29 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/12697/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026
у справі за позовом Приватного підприємства «Дінекс-Трейд»
до: 1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів м. Києва;
2) Офісу Генерального прокурора;
3) Державної казначейської служби України
про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 423 853,40 грн,
Державна казначейська служба України (далі - Казначейство, відповідач-3, скаржник) 21.04.2026 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25 скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; розглянути справу із повідомленням скаржника та за участю особи, яка здійснює самопредставництво Казначейства. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/12697/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Від представника Приватного підприємства «Дінекс-Трейд» (далі - ПП «Дінекс-Трейд») 22.04.2026 через Електронний суд надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі №910/12697/25, у якому просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25, оскільки судові рішення у справі ухвалені з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, випадки передбачені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не можуть бути застосовані для касаційного оскарження судових рішень; також до касаційної скарги не додано доказів сплати судового збору.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ПП «Дінекс-Трейд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного бюджету України через Казначейство на користь ПП «Дінекс-Трейд» 162 690,83 грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 01.06.2023 до 29.07.2024 та 261 162,57 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання за цей період.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/16672/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 та постановою Верховного Суду від 01.03.2023, стягнуто з Державного бюджету України через Казначейство на користь ПП «Дінекс-Трейд» 4 663 749,94 грн шкоди, завданої йому внаслідок спільних протиправних дій відповідачів-1, 2; посилаючись на прострочення сплати стягнутих за рішенням суду сум, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь інфляційних втрат у сумі 261 162,57 грн та 3% річних у сумі 162 690,83 грн від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 01.06.2023 до 29.07.2024.
Господарський суд міста Києва рішенням від 03.02.2026 у справі №910/12697/25, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.04.2026 залишив без змін, позов задовольнив; стягнув з Державного бюджету України через Казначейство на користь ПП «Дінекс-Трейд» 261 162,57 грн збитків внаслідок інфляції за період прострочення, 162 690,83 грн 3% річних з простроченої суми та витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн.
Оскаржувані рішення судів попередніх інстанції прийняті з мотивів того, що завдана відповідачами- 1, 2 шкода виникла за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення з державного бюджету через Казначейство, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, підлягає стягненню за період прострочення; в частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/12697/25 доведеністю понесених витрат.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Казначейства та заперечення ПП «Дінекс-Трейд» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/12697/25 є стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 423 853,40 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2025 рік - 1 514 000,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд зауважує, що підстави касаційного оскарження передбачені частиною другою статті 287 ГПК України не є тотожними з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які регламентують випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.
У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі є передбачуваним.
Казначейство у касаційній скарзі викладає обставини справи, позиції судів першої та апеляційної інстанцій, визначає підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Казначейство вважає, що помилковість такого висновку пов'язана із тим, що Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №686/7081/21, не надала оцінку спірних правовідносин з точки зору приписів частини другої статті 19 і частини другої статті 6 Конституції України, однак і з перспективи частини другої статті 95 Конституції України у системному зв'язку із вимогами частин першої, другої статті 1 та частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України не є доводами та аргументами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, підтверджують наявність випадку, який дає право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. У свою чергу Суд вважає, що скаржником не наведено переконливих аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями; необхідності у формуванні чи наявної суперечливості у практиці касаційного суду (касаційних судів) щодо застосування статті 625 ЦК України у цій справі відсутня.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Судом взято до уваги: предмет позову, підстави заявлених позовних вимог, обставини справи, нормативно правове регулювання спірних правовідносин, складність справи та факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, скаржник не продемонстрував наявність виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли вимагати касаційного перегляду справи.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. При цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволені позову.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки касаційного оскарження як виключення із загального правила, з огляду на те, що ця справа з ціною позову, що менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї зі сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже випадки, з яких би вбачалось необхідність перегляду цієї справи Верховним Судом, у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи вищезазначене, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Казначейства на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Викладене у касаційній скарзі клопотання про передачу справи №910/12697/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не розглядається, у зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №910/12697/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов