вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"20" квітня 2026 р. Cправа №902/1312/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за участю:
представника позивача: Тиховського М.О. (ордер серії АВ №1234790 від 22.09.2025),
відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фермерського господарства "Волд", с.Серебринці Могилів-Подільського району Вінницької області
до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, селище Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
До Господарського суду Вінницької області звернулось Фермерське господарство "Волд" з позовом до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 29,60 га з кадастровим номером 0522684000:02:000:0678, розміщеної на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.12.1992 громадянином ОСОБА_1 було створено Фермерське господарство "Волд". 07.12.2001 громадянину ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею площею 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Могилів-Подільської районної ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області.
Громадянин ОСОБА_1 , маючи намір викупити земельну ділянку, яку він використовував на підставі договору оренди та акта постійного користування, за рекомендацією Вендичанської селищної ради 06.06.2024 підписав угоду про розірвання договору оренди землі від 01.08.2007, щоб розпочати процедуру викупу. Однак після розірвання договору та подання клопотання про затвердження технічної документації, селищна рада листом від 29.11.2024 відмовила у викупі. Свою позицію рада мотивувала тим, що після припинення оренди ділянки перейшли до земель комунальної власності у загальному порядку. Наступні звернення громадянина ОСОБА_1 щодо недопущення протиправних дій стосовно ділянок рада залишила без відповіді.
Ухвалою суду від 29.09.2025 відкрито провадження у справі №902/1312/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
У зв'язку з необхідністю у витребуванні нових (додаткових) доказів, в судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви (ухвалою суду від 25.12.2025 - до 23.01.2026).
23.01.2026 прийнята ухвала суду, якою закрито підготовче провадження з призначенням справи №902/1312/25 до судового розгляду по суті на 04.03.2026.
Ухвалою суду від 04.03.2026 відкладено розгляд справи №902/1312/25 по суті на 09.04.2026.
На визначену судом дату, 09.04.2026, з'явився представник позивача.
Відповідач про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відтиском штемпелю вихідної кореспонденції суду про надіслання ухвали від 04.03.2026 на адресу його електронної пошти (а.с.136) та до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС.
В судовому засіданні, 09.04.2026, представник позивача підтримав свої вимоги.
Після завершення судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення - 20.04.2026.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, відповідно до положень ч.2 ст.178 ГПК України, судом вирішено спір за наявними матеріалами справи.
Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до розпорядження представника Президента України "Про створення фермерського господарства "Волд" №172 від 18.12.1992, громадянином ОСОБА_1 було створено Селянське (фермерське) господарство "Волд" (а.с.10).
07.12.2001 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Могилів-Подільської районної ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 29.12.2000, громадянину ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ВН №45 на земельну ділянку 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с.11).
Відповідно до п.1.2 статуту Селянського (фермерського) господарства "Волд", зареєстрованого Могилів-Подільською районною державною адміністрацією за №36 від 29.07.2002 (далі - Статут) (а.с.14-16), засновник господарства - ОСОБА_1 .
Члени господарства: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (п.1.3 Статуту).
За умовами п.2.1 Статуту метою діяльності господарства є здійснення господарської діяльності для отримання прибутку.
Відповідно до п.3.1 господарство є юридичної особою, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням.
Згідно з п.4.1 Статуту у власності господарства можуть бути жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, сади, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція та доходи від її реалізації, об'єкти інтелектуальної власності, транспортні засоби, переробні цехи та лінії, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення господарства і заняття підсобними промислами.
За умовами п.5.1 Статуту до земель господарства належать, зокрема землі, передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім'я голови господарства.
06.02.2005 видано Розпорядження "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель запасу Кукавської сільської ради" №49, відповідно до якого ОСОБА_1 була надана земельна ділянка площею 29,60 га ріллі із земель запасу Кукавської сільської ради для ведення фермерського господарства терміном на 49 років (а.с.21).
01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією (далі - Орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір) (а.с.18-20), за умовами п.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі запасу), яка знаходиться на території Кукавської сільської ради.
Відповідно до п.2 Договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 29,6000 га ріллі.
Договір укладено терміном на 49 (сорок дев'ять) років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмова Орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 Договору).
Згідно з п.9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та становить 2368,00 грн або (80 грн/га) ріллі на рік.
Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у 3-х денний термін після реєстрації цього договору за актом її прийому-передачі (п.19 Договору).
01.01.2009 між Орендодавцем та Орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2007 (а.с.22), відповідно до якого були внесені зміни до п.4 розділу "Орендна плата Договору" та викладено його у новій редакції: "Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі: 3% нормативної грошової оцінки землі, що становить 5372,70 грн (181,51 грн/га) ріллі на рік". Розмір орендної плати змінено із 01.01.2009.
На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-10185/15-19-ст від 20.06.2019 (а.с.24-25), 21.06.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладена додаткова угода №353 про внесення змін до договору оренди землі від 01 серпня 2007 року (зі змінами згідно договору від 01.01.2009 року) (а.с.23-24), відповідно до якої доповнено Договір новим розділом "Захист персональних даних" та викладено пункти 2, 5, 9 ,11 Договору у новій редакції:
"2. В оренду передається земельна ділянка площею 29,6000 га. Кадастровий номер 0522684000:02:000:0678";
"5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 520754,98 грн. П'ятсот двадцять тисяч сімсот п'ятдесят чотири грн. 98 коп."
"9. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря - 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за ріллю - в сумі 41660,40 Сорок одна тисяча шістсот шістдесят грн. 40 коп./рік";
"11. Орендна плата вноситься до місцевого бюджету орендарем відповідно до Податкового кодексу України."
Рішенням №2414 Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського районну Вінницької області 41 сесії 8 скликання від 06.06.2024 (а.с.26):
- громадянину ОСОБА_1 припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0522684000:02:000:0678 площею 29,6000 га, згідно з договором оренди земельної ділянки укладеного 01.08.2007 терміном на 49 років, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Вендичанської селищної ради за межами с.Кукавка, за згодою сторін;
- розірвано за взаємною згодою сторін договір оренди землі від 01.08.2007 терміном на 49 років, укладений між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1
06.06.2024 між Вендичанською селищною радою та ОСОБА_1 підписано угоду про розірвання договору оренди землі від 01 серпня 2007 року (а.с.27).
Листом №02-18/979 від 29.11.2024 (а.с.30) Вендичанська селищна рада Могилів-Подільського районну Вінницької області повідомила громадянина ОСОБА_1 про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0522684000:02:000:0678 площею 29,6000 га та розірвано за взаємною згодою договір оренди землі від 01.08.2007, укладений між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 . Зазначено земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності Вендичанської селищної ради.
В матеріалах справи міститься лист Відділу №5 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин №Д-655/0-0.3,15-875/25-25 від 09.09.2025 (а.с.29), яким повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою наявна технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки площею 29,60 га гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель власності Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Також у справі наявний лист Головного управління ДПС у Вінницькій області №33/5/02-32-04-01-11 від 05.01.2026 (а.с.121-125), яким повідомлено, що протягом 2023, 2024 та 2025 років Фермерське господарство "Волд" не декларувало, не нараховувало та не сплачувало земельний податок, в тому числі щодо земельної ділянки площею 29,60 га з кадастровим номером 0522684000:02:000:0678. Натомість у період з 01.01.2023 по 31.12.2025 Фермерським господарством "Волд" сплачені наступні суми орендної плати за землю в цілому по Вендичанській територіальній громаді:
- за 2023 рік - 325347,91 грн;
- за 2024 рік - 315608,21 грн;
- за 2025 рік - 333290,46 грн.
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Встановивши наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, як підставу позовних вимог визначив наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ВН №45 на земельну ділянку 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Позивач також вказує, що користувачем земельної ділянки є фермерське господарство, якому таке право перейшло в силу закону.
Відповідно до ч.1 ст.13 та ч.1 ст.14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" (на час, коли закон був чинним), Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі ст.7 Земельного кодексу України користування землею могло бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до положень ч.1 ст.51 ЗК України громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Приписами ч.1 ст.23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Судом береться до уваги, що згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ВН №45 на земельну ділянку 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, вказану земельну ділянку видано для ведення селянського (фермерського) господарства.
З наведених норм діючого на той час законодавства слідує, що на момент надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Згідно із ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-ХІІ від 20 грудня 1991 року після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Отже, діючим законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19.06.2003 було прийнято Закон України "Про фермерське господарство" №937-ІV (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону №937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
За змістом ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна дійти висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Таким чином з моменту створення фермерського господарства землекористувачем стає саме юридична особа, а не фізична особа, яка згідно державного акту отримала земельну ділянку у користування.
Положеннями ч.1 ст.92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (частини 2 статті 92 цього Кодексу).
За змістом п.6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Громадянину ОСОБА_1 . Державний акт на право постійного користування землею серії ВН №45 на земельну ділянку 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області видано 07.12.2001.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.
Зазначена правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 05.11.2019 у справі №906/392/18. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
Так, статтею 141 зазначеного Кодексу передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.
Отже, на час надання засновнику Фермерського господарства "Волд" права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою: постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п'ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
На час заснування ФГ "Волд" відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон №2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.
Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім'я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п'ята статті 2 Закону № 2009-XII).
Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).
Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).
Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).
Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).
Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).
За змістом наведених приписів на час створення ФГ "Волд" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону №2009-XII).
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.
Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).
Враховуючи наведене, з моменту створення ФГ "Волд" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки громадянина ОСОБА_1 перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.
01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
Як уже було зазначено вище: 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб'єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).
Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Тому укладення 01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі, виконання сторонами зазначеного договору, свідчить про припинення раніше наданого права користування земельною ділянкою.
Згідно ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Отже, земельні ділянки, що перебувають у користуванні (у т.ч. постійному), передаються в оренду лише після припинення права постійного користування в порядку, визначеному законом.
Тому використання земельної ділянки на умовах договору оренди розцінюється як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, що є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Проаналізувавши положення законодавства, суд приходить до висновку, що укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні, автоматично означає припинення права постійного користування, оскільки ці два види речових прав не можуть існувати одночасно щодо однієї ділянки.
Чинне законодавство не передбачає можливості одночасного існування права постійного користування та права оренди на одну й ту саму земельну ділянку за однією особою. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав (оренди та права постійного користування) на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Оренда передбачає платність та строковість, що прямо суперечить безстроковості та специфіці податку при постійному користуванні.
Право постійного користування є формою реалізації права на землю, і якщо особа добровільно переходить на умови оренди, вона тим самим виявляє волю на припинення попереднього титулу.
Даний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.11.2921 у справі №906/620/16, де у п.85 зроблено висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Як було зазначено вище, 01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі, за умовами п.1 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі запасу), яка знаходиться на території Кукавської сільської ради.
Таким, чином, після укладення такого договору оренди, відбулась трансформація право постійного користування у право оренди, в результаті якого право постійного користування, яке існувало на підставі виданого громадянину ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування землею серії ВН №45 на земельну ділянку 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, - припинилось, що виключає підстави визнання такого права за позивачем.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову в позові у повному обсязі.
Згідно із ч.ч. 2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Окрім того, в судовому засіданні 09.04.2026 представником позивача було заявлено усне клопотання про розгляд питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в судовому засіданні після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Призначити судове засідання для вирішення питання про понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у справі №902/1312/25 на 30 квітня 2026 року на 10 год. 15 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, буд.29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх, зала судових засідань №2).
3. Повне рішення надіслати сторонам.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).
Повне рішення складено 29 квітня 2026 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим. рішення:
1 - до справи;
2 - Фермерському господарству "Волд" - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС;
3, 4 - представнику Фермерського господарства "Волд" адвокату Тиховському М.О. - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
5, 6 - Вендичанській селищній раді Могилів-Подільського району Вінницької області - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (radasekretar@ukr.net)