Провадження № 22-ц/803/4308/26 Справа № 204/2097/25 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
28 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року, -
21.02.2025 року до Індустріального районного суду м. Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики, в якій, з урахування уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти стягнення з нього грошових коштів за договором позики в розмірі 10108,78 доларів США, з яких основна сума боргу 7000,00 доларів США, відшкодування процентів від суми позики 3013,33 доларів США, 3% річних в розмірі 95,45 доларів США та судових витрат у справі.
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 березня 2024 року, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у сумі 7000,00 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 1100,00 доларів США, а всього 8100 (вісім тисяч сто) доларів США.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3380,26 гривень.
29.01.2026 рокувід ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про зміну рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року шляхом викладення його другого абзацу в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 05 березня 2024 року в розмірі 7 000 (сім тисяч) доларів США основного боргу, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для долара США на день платежу (день виконання судового рішення).», зі скасуванням рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі 1100,00 доларів США та ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, а також стягненням з позивача на користь відповідача судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що встановлений договором розмір процентів - 60% річних є не платою за користування коштами, а прихованою штрафною санкцією (неустойкою), оскільки в 20 разів перевищує облікову ставку НБУ та не має розумного економічного обґрунтування. Відповідно до п. 18 Прикінцевих положень ЦК України, у період дії воєнного стану відповідач звільнений від відповідальності у вигляді неустойки.
Суд першої інстанції, стягнувши кошти виключно в доларах США без визначення порядку конвертації, ухвалив рішення, яке є завідомо невиконуваним.
Строк повернення позики сплив 05.09.2024 року, стягнення процентів після цієї дати є незаконним.
Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новікова Ліна Олександрівна, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Позивач зазначає, що умова про 5% щомісяця є умовою оплатності позики, а не санкцією за порушення зобов'язання. Апелянт помилково тлумачить положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, стверджуючи, що він звільняється від сплати процентів за користування позикою.
Чинне законодавство не містить заборони на виконання зобов'язання в іноземній валюті. У розписці сторони прямо визначили валюту боргу (долари США) та валюту платежу (долари США).
Суд правомірно задовольнив позов частково, зокрема врахував часткову сплату відсотків (1000,00 доларів США), що свідчить про виважений підхід до розгляду справи та дотримання принципу пропорційності.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с. 136-138).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
05 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_1 надав, а ОСОБА_2 отримав у борг 7000,00 доларів США зі щомісячною виплатою 5% від суми позики щомісяця до 5 числа кожного місяця строком на шість місяців. Датою повернення суми боргу у повному обсязі у тій же валюті є 05 вересня 2024 року включно (а.с.3).
20 грудня 2024 року позивач звернувся з письмовою вимогою до відповідача про повернення простроченої суми боргу та відсотків за користування позикою. Відповідач вимогу отримав, поставивши власноручний підпис та вказавши, що пропонує сплатити борг в повному обсязі до 05.02.2025 року (а.с.3 зворотна сторона - 4).
Сторонами визнано, що відповідачем зобов'язання виконано частково, а саме сплачена лише частина нарахованих відсотків у розмірі 1000,00 доларів США.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку відповідач станом на 21.02.2025 має наступну заборгованість (а.с.32-33):
- основний борг 7000 доларів США;
- заборгованість за відсотками з 05.03.2024 по 21.02.2025 у сумі 3013,33 доларів США;
- 3% річних за період з 05.09.2024 по 21.02.2025 у сумі 95,94 доларів США.
Строк виконання грошового зобов'язання за договором позики на час розгляду справи минув.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту укладення договору позики між ним та позивачем.
Крім того, судом першої інстанції ураховано, що відповідачем було здійснено часткове погашення боргу за спірним договором позики у вигляді 1000,00 доларів США у рахунок сплати частини нарахованих відсотків, що свідчить про визнання ним боргу.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач зобов'язався сплачувати відсотки за користування позикою у розмірі 5% від суми позики до 5 числа кожного місяця, що підтверджується борговою розпискою.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження проведення ним з позивачем розрахунку за договором позики від 05 березня 2024 року щодо відсотків у повному обсязі.
Розпискою від 05 березня 2025 року визначено строк надання кредиту - шість місяців, строк повернення коштів у повному обсязі визначено до 05.09.2024 року включно. Тобто кредитор має право на нарахування відсотків лише протягом строку дії договору, а саме до 05 вересня 2024 року.
Отже, на підставі наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг з відсотків за користування відповідачем отриманої позики від позивача в сумі 2100 доларів США за період з 05.03.2024 року по 05.09.2024 року, що є кінцевою датою повернення кредиту (7000,00 х 5% =350,00 доларів США; 350,00 х 6 місяців) з вирахування повернутої відповідачем 1000,00 доларів США, що складає 1100,00 доларів США.
В той же час позивачем наданий розрахунок заборгованості за відсотками, який також виконаний за період з 06 вересня 2024 року по 21 лютого 2025 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору.
З наведеного слідує, що кредитор не мав права після закінчення строку дії кредитного договору (з 06 вересня 2024 року) нараховувати відповідачу заборгованість за відсотками у розмірі 1913,33 доларів США.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування коштами у сумі 95,94 доларів США на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 05.09.2024 року по 21.02.2025 року, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Таким чином, наслідки невиконання цивільно-правових зобов'язань за кредитними договорами змінились. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.
Отже на підставі викладеного вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 95,45 доларів США, задоволенню не підлягає.
За вищевказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 05 березня 2024 року у загальному розмірі 8100 доларів США, яка складається з суми боргу за договором позики у розмірі 7000 доларів США, суми відсотків за користування позикою у розмірі 1100 доларів США.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до вимог статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що 05 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно якого, ОСОБА_1 надав, а ОСОБА_2 отримав у борг 7000,00 доларів США зі щомісячною виплатою 5% від суми позики щомісяця до 5 числа кожного місяця строком на шість місяців. Датою повернення суми боргу у повному обсязі у тій же валюті є 05 вересня 2024 року включно.
Сторонами визнано, що відповідачем зобов'язання виконано частково, а саме сплачена лише частина нарахованих відсотків у розмірі 1000,00 доларів США.
Доводи апеляційної скарги спростовуються тим, що як було вірно встановлено судом першої інстанції, кредитор мав право на нарахування відсотків лише протягом строку дії договору, а саме до 05 вересня 2024 року.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягав стягненню борг за відсотками за користування відповідачем отриманою позикою за період з 05.03.2024 року по 05.09.2024 року в сумі 2100 доларів США (7000,00 х 5% =350,00 доларів США; 350,00 х 6 місяців) з вирахуванням повернутої відповідачем 1000,00 доларів США, що становить 1100,00 доларів США.
Оскільки ця сума не є неустойкою/пенею до неї не застосовуються положення п. 18 Прикінцевих положень ЦК України.
Доводи апеляційної скарги в частині стягнення заборгованості за відсотками за договором позики на правильність рішення суду першої інстанції не впливають.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про помилковість стягнення заборгованості в доларах США без визначення порядку конвертації, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що наведені у постанові від 23 березня 2021 року у справі 909/1347/19:
«9.39. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
9.40. Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
9.41. Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
9.42. Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству».
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 30 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 28.04.2026 року.
Судді: