справа №753/1281/26 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/2907/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
20 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025100020002677 від 14 липня 2025 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2026 року клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури сфери оборони Центрального регіону ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100020002677 від 14 липня 2025 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України - задоволено.
Накладено арешт на мобільний телефон марки Galaxy S24 Ultra, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та на мобільний телефон Iphone 17 Pro Max, IMEI: НОМЕР_3 , які належать ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши власнику володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та зобов'язати посадових осіб слідчого відділу Дарницького Управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та/або процесуального керівника у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12025100020002677 від 16 вересня 2025 року - негайно повернути майно особі, у якої воно було вилучене, або його представнику.
Вважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді винесена із порушенням норм матеріального права, винесена передчасно, не обґрунтовано та не відповідає фактичним обставинам, які були з'ясовані під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури сфери оборони Центрального регіону ОСОБА_6 підготовлено клопотання про арешт майна, яке датоване 19 лютого 2026 року, однак до суду вказане клопотання надійшло лише 23 лютого 2026 року, що є прямим порушенням норми відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 171 КПК України та майно, вилучене під час обшуку має бути повернуто особі, у якої його було вилучено.
Вказує, що в клопотанні про накладення арешту на майно взагалі не відображено яким чином вилучені під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 стосуються будь-якої протиправної діяльності як самого ОСОБА_8 та й ОСОБА_9 , також не доведено факти належності вилучених мобільних телефонів критеріям, передбачених статтею 98 КПК України.
Посилається на те, що в клопотанні не відображено процесуального статусу ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, тому вважати останнього підозрюваним у кримінальному провадженні немає підстав.
Також зазначає, що органом досудового розслідування та прокурором не доведено в матеріалах долучених до клопотання про накладення арешту на майно від 19 лютого 2026 року, що ОСОБА_8 є співучасником кримінального правопорушення; не доведено факту спілкування ОСОБА_8 із ОСОБА_9 з метою здійснення злочинної діяльності, то які ж тоді факти або події надають стороні обвинувачення впевненість в тому, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_8 майно, має відношення до кримінального провадження та є необхідність в накладенні на нього арешту.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві розслідується кримінальне провадження № 12025100020002677 від 14 липня 2025 рокуза ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що група осіб, на території міста Києва та інших регіонів України організували канал збуту вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, вибухівки та інших засобів ураження без передбаченого законом дозволу.
Проведеними слідчими (розшуковими) діями встановлено, що до вказаної злочинної групи входять наступні особи:
- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Хмельницький, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКП НОМЕР_4 , який використовує мобільний телефон з номером НОМЕР_5 , IMEI НОМЕР_6 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_7 , пересувається на автомобілях «Renault Scenic» н.з. НОМЕР_8 , «Volkswagen Touran», н.з. НОМЕР_9 ;
- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_10 , уродженець м. Городок Хмельницької обл., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який користується мобільним телефоном з номером НОМЕР_11 3 IMEI: НОМЕР_12 , є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_13 ;
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПІ НОМЕР_14 , уродженець с. Горенка Києво-Святошинського району Київської обл., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 , користується мобільним телефоном з номером НОМЕР_15 з IMEI: НОМЕР_16 та мобільним телефоном з номером НОМЕР_17 з IMEI: НОМЕР_18 , є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_7 ;
- ряд інших осіб, дані яких не розголошуються.
В ході досудового розслідування 09 серпня 2025 року за результатами контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 203 проведено огляд місця події , за результатами якого вилучено 5 предметів схожі на автомати та один предмет схожий на гвинтівку.
3 висновку експерта від 22 серпня 2025 року №CE-19/111-25/49842-БЛ вбачається наступне.
Надана на дослідження гвинтівка належить до бойової нарізної вогнепальної зброї, є гвинтівкою «Мосіна» зразка 1891/1930 р., № НОМЕР_19 , калібру 7,62?54 мм, виготовлена промисловим способом в 1944 році.
Надана на дослідження гвинтівка придатна до стрільби.
Надані на дослідження 5 автоматів належать до бойової нарізної вогнепальної зброї, є автоматами моделі «АК-74», за номерами: « НОМЕР_20 », « НОМЕР_21 », НОМЕР_22 », « НОМЕР_23 » та моделі «АКС-74» за номером: на ствольній коробці « НОМЕР_24 », на затворній рамі та затворі «427», калібру 5,45?39 мм, 1980, 1984, 1986, 1990 та 1989 років виготовлення, виготовлені промисловим способом.
Надані на дослідження 5 автоматів придатні до стрільби.
Крім того, 30 серпня 2025 року за результатами контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, за адресою: АДРЕСА_6 проведено огляд місця події, за результатами якого вилучено 9 предметів схожі на автомати Калашникова та 30 предметів схожих на боєприпаси, а саме патрони калібру 5.45 мм.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 5 зазначених вище автоматів та одну гвинтівку збув ОСОБА_9 за грошові кошти в сумі 257 000,00 грн та 9 зазначених автоматів, в свою чергу, за 350 000,00 грн.
Слід зазначити, що як вбачається з відомостей наданих Департаментом інформатизації МВС України, вилучена зброя перебуває на обліках у військових частинах, підпорядкованих Міноборони України.
Отримані відомості підтверджуються зібраними матеріалами, зокрема показами свідків, які допитані в даному кримінальному провадженні, протоколами оглядів, висновками експертів, матеріалами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також іншими матеріалами провадження в сукупності.
В ході санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_5 , вилучено: мобільний телефон марки Galaxy S24 Ultra, IMEII: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_8 ; мобільний телефон марки Iphone 17 Pro Max, IMEI: НОМЕР_3 , належний ОСОБА_8 ;
Постановою слідчого від 19 лютого 2026 року вказане вище майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025100020002677 від 14 липня 2025 року.
23 лютого 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100020002677 від 14 липня 2025 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2026 року клопотання прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури сфери оборони Центрального регіону ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100020002677 від 14 липня 2025 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України - задоволено.
Накладено арешт на мобільний телефон марки Galaxy S24 Ultra, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та на мобільний телефон Iphone 17 Pro Max, IMEI: НОМЕР_3 , які належать ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши власнику володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним майном.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон марки Galaxy S24 Ultra, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та на мобільний телефон Iphone 17 Pro Max, IMEI: НОМЕР_3 , які належать ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонивши власнику володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним майном, з тих підстав, що об'єкт електронного збереження інформації може бути використаний як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зважаючи на необхідність їх дослідження, враховуючи існування ризиків знищення, приховування або втрати майна, у тому числі відомостей, що воно містить/може містити, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що в клопотанні про накладення арешту на майно взагалі не відображено яким чином вилучені під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 стосуються будь-якої протиправної діяльності як самого ОСОБА_8 та й ОСОБА_9 , також не доведено факти належності вилучених мобільних телефонів критеріям, передбачених статтею 98 КПК України; в клопотанні не відображено процесуального статусу ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, тому вважати останнього підозрюваним у кримінальному провадженні немає підстав; органом досудового розслідування та прокурором не доведено в матеріалах долучених до клопотання про накладення арешту на майно від 19 лютого 2026 року, що ОСОБА_8 є співучасником кримінального правопорушення; не доведено факту спілкування ОСОБА_8 із ОСОБА_9 з метою здійснення злочинної діяльності, то які ж тоді факти або події надають стороні обвинувачення впевненість в тому, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_8 майно, має відношення до кримінального провадження та є необхідність в накладенні на нього арешту, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені мобільні телефони можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апелянта, що прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури сфери оборони Центрального регіону ОСОБА_6 підготовлено клопотання про арешт майна, яке датоване 19 лютого 2026 року, однак до суду вказане клопотання надійшло лише 23 лютого 2026 року, що є прямим порушенням норми відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 171 КПК України та майно, вилучене під час обшуку має бути повернуто особі, у якої його було вилучено не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Слідчим суддею під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту встановлено, що клопотання направлене до суду 19 лютого 2026 року засобами поштового зв'язку, що вбачається з експрес-накладної, що міститься на поштовому конверті.
Таким чином, зважаючи на те, що клопотання прокурора про накладення арешту на майно, було направлене до суду 19 лютого 2026 року засобами поштового зв'язку, а надійшло 23 лютого 2026 року, строк на звернення прокурора до суду з клопотанням про накладення арешту на майно не пропущено.
Крім того, на переконання колегії суддів, недотримання органом досудового розслідування визначеного частиною п'ятою статті 171 КПК України строку звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна саме по собі не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4