ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.04.2026Справа № 910/4860/26
Суддя Господарського суду міста Києва Мандриченко О.В., розглянувши, без виклику представників сторін,
заяву ОСОБА_1 ;
про забезпечення позову.
ОСОБА_1 (далі також - заявник) звернувся до господарського суду з заявою про забезпечення позову до подання позову, в якій просить:
- заборонити Громадській організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» вчиняти дії щодо прийняття рішень про затвердження нової редакції статуту Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (код ЄДРПОУ: 05508766);
- заборонити Громадській організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі також - ГО «ВСА») вчиняти дії щодо проведення виборів керівних органів та голови Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (код ЄДРПОУ: 05508766);
- заборонити державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення відомостей та/або змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Реєстру громадських об'єднань, проводити будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відносно/щодо Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (далі також - ГО «ОООВСА») (код ЄДРПОУ: 05508766) в тому числі, але не виключно, щодо затвердження нової редакції статуту Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», внесення змін до відомостей про керівні органи та голову Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», а також вносити інші зміни до відомостей про юридичну особу.
Вказана заява обґрунтована тим, що заявник є членом Громадської організації «Одеська обласна організація автомобілістів» (теперішня назва - ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів»), а з 03 червня 2009 року по 10 квітня 2026 року був Головою зазначеної громадської організації.
Заявник вказує, що 17 грудня 2025 року президія Центральної ради Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» незаконно приймає Постанову № 16 від 17 грудня 2025 року «Про заходи з виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 2а-2193/09/1570 щодо відновлення діяльності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів у складі ГО «ВСА» (далі - Постанова № 16).
Заявник також зазначає, що 19 березня 2026 року на засіданні президії Центральної ради ГО «ВСА» прийнято рішення, оформлене Протоколом № 2/26 від 19 березня 2026 року (далі - Протокол № 2/26), яким зокрема, уповноважено на тимчасове виконання обов'язків голови ГО «ОООВСА» Ільченка Миколу Степановича. Також 19 березня 2026 року президією Центральної ради ГО «ВСА» прийнято Постанову № 10 «Про заходи по відновленню діяльності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів у складі Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі - Постанова № 10).
Заявник вважає Постанову № 16, Протокол № 2/26 та Постанову № 10 незаконними, неправомірними та такими, що порушують права та законні інтереси ОСОБА_1, а також інших членів ГО «ОООВСА».
У зв'язку з чим заявник має намір звернутися до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Громадська організація «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» про:
- визнання недійсною Постанови президії Центральної ради Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» № 16 від 17 грудня 2025 року «Про заходи з виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 р. по справі № 2а-2193/09/1570 щодо відновлення діяльності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів у складі Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів»;
- визнання недійсним рішення засідання президії Центральної ради Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», оформленого Протоколом № 2/26 від 19 березня 2026 року;
- визнання недійсною Постанови президії Центральної ради Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» № 10 від 19 березня 2026 року «Про заходи по відновленню діяльності Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів у складі Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів».
Проте, за твердженнями заявника, у разі зволікання із захистом порушених його прав та всіх членів ГО «ОООВСА» у подальшому може бути суттєво ускладнено чи взагалі неможливо виконати рішення суду у даній справі.
З огляду на вказане заявник вважає, що з метою уникнення вірогідного порушення в майбутньому своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також забезпечення можливості реального виконання судового рішення та уникнення будь-яких труднощів у процесі його виконання в разі задоволення позову.
На думку заявника, існує потреба застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони ГО «ВСА» вчиняти дії щодо прийняття рішень про затвердження нової редакції статуту ГО «ОООВСА», проведення виборів керівних органів та голови ГО «ОООВСА» та заборони державним реєстраторам будь-яких органів вносити відомості та/або зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Реєстру громадських об'єднань, проводити будь-які реєстраційні дії щодо затвердження нової редакції статуту ГО «ОООВСА», внесення змін до відомостей про керівні органи та голову ГО «ОООВСА».
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 10 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Оскільки, предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, суд досліджує чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проте, подана заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить будь-яких доказів того, що третіми особами вчиняються дії або існує загроза щодо вчинення ними дій пов'язаних з прийняттям рішень про затвердження нової редакції статуту Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», проведенням виборів керівних органів та голови Громадської організації «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» та вчиненням відповідних реєстраційних дій.
Також заявником жодним чином необґрунтовано, що невжиття заявлених ним заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому суд, як вбачається з матеріалів заяви, вищевказаного також встановити не може.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Проте, за висновками суду, твердження, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.
За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Відтак, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, ч. 2 ст. 232, ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити повністю.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя О.В. Мандриченко