Справа № 161/11190/23 Провадження №11-кп/802/109/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
22 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №420230320100000040 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Гайсин Гайсинського району Вінницької області, з вищою освітою, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 190 КК України та виправдано, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Цивільний позов КО «Музей історії сільського господарства Волині-скансен» про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 111399,56 грн. - залишено без розгляду.
Вироком вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, за наступних обставин:
01 січня 2007 року між Волинською обласною радою (Орган правління) та ОСОБА_7 (Керівник) укладено Контракт, відповідно до якого останнього призначено на посаду директора КО «Музею історії сільського господарства Волині - скансен» (далі - Музей) на термін з 01 січня 2007 року по 31 січня 2011 року.
В подальшому, наказом управління культури Волинської обласної державної адміністрації від 10 січня 2012 року №2, враховуючи Положення про порядок призначення та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради від 11 червня 2004 року №11/20 та додаткову угоду до Контракту з директором Музею від 27 грудня 2011 року, термін дії Контракту продовжено з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2016 року.
Наказом управління культури Волинської обласної державної адміністрації №76 від 30 грудня 2016 року, враховуючи Положення про порядок призначення та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій, об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради від 11 червня 2004 року №11/20, зі змінами, внесеними рішеннями обласної ради від 13 травня 2011 року №4/41, від 15 травня 2014 року №25/42, враховуючи рішення постійної комісії обласної ради з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку сім'ї, молоді, спорту та туризму від 29 грудня 2016 року №12/1, до моменту призначення нового директора Музею, ОСОБА_7 призначено виконувачем обов'язків директора з 02 січня 2017 року.
У відповідності до умов Контракту директору Музею надано наступні права та покладено такі обов'язки, зокрема згідно з Розділом 2 п.6 директор Музею здійснює поточне (оперативне) керівництво установою, організовує її виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань, передбачених законодавством, статутом установи та вказаним Контрактом; згідно з п.11 директор Музею має право діяти від імені установи, представляти її на всіх підприємствах, в установах та організаціях, укладати від імені установи господарські та інші угоди, видавати від імені установи доручення, відкривати від імені установи рахунки в банках, користуватись правом розпорядження коштів установи, заохочувати тa накладати на працівників стягнення відповідно до законодавства, в межах своєї компетенції видавати накази та інші акти, давати вказівки, обов?язкові для всіх підрозділів та працівників установи, вирішувати інші питання віднесені законодавством, Органом управління майном, статутом установи і контрактом до компетенції Керівника.
Таким чином, ОСОБА_7 , обіймаючи посаду директора Музею і виконував організаційно - розпорядчі повноваження, тобто згідно з ч. 3 ст. 18 КК України, був службовою особою.
Так, 20 липня 2006 року ОСОБА_7 , уклав контракт на навчання в докторантурі Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної кадрової Академії та Міжнародного Відкритого Університету (далі - МАУП).
04 липня 2008 року, по завершенню навчання у спільній заочній докторантурі МАУП, ОСОБА_7 отримав диплом доктора філософії в галузі історії серії DD №1735.
Відповідно до п. 2.5. Контракту на навчання в докторантурі МАУП укладеним між вказаним навчальним закладом та ОСОБА_7 зазначено, що присвоєний науковий ступінь не є підставою для отримання пільг, які передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997р. №644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», а також іншими нормативними актами, якщо це прямо в них не сказано.
Так, згідно із умовами Контракту укладеного між Волинською обласною радою та ОСОБА_7 , а саме відповідно до п.15 згаданого контракту, заробітна плата директора Музею складається із:
- посадового окладу, розмір якого встановлюється штатним розписом і визначається згідно з діючим законодавством;
- надбавка до посадового окладу за вислугу років відповідно до діючого законодавства;
- премії в розмірі 50% від посадового окладу щоквартально за виконання платних послуг;
- надбавки за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі 50% до посадового окладу.
14 липня 2008 року, ОСОБА_7 , будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями та господарсько - фінансовим функціями, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, завідомо знаючи про те, що отриманий ним диплом доктора філософії в галузі історії DD №1735 від 04 липня 2008 року не передбачає отримання встановленої чинним законодавством надбавки та будучи обізнаним із умовами Контракту укладеного із Обласною радою, видав наказ - розпорядження від 14.07.2008 №33-а, яким зобов'язав головного бухгалтера Музею проводити виплату йому надбавки в розмірі 25% від посадового окладу за науковий ступінь доктора філософії з 01 серпня 2008 року, чим видав завідомо неправдивий офіційний документ.
Таким чином, ОСОБА_7 , обвинувачується в тому, що своїми умисними діями, які виразились у видачі завідомо неправдивого документу, вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 достовірно знаючи, що отриманий ним диплом доктора філософії в галузі історії DD №1735 від 04 липня 2008 року не надає можливості отримання встановленої чинним законодавством надбавки, перебуваючи у невстановленому місці, у невстановлений час, однак в період часу з 04.07.2008 по 28.08.2008, діючи у особистих інтересах, умисно та керуючись метою власного незаконного збагачення, шляхом обману, який виразився у наданні начальнику Управління культури та туризму Волинської облдержадміністрації неправдивої інформації та документів про науковий ступінь доктора філософії, що стали підставою для видачі останнім наказу від 28.08.2008 № 62 «Про надбавку ОСОБА_7 » та в подальшому безпідставного отримання та заволодіння, в період часу з 01 серпня 2008 року по 31 грудня 2021 року, надбавки до заробітної плати за науковий ступінь в загальній сумі 111 399, 56 гривень, що надходили з коштів державного бюджету, спричинивши вказаними діями збитки КО «Музею історії сільського господарства Волині - скансен» на вище зазначену суму.
Таким чином, своїми умисними діями які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Суд першої інстанції в ході судового розгляду, за наслідками дослідження обставин кримінального провадження, дійшов висновку, що обвинуваченого ОСОБА_7 слід виправдати за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що вказані кримінальні правопорушення вчинені саме обвинуваченим ОСОБА_7 .
Не погоджуючись із судовим рішенням прокурор оскаржує його з мотивів неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що місцевим судом не надано належної правової оцінки та не проаналізовано докази, якими обґрунтовувалося обвинувачення і, які були предметом безпосереднього судового розгляду. Поза увагою суду лишилося і те, що ОСОБА_7 достовірно знав що отриманий ним диплом доктора філософії в галузі історії не надає можливості отримання встановленої чинним законодавством надбавки, однак будучи директором КО «Музею історії сільського господарства Волині - скансен» підписав наказ - розпорядження №33 від 14.07.2008, чим вчинив службове підроблення. Склад злочину, описаний у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК України, є формальним, та злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у ній дій, отже підписання ОСОБА_7 вказаного наказу вже є службовим підробленням.
Також, на думку прокурора, суд допустився помилки, коли в рішенні не навів окремо правові підстави та мотиви виправдання обвинуваченого у вчиненні кожного з інкримінованих кримінальних правопорушень.
Зважаючи на наведене сторона обвинувачення просить допитати свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідити наведений в апеляційній скарзі перелік доказів. Просить вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, та на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
В поданому до суду доповненні до апеляційної скарги прокурор акцентує увагу на відсутності належного фіксування частини судового засідання, а саме звукозапису судового засідання від 23.05.2025, коли проводилися судові дебати. На думку прокурора вказана обставина унеможливлює встановлення змісту промов, які проголошувалися прокурором, представником потерпілого, частково обвинуваченим, що істотно порушує принцип доступу до правосуддя, забезпечення змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
В запереченні на апеляційну скаргу обвинувачений вказує про необґрунтованість апеляційних доводів та вимог прокурора. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення. Прокурор у апеляційній скарзі не наводить жодного нового доказу чи факту, який спростував би висновки суду першої інстанції, апеляційні доводи є лише оціночними, надуманими та виключно спрямовані на переоцінку вже досліджених матеріалів. Отже, суб'єктивна незгода прокурора з оцінкою доказів не може бути підставою для зміни або скасування вироку, який постановлений, на думку обвинуваченого, на основі всебічно та об'єктивно досліджених доказів.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, думку обвинуваченого та його захисника, які щодо задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили, думку прокурора, яка подану апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Посилання сторони обвинувачення в апеляційній скарзі про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 190 КК України, за якими суд першої інстанції виправдав останнього, колегія суддів вважає безпідставними.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд проведено з дотриманням норм КПК України. Суд дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв'язку щодо їх допустимості, достовірності та достатності на, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлюється принцип, відповідно до якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Аналогічний принцип сформульовано у ст. 62 Конституції України, яка встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ч. 2 ст. 327 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. За змістом закону, за відсутності достатніх і допустимих доказів, а також наявності сумнівів у доведеності вини, постановляється виправдувальний вирок.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що у ході судового розгляду вказані вище вимоги закону судом першої інстанції були дотримані у повному обсязі. Судом досліджені усі докази, що були надані сторонами кримінального провадження, ці докази були проаналізовані та оцінені відповідно до вимог ст. 94 КПК України, за результатами чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не доведення того, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 190 КК України, вчинені обвинуваченим ОСОБА_7 .
В суді апеляційної інстанції не знайшли підтвердження покликання прокурора на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Перш за все, свою відмову у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_13 , повторне дослідження ряду доказів, наведених прокурором, колегія суддів аргументує відсутністю достатніх та обґрунтованих доводів на підтвердження того, які саме нові обставини мають повідомити згадані свідки або які обставини можливо встановити при повторному дослідженні доказів, що стануть істотним або навіть вирішальним для розгляду справи. Крім того свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_12 були безпосередньо допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, а клопотання про допит свідка ОСОБА_10 вже було предметом розгляду та вирішувалося судом першої інстанції.
Варто зауважити, що апеляційний розгляд не тотожний судовому розгляду в суді першої інстанції, а повторний допит свідків, дослідження доказів апеляційним судом без належного обґрунтування та законних підстав для цього фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Так обвинувачення ОСОБА_7 пред'явлено за ч. 1 ст. 366 КК України, а саме за видачу завідомо неправдивого документу, а за ч. 1 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом обману.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб'єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так робити.
ОСОБА_7 як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду свою вину не визнав і надавав пояснення, що Управління культури видало наказ про виплату йому з субвенції облради відповідних коштів. В основу обвинувального акту прокурором покладено наказ № 33 від 14.07.2008 року, згідно якого здійснювались надбавки. Проте в судовому засіданні вже було встановлено, що надбавку йому було виплачено за наказом № 62 від 28.08.2008 року, тому цей документ спростовує факт вчинення ним службового підроблення з метою заволодіння коштами музею, як шляхом присвоєння чи зловживання службовим становищем, так і шляхом шахрайства.
Отже, обов'язковою умовою наявності складу злочину за ст. 366 КК України є умисел службової особи на підроблення офіційного документу шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей. При цьому суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, однак в суді першої інстанції не було доведено наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на скоєння злочину.
У справі відсутні докази, які б підтверджували прямий умисел ОСОБА_7 на видачу завідомо неправдивого документу. Один лише наказ № 33 від 14.07.2008 року, підписаний ОСОБА_7 , не може бути доказом вини за ч. 1 ст. 366 КК України, враховуючи, що під час судового розгляду не доведено мету та мотив вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину за ч. 1 ст. 366 КК України.
Водночас, під час судового розгляду у суді першої інстанції належним чином встановлено, що виплата ОСОБА_7 надбавки у розмірі 25% від посадового окладу за науковий ступінь доктора філософії відбувалася на підставі наказу № 62 від 28.08.2008 року (виданого начальником Управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації ОСОБА_15 ), що фактично не заперечується прокурором. При цьому вказана обставина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_16 , яка була допитана в суді першої інстанції, і чітко ствердила, що нарахування надбавки розпочали після розпорядження начальника культури. Пояснила, що виданий в липні 2008 року наказ є внутрішньо-розпорядчим документом, який потребує підтвердження вищестоящої організації, бо там формуються всі штатні розписи. Вказана надбавка вноситься в штатний розпис. По наказу від 14.07.2008 року вони не могли нарахувати надбавку, бо не було підтвердження обласної ради.
Підстава видачі ОСОБА_7 наказу з умислом нарахування надбавки за науковий ступінь доктора філософії спростовується наведеним вище, а в жодному із доказів наданих суду стороною обвинувачення не міститься даних про будь - яку іншу зацікавленість у видачі такого наказу. Відтак, якщо нарахування надбавки ОСОБА_7 відбулося не на підставі виданого ним наказу, то ні органами досудового розслідування, ні публічним обвинувачем в ході судового слідства не доведена суб'єктивна сторона інкримінованого злочину, а саме умисел видачі завідомо неправдивого документу.
В обвинувальному акті ОСОБА_7 інкримінується, що він завідомо знаючи про те, що отриманий ним диплом доктора філософії в галузі історії DD №1735 від 04 липня 2008 року не передбачає отримання встановленої чинним законодавством надбавки та будучи обізнаним із умовами Контракту, укладеного із Обласною радою, видав наказ - розпорядження від 14.07.2008 №33-а, яким зобов'язав головного бухгалтера Музею проводити виплату йому надбавки в розмірі 25% від посадового окладу за науковий ступінь доктора філософії з 01 серпня 2008 року, чим видав завідомо неправдивий офіційний документ.
Проте головний бухгалтер у своїх показаннях у суді першої інстанції не вказувала, що ОСОБА_7 зобов'язав її проводити виплату йому надбавки в розмірі 25% від посадового окладу за науковий ступінь доктора філософії з 01 серпня 2008 року, а навпаки спростувала такі обставини, вказавши, що виплати проводяться відповідно певного алгоритму і лише після підтвердження вищестоящої організації.
Зазначені пояснення свідка ОСОБА_16 щодо необхідності підтвердження Управлінням культури виплати згаданої вище надбавки підтвердила і свідок ОСОБА_12 , яка вказала що такі накази видаються директорам, які підвідомчі обласній раді, які делеговані Управлінню культури.
Доводи прокурора про неповноту судового розгляду, оскільки не був допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який у серпні 2008 року готував наказ №62 «Про надбавку ОСОБА_7 », є необгрунтованими.
Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у тому числі допитано свідків сторони обвинувачення. Клопотання про допит свідка ОСОБА_10 не залишилося без розгляду, його судом розглянуто. Ті обставини, що у його задоволенні було відмовлено, навіть за умови незгоди прокурора з таким рішенням суду, не можна розцінювати як обмеження сторони обвинувачення у забезпеченні змагальності сторін та свободи подання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
Доводи апеляційної скарги прокурора, що судом першої інстанції не належним чином взято до уваги та висвітлено показання свідка ОСОБА_13 не знайшли свого підтвердження, оскільки показання цього свідка належним чином та в достатній мірі викладені у вироку суду. Щодо тих обставин, що такі показання не взяті до уваги судом слід зауважити, що це є лише суб'єктивною думкою апелянта з цього приводу. Крім того показання свідка ОСОБА_13 є послідовними, узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, проте є інформативними лише в частині щодо обставин виявлення нарахування ОСОБА_7 надбавки за науковий ступінь, оскільки очевидцем подій винесення згаданих наказів, нарахування вказаної вище надбавки останній не був.
Показання свідка ОСОБА_11 також належним чином викладені у оскарженому вироку і покликання прокурора про їх неврахування судом першої інстанції є формальним. На думку апеляційного суду такі показання надані на підтвердження нарахування і виплати надбавки за науковий ступінь ОСОБА_7 , однак в даному випадку не стверджують наявність у ОСОБА_7 умислу на видачу завідомо неправдивого документу або ж тих обставин, що в діях останнього наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Слід брати до уваги, що ОСОБА_7 безпосередньо в суді першої інстанції надав показання, що він диплом доктора філософії в галузі історії не купляв, а отримав його в приватному вузі четвертого рівня акредитації в МАУП після здачі екзаменів канд-мініму, написання автореферату та дисертації, тобто він на момент виплати йому надбавки у 2008 році, так і під час судового розгляду, щиро переконаний, враховуючи вік обвинуваченого та його внутрішні переконання, що отриманий ним вказаний вище диплом є чинним, що на думку колегії суддів додатково свідчить про відсутність у останнього умислу на видачу завідомо неправдивого документу.
А як вбачається з матеріалів кримінального провадження головним аргументом його звинувачення є лист Міністерства освіти і науки України, у якому з посиланням на Постанову КМУ від 22.07.1999 року, повідомлено про те, що диплом ОСОБА_7 не є документом встановленого зразка, тому не надає права доплати за науковий ступінь. Разом з тим, відповіддю ПАТ «Вищий навчальний заклад Міжрегіональна академія управління персоналом» від 17.07.2025 стверджується, що видача дипломів доктора філософії міжнародного зразка не є порушенням діючого законодавства України, а є правом автономного вищого навчального закладу IV рівня акредитації. Зазначено, що диплом доктора філософії міжнародного зразка DD №1735 є чинним та за необхідності та бажанням окремих установ , підприємств, організацій може бути визнаним як документ, що надає його власнику право здійснювати професійну діяльність.
Належних, а також достатніх аргументів, який саме доказ має перевагу та беззаперечно вказує про чинність чи не чинність диплому доктора філософії стороною обвинувачення не надано, та беззаперечно не підтверджено.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Незгода прокурора з висновком суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, колегією суддів визнається також безпідставною, з огляду на наступне.
У кримінальному провадженні встановлено факт, що внаслідок встановлення та виплати надбавки ОСОБА_7 за науковий ступінь доктора філософії в розмірі 25 % від посадового окладу, зайво виплачено бюджетних коштів та проведено сплату до фондів на ФОП на загальну суму 140839,88 грн., що призвело до матеріальних збитків, нанесених Музею та загальному фонду обласного бюджету на вказану суму.
Водночас колегія суддів вважає, що під час судового розгляду суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що надані прокурором докази, а також показання свідків у судовому засіданні, ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_7 вчинив дії, спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом обману.
Відповідно до матеріального закону, об'єктивна сторона шахрайства виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.
Зокрема, обман - це повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатись у письмовій, усній формі, у використанні підроблених документів.
Так, згідно з п. 19 постанови Пленуму Верхового суду України №10 від 06 листопада 2011 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності", якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин, тобто потрібна кваліфікація за сукупністю статей КК України.
Однак, наведеними вище аргументами стверджено, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (видача завідомо неправдивого документу) не доведена, здійснення нарахування надбавки ОСОБА_7 , що вказано в самому ж формулюванні обвинувачення, фактично відбулося на підставі наказу від 28.08.2008 № 62 «Про надбавку ОСОБА_7 » (виданого начальником Управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації ОСОБА_17 ), який не скасований та не встановлено факт його підробки.
В обвинувальному акті фактично вказано, що шахрайські дії ОСОБА_7 полягають у умисному, керуючись метою власного незаконного збагачення, шляхом обману, наданні начальнику Управління культури та туризму Волинської облдержадміністрації неправдивої інформації та документів про науковий ступінь доктора філософії, що стали підставою для видачі останнім наказу від 28.08.2008 № 62 «Про надбавку ОСОБА_7 » та в подальшому безпідставного отримання та заволодіння, в період часу з 01 серпня 2008 року по 31 грудня 2021 року, надбавки до заробітної плати за науковий ступінь в загальній сумі 111 399, 56 гривень, що надходили з коштів державного бюджету, спричинивши вказаними діями збитки КО «Музею історії сільського господарства Волині - скансен» на вище зазначену суму.
Разом з тим зі змісту обвинувального акта вбачається, що прокурор в силу вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, викладаючи фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, які він вважав встановленими, вказував на наявність в діях обвинуваченого саме активної поведінки, яка полягала у наданні неправдивої інформації та документів з метою вчинення шахрайських дій.
Спосіб скоєння ОСОБА_7 шахрайства, а саме обману у виді злочинної бездіяльності, яка полягала б свідомому умисному приховуванні факту відсутності у нього наукового ступеню доктора філософії, не інкримінувався останньому та це не підтверджується обвинувальним актом стосовно нього.
Таким чином, в діях останнього відсутня об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України не доведена.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.
Апеляційні вимоги прокурора не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції з врахуванням наведеного.
Відтак стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 190 КК України вчинені саме обвинуваченим ОСОБА_7 .
Покликання прокурора про відсутність належної якості звукозапису судового засідання 23.05.2025, під час якого проводилися судові дебати, що на думку апелянта є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, колегією суддів не беруться до уваги.
Верховним Судом було неодноразово висловлено позицію щодо схожої ситуації. У постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 вересня 2025 року (справа № 279/2123/24) висловлено позицію, що погана якість в окремих місцях звукозапису судового засідання у суді першої інстанції не є безумовною підставою для скасування судового рішення. Акцентовано на тому, що при вирішенні питання про те, чи було порушення повноти фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу істотним і таким, що може потягнути за собою наслідки, визначені п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, необхідно зважати на обсяг інформації, відсутньої чи неякісної на технічному носії, та значимість тих процесуальних дій, які проводились у судовому засіданні і мали стати «інформативною основою» ухваленого судового рішення, але інформація про них виявилась відсутньою чи неякісною на технічному носії.
У постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (справа № 204/5840/21) зазначено, що такий недолік як переривання фіксації ходу судового засідання в частині змісту показань свідка не перешкоджає суду та учасникам провадження сприймати зміст показань цього свідка та досліджених доказів, а також перевірити правильність і повноту їх відображення, а тому це не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Зазначені стороною обвинувачення недоліки фіксації судового розгляду не є суттєвими і жодним чином не вплинули на інформативну основу судового розгляду та не завадили сприйняти зміст промов, виголошених прокурором, представником потерпілого чи обвинуваченим в судовому засіданні, оскільки виступ у судових дебатах фактично є завершальною стадією проведеного судового розгляду де його учасники узагальнюють або ж підсумовують свої позиції.
З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку судом доказів сторони обвинувачення, зроблену судом та невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах провадження та під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції таких встановлено не було.
При перевірці кримінального провадження істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
З врахуванням викладеного, переглянувши вирок суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора з наведених у ній підстав задоволенню не підлягає, а вирок необхідно залишити без змін, як законний та обґрунтований.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді