Провадження № 11-кп/824/3657/2026
ЄУН: 757/20078/22-к Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
15 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року у кримінальному провадженні № 12022100060000839 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, застосувати щодо ОСОБА_8 інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилається на те, що ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, без належної мотивації, без індивідуальної оцінки ризиків та у порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також захисник зауважує, що ухвала постановлена після ухвали апеляційного суду від 19 січня 2026 року, що, на думку захисника, дозволяє оцінити не лише окреме рішення суду першої інстанції, а ефективність апеляційного перегляду та системний характер допущених порушень, які безпосередньо зумовили подальше продовження тримання під вартою.
Апелянт наголошує на відсутності нових ризиків та механічний характер продовження тримання під вартою, оскільки після постановлення ухвали від 4 грудня 2025 року, якою вперше було змінено запобіжний захід на тримання під вартою ОСОБА_8 не порушував умов тримання; не вчиняв жодних дій, які могли б свідчити про ризик переховування; не здійснював впливу на свідків чи інших учасників провадження; не з'явилося жодних нових фактичних або процесуальних обставин. Незважаючи на це, як вказує захисник, суд першої інстанції 26 січня 2026 року продовжив строк тримання під вартою, не навівши жодного нового фактичного аргументу, який би обґрунтовував необхідність подальшої ізоляції підзахисного. Захисник вважає, що тримання під вартою було продовжене не внаслідок нових ризиків, а виключно через плин часу, що суперечить вимогам статей 177, 183 КПК України та усталеній практиці ЄСПЛ.
Апелянт вказує також, що з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції фактично виходив з презумпції допустимості та достатності тримання під вартою, лише з огляду на кваліфікацію інкримінованого діяння; дію воєнного стану; положення ч. 6 ст. 176 КПК України. При цьому суд не здійснив індивідуальної оцінки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; аналізу можливості застосування альтернативних запобіжних заходів; оцінки попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого. Такий підхід, на думку захисника, перетворює тримання під вартою на автоматичну процесуальну санкцію, що прямо заборонено статтею 5 Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини.
При цьому, на думку захисника, суд не надав жодної оцінки тому, що до 4 грудня 2025 року ОСОБА_8 понад шість місяців перебував під цілодобовим домашнім арештом і за цей період не допустив жодного порушення покладених на нього процесуальних обов'язків; з'являвся до суду за кожним викликом; сумлінно виконував усі процесуальні обов'язки, що є прямим доказом відсутності або істотного зменшення ризиків, а не нейтральною обставиною.
Окрім того, апелянт вважає, що апеляційний суд у цій справі ухвалою від 19 січня 2026 року залишила без змін рішення суду першої інстанції від 4 грудня 2025 року, та, як вказує захисник, фактично сформувала обов'язкову модель правозастосування, яка була безпосередньо відтворена судом першої інстанції в ухвалі від 26 січня 2026 року. На думку захисника, апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу сторони захисту, не спростував жодного з її істотних доводів та не зазначив, у чому саме полягає їх помилковість.
Окремо захисник вказує про те, що сукупність наведених рішень свідчить про триваюче порушення права ОСОБА_8 на свободу.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів, які надійшли до Київського апеляційного суду 18 березня 2026 року.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та обвинуваченого, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказавши про те, що суд першої інстанції об'єктивно оцінив всі ризики, а, окрім того, на даний час судом винесена нова ухвала, якою продовжено обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим строк дії оскаржуваної ухвали закінчився; перевіривши наявні матеріали, а також долучені до апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12022100060000839 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України.
За змістом оскаржуваної ухвали під час судового розгляду прокурором подане клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а захисником - про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з покладенням процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у незаконному придбанні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України; у вчиненні діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України: надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 1689-УП від 7 жовтня 2014 року), з викладенням обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , та посиланням на докази, які на думку прокурора, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
У клопотанні прокурор зазначає про те, що у вказаному кримінальному провадженні, враховуючи стадію судового розгляду, зберігаються стійкі ризики, передбачені у ч. 1 ст. 177 КПК України, які не відпали на даний час, які є триваючими, оскільки, перебуваючи під дією більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання піл вартою, ОСОБА_8 може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується за ч. 1 ст. 263 та ч 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 2341-III від 5 квітня 2001року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1183 VII від 8 квітня 2014 року, № 1689-VII віл 7 жовтня 2014 року), тобто, у вчиненні тяжкого та особливого тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, за найтяжчим інкримінованим правопорушенням до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Окрім того, на думку прокурора, про вказаний ризик свідчить також наявність в обвинуваченого зв'язків на території російської федерації чи на тимчасово окупованих територіях з особами, які мають проросійські погляди та відносно яких на даний час розслідується виділене кримінальне провадження. Відповідно, у разі застосування до обвинуваченого будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, він може вживати заходів щодо залишення території України та переховування в рф чи на тимчасово окупованих територіях, де має знайомих, які можуть йому сприяти в переховуванні. Як наголошує прокурор, вказане підтверджується відомостями, викладеними у листі начальника 1 відділу УКР ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 від 25 листопада 2025 року за № 51/1/1-7702вих, що надійшов на адресу Печерської окружної прокуратури міста Києва (вх. № 16333-25 від 25 листопада 2025 року) та який міститься у матеріалах судової справи, за змістом якого на даний час 1 відділом УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється оперативний супровід виділеного кримінального провадження № 12022100060000362 від 14 березня 2022 року, в межах якого отримано оперативну інформацію про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв'язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності та можливої організації їх втечі на територію рф, до яких відноситься, зокрема, й обвинувачений ОСОБА_8 , що, на переконання прокурора, безумовно загострює ризик вчинення інших кримінальних правопорушень під дією запобіжного заходу, не пов'язаного з утриманням під вартою.
Також, як вказує прокурор, актуальний ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні з метою схиляння до зміни показань безпосередньо в суді, оскільки ОСОБА_8 володіє їх анкетними даними і такий вплив не виключається. Ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, що у перспективі робить ризик вчинення незаконного впливу на ще не допитаних у новому судовому розгляді свідків з метою схиляння їх до надання показань на свою користь безпосередньо в суді достатньо високим.
Прокурор у клопотанні вказує і про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення шляхом продовження підривної діяльності проти України під час дії правового режиму воєнного стану, що, як наголошує прокурор, є особливо небезпечним, враховуючи інкриміновані ОСОБА_8 дії, пов'язані із збором та передачею представникам держави-агресора чутливої інформації щодо дислокації військовослужбовців ЗСУ та розташування об'єктів критичної інфраструктури. Вказані дії, як підкреслив прокурор, несуть виняткову загрозу національній безпеці, оскільки ворог, використовуючи здобуті, зокрема, і у такий спосіб розвідувальні дані, наносить методичні ракетно-дронові удари по критичній інфраструктурі, під час яких руйнуються вказані об'єкти, гине та зазнає поранень цивільне населення.
Як наголошує прокурор у клопотанні, перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під дією більш м'якого запобіжного заходу не гарантує дотримання ним належної процесуальної поведінки та уникнення спілкування із знайомими, які перебувають на території рф чи на тимчасово окупованих територіях, надання їм чутливої інформації на шкоду обороноздатності України.
Прокурор вважає, що зазначені ризики виключають можливість застосування менш суворого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, оскільки такі заходи не зможуть забезпечити належний рівень гарантії процесуальної поведінки.
Окрім того, посилаючись на положення ч. 6 ст. 177 КПК України, прокурор наголошує, що до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно з матеріалами, направленими судом першої інстанції, захисником до суду першої інстанції подано клопотання про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства; застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, у тому числі із застосуванням електронного засобу контролю.
Як зазначає захисник у клопотанні, суд формально визнав наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не навівши жодного конкретного факту, який би свідчив про їх реальність, актуальність або зростання. Водночас жодних нових обставин, які виникли після ухвали від 6 травня 2025 року про застосування цілодобового домашнього арешту, стороною обвинувачення наведено не було. Навпаки, ще ухвалою від 6 травня 2025 року суд першої інстанції чітко і недвозначно встановив тривале перебування ОСОБА_8 під вартою (майже 3 роки); стадія судового розгляду (усі докази досліджені, свідки допитані); бездоганна процесуальна поведінка обвинуваченого, які істотно зменшили процесуальні ризики та виключили необхідність подальшої ізоляції особи.
Захисник наголошує, що з часу зміни запобіжного заходу на домашній арешт поведінка ОСОБА_8 не змінилась, а повністю підтвердила обґрунтованість попередньої позиції суду, що підтверджується офіційною відповіддю Печерського УП ГУ НП у м. Києві про повну відсутність будь-яких порушень режиму. Протягом більш ніж шести місяців перебування під цілодобовим домашнім арештом ОСОБА_8 своєю реальною, а не декларативною, процесуальною поведінкою довів відсутність будь-яких ризиків, а саме, з'являвся до суду за кожним викликом; не порушив жодного покладеного на нього обов'язку; не вчиняв спроб переховування; не здійснював впливу на свідків чи інших учасників процесу, що, на переконання захисника, є прямим доказом відсутності ризиків, а не підставою для їх абстрактного припущення.
Захисник вказує, що єдиною підставою, яку сторона обвинувачення намагається видати за «нову», стала так звана «оперативна інформація» СБУ, яка не є доказом у розумінні ст. 84 КПК України; не містить конкретних відомостей про будь-які дії ОСОБА_8 ; не була перевірена у судовому засіданні; не підлягає ефективному спростуванню стороною захисту. На переконання захисника, ототожнення загальних припущень щодо абстрактних загроз національній безпеці з доведеністю індивідуальних ризиків конкретної особи є грубим порушенням принципу індивідуалізації запобіжного заходу та фактично зводить судовий контроль до формальності.
Окремо захисник вказує, що додатковою обставиною, що спростовує ризик переховування, є неодноразова відмова ОСОБА_8 від обміну, оскільки під час перебування під вартою ОСОБА_8 декілька разів офіційно пропонувалась участь у процедурі обміну на військовополонених держави-агресора - рф. Кожного разу ОСОБА_8 усвідомлено та послідовно відмовлявся від такої пропозиції. На переконання захисника, зазначена обставина має принципове значення, оскільки обмін фактично передбачає вибуття особи з-під юрисдикції суду України та її перебування на території держави-агресора; добровільна відмова від такого механізму є прямим доказом відсутності наміру уникати правосуддя будь-яким способом; така поведінка є логічно несумісною з припущенням сторони обвинувачення про існування ризику переховування.
Захисник підкреслив, що у цьому контексті твердження про можливу втечу або ухилення ОСОБА_8 від суду спростовано його реальною поведінкою, що за відсутності нових, доведених та перевірених ризиків свідчить про те, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є непропорційним.
За змістом оскаржуваної ухвали в судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання, захисник та обвинувачений підтримали подане захисником клопотання.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність прокурором на даному етапі судового розгляду ризиків.
Так, суд дійшов висновку, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, а також позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацію майна, відповідно, характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки фактично посягають на державний суверенітет, територіальну цілісність, недоторканність та обороноздатність держави, державну безпеку України та її конституційний лад, громадську безпеку та громадський порядок. Обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання у разі визнання його винуватим, з метою його уникнення, може переховуватись від суду.
Виходячи з наявних у матеріалах кримінального провадження даних та пояснень самого ОСОБА_8 в ході розгляду, особи з його близького кола спілкування перебувають на території російської федерації та на тимчасово окупованих територіях, мають проросійські погляди. З огляду на ці обставини, судом враховано і те, що зі змісту копії листа начальника 1 відділу УКР ГУ СБ України у м. Києві та Київської області ОСОБА_9 від 25 листопада 2025 року № 51/1/1-7702вих вбачається, що на даний час 1 відділом УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється оперативний супровід виділеного кримінального провадження № 12022100060000362 від 14 березня 2022 року, в межах якого отримано оперативну інформацію про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв'язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності та можливої організації їх втечі на територію рф. При цьому судом враховано також, що кримінальне провадження № 12022100060000839 від 3 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 виділене саме з кримінального провадження № 12022100060000362 від 14 березня 2022 року.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність ризиків залучення обвинуваченого ОСОБА_8 на продовження протиправної діяльності та переховування в рф чи на тимчасово окупованих територіях, де останній має знайомих, які можуть йому сприяти у переховуванні, що підтверджує загострення існуючих ризиків та актуальність ризику переховування від суду.
Окрім того, судом враховано, що на даний час продовжується повномасштабне вторгнення рф в України, а ОСОБА_8 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України. З огляду на вказане, на переконання суду, продовжує існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження злочину, у якому він обвинувачується. Зокрема, останній може безпосередньо чи із залученням інших осіб за допомогою мобільних додатків, вчиняти дії, направлені на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, і така діяльність загрожуватиме як життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, так і безпеці держави у цілому. Такому ризику, з урахуванням можливості застосування при його реалізації комп'ютерної техніки та мобільних телефонів, інтернет-з'єднань, а також залучення інших осіб, - не можна запобігти шляхом застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі і цілодобового домашнього арешту, перебування під яким не виключає можливість використання меседжерів чи відвідування обвинуваченого іншими особами, які можуть бути залучені для продовження протиправної діяльності на шкоду державній та інформаційній безпеці України, тощо.
При цьому судом перевірялись доводи захисника, який, заперечуючи проти доводів клопотання прокурора, вказав, що єдиною підставою застосування на даний час до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є інформація прокурора про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв'язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності. Однак, таке твердження захисника, на переконання суду, не відповідає дійсності, оскільки, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_8 домашній арешт, суд враховував посилання захисту на те, що сторонами погоджуються умови угоди про визнання винуватості, зі зміною обвинувачення та застосування при призначенні ОСОБА_8 покарання за новим обвинуваченням - звільнення від відбування покарання з випробуванням, що відповідно значно зменшувало ризик втечі. Також враховувалась стадія провадження, а саме те, що вже були допитані заявлені сторонами свідки, що виключало ризик протиправного впливу на них. Однак, у подальшому суду стало відомо, що сторона захисту не погодилась із запропонованою прокурором угодою, з урахуванням чого прокурор обвинувачення не змінював та наразі підтримує обвинувачення за ч. 1 ст. 111 КК України, що є особливо тяжким злочином. Відповідно, як наголосив суд, ризик переховування від суду під загрозою безальтернативного покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років, є актуальним. Водночас суд дійшов висновку, що наявність у ОСОБА_8 батька в м. Києві не нівелює вказаного ризику, оскільки так само ОСОБА_8 має широкі соціальні зв'язки у рф та на тимчасово окупованій території України. При цьому особи, з якими ОСОБА_8 має тісні соціальні зв'язки, мають антиукраїнські настрої, а відповідно можуть вживати активних заходів щодо допомоги ОСОБА_8 в уникненні від суду за пред'явленим обвинуваченням.
Судом також враховано, що після зміни члена колегії за клопотанням сторони захисту судовий розгляд розпочато спочатку, і сторонами провадження заявлено клопотання про допит свідків, у т.ч. захистом заявлено клопотання про допит нових свідків, які під час попередніх двох судових розглядів не заявлялись. За встановлених обставин суд дійшов висновку, що на даному етапі судового розгляду стає актуальним ризик впливу на свідків в провадженні, частина з яких є сусідами ОСОБА_8 , частина - колом його близького спілкування.
Окремо суд зауважив, що на час вирішення даного клопотання підстави, за яких суд дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, більш м'якого запобіжного заходу, перестали існувати, оскільки всі докази, у тому числі і показання свідків, підлягають дослідженню в ході розпочатого спочатку судового слідства.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність щодо ОСОБА_8 передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, яким, з урахуванням конкретних обставин кримінальних правопорушень, ймовірності та вірогідності їх реалізації, продовження збройної агресії рф проти України, стадії судового розгляду, який щойно розпочався, жодний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням обвинуваченого під вартою, не зможе убезпечити обвинуваченого від потенційного продовження протиправної діяльності за допомогою залучення інших осіб, з використанням мобільного зв'язку, мобільних додатків для листування. Натомість реалізація такого ризику може мати непоправні наслідки.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що клопотання прокурора підлягає до задоволення.
При цьому суд вказав, що при вирішенні питання щодо можливості визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, в межах розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , враховані фактичні обставини кримінальних правопорушень, їх наслідки, те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку із нападом збройних сил рф, в інтересах якої ОСОБА_8 вчиняв, згідно з обвинуваченням, дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, ту обставину, що збройна агресія з боку рф продовжується, а також підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України. З урахуванням встановлених обставин, положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення обвинуваченому застави як альтернативного запобіжного заходу, оскільки перебування поза ізоляцією від суспільства, у разі звільнення з-під варти внаслідок внесення застави, не може убезпечити від реалізації наявних в провадженні ризиків.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує, що згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Наведені вище положення КПК України свідчать про те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, при тому, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
На думку колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано, стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у даному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, з наявних у розпорядженні колегії матеріалів встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, який розпочатий спочатку за клопотанням сторони захисту у зв'язку з заміною члена колегії, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_8 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, і обґрунтованість висунутого обвинувачення на даний час перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів, наданих сторонами обвинувачення та захисту, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом враховані обставини інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, їх наслідків, та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів приймає до уваги доводи захисника про те, що ОСОБА_8 , перебуваючи понад шість місяців під цілодобовим домашнім арештом, не допустив жодного порушення покладених на нього процесуальних обов'язків, що підтверджується відповідною довідкою Печерського УП ГУ НП у м. Києві.
Водночас колегія суддів зауважує, що, як встановлено судом першої інстанції, обставини, які враховувались та стали підставою для зміни обвинуваченому під час судового розгляду запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, є те, що на той період часу сторонами погоджувались умови угоди про визнання винуватості, зі зміною обвинувачення та застосування при призначенні ОСОБА_8 покарання за новим обвинуваченням - звільнення від відбування покарання з випробуванням, що відповідно значно зменшувало ризик втечі, а також що на той період вже були допитані заявлені сторонами свідки, що виключало ризик протиправного впливу на них.
Водночас, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано врахував під час розгляду клопотань, що зміна обвинувачення не відбулась, що прокурором підтримується попереднє обвинувачення; що судовий розгляд розпочатий з початку, а, відтак, підстави, за яких суд першопочатково дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, більш м'якого запобіжного заходу, перестали існувати, оскільки всі докази, у тому числі і показання свідків, підлягають дослідженню в ході розпочатого судового розгляду спочатку судового слідства.
За встановлених обставин, на думку колегія суддів, на даному етапі судового розгляду суд першої інстанції дійшов небезпідставного висновку про актуальність встановлених ризиків.
Відповідно до наявних у розпорядженні колегії суддів даних щодо особи ОСОБА_8 , він є раніше не судимою особою, неодружений, з вищою освітою, викладач-асистент КНУК.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
ОСОБА_8 висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину (санкція ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону № 2341-III від 5 квітня 2001року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1183 VII від 8 квітня 2014 року, № 1689-VII віл 7 жовтня 2014 року), санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, а також тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Колегія суддів, з урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_8 злочинів та покарання, яке може бути призначене останньому у разі доведення його винуватості, погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнути покарання, і наведені обставини свідчать про наявність ризику переховування обвинуваченого.
При цьому колегія суддів враховує, що за змістом висунутого обвинувачення ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина, яке полягало у тому, що він, підтримуючи протягом 2014-2022 років збройну агресію рф на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, політичну позицію рф щодо анексії АР Крим, а також т.зв. «військової операції» на території України, виконуючи вказівку особи про надання відомостей щодо місць дислокації та пересування військовослужбовців та військової техніки Збройних Сил України та територіальної оборони на території м. Києва з метою її передачі представникам російської федерації, 25 лютого 2022 року здійснив фіксацію місць дислокації військовослужбовців та військової техніки Збройних Сил України, а також територіальної оборони, на території Печерського району м. Києва з використанням фотозйомки місцевості на власний мобільний телефон. Окрім того, ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що умисно за допомогою та використанням акаунту месенджера «Telegram» надіслав ряд повідомлень, які містять заклики та повідомлення громадянам України та військовослужбовцям Збройних Сил України до неспротиву ворогу та сприяння проведенню «спецоперації», громадянину рф, який працює головним редактором проросійського друкованого видання «Звезда», а також ряду телеграм чатів «Киев мать городов кошерных», «Ze End», «ДДД» (денацифікація, демілітаризація та декомунізація), що містять ознаки проведення підривної діяльності проти України, що виражається в здійсненні пропагандистської діяльності на шкоду інформаційній безпеці, територіальній цілісності та суверенітету України.
За встановлених обставин колегія суддів враховує характер інкримінованих обвинуваченому дій, дані про його особистість, моральні переконання, те, що на даний час продовжується воєнна агресія з боку рф, відсутній контроль за частиною державного кордону у Донецькій, Луганській, Харківський, Запорізькій, Херсонській областях та АР Крим,та інші обставини, у т.ч. не спростовані стороною захисту, що ОСОБА_8 має широкі соціальні зв'язки з особами, які мають антиукраїнські настрої, як на території рф, так і на тимчасово окупованій території України, які можуть вживати активних заходів для допомоги ОСОБА_8 в уникненні від суду за пред'явленим обвинуваченням, що, з огляду на тяжкість покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, у своїй сукупностісвідчить про те, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, що є ризиком у контексті кримінального провадження.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до вимог КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
З огляду на встановлені на час постановлення оскаржуваного рішення обставини, відомості, які викладені у листі начальника 1 відділу УКР ГУ СБ України у м. Києві та Київської області ОСОБА_10 від 25 листопада 2025 року № 51/1/1-7702вих, те, що судовий розгляд розпочатий спочатку, і сторонами провадження заявлено клопотання про допит свідків, на думку колегії суддів, є небезпідставним і висновок суду першої інстанції, що на даному етапі судового розгляду стає актуальним ризик впливу на свідків з метою схиляння їх до дачі показань на користь обвинуваченого.
З урахуванням наявних та встановлених саме на час постановлення оскаржуваної ухвали даних, характеру інкримінованих обвинуваченому дій, за відсутності у разі застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу відповідного контролю доступу обвинуваченого до засобів мобільного зв'язку та Інтернет мережі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість вчинення обвинувачениміншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованого кримінального правопорушення безпосередньо чи із залученням інших осіб, оскільки обвинувачений за допомогою мобільних додатків може вчинити дії, направлені на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, і така діяльність загрожуватиме як життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, так і безпеці держави у цілому, що свідчить про наявність вказаного ризику.
При цьому, на думку колегії суддів, з огляду на встановлені на даний час обставини, є небезпідставним висновок суду першої інстанції, що з урахуванням можливості застосування комп'ютерної техніки та мобільних телефонів, інтернет-з'єднань, а також залучення інших осіб, - не можна запобігти вказаному ризику шляхом застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі й цілодобового домашнього арешту, перебування під яким не виключає можливість використання месенджерів, чи відвідування обвинуваченого іншими особами, які можуть бути залучені для продовження протиправної діяльності на шкоду державній та інформаційній безпеці України, тощо.
На думку колегії суддів, є небезпідставним на даному етапі судового розгляду і висновок суду про те, що відомості про особу обвинуваченого, а саме, те, що він не судимий, має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, працював до затримання, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі наведені дані не свідчать про відсутність встановлених ризиків, при тому, що вказані обставини існували на час інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та, з огляду на обставини та характер висунутого обвинувачення, жодним чином не вплинули на мотиви вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій, а тому, враховуючи, що воєнний стан наразі триває, збройна агресія російської федерації також не припинилась, на даному етапі судового провадження відсутні підстави вважати, що встановлені на даному етапі судового розгляду ризики зменшились.
З огляду на встановлені на даний час обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого таких запобіжних заходів, як передача його на поруки, домашній арешт або особисте зобов'язання, оскільки інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим на даний час ризикам кримінального провадження, проте, можуть негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, сторонами не надано.
Водночас колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2024 від 19 червня 2024 року (Справа № 3-111/2023(207/23, 315/23), хоча і визнана такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частина шоста статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, однак, Конституційний Суд, досліджуючи частину шосту статті 176 Кодексу, зазначив, що за цією нормою Кодексу застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залежить не лише від тяжкості злочину, у якому її підозрюють або обвинувачують, а й від наявності ризиків, що їх визначено статтею 177 Кодексу...
Аналізуючи частину першу статті 183 Кодексу, Конституційний Суд України звернув увагу, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м'який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьоюабо четвертою статті 183 Кодексу (друге речення частини першої статті 182); «під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442Кримінального кодексу України» (абзац восьмий частини четвертої статті 183). Тобто із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178Кодексу.
Виходячи зі змісту приписів статей3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважав, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважав, що особливий порядок застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу забезпечує слідчому судді, суду можливість застосувати такий запобіжний захід лише на підставі вмотивованого судового рішення, як того вимагають стаття 8, частина друга статті 29 Конституції України.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, посилання прокурора у клопотанні та суду в оскаржуваній ухвалі на положення ч. 6 ст. 176 КПК України як на підставу безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є непереконливими, як і доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги те, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого продовжено до теперішнього часу. Враховуючи встановлені на даний час підстави та обставини, передбачені статтями 177та 178 цього Кодексу, з огляду на положення ст. 5, ч. 6 ст. 176, п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано на даному етапі судового розгляду не визначив розмір застави обвинуваченому.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції навів в оскаржуваній ухвалі наявні на час прийняття рішення ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, мотиви прийнятого рішення, та обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого на даний час іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Будь-яких доводів на спростування встановлених судом ризиків як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду, стороною захисту не наведено.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги захисника на даному етапі судового розгляду не знайшли свого повного підтвердження, а тому, на переконання колегії суддів, за наявності встановлених ризиків суд першої інстанції прийняв рішення, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Окрім того, колегія суддів враховує, що на час апеляційного розгляду місцевим судом постановлена інша ухвала, якою обвинуваченому продовжений строк тримання під вартою, про що було вказано прокурором під час апеляційного розгляду та не спростовано стороною захисту. За встановлених обставин підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4