної квартири до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло»
(далі - ТОВ «Житло»), проте його заява у встановлений законодавством строк розглянута не була.
25 травня 2015 року управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради повідомило позивача, що розгляд заяви про приватизацію квартири АДРЕСА_1 буде продовжено після реєстрації права власності на цю квартиру за територіальною громадою міста, оскільки зараз право власності на вказану квартиру зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України,
і квартира перебуває в оперативному управління ЧНУ ім. Петра Могили.
У зв'язку з цим він звернувся із заявою про приватизацію квартири до ТОВ «Житло».
Позивач вважав, що має право на приватизацію квартири
АДРЕСА_1 , яке порушено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати право на отримання квартири АДРЕСА_1 в порядку приватизації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року
у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України, яке
у свою чергу дозвіл на передання цієї квартири в комунальну власність не надавало. Майно закладів освіти не підлягає приватизації відповідно до положень статті 80 Закону України «Про освіту».
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири
АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахування факту дотримання та виконання позивачем умов договору найму у нього виникло право вимагати передання йому у власність спірної квартири, і таке право ґрунтується насамперед на принципі свободи договору (статті 3, 627 ЦК України) та загальному імперативі про обов'язковість договору до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Суд вказав, що заборона приватизації об'єктів та майна державних
і комунальних закладів освіти, закріплена статтею 80 Закону України «Про освіту», є загальним правилом, тоді як стаття 70 Закону України «Про вищу освіту» встановлює заборону передання майна у власність юридичним
і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу
і містить виключення крім випадків, передбачених законодавством. Вказані правові норми передбачають заборону приватизації, яка стосується об'єктів державних і комунальних закладів освіти, необхідних для використання
в освітньому процесі для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами.
У цій справі спір стосується житлового приміщення, що не має статусу службового житла, належить на праві власності державі в особі Державного вищого навчального закладу «ЧДУ ім. Петра Могилим» (зараз - Чорноморський національний університет), у яке позивач вселився на законних підставах та тривалий час там проживає (понад 15 років), тобто має триваючі зв'язки із цим житлом.
Суд дійшов висновку, що оскільки спірна квартира прийнята до комунальної власності м. Миколаєва, а відповідачі протягом тривалого часу неодноразово відмовляли позивачу у вирішенні питання щодо приватизації житлового приміщення (квартири), порушене право позивача, у формі відмови та бездіяльності відповідача у здійсненні його права на приватизацію житлового приміщення, підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію спірної квартири.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 серпня 2025 року представник ЧНУ ім. Петра Могили - Клименко Л. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2025 року та залишити в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира була придбана ЧНУ
ім. Петра Могили для потреб навчального закладу. Основні засоби і майно, що рахується на балансі університету, є державною власністю та перебувають
в господарському віданні університету. Майно, яке закріплено на праві господарського віддання за університетом, не може бути передано у власність без згоди Міністерства освіти та науки України та конференції трудового колективу університету, крім випадків, передбачених законом. Заявник указує, що оскільки спірна квартира є державною власністю в особі Міністерства освіти та науки України, то, відповідно, для передання квартири з державної
у комунальну власність необхідне рішення саме Міністерства освіти та науки України, яке не приймалося.
Заявник посилається на необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі
№ 296/8558/21.
Аргументи інших учасників справи
24 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що у касаційній скарзі не наведено вмотивованого обґрунтування необхідності відступу від висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, зробленого в постанові від 06 листопада 2023 року у справі
№ 296/8558/21. Посилання заявника на постанову Верховного Суду від
23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у тій справі відрізняються від обставини справи, що переглядається.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Миколаєва.
22 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Наказом Чорноморського державного університету імені Петра Могили від
01 вересня 2009 року № 26/К ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01 вересня 2009 року на посаду в.о. професора кафедри інформаційних технологій
і програмних систем.
Відповідно до контракту від 03 жовтня 2009 року № 85/09, укладеного між Чорноморським державним університетом імені Петра Могили і позивачем, ОСОБА_1 призначається на посаду професора кафедри інформаційних технологій та програмних систем на строк з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2014 року.
Відповідно до пункту 4.9 контракту ЧНУ ім. Петра Могили зобов'язується забезпечити ОСОБА_1 житлом протягом двох місяців з дня укладання контракту.
Відповідно до пункту 4.9.1 контракту після відпрацювання ОСОБА_1
50 місяців, але не пізніше ніж за два місяці до припинення дії контракту відповідач зобов'язується безоплатно передати ОСОБА_1 у приватну власність житло, а саме квартиру
АДРЕСА_1 (що належить ЧНУ ім. Петра Могили на праві приватної власності), з оформленням правовстановлюючих документів на право власності на це житло у спосіб, що передбачений законодавством.
Згідно контракту від 29 серпня 2014 року № 32/14, укладеним між ЧНУ ім. Петра Могили і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 призначається на посаду завідувача кафедри інформаційних технологій та програмних систем на строк з 01 вересня 2014 року до 31 серпня 2019 року.
Згідно пункту 4.9.1 контракту ЧН ім. Петра Могили згідно пункту 4.9. контракту від 03 жовтня 2009 року № 85/09 безоплатно передає ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 , що належить відповідачу і яка була придбана для нього університетом згідно договору купівлі-продажу квартири.
27 серпня 2009 року між ЧНУ ім. Петра Могили і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ЧНУ ім. Петра Могили придбав
у ОСОБА_3 квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 вересня 2009 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за державою в особі Міністерства освіти і науки України в оперативному управлінні ЧНУ ім. Петра Могили.
Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю науково-експлуатаційного комплексу «Соляні» (далі - ТОВ ЖЕК «Соляні») від
06 листопада 2010 року ОСОБА_1 проживає у квартирі
АДРЕСА_1 .
На засіданні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ЧНУ ім. Петра Могили від 09 вересня 2014 року вирішено надати квартиру
АДРЕСА_1 професору ОСОБА_1 (склад сім'ї одна особа).
Листом в.о. ректора Клименко Л. П. до секретаря Миколаївської міської ради Гранатурова Ю. І. висловлено прохання прийняти до комунальної власності зазначену квартиру і надати ОСОБА_1 ордер.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 липня
2014 року № 684 прийнято до комунальної власності м. Миколаєва квартиру
АДРЕСА_1 . Також ТОВ ЖЕК «Соляні» вирішено взяти на баланс і забезпечити експлуатацію прийнятого до комунальної власності міста житлового приміщення.
23 вересня 2014 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради видав ОСОБА_1 ордер № 41 серії 009253 на право заселення житлового приміщення, а саме квартири
АДРЕСА_1 .
25 травня 2015 року управління з використання та розвитку комунальної власності за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 повідомило, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за державою в особі Міністерства і науки України в оперативному управлінні ЧНУ ім. Петра Могили.
Листом Міністерства освіти і науки України від 22 липня 2015 року за результатами опрацювання звернення ЧНУ ім. Петра Могили від 28 вересня 2015 року щодо надання дозволу на передання квартири
АДРЕСА_1 повідомлено, що Міністерство не надає дозвіл на передання у власність територіальної громади м. Миколаєва зазначеного майна.
07 березня 2017 року Міністерство освіти і науки України повідомило, що не надає дозвіл на передання квартири АДРЕСА_1 із сфери управління Міністерства у власність територіальної громади м. Миколаєва.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Звертаючись із цим позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачем зобов'язання щодо передання квартири у власність, яке виникло
з укладеного 03 жовтня 2009 року контракту № 85/09.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при:
(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду від 03 листопада 2021 року
у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У справі, що переглядається, судами встановлено, що 03 жовтня 2009 року між ЧНУ ім. Петра Могили і ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду професора кафедри інформаційних технологій та програмних систем на строк з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2014 року.
Відповідно до пункту 4.9 контракту ЧНУ ім. Петра Могили зобов'язується забезпечити ОСОБА_1 житлом протягом двох місяців з дня укладання контракту.
Відповідно до пункту 4.9.1 контракту після відпрацювання ОСОБА_1
50 місяців, але не пізніше ніж за два місяці до припинення дії контракту відповідач зобов'язується безоплатно передати ОСОБА_1 у приватну власність житло, а саме квартиру
АДРЕСА_1 (що належить ЧНУ ім. Петра Могили на праві приватної власності) з оформленням правовстановлюючих документів на право власності на це житло у спосіб, що передбачений законодавством.
Згідно контракту від 29 серпня 2014 року № 32/14, укладеним між ЧНУ ім. Петра Могили і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 призначається на посаду завідувача кафедри інформаційних технологій та програмних систем на строк з 01 вересня 2014 року до 31 серпня 2019 року.
Згідно пункту 4.9.1 контракту ЧНУ ім. Петра Могили згідно пункту 4.9. контракту від 03 жовтня 2009 року № 85/09 безоплатно передає ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 , що належить відповідачу і яка була придбана для нього університетом згідно договору купівлі-продажу квартири.
При цьому єдиною умовою, визнаною сторонами, необхідною для набуття такого права власності зазначено факт перебування у трудових правовідносинах співробітника з університетом протягом 50 місяців.
Таким чином, з урахування факту дотримання та виконання позивачем умов договору найму у нього виникло право вимагати передання йому у власність спірної квартири, і таке право ґрунтується насамперед на принципі свободи договору (статті 3, 627 ЦК України) та загальному імперативі про обов'язковість договору до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) зроблено висновок, що заборона приватизації об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти, закріплена статтею 80 Закону України «Про освіту», є загальним правилом, у той час як стаття 70 Закону України «Про вищу освіту» встановлює заборону передачі майна у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу і містить виключення - «крім випадків, передбачених законодавством».
Вказані правові норми передбачають заборону приватизації, яка стосується об'єктів державних і комунальних закладів освіти, необхідних для використання в освітньому процесі, для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, а у цій справі спір стосується житлового приміщення, що не має статусу службового житла, належить на праві власності державі
в особі ЧНУ ім. Петра Могили, у яке позивач вселився на законних підставах та тривалий час там проживає (понад 15 років), тобто має триваючі зв'язки із цим житлом.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Отже, прийняття відповідного рішення належить виключно до компетенції відповідача та від дій позивача не залежить. У цьому випадку порушення прав позивача відбувається у формі відмови та бездіяльності відповідача у здійсненні особою права на приватизацію житлового приміщення.
Таким чином, якщо органи приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов'язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.
Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також було висловлено Верховним Судом у постановах: від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22).
Апеляційний суд, установивши, що спір у цій справі стосується житлового приміщення, що не має статусу службового житла, належить на праві власності державі в особі Державного вищого навчального закладу «ЧДУ ім. Петра Могилим» (зараз - Чорноморський національний університет), у яке позивач вселився на законних підставах та тривалий час там проживає (понад 15 років), тобто має триваючі зв'язки із цим житлом, та урахувавши факт дотримання та виконання позивачем умов договору найму, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову, оскільки у ОСОБА_1 виникло право вимагати передання йому у власність спірної квартири, і таке право ґрунтується насамперед на принципі свободи договору (статті 3, 627 ЦК України) та загальному імперативі про обов'язковість договору до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналогічні висновки зроблено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23), підстав для відступу від яких колегія суддів не встановила.
За наведених обставин колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23).
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником
у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Миколаївського апеляційного суду від 14 липня
2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо заявлених клопотань
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження у справі, мотивуючи це тим, що у касаційній скарзі не наведено вмотивованого обґрунтування необхідності відступу від висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, зробленого в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, а посилання заявника на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 463/1832/18
є безпідставними, оскільки правовідносини у тій справі відрізняються від обставин справи, що переглядається.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій
статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підстави для закриття касаційного провадження визначені у статті 396
ЦПК України.
Вивчивши зміст клопотання про закриття касаційного провадження у справі, колегія суддів уважає, що підстав для закриття касаційного провадження, що передбачені статтею 396 ЦПК України, немає.
Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 490/1464/24 відмовити.
Касаційну скаргу Чорноморського національного університету імені Петра Могили залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська