Справа № 216/2608/26
провадження 2/216/3035/26
іменем України
29 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Маланюка О.Я.
за участю секретаря судового засідання Агурейчевої А.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (надалі «Позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі «Відповідач»), в якому просило стягнути з відповідача на користь суму заборгованості за кредитним договором № 265029897 від 11.06.2025 року у розмірі 122508,00 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що 11.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 265029897 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на суму 40000,00 грн.
Позикодавець свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит. Натомість, Відповідачем не виконано умов укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору №265029897 в електронній формі, зокрема, не повернуто основну суму кредиту та не повністю сплачено відсотки.
На підставі укладеного договору факторингу Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» набуло права вимоги до відповідача, у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.
Зазначає, що відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом; загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 122508,00 грн., яка складається з: 40000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 80108,00 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 2400,00 грн. - заборгованість по комісії.
Крім того, позивач просить стягнути судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у поданій суду заяві просив розгляд справи проводити без участі представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином. Крім того, відповідач ознайомився з матеріалами справи та подав відзив на позовну заяву.
Оскільки Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву подав, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив розгляд справи здійснювати без участі сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши викладені в позовній заяві пояснення Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 11.06.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №265029897 у формі електронного документу з використанням одноразового ідентифікатора 7768, відправлено 11.06.2025 18:17:44, та введено 11.06.2025 18:18:07.
Згідно умов Договору: відповідно до п. 2.1. За цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - Правила).
Відповідно до 2.2. Загальний розмір Кредиту за цим Договором становить Загальний розмір наданого одразу після укладення цього Договору Кредиту - 40000 грн 00 коп. (сорок тисяч грн. нуль коп.) та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових Траншів Позичальнику в межах встановленого Кредитного ліміту - 40000 грн 00 коп. (сорок тисяч грн. нуль коп.).
Пунктом 2.3. Кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором у розмірі, що дорівнює Загальному розміру наданого Кредиту 11.06.2025 (що є датою надання Кредиту).
П. 2.4. Другий та решта Траншів за Договором можуть бути надані Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим Договором. Надання кожного додаткового Траншу за Договором збільшує Загальний розмір Кредиту на суму такого Траншу.
П. 2.5. Кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб Позичальника (не цільовий кредит), окрім участі в азартних іграх.
П. 2.6. Позичальник підтверджує, що не має наміру ініціювати переказ отриманого за цим договором Кредиту на рахунки організаторів азартних ігор для участі в азартних іграх.
П. 3.1. Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може отримати черговий Транш у рамках Кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.
Згідно п. 3.2. Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х - Y), де: Z - кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; Х - поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y - дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому Сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 (тридцять) днів.
Відповідно п. 3.3. Для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 1200 грн. 00 коп. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних Пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет. У разі отримання додаткового Траншу протягом визначеного на момент укладення Договору Дисконтного періоду, сума нарахованих процентів, яку необхідно сплатити для першої Пролонгації також зазначається у Особистому кабінеті Позичальника. У разі якщо строк Дисконтного періоду закінчився, Позичальник має можливість повернутися в Дисконтний період, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих на дату повернення процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки). Після Поновлення Дисконтного періоду, його тривалість складає 30 (тридцять) календарних днів та застосовуються умови його Пролонгації Дисконтного періоду, описані в п. 3.2. Договору. Продовження та Поновлення Дисконтного періоду не можливо після повного погашення суми Кредиту.
Судом, згідно ухвали від 06 квітня 2026 року, задоволено клопотання позивача та витребувано в АТ «Універсал Банк» докази.
Листом відповіддю АТ «Універсал Банк» від 15.04.2026 року № БТ/Е-13964 на виконання вимог ухвали надано інформацію про те, що на ім'я ОСОБА_1 , Банком емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , та надано інформацію про рух коштів по вказаній картці. Так вбачається, що 11.06.2026 року на картку було зарахування коштів в сумі 40000,00 грн. Витребувана інформація узгоджується з поводами та доказами позивача а також відповідає змісту Заявки відповідачки ОСОБА_1 на тримання коштів в кредит від 11.06.2025 року, щодо суми кредиту 40000,00 грн. та зарахування таких на банківську картку № НОМЕР_1 . Доказів протилежного відповідачем не надано.
В загальному сума наданих кредитних коштів становить 40000,00 грн.
09.09.2025 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу МВ-ТП/52, відповідно до якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов'язується відступити ТОВ «Таліон Плюс», зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за плату та на умовах визначених у договорі. Згідно умов даного Договору, сторони погоджуються з тим, що відступлення Прав вимоги за цим договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором, Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від Боржника на виконання вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержанні ним суми будуть меншими від суми,сплаченої Фактором Клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника, разом з правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов'язки Клієнта за кредитним договором, та у випадку укладення більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком. Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по встановленій формі, підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу Прав вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на виконання Договору факторингу відступає на користь ТОВ «Таліон Плюс», право вимоги заборгованостей до боржників, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором № 265029897 від 11.06.2025 року на суму заборгованості по основному боргу: 40000,00 грн., на суму заборгованості по процентам23700,00 грн., по сумі комісії 2400,00 грн.
Отже, Позивач посилається на те, що в ході факторингового ланцюга, право вимоги до Відповідача перейшло до нього, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним цивільним позовом до Відповідача.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст.1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом (частини 5, 7 статті 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що первісний кредитор свої зобов'язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти відповідно до умов договору, що не спростовано в ході розгляду справи.
Разом з тим Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором.
Докази, які б спростовували вищевказану обставину в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно змісту ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Враховуючи, що Відповідач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Отже, долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягає до виконання.
Позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги до Відповідача, оскільки первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступив право вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс», а, відтак, Позивач, як правонаступник кредитора, набув право вимоги за кредитним договором № 265029897 від 11.06.2025 року, однак з врахуванням умов Договору факторингу та реєстру прав вимог за яким первісний кредитор передав прав на стягнення конкретно визначених саме ним сум грошових коштів.
Враховуючи те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором перед Відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів в спростування чого суд не встановив, а Відповідач не надав, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «Таліон Плюс», Суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог до Відповідача в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 40000,00 грн.
Щодо стягнення процентів за кредитним договором суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У матеріалах справи наявні докази продовження строку договору (дисконтного періоду) шляхом здійснення ОСОБА_1 протягом дисконтного періоду оплати процентів за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Такі оплати процентів здійснено згідно здійсненого первісним кредитором розрахунку заборгованості:
06.07.2025р. в сумі 1000,00 (сплата процентів),
13.08.2025р. в сумі 15,00 грн,
04.09.2025р. в сумі 5,00 грн.
Інших подальших оплат з боку Відповідача не відбувалося.
Відповідно до розрахунку заборгованості здійсненого Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та між ОСОБА_1 за кредитним договором №265029897 від 11.06.2025 року нараховано проценти з 11.06.2025 року по 09.09.2025 року в сумі 24720,00 грн. Однак реєстром прав вимог від 09.09.2025 року, до Договору факторигну № МВ-ТП/52 від 09.09.2025р. за яким первісний кредитор передав право вимоги та на стягнення конкретно визначених саме ним сум грошових коштів сума заборгованості по процентах становить 23700,00 грн.
Таким чином, доведеним є зобов'язання ОСОБА_1 з повернення ТОВ «Таліон Плюс» кредиту в сумі процентів за користування кредитом в межах строку кредиту в сумі 23700,00 грн.
Позовні вимоги про стягнення з Відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, строків розрахунків здійснених первісним кредитором, суми погодженої та переданої за Договором факторингу є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Відтак позов підлягає до часткового задоволення, а саме стягнення з Відповідача в користь Позивача заборгованість за кредитним договором № 265029897 від 11.06.2025 року в загальній сумі 63700,00 грн., яка складається з тіла кредиту 40000,00 грн.; процентів за користування кредитом в межах строку кредиту 23700,00 грн.
Що стосується вимоги про стягнення заборгованості по комісії в сумі 2400,00 грн.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:
«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.
Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.5.1 щодо встановлення комісії у розмірі 10% від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 2400,00 грн. комісії є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково та підлягають до часткового задоволення.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що очікує понести 5000,00 гривень витрат на правову допомогу в рамках договору про надання правничої допомоги № 5 від 02.12.2024, які і заявив до стягнення з відповідача.
На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивач надав відповідні докази.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
В частині 1ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.
Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 5000,00 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правничої допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.
Враховуючи характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, однотипності виконуваної для адвоката роботи в таких справах, факту часткового задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору 0,8, що становить 2662,40 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, так як позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1384,00 грн., слід стягнути з Відповідача.
На підставі та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 259, 223, 263, 265, 268, 273, 280-285, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», (код ЄДРПОУ: 39700642) заборгованість за кредитним договором №265029897 від 11.06.2025 року в сумі 63700,00 грн.(шістдесят три тисячі сімсот гривень 00 коп.), яка складається з тіла кредиту 40000,00 грн.; відсотків за користування кредитом 23700,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», (код ЄДРПОУ: 39700642) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1384,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ: 39700642, адреса: 14017, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Жабинського, буд.13.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 29 квітня 2026 року.
Суддя О.Я.МАЛАНЮК