Справа № 951/625/25Головуючий у 1-й інстанції Лавренюк О.М.
Провадження № 22-ц/817/448/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
24 квітня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №951/625/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року (ухвалене суддею Лавренюк О.М., повний текст якого складено 22 січня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка, апелянтка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 31 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено договір №4024045 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 8000.00 грн строком на 30 днів з правом пролонгації, шляхом переказу на платіжну банківську картку відповідачки, зі сплатою реальних відсотків за користування кредитом у розмірі 0.01% від суми кредиту за кожен день користування (24.00 грн). Також зазначено, що стандартна ставка відсотків за користування кредитом становить 5.00% від суми кредиту за кожен день користування. Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №29-11/102, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, у тому числі за договором №4024045 від 31 липня 2021 року. Крім того, 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал», відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023, відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором №4024045 від 31 липня 2021 року. Відповідачка не повернула своєчасно суму позики, нараховані відсотки за користування позикою для погашення заборгованості за позикою, відповідно до умов договору кредиту. Внаслідок зазначених порушених зобов'язань заборгованість за договором кредиту становить 60239.36 грн, яка складається з 7220.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 53019.36 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
При цьому, позивач прийняв рішення про можливість застосування принципу розумності, співмірністю і пропорційності, а тому просить стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту в розмірі 51936.36 грн, яка складається з 7220.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 44716.36 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
У зв'язку з наведеним, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №4024045 від 31 липня 2021 року в розмірі 51936.36 грн, з яких: 7220.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 44716.36 грн - сума заборгованості за відсотками. Також, позивач просив стягнути судові витрати за розгляд справи, зокрема 2422.40 грн судового збору та 16000.00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором № 4024045 від 31 липня 2021 року в розмірі 51936.36 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422.40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Козак Т.І., подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально визнав відсотки за користування кредитом у розмірі 5% від суми кредиту за кожен день користування «іншим розміром процентів», не перевіривши його правову допустимість. Крім того, суд першої інстанції не врахував компенсаційну природу статті 625 ЦК України, тому помилково застосував подвійну санкцію, яка замаскована під «інший розмір процентів». Також зазначає, що суд не застосував положення щодо несправедливих умов договору відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Звертає увагу на те, що суд не дослідив, чи припинилося право нарахування після спливу строку кредитування.
У зв'язку з наведеним, просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
05 березня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ТОВ «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивовано тим, що сторонами кредитного договору №4024045 від 31 липня 2021 року погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.
Згідно умов спірного договору вбачається, що прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням.
Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
У зв'язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Також, 05 березня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ТОВ «Коллект Центр» надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
Ознайомившись зі змістом вказаного клопотання, колегія суддів вважає, що таке не підлягає до задоволення.
В силу частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
Згідно з частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини шостої статті 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менша тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову в даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе визнати цю справу малозначною, а розгляд апеляційної скарги проводити в порядку письмового, спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з тим, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, у задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи слід відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, умови яких позивачем виконані належним чином шляхом надання коштів, тоді як відповідач свої зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконав. Встановивши, що відповідачкою нібито було здійснено дії щодо продовження строку кредитування на стандартних умовах на загальний строк 60 днів, суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування процентів у розмірі 44716.36 грн згідно з наданим позивачем розрахунком. Керуючись статтями 526, 629, 1054 ЦК України, суд визнав вимоги доведеними через відсутність доказів погашення боргу та задовольнив позов у повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за процентами, нарахованими поза межами строку дії договору (в розмірі 44 716.36 грн), з наступних підстав.
Судом встановлено наступні обставини.
31 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір про споживчий кредит №4024045 (далі - Договір), відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000.00 грн.
Вищевказаний договір підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором J16749, який був направлений на номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію.
Згідно п.1.1 Договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п.1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8000.00 грн.
Згідно п.1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 31 липня 2021 року (строк кредитування).
Відповідно до п.1.4 Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 30 серпня 2021 року.
Відповідно до п.1.5.2 Договору проценти за користування кредитом становлять 24.00 грн, які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
В той же час, згідно п.1.6 Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Відповідно до п.6.3 Договору приймаючи пропозицію кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано квитанцію №1721311990 від 31 липня 2021 року, видану АТ КБ «ПриватБанк» про перерахунок коштів, згідно якої 31 липня 2021 року через платіжну систему LiqPay оплачено 8000.00 грн, призначення - кошти за договором №4024045, номер картки - 414943*66.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №4024045, складеного ТОВ «Мілоан» вбачається, що ОСОБА_2 частково сплачувала заборгованість на загальну суму 1661.00 грн, з яких 780.00 грн - тіло кредиту, 102.00 грн - відсотки за користування, 780.00 грн - комісія за пролонгацію.
29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу № 29-11-102. Відповідно до вказаного договору та витягу з реєстру боржників, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 4024045 від 31 липня 2021 року, що уклали ТОВ «Мілоан» та позичальник ОСОБА_2
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023. Відповідно до вказаного договору та витягу з реєстру боржників, ТОВ «Вердикт Капітал» відступає шляхом продажу ТОВ «Коллект Центр» належні ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Коллект Центр» набуває право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 4024045 від 31 липня 2021 року, що уклали ТОВ «Мілоан» та позичальник ОСОБА_2 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4024045 від 31 липня 2021 року, складеного ТОВ «Коллект Центр», розмір загальної заборгованості ОСОБА_2 станом на 04 вересня 2025 року становить 60239.36 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 7220.00 грн; заборгованості за відсотками - 53019.00 грн.
Водночас, ТОВ «Коллект Центр» просило у позовній заяві стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 51936.36 грн, яка складається з 7220.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 44716.36 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Коллект Центр» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № 4024045 від 31 липня 2021 року утворилась заборгованість, яка станом на 02 вересня 2025 року становить в розмірі 04 вересня 2025 року становить 60239.36 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 7220.00 грн; заборгованості за відсотками - 53019.00 грн.
Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які остання не повернула.
З огляду на викладене та оцінюючи докази як кожен окремо так і в їх сукупності, враховуючи принцип змагальності, апеляційний суд приходить до висновку, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, який позичальником не повернутий, а тому існують правові підстави для стягнення з відповідачки фактично отриманої суми кредитних коштів, яку просить позивач, а саме в розмірі 7220.00 грн.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками.
Визначаючи розмір стягнення з відповідачки відсотків за кредитним договором № 4024045 від 31 липня 2021 року в розмірі 44716.36 грн позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами пункт 2.3.1.2 кредитних договорів, за яким строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, з урахування автопролонгацій, який становить 90 днів (30+60) та пункт 1.6 кредитних договорів, за якими, якщо позичальником не сплачено тіло та відсотки за користування кредитом на 30-й день з моменту отримання кредиту, то застосовуються умови користування кредитом, зокрема, збільшується до 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (стандартна процентна ставка).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що заявлений ОСОБА_2 строк користування кредитом (8000 грн) складає 30 календарних днів з дня надання кредиту, ставка процентів 0.01 % за кожен день користування (24.00 грн), що підтверджується заявкою від 31 липня 2021 року
Водночас, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, помилково виходив з того, що нарахування процентів після 30 серпня 2021 року здійснено правомірно відповідно до умов договору, а відповідачка своїми діями (неповерненням коштів) фактично продовжила строк кредитування. Такий висновок не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов'язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не ст. 1048 ЦК України.
Судом беззаперечно встановлено, що згідно з пункту 1.3 договору строк кредитування становив 30 днів - з 31 липня 2021 року по 30 серпня 2021 року включно. Процентна ставка у цей період становила 0.01% на день (п. 1.5.2 Договору).
Доводи позивача про те, що відбулася автоматична пролонгація договору на 60 днів за підвищеною ставкою 5% (п.1.6 Договору) виключно через факт неповернення коштів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позичальника (апелянта) на продовження строку дії договору після 30 серпня 2021 року на нових, значно гірших умовах. Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним.
Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування 44716.36 грн процентів за період після 30 серпня 2021 року є безпідставним. Суд першої інстанції помилково ототожнив факт неповернення коштів із волевиявленням сторін на продовження строку кредитування, застосувавши умови щодо надвисокої процентної ставки, яка за своєю правовою природою у позадоговірний період є заходом відповідальності, вимога про застосування якого не заявлялася.
Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору - строку кредитування та розміру процентної ставки.
З огляду на викладене існують правові підстави для стягнення процентів, які нараховані в межах погодженого строку (30 днів) за ставкою 0.01%, що становить 24.00 грн.
В тож же час, колегія суддів враховує поданий стороною відповідача відзив на позов від 10 листопада 2025 року, заперечення на відповідь на відзив від 17 грудня 2025 року та додаткові пояснення від 22 грудня 2025 року, які подані до суду першої інстанції, згідно яких остання частково визнала позов та просила стягнути з неї на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №4024045 від 31 липня 2021 року в розмірі 12 212 грн, яка складається з 7220.00 грн - залишку основного боргу та 4992.00 грн - відсотків за користування кредитом.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Згідно частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Таким чином, вимога сторони відповідача в апеляційній скарзі про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, колегія суддів розцінює як суперечливу поведінку.
Отже, апеляційний суд вважає, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача проценти за користування кредитними коштами згідно договору №4024045 від 31 липня 2021 року в розмірі 4992.00 грн, оскільки саме такий розмір визнавався останньою в суді першої інстанції.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, зменшивши розмір стягнення заборгованості за кредитним договором з 51936.36 грн до 12212.00 грн.
Щодо вирішення питання судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що ціна позову у даній справі становила 51936.36 грн. Судом апеляційної інстанції частково задоволено скаргу відповідачки та зменшено розмір стягнення, задоволено позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» на суму 12 212.00 грн, що становить 23.51% ціни позову.
Ставки, що підлягали сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, становили 2422.40 грн, а 3633.60 грн.
Отже з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 569.50 грн (2422.40/100*23.51%).
Також зважаючи на те, що апеляційним судом скаргу задоволено частково, в силу статті 141 ЦПК України, слід стягнути з позивача на користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено (76.49% від 3633.60 грн), що в сумі становить 2779.34 грн.
Отже різниця між понесеним судовим збором позивача та відповідачки пропорційно задоволеним позовним вимогам становить 2209.84 грн (2779.34 грн - 569.50 грн).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що різницю судових витрат, які пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд даної справи, слід стягнути з позивача в користь відповідачки.
Крім того, ТОВ «Коллект Центр» в позовній заяві та представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просили суд стягнути понесені судові витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правничої допомоги в суді першої позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 01 липня 2024 року №01-07/2024, акт виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 31 серпня 2025 року за розгляд справи у суді в сумі 16000.00 грн (надання усної консультація з вивченням документів - 4000.00 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 12000.00 грн).
Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем, в тому числі на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у загальному розмірі 16000.00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Більше того, позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 5000.00 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомоги відповідачки під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 15000.00 грн, як зазначено в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з того, що сторона відповідача не подавала відповідні докази до суду першої інстанції, тому вказані витрати не підлягають розподілу.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомоги відповідачки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10500.00 грн, як зазначено в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з того, що сторона відповідача не подавала відповідні докази до суду першої інстанції, тому вказані витрати не підлягають розподілу.
На підтвердження надання правничої допомоги в суді першої позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 28 жовтня 2025 року №28/10, акт виконаних робіт (наданих послуг) №2 від 16 лютого 2026року за розгляд справи у суді в сумі 10500.00 грн.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 10500.00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Більше того, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_2 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2790.16 грн.
Отже різниця між понесеним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді становить 2209.84 грн. (5000.00 грн - 2790.16 грн).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що різницю судових витрат, які пов'язані зі сплатою на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи, слід стягнути з відповідачки на користь позивача.
Оскільки сума відшкодування судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за розгляд даної справи в розмірі 2209.84 грн, які підлягають стягненню з позивача в користь відповідача, є такою ж, як і витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, тому вказані суми слід зарахувати та судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді, залишити в межах, ними понесених.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року - змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованості за кредитним договорам № 4024045 від 31 липня 2021 року з 51936 (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять шість) гривень 36 копійок до 12212 (дванадцять тисяч двісті дванадцять) гривень 00 копійок з яких: 7220.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4 992.00 грн - заборгованість за відсотками.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 січня 2026 року в частині стягнення сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу - скасувати.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді - залишити в межах, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 24 квітня 2026 року.
Реквізити учасників:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», адреса: вул. Мечнікова 3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ - 44276926.
Відповідачка: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Головуючий О.З. Костів
Судді: М.В. Хома
Н.М. Храпак