ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 квітня 2026 року Справа № 906/924/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
апелянтка в судове засідання 21.04.2026 не з'явилась
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.02.2026 (суддя Гнисюк С.Д., повний текст ухвали складено 16.02.2026) у справі № 906/924/25 за заявою ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.02.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність; заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення процедури реструктуризації боргів та затвердження кандидатури арбітражного керуючого - залишено без розгляду; заяву арбітражного керуючого Белінської Н.О. на участь у справі - залишено без розгляду.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявниця не довела наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Тому суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність згідно п.1 ч.4 ст. 119 КУзПБ у зв'язку з відсутністю підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, серед іншого, відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.02.2026 у справі № 906/924/25.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги:
У апеляційній скарзі скаржниця не погоджується з ухвалою суду першої інстанції від 10.02.2026 у справі № 906/924/25, вважає її такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянтка зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки не врахував надані докази та належним чином не дослідив обставини справи.
Зокрема ОСОБА_1 вказує, що нею було вжито заходів для отримання інформації про стан заборгованості, зокрема направлено відповідні запити кредиторам, що підтверджується доказами їх направлення, однак не всі кредитори надали відповіді або надали їх не в повному обсязі, що не може свідчити про відсутність заборгованості чи її прострочення.
Скаржниця наголошує, що суд першої інстанції не дослідив конкретизований список кредиторів та надані кредитні договори, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність доказів припинення погашення кредитів. При цьому зазначено, що за рядом кредитних зобов'язань строк їх виконання настав, а погашення не здійснюється або припинено, що свідчить про припинення виконання зобов'язань у розмірі більше 50% щомісячних платежів упродовж двох місяців.
Крім того, апелянтка вважає доведеними обставини наявності загрози неплатоспроможності, оскільки загальний розмір заборгованості становить 320 026,54 грн, тоді як середньомісячний дохід є незначним та не дозволяє виконувати зобов'язання, а також враховуючи наявність на утриманні двох малолітніх дітей.
Наголошено, що останньою надано всі наявні докази, які підтверджують неможливість виконання грошових зобов'язань у найближчий час, а висновки суду про відсутність таких доказів є безпідставними.
Також скаржниця вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ, та фактично позбавив її права на застосування процедури реструктуризації боргів як обов'язкового етапу провадження у справі про неплатоспроможність.
Окремо апелянтка звертає увагу суду, що перелік підстав для відмови у відкритті провадження, визначений статтею 119 КУзПБ, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню, а обставини, на які послався суд, не відносяться до таких підстав.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та вирішити питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
У судове засідання 21.04.2026 апелянтка явку уповноваженого представника не забезпечила, про дату та час засідання була належним чином повідомлена, заяв та клопотань не подавала.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення його повного тексту.
З огляду на неявку в судове засідання 21.04.2026 представника сторони, датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення її повного тексту.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами:
22.07.2025 на адресу Господарського суду Житомирської області надійшла заява від ОСОБА_1 від 21.07.2025 про неплатоспроможність. До заяви додано заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення процедури реструктуризації боргів та затвердження кандидатури арбітражного керуючого.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.07.2025 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025 про неплатоспроможність; прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення процедури реструктуризації боргів та затвердження кандидатури арбітражного керуючого; прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні заяву арбітражного керуючого Белінської Н.О. на участь у справі.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.12.2025 призначено підготовче засідання на 10.02.2026; зобов'язано ОСОБА_1 , до дати судового засідання, надати суду: належним чином підписаний витяг з ТзОВ "УБКІ" станом на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; усі наявні докази на підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, на підставі п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
У підготовчому засіданні 10.02.2026 розглядалась заява ОСОБА_1 від 25.06.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Заявниця в засідання суду 10.02.2026 не з'явилась. Вимоги ухвали Господарського суду Житомирської області від 25.12.2025 не виконала.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції керувався наступними нормами права з урахуванням фактичних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинством в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За частиною 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Кодекс України з процедур банкрутства встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За приписами частини 1 статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства, справи про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, місцем проживання фізичної особи або фізичної особи - підприємця.
Відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, неплатоспроможність - неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Положеннями Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця.
Стаття 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасника справи:
Щодо доводів про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність суд зазначає таке.
Згідно ч. 1ст. 119 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви.
Відтак, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, суд з урахуванням положень ч. 3 ст. 13, ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до ст. 116 КУзПБ та з'ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених ч. 2 ст. 115 КУзПБ.
За приписами ч. 3 ст. 119 КУзПБ суд за наслідками підготовчого засідання може вчинити одну із таких процесуальних дій: відкрити провадження у справі про неплатоспроможність у разі підтвердження однієї з підстав відкриття провадження у справі, визначених ч. 2 ст. 115 КУзПБ та відповідності заяви вимогам ст. 116 КУзПБ, а за відсутності таких підстав - відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність з підстав визначених ч. 4 ст. 119 КУзПБ.
Частиною 4 ст. 119 КУзПБ визначено, що господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов'язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років.
Наведений в ч. 4 ст. 119 КУзПБ перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає, оскільки зазначена норма за ступенем визначеності є абсолютно визначеною, що свідчить про встановлення законодавцем вичерпного переліку підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Тобто, саме на стадії підготовчого засідання у справі судом надається оцінка відповідності поданої заяви боржника за формою та змістом вимогам ст. ст. 115, 116 КУзПБ та наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за ч. 5 ст. 119 КУзПБ, за відсутності яких суд зобов'язаний відкрити провадження у справі.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20, від 26.05.2022 у справі № 922/1426/21, від 11.01.2024 у справі № 924/622/23, від 11.07.2024 у справі № 909/1179/23.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі № 917/1604/21, у справах про неплатоспроможність фізичних осіб стадія відкриття провадження має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у такій категорії справ поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб конкурсних кредиторів.
Тому, оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні вищезазначені правові наслідки, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб'єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов'язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.
Такий правовий висновок вбачається обґрунтованим також із тих підстав, що лише фізична особа-боржник (яка є єдиним суб'єктом звернення із відповідною заявою) наділена правом на подання відповідних доказів у підтвердження обставин своєї неплатоспроможності чи її загрози. Отже відсутність на цій стадії інших учасників справи, які мають право подати свої доводи чи заперечення щодо таких обставин чи доказів, зумовлює необхідність добросовісного виконання боржником своїх процесуальних обов'язків щодо доказування наявності обставин для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
У свою чергу способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у ч. 3 ст. 116 КУзПБ переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст.
Підсумовуючи, наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Таким чином, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи є перевірка підтвердження належними та допустимими доказами обставин, що вказані боржником як ознаки його неплатоспроможності чи її загрози. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 909/937/21.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).
Водночас згідно із ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Як було зазначено вище, що підставою звернення заявника з заявою до місцевого господарського суду є п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 115 КУзПБ, а саме: припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; наявні ознаки загрози неплатоспроможності.
Отже, для встановлення підстави для відкриття провадження у справі:
- за п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ дослідженню підлягають: підстави виникнення зобов'язання (правочини); розмір щомісячного платежу за кожним таким зобов'язанням та строк його сплати (умови правочинів); дата останнього платежу, здійсненого заявницею або дата прострочення зобов'язання; підстави не здійснення відповідних платежів. При цьому, відповідному дослідженню підлягає кожний кредитор, який зазначений заявником у конкретизованому списку кредиторів.
У свою чергу, дані обставини мають підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором/кредиторами.
Такими доказами можуть бути, серед іншого, відповідні правочини, судові рішення, банківські виписки, платіжні доручення, квитанції/чеки, вимоги (претензії) кредиторів та будь-які інші докази, що у сукупності доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань упродовж строку та у розмірі визначеному п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ перед усіма зазначеними ним кредиторами;
- за п. 4 ч. 2 ст. 115 КУзПБ дослідженню підлягають конкретні (а не загальновідомі) обставини, які безпосередньо вплинули або вплинуть на заявника (змінили або змінять його матеріальний стан), та як наслідок, протягом наступних 12 місяців (тобто у майбутньому) ускладнять або унеможливлять виконання ним грошових зобов'язань у відповідний строк.
Щодо п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ суд першої інстанції зазначив, що зі змісту списку кредиторів ОСОБА_1 вбачається, що у неї наявні зобов'язання перед 3 банками і 8 мікрофінансовими організаціями, згідно з відповідями кредиторів та договорами на загальну суму - 320 026,54 грн.
Боржниця зазначає, що нею проводилась досудова робота в частині складання запитів до кредиторів, з вимогою про надання інформації про стан справ по кредитам і позикам, відповіді, що надійшли додаються.
В додатку до заяви, КСК - конкретизованого списку кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів, є вказання саме, тих вимог, що відомі боржнику, а також щодо кожного кредитора - його найменування, його місцезнаходження, ідентифікаційного коду юридичної особи, вказано все що має на руках, суми грошових вимог (загальної суми заборгованості), для уточнення всіх складових боргу - було надіслано запити.
Колегія суддів зауважує, що наданий заявницею список кредиторів є одним із основних документів на підставі якого судом здійснюється перевірка обставин, визначених у п. 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ, оскільки саме у зазначеному списку повинні міститися юридичні та/або фізичні особи, які підпадають під поняття "кредитор", визначеного у ст. 1 КУзПБ.
Як зазначалось вище, за наслідками підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про відкриття провадження або про відмову у відкритті (ч. 3 ст. 119 КУзПБ). Підстави для відмови є вичерпними (ч. 4 ст. 119 КУзПБ), серед яких - відсутність підстав для відкриття провадження.
Разом із тим "відсутність підстав" у розумінні п. 1 ч. 4 ст. 119 КУзПБ у тому числі передбачає ситуацію, коли боржник не довів наявність підстав, визначених ч. 2 ст. 115 КУзПБ, або коли подані матеріали не дозволяють суду перевірити наявність таких підстав через невідповідність заяви вимогам ст. 116 КУзПБ та відсутність належних і допустимих доказів. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.08.2025 у справі № 907/96/25, де наголошено: на стадії підготовчого засідання суд перевіряє відповідність заяви вимогам ст. ст. 115, 116 КУзПБ, а відкриття провадження має істотні правові наслідки, зокрема майнового характеру, що зумовлює обов'язок боржника подати докази у відповідному обсязі.
Господарський суд першої інстанції встановив, що скаржниця, посилаючись на підстави, передбачені пунктом 2 ч. 2 ст. 115 КУзПБ, не надала по кожному з численних зобов'язань узгодженого (деталізованого) опису, придатного для судової перевірки: дат останніх платежів, розміру планових платежів і розміру фактичного припинення погашення, а також не забезпечила належної ідентифікації доказів у заяві та додатках, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Тому відсутність належних доказів щодо зазначених кредиторів унеможливлює встановлення судом обставин, необхідних для вирішення справи, оскільки сам факт зазначення заявником у своїй заяві про наявність у нього заборгованості у відповідному розмір перед відповідним кредитором не є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Крім того, наявність відповідних обставин, які дають підстави для звернення до суду, повинні бути наявні на день звернення до суду із відповідною заявою та підтверджуватися належними та допустимим доказами, які повинні подаватися разом із заявою, оскільки, як зазначалось вище, метою підготовчого засідання є саме дослідження наданих доказів, а не їх збирання.
Водночас, у разі неможливості отримання тих чи інших доказів особа була вправі звернутися до суду із відповідним клопотанням, яке, без виключень, повинно відповідати вимогам ст. 81 ГПК України.
Варто також зауважити на тому, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надана боржником роздруківка кредитного звіту Українського бюро кредитних історій станом на 16.07.2025 не є належним та допустимим доказом у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначений документ не містить ані власноручного підпису, ані кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи кредитного бюро, що унеможливлює встановлення його походження та перевірку достовірності наведених у ньому відомостей, а відтак не підтверджує наявності кредитних зобов'язань у заявленому обсязі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 909/937/21, а також відповідає підходу, застосованому Верховним Судом у справі № 907/96/25, відповідно до якого паперова копія електронної інформації кредитного бюро без належного підпису уповноваженої особи або кваліфікованого електронного підпису не відповідає вимогам до електронних доказів та не може визнаватися належним доказом у справі.
Щодо наявності підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Як зазначено у скарзі, обставинами, що свідчать про наявність загрози неплатоспроможності, є заборгованість перед кредиторами у розмірі 320 026,54 грн, а також недостатній рівень доходу, який не дозволяє виконувати грошові зобов'язання, з урахуванням утримання двох малолітніх дітей.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини самі по собі не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність загрози неплатоспроможності у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки не свідчать про існування конкретних обставин, які вплинули або вплинуть на майновий стан боржника та унеможливлять виконання ним грошових зобов'язань у майбутньому.
Як встановлено судами, боржниця є працевлаштованою особою та отримує дохід, при цьому належних доказів, які б підтверджували неможливість здійснення погашення заборгованості у майбутньому, суду не надано. Сам по собі факт наявності заборгованості у певному розмірі у співвідношенні до доходу не є безумовним підтвердженням загрози неплатоспроможності без належного обґрунтування причин виникнення такого стану та його подальшого розвитку.
Крім того, не наведено та не підтверджено доказами обставин, які б свідчили про зміну матеріального стану або втрату джерел доходу, що унеможливлюватиме виконання зобов'язань протягом наступних 12 місяців, а також не зазначено причин отримання кредитних коштів у відповідному обсязі та їх використання.
Посилання на наявність на утриманні двох малолітніх дітей колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідний обов'язок існував задовго до моменту виникнення спірних кредитних зобов'язань та не є новою обставиною, яка вплинула на фінансовий стан боржника. Водночас із матеріалів справи вбачається, що кредитні зобов'язання приймалися як у 2022 році, так і в подальшому у період з квітня 2024 року по березень 2025 року, тобто за умов, коли боржнику вже були відомі як рівень власних доходів, так і обсяг постійних витрат, пов'язаних із утриманням дітей.
За таких обставин прийняття на себе значної кількості кредитних зобов'язань за відсутності об'єктивних змін у матеріальному стані свідчить про усвідомлене прийняття фінансового навантаження, а не про виникнення обставин, які об'єктивно унеможливлюють виконання грошових зобов'язань у майбутньому.
Також колегія суддів враховує, що не надано доказів вжиття заходів щодо врегулювання заборгованості у позасудовому порядку, зокрема щодо реструктуризації чи відстрочення виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність належного підтвердження об'єктивної неможливості виконання грошових зобов'язань.
Водночас відсутність у боржника зареєстрованого майна та транспортних засобів сама по собі не є доказом наявності загрози неплатоспроможності без встановлення обставин, які об'єктивно унеможливлюють виконання грошових зобов'язань у майбутньому.
Інших обставин, які б свідчили про наявність реальної загрози неплатоспроможності та зміну фінансового стану у майбутньому, не наведено та належними доказами не підтверджено.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності таких висновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 вказано, що з огляду на мету та цілі КУзПБ, інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
У судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, тому до боржника - фізичної особи за приписами Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства установлено спеціальні вимоги до його добросовісності, інше б суперечило засадам цивільного законодавства, зокрема таким, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України).
До боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Верховним Судом у постанові від 26.05.2022 у справі № 903/806/20 вказано, що за змістом приписів статей 116, 119, 123, 125, 126, 128 КУзПБ щодо вимог до боржника та процесуальних наслідків їх невиконання, законодавець означив принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності (подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31.01.2024 у cправі №911/2140/22, від 15.02.2024 у справі №904/7413/21, від 25.01.2024 у справі №916/1575/21, від 18.04.2024 у справі №920/1398/21).
Таким чином, наведені правові висновки Верховного Суду свідчать про те, що інститут неплатоспроможності фізичної особи спрямований на досягнення балансу інтересів боржника та кредиторів, однак його застосування можливе виключно за умови добросовісної поведінки боржника, його повного та відкритого сприяння суду і кредиторам, а також відсутності ознак зловживання правами. Недотримання зазначених стандартів добросовісності виключає можливість досягнення цілей процедури реструктуризації боргів та, відповідно, отримання боржником передбачених Кодексом України з процедур банкрутства правових наслідків у вигляді відновлення платоспроможності або звільнення від боргів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Як встановлено ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі ухвали суду першої інстанції відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2026 року у справі № 906/924/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10 лютого 2026 року у справі № 906/924/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/924/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено "29" квітня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.