29.04.2026 м. Дніпро справа № 908/746/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колег суддів:
головуючого судді: Віннікова С.В.(доповідач)
суддів: Левшиної Г.В., Андрейчука Л.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Камлер А.В.;
від позивача: Букін С.М.;
від відповідача: Ботвінко Р.А.;
від третьої особи: представник не зявився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 (суддя Федько О.А., повний текст якої підписаний 27.03.2026) у справі № 908/746/26
за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі,
позивача Запорізька міська рада
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя»
третя особя, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Запорізька обласна державна адміністрація
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст заяви і ухвали суду першої інстанції
В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа 904/746/26 за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у сумі 15 754 835,03 грн.
26.03.2026 до суду від Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову (вх. №6717/08-08/26, сформована в підсистемі Електронний суд 25.03.2026), якою прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Будинку відпочинку, буд. 16, а саме: інв.№0101788, інв.№0101719, інв.№0101723, інв.№0101722, інв.№0101813, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55618823101 та спальний корпус літ. Д-2, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55601023101.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області зазначає про те, що ТОВ “Соціальні ініціативи Запоріжжя» відповідно до договору купівлі-продажу від 07.05.2013 № 425 є власником нерухомого майна: інв. № 0101764 (спальний корпус загальною площею 184,8 кв.м), інв. № 0101765 (спальний корпус загальною площею 186,0 кв.м), інв. № 0101766 (спальний корпус загальною площею 184,6 кв.м), інв. № 0101767 (спальний корпус загальною площею 185,7 кв.м), інв. № 0101768 (спальний корпус загальною площею 308,8 кв.м), інв. № 0101769 (спальний корпус загальною площею 308,0 кв.), інв. № 0101770 (спальний корпус загальною площею 309,1), інв №0101771 (спальний корпус загальною площею 308,5 кв.м.), інв. № 0101772 (спальний корпус загальною площею 308,5 кв.м), інв. № 0101773 (спальний корпус загальною площею 307,0 кв.м), інв. № 0101774 (спальний корпус загальною площею 307,8 кв.м), інв. № 0101775 (спальний корпус загальною площею 307,9 кв.м), інв. №0101812 (будівля насосної загальною площею 22,4 кв.м), інв. №0102102 (літній кінотеатр загальною площею 488,7 кв.м), інв. №0101765а (літня їдальня загальною площею 309,0 кв.м), інв.№0101762а (літнє приміщення загальною площею 139,8 кв.м). Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.05.2013 № 426 є власником спального корпусу літ. Д-2 загальною площею 308,0 кв.м. Згідно договору купівлі-продажу від 07.05.2013 № 427 на праві власності відповідачу належать: інв. № 0101788 (будівля господарчого корпусу загальною площею 141,4 кв.м), інв. №0101719 (будівля профілакторію загальною площею 2678,4 кв.м), інв. №0101723 (будівля їдальні загальною площею 961,6 кв.м), інв. №0101722 (будівля господарчого корпусу загальною площею 622,4 кв.м), інв. №0101813 (будівля насосної станції загальною площею 16,4 кв.м).
Зазначене вище майно знаходиться на земельній ділянці державної власності з кадастровим номером 2310100000:05:018:0009 площею 15,6839 га, яка розташована по вул. Будинку відпочинку, 16 у м. Запоріжжя.
Разом з цим, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ТОВ “Соціальні ініціативи Запоріжжя» право власності або користування, у тому числі оренди, земельною ділянкою площею 15,6839 га з кадастровим номером 2310100000:05:018:0009 не зареєстровано. Отже ТОВ “Соціальні ініціативи Запоріжжя» з 01.02.2018 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:018:0009 без достатньої правової підстави, що призвело до втрат місцевим бюджетом відповідних надходжень, які за розрахунком позивача, за період з 01.02.2018 по 31.12.2025 складають 15 754 835,03 грн.
Заявник переконаний, що з метою подальшого уникнення виконання зобов'язань відповідач може розпорядитися своїм майном, зокрема, відчужити його на користь інших осіб або передати в іпотеку пов'язаним юридичним особам, у зв'язку з чим просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Будинку відпочинку, буд. 16, а саме: інв.№0101788, інв.№0101719, інв.№0101723, інв.№0101722, інв.№0101813, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55618823101 та спальний корпус літ. Д-2, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55601023101.
Вважає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яким прокурор звернуся до суду в інтересах держави в особі Запорізької міської ради та вплинути на виконання цього рішення.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 у справі №908/746/26 заяву заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі №908/746/26 задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», яке розташоване за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Будинку відпочинку, будинок 16, а саме: інв.№0101788, інв.№0101719, інв.№0101723, інв.№0101722, інв.№0101813, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55618823101 та спальний корпус літ. Д-2, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55601023101 в межах суми 15 754 835,03 грн, заявленої до стягнення.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги
Товариство з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» не погоджується з ухвалою про забезпечення позову, вважає її незаконною та необґрунтованою з підстав, передбачених ст. 277 ГПК України, зокрема через недоведеність обставин, невідповідність висновків суду фактичним даним та порушення норм процесуального права.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову без належного обґрунтування наявності реальної загрози невиконання рішення суду. Позивач не надав жодних доказів того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження майна чи ухилення від виконання зобов'язань.
Натомість встановлено, що відповідач володіє значним обсягом нерухомого майна, вартість якого суттєво перевищує суму позову, не має статусу боржника в інших справах, щодо нього відсутні виконавчі провадження, а діяльність підприємства є стабільною та пов'язаною з наданням санаторно-курортних послуг.
Арешт майна, яке використовується у господарській діяльності, фактично блокує діяльність підприємства та позбавляє його можливості отримувати доходи, що суперечить меті забезпечення позову.
Крім того, скаржник зазначає, що застосований захід є явно неспівмірним, оскільки арештовано майно орієнтовною вартістю понад 80 млн грн, що більш ніж у п'ять разів перевищує суму позову. Частина об'єктів взагалі перевищує ціну позову, що свідчить про порушення принципу співмірності (ч.4 ст.137 ГПК України).
Апелянт вважає, що суд першої інстанції також безпідставно поклався на вибіркові дані оцінки майна, не забезпечив повного та об'єктивного дослідження обставин, а розгляд заяви відбувся без виклику сторін, що позбавило відповідача можливості надати заперечення та докази. Такі дії призвели до непропорційного втручання у право власності відповідача, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін.
Разом з тим, скаржник просить поновити йому строк для надання доказів, оскільки такі докази, подані разом з апеляційною скаргою, не могли бути надані до суду першої інстанції з об'єктивних причин, оскільки заява розглядалась без участі відповідача.
У зв'язку з викладеним, скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості і підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокуратура вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» є безпідставною та не спростовує законності ухвали суду першої інстанції. Суд обґрунтовано застосував захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна в межах суми позову 15 754 835,03 грн, оскільки спір має майновий характер, а невжиття таких заходів створює реальний ризик утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Забезпечення позову є превентивним механізмом і не потребує доведення факту вже вчиненого відчуження майна достатнім є обґрунтоване припущення ризику, що в даному випадку наявне з огляду на можливість відповідача вільно розпоряджатися своїм майном.
Доводи апелянта щодо відсутності загрози, недоведення підстав забезпечення та неспівмірності заходу є безпідставними і не підтверджені належними доказами. Відповідач не довів ані достатності своїх грошових активів для виконання можливого рішення, ані того, що арешт створює непропорційні перешкоди його господарській діяльності. Водночас суд першої інстанції дотримався принципу співмірності, обмеживши арешт виключно розміром позовних вимог, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Посилання апелянта на нові довідки про оціночну вартість майна є безпідставними, оскільки вони складені після постановлення ухвали і не можуть впливати на оцінку її законності. Більше того, ці документи лише підтверджують наявність у відповідача майна, яким він може розпорядитися, що додатково обґрунтовує необхідність його арешту. Застосований захід має тимчасовий та пропорційний характер, не позбавляє відповідача володіння майном, а лише обмежує право розпорядження.
Таким чином, правові підстави для скасування ухвали відсутні, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити чинним.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Соціальні ініціативи Запоріжжя» в свою чергу вважає, що вжиті заходи забезпечення позову є безпідставними та неспівмірними з огляду на те, що арешт майна перешкоджає законній господарській діяльності відповідача як медичного закладу, блокуючи можливість надання майна в користування для отримання доходу. Також зазначає, що прокурором не доведено реальної загрози невиконання рішення, оскільки відповідач не має інших боргів, не здійснює відчуження активів, а вартість його нерухомості суттєво перевищує ціну позову. Разом з тим, на думку відповідача присутня не співмірність, оскільки фактична вартість арештованого майна (понад 80 млн грн) у п'ять разів перевищує суму позову (15,7 млн грн), що є непропорційним втручанням у право власності.
Крім того, розгляд заяви без виклику сторін (у порушення ст. 140 ГПК України) позбавив відповідача можливості довести актуальну вартість об'єктів та обґрунтувати надмірність обтяження. Оскільки арешт накладено на конкретні об'єкти, вартість яких значно вища за суму спору, відповідач безпідставно обмежений у розпорядженні всім майном, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Позивач та третя особа своїм правом на подання відзиву/пояснень не скористались.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 по справі №908/746/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №908/746/26.
Разом з тим, скаржник також просив визнати поважними причини не подання Товариством з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» доказів, які долучені до цієї апеляційної скарги, приєднати їх до матеріалів справи та врахувати при винесенні судового рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В.(доповідач), суддів: Левшина Г.В., Андрейчук Л.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 по справі № 908/746/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.04.2026.
Розглядаючи клопотання про визнання поважними причин не подання Товариством з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» доказів, які долучені до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.
Так, скаржник зазначає, що заява позивача про забезпечення позову у справі розглядалась судом першої інстанції без повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим, відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати суду першої інстанції докази та довести недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжитих згідно оскаржуваного рішення.
Враховуючи все вищевикладене, заявник дотримався встановлений процесуальний законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а тому суд приймає такі до розгляду.
У судове засідання 29.04.2026 з'явились представники прокурора, позивача та відповідача. Відповідач (скаржник) підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, прокурор та позивач проти задоволення скарги заперечили.
Третя особа правом участі в судовому засіданні не скористалась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином.
У судовому засіданні 29.04.2026 колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.
Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи
Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у сумі 15 754 835,03 грн.
26.03.2026 до суду від Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову (вх. №6717/08-08/26, сформована в підсистемі Електронний суд 25.03.2026), якою прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Будинку відпочинку, буд. 16, а саме: інв.№0101788, інв.№0101719, інв.№0101723, інв.№0101722, інв.№0101813, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55618823101 та спальний корпус літ. Д-2, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55601023101.
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 30.03.2025 відкрив провадження у справі № 908/746/26.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 у справі №908/746/26 заяву заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі №908/746/26 задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя», яке розташоване за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Будинку відпочинку, будинок 16, а саме: інв.№0101788, інв.№0101719, інв.№0101723, інв.№0101722, інв.№0101813, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55618823101 та спальний корпус літ. Д-2, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 55601023101 в межах суми 15 754 835,03 грн, заявленої до стягнення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваною ухвалою місцевого господарського суду, якою забезпечено позов у спосіб накладення арешту на належні відповідачу нерухоме майно і грошові кошти.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом апеляційного оскарження є встановлення дотримання місцевим господарським судом норм процесуального права під час ухвалення рішення про забезпечення позову.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У даній справі між сторонами існує спір щодо стягнення з відповідача доходу, отриманого у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:018:0009 без достатньої правової підстави у період з 01.02.2018 по 31.12.2025 у розмірі 15 754 835,03 грн.
Апеляційний господарський суд зазначає, що між сторонами існує спір щодо стягнення грошових коштів, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідача присудженої до стягнення суми заборгованості. Своєю чергою, відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки доводи про безпідставність позовних вимог є предметом розгляду справи по суті спору, водночас предметом дослідження у даному випадку є встановлення наявності підстав для забезпечення позову та співмірності забезпечувальних заходів стосовно предмету спору.
Оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти відповідача у межах суми позову, не порушить його прав володіти нерухомим майном.
Апеляційний господарський суд зауважує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Водночас обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічні висновки викладені у Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.06.2022, прийнятої за результатами розгляду справи № 908/2382/21, і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.02.2020, прийнятої за результатом розгляду справи № 381/4019/18.
Верховний Суд в постанові від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21 зазначив, що під час вирішення питання щодо вжиття заходів із забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Дослідивши викладені скаржником доводи і надані на їх підтвердження докази, врахувавши наявність зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача і предметом спору, співмірність і адекватність, апеляційний господарський суд доходить висновку, що у даному випадку наявні підстави для забезпечення позову у спосіб накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно.
Основним аргументом апеляційної скарги є доводи скаржника про неспівмірність накладеного арешту, оскільки ринкова вартість шести об'єктів нерухомості (80,4 млн грн) суттєво перевищує суму позову (15,7 млн грн). В свою чергу надані скаржником довідки про вартість майна (80,4 млн грн), які були прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції про співмірність заходів забезпечення позову. Ключовим фактором є те, що арешт накладено виключно в межах суми 15 754 835,03 грн, що встановлює чітку правову межу обтяження та запобігає надмірному втручанню у майнові права відповідача.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на відсутність доказів наміру відчуження майна, оскільки враховуючи тривалий період ухилення від виконання зобов'язань щодо оплати за використання земельної ділянки (з 2018 року) та значний розмір заборгованості, ризик невиконання майбутнього судового рішення є обґрунтованим припущенням. Заходи забезпечення позову у даному випадку мають превентивний характер і спрямовані на запобігання зміні власника активів до вирішення спору по суті.
При цьому, судом враховано, що накладений арешт у формі заборони відчуження не перешкоджає господарській діяльності ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя». Скаржник не позбавлений права володіння та користування майном, а отже, може продовжувати надавати оздоровчі послуги та отримувати прибуток.
Надані ж скаржником довідки ФДМУ лише підтверджують наявність у відповідача ліквідного майна, проте не спростовують законності вжитих судом першої інстанції заходів, оскільки реальна ринкова ціна майна може бути встановлена лише на стадії його реалізації. За таких обставин, оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою та такою, що забезпечує справедливий баланс між приватним інтересом відповідача та публічним інтересом громади щодо захисту бюджетних коштів.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що відповідач не був позбавлений процесуального права звернутися до суду першої інстанції в порядку статті 145 ГПК України з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову або в порядку статті 143 ГПК України про заміну одного заходу іншим (зокрема, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідних грошових коштів), навівши обґрунтовані доводи щодо можливості забезпечення позову іншим майном або шляхом надання альтернативних гарантій, які б забезпечили баланс інтересів сторін у справі.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального закону, є співмірними із заявленими вимогами та спроможними забезпечити реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Суд першої інстанції належним чином оцінив ризики та обґрунтовано обмежив право розпорядження майном виключно в межах суми спору, що не перешкоджає господарській діяльності відповідача. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого господарського суду, а отже, підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати скаржника щодо сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2026 №908/746/26 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю “Соціальні ініціативи Запоріжжя».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 30.04.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина
Суддя Л.В. Андрейчук