29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 369/7426/24
провадження № 61-780 св 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Павлова Надія Євгеніївна,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл», акціонерне товариство «Сенс Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлової Надії Євгеніївни, на постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» (далі - ТОВ «Софія Ойл»), акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), в якому просила суд:
1. Визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії
№ PSMB2021296/579/1 від 09 листопада 2021 року та всі додатки до такого договору;
2. Застосувати наслідки недійсності до договору відновлювальної кредитної лінії
№ PSMB2021296/579/1 від 09 листопада 2021 року та до всіх додатків до такого договору;
3. Визнати недійсним договір застави № PSMB2021296/579/1 від 09 листопада
2021 року та всі додатки до такого договору;
4. Визнати недійсним договір відновлювальної кредитної лінії
№ PSMB2024032/579/2 від 21 березня 2024 року та всі додатки до такого договору;
5. Застосувати наслідки недійсності до договору відновлювальної кредитної лінії
№ PSMB2024032/579/2 від 21 березня 2024року та до всіх додатків до такого договору;
6. Визнати недійсним договір застави № PSMB2024032/579/2 від 21 березня
2024 року та всі додатки до такого договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 квітня 2024 року вона дізналася, що боржник за судовим рішенням у справі № 369/15888/21, а саме ТОВ «Софія Ойл», передав у заставу АТ «Сенс Банк» майно, яке може бути використано для погашення присудженого рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року, яке залишено без змін після апеляційного та касаційного перегляду, стягнення на її користь заборгованості за договором позики
від 22 вересня 2017 року у розмірі 89 350,71 доларів США.
Такі дії ТОВ «Софія Ойл» порушують її права, як кредитора, чиє право вимоги настало раніше. Оспорені договори змінили черговість права вимоги і тепер вона є другим обтяжувачем у черзі, що порушує її права, як кредитора боржника.
Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної інстанцій
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Книш Н. І., звернулася до суду із клопотанням про закриття провадження у справі № 369/7426/24 на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідач заперечував проти задоволення такої заяви позивача і вважав, що суд має вирішити питання про відмову від позову і саме такою є зміст клопотання позивача, так як це впливає на стягнення судових витрат. Зазначав, що позов є завідомо безпідставним.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Книш Н. І., задоволено. Провадження у справі № 369/7426/24 за позовом ОСОБА_1 до
ТОВ «Софія Ойл», АТ «Сенс Банк» про визнання недійсними двох договорів відновлювальної кредитної лінії та похідних від них договорів застави закрито. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з ТОВ «Софія Ойл» на користь ОСОБА_1 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала районного суду мотивована тим, що після погашення заборгованості
ТОВ «Софія Ойл» перед ОСОБА_1 за рішенням суду у справі № 369/15888/21 позивач втратила статус кредитора, порушене право усунуто, предмет спору припинив існування, тому провадження підлягає закриттю згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000 грн підлягають стягненню з ТОВ «Софія Ойл», як з відповідача, чиї дії призвели до виникнення спору. Розмір витрат на правничу допомогу та виконана робота є співмірними.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Софія Ойл» задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом спору у справі є визнання недійсними з моменту укладення двох договорів відновлювальної кредитної лінії та похідних договорів застави як фраудаторних (фіктивних) правочинів, укладених на шкоду позивача як кредитора, чиє право вимоги настало раніше. При цьому погашення основного боргу ТОВ «Софія Ойл» перед
ОСОБА_1 за договором позики (справа № 369/15888/21) не усуває можливу фраудаторність оспорюваних правочинів, не змінює їх юридичної природи та не припиняє предмет спору у цій справі, оскільки позивач має право на встановлення недійсності правочинів з моменту їх вчинення та застосування наслідків недійсності (повернення майна з чужого володіння, виключення обтяжень тощо) незалежно від подальшого виконання інших зобов'язань боржника. Закриття провадження згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України (відсутність предмета спору) можливе лише тоді, коли спірні правовідносини повністю припинилися і між сторонами не залишилося неврегульованих питань.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що районний суд неправильно застосував частину третю статті 142 ЦПК України, стягнувши витрати позивача з ТОВ «Софія Ойл», так як задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову можливе лише за позовами, де таке задоволення в принципі можливе (наприклад, стягнення боргу). Фактично дії позивача свідчать про відмову від позову після досягнення нею іншої мети (виконання рішення у справі № 369/15888/21), що підпадає під пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України (відмова від позову), за якої понесені позивачем витрати не відшкодовуються відповідачем, а відповідач має право на компенсацію своїх витрат у разі доведення необґрунтованості дій позивача. А подання позову за відсутності порушення прав позивача оскаржуваними правочинами, які не призвели до зменшення активів боржника чи неможливості виконання рішення, є зловживанням процесуальними правами за пунктом 3 частини другої статті 44 ЦПК України - подання позову за відсутності предмета спору або у спорі штучного характеру.
Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не врахував заяви
ТОВ «Софія Ойл» про зменшення витрат на правничу допомогу (відсутність детального звіту про послуги, ідентичність позовів у двох справах, подання на стадії до розгляду по суті, штучний характер позову), що свідчить про неповне з'ясування обставин справи та порушення статті 137, частини четвертої статті 142 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлова Н. Є., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року,в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня
2025 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 369/7426/24 із Києво-Святошинського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
29 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2026 року у задоволенні клопотанняпредставника ОСОБА_1 - адвоката Павлової Н. Є., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Павлової Н. Є., мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24 за участю тих самих сторін і при подібному процесуальному питанні.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно затягнув розгляд справи. При цьому незаконне затягування апеляційним судом перегляду ухвали суду дозволило
ТОВ «Софія Ойл» покращити свою ситуацію у межах справи про його банкрутство
№ 911/3389/25, яка перебуває на розгляді Господарського суду Київської області. Наслідком оскаржуваного незаконного рішення апеляційного суду стало скасування законної вимоги кредитора ОСОБА_1 до ТОВ «Софія Ойл».
Зазначає, що справа має велике значення для позивача, так як ТОВ «Софія Ойл» систематично уникало виконання зобов'язання за договором позики та надавало Верховному Суду у межах справи № 369/15888/21 недостовірні відомості,
а директорка ТОВ «Софія Ойл» зазначала, що начебто такий договір не підписувала. Відтак саме невідворотність наслідків у формі стягнення судових витрат з недобросовісного учасника справи і цивільного обороту з ТОВ «Софія Ойл» є легітимним способом відновити баланс та запобігти майбутнім зловживанням
ТОВ «Софія Ойл».
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «Софія Ойл» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставні, висновки суду апеляційної інстанції є вірними.
Вказує, що поданий позов штучний, жодні права та інтереси позивача договір фінансового лізингу з банком не порушує, жодного зменшення активів ТОВ «Софія Ойл» не відбулося внаслідок укладення цього договору.При цьому зазначає, що стягнення судових витрат безпідставне, позивачка зловживає своїми процесуальними правами, а саме подала штучний позов. Наголошує на упередженості суду першої інстанції й порушення судом норм процесуального права.
Також зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу на стадії касаційного розгляду складає 24 тис. грн, докази понесення цих витрат буде надано суду в строки, визначені ЦПК України.
Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, стягнути судові витрати з позивача та винести окрему ухвалу щодо позивача та його представника на підставі частини дев'ятої статті 141, частини другої статті 262 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Павлової Н. Є., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону не відповідає.
Судами встановлено, що між сторонами виник спір щодо недійсності двох договорів відновлювальної кредитної лінії та похідних від них договорів застави, укладених між відповідачами. При пред'явленні позову позивачка зазначала, що укладені договори порушують її права, як кредитора ТОВ «Софія Ойл», чиє право вимоги настало раніше, а оспорені договори змінили черговість права вимоги і тепер вона є другим обтяжувачем у черзі, що порушує її права.
Задовольняючи клопотання позивача про закриття провадження у справі, районний суд виходив із того, що після погашення заборгованості ТОВ «Софія Ойл» перед ОСОБА_1 за рішенням суду у справі № 369/15888/21 позивач втратила статус кредитора, порушене право усунуто, предмет спору припинив існування, тому провадження закрив згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд при скасуванні цієї ухвали районного суду та направляючи справу на новий розгляд виходив із таких мотивів:
1) спір між сторонами продовжує існувати, так як договори відновлювальної кредитної лінії та похідні договори застави як фраудаторні (фіктивні) правочини можливо укладені на шкоду позивачки і це слід перевірити, так як погашення основного боргу ТОВ «Софія Ойл» перед ОСОБА_1 за договором позики не усуває можливу фраудаторність оспорюваних правочинів, тобто неврегульовані питання між сторонами залишилися;
2) якщо позивачка не бажає продовжувати спір, то вона може відмовитися від позову.
У зв'язку з цим Верховний Суд зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Отже, суд не може заставляти учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу. А тому апеляційний суд повинен був дослідити саме клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Проте апеляційний суд вказав, що між сторонами продовжують існувати неврегульовані питання і оспорені позивачкою правочини можуть свідчити про їх фраудаторність. При цьому апеляційний суд проігнорував як доводи позивачки, так і доводи відповідачів про небажання продовжувати розгляд цієї справи (хоча з різних підстав).
Досліджуючи процесуальне питання щодо закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, Верховний Суд зазначає таке.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження в справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
При цьому підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Як уже зазначалося, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, в яких закривалося провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору: від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19;
від 07 вересня 2022 року у справі № 910/22858/17, провадження № 12-5гс22,
а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2024 року у cправі № 916/1042/22, від 10 квітня
2024 року у справі № 754/11753/21, від 22 травня 2024 року у справі № 204/1150/23 та інших.
У зазначених судових рішеннях Верховного Суду зазначалося, що закриття провадження в справі в зв'язку з відсутністю предмета спору можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
У справі, яка Верховним Судом переглядається, встановлено, що спір (правовий конфлікт) між ОСОБА_1 і ТОВ «Софія Ойл» виник внаслідок несплати товариством стягнутого рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року у справі № 369/15888/21 грошового боргу у розмірі у розмірі 89 350,71 доларів США та одночасного укладення зазначеним відповідачем з АТ «Сенс Банк» двох договорів відновлювальної кредитної лінії та похідних від них договорів застави, укладення яких, на думку позивачки, призводило до порушення її права на отримання вказаних грошових коштів.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої
статті 255 ЦПК України, оскільки після пред'явлення позову ТОВ «Софія Ойл» виплатила стягнуту вказаним вище рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року у справі № 369/15888/21 суму грошових коштів, відповідач вказане не заперечував (т. 6, а. с. 175-176).
Ураховуючи, що внаслідок сплати ТОВ «Софія Ойл» на користь ОСОБА_1 вказаної заборгованості сторони самі врегулювали спірні питання, а об'єкт спірних правовідносин, з приводу якого виник спір (правовий конфлікт) між позивачкою і відповідачем ТОВ «Софія Ойл»,припинив існування в процесі розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
При цьому Верховний Суд зазначає, що саме у справі, яка переглядається, припинився спір між сторонами, між ними відсутні неврегульовані питання. Саме у зв'язку з погашенням відповідачем позивачці боргу у позивачки немає підстав стверджувати, що внаслідок укладення відповідачами оспорених договорів змінено черговість її права вимоги до боржника, вона перестала бути кредитором відповідача. Тобто спір між відповідачами врегульовано.
Крім наведеного, Верховний Суд зазначає й таке. 21 травня 2025 року представник позивачки надала районному суду для врахування при розгляді справи постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 369/7441/24, провадження
№ 61-964св25, в якій за участю тих саме сторін (позивачка і ТОВ «Софія Ойл») вирішувалося аналогічне процесуальне питання (лише інший кредитний договір),
в якій Верховний Суд погодився із закриттям провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (т. 7, а. с. 2-7).
Саме з урахуванням висновків Верховного Суду, а також вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права районний суд і закрив провадження у справі.
Знаючи про таке судове рішення Верховного Суду у подібних правовідносинах, тим не менше апеляційний суд у порушення вимог частини першої статті 13,
частини четвертої статті 263 ЦПК України скасував судове рішення районного суду, постановленого згідно із законом, і по суті примусив сторони продовжувати спір
по суті, при їх небажанні.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
У частині другій статті 255 ЦПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Звертаючись до суду із заявою про закриття провадження у справі внаслідок усунення відповідачем порушеного права, позивачка просила покласти на
ТОВ «Софія Ойл» витрати на професійну правничу допомогу, а заявлено було
60 000 грн, а відповідач просив про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу до 1 000 грн (т. 7, а. с. 26-30).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У частині третій статті 2 ЦПК України зазначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
У частині четвертій статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження
№ 14-382цс19); від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження
№ 14-65цс22, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24; від 06 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24 та інших.
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Питання щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульоване статтею 142 ЦПК України, якою, зокрема, встановлено, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Урахувавши складність справи та виконані роботи (надані послуги), прийнявши до уваги відсутність клопотання ТОВ «Софія Ойл» про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Софія Ойл» на користь
ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі
60 000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вищезазначене належної уваги не звернув та скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це судове рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
У зв'язку з викладеним підстав для постановлення окремої ухвали щодо процесуальних дій позивачки та її представника колегія суддів не вбачає.
Щодо судових витрат за перегляд справи в касаційному порядку
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення
або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - адвоката Павлової Н. Є., тому сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з відповідачів на користь ОСОБА_1 по 1 211,20 грн з кожного.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлової Надії Євгеніївни, задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 рокускасувати. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2025 року залишити в силі.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл», акціонерного товариства «Сенс Банк»на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання касаційної скарги по 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк