Справа № 752/26091/24
Провадження №: 2/752/859/26
28 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) через підсистему «Електронний суд» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 32616 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №10004546169, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу кредит в розмірі 7500 грн, а останній у свою чергу зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки та інші платежі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору.
У подальшому 05.09.2022 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №556/ФК-22, за умовами якого первісний кредитор відступив останньому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором №10004546169 від 05.10.2021.
Оскільки первісний кредитор свої зобов'язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, але останній взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 32616 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7500 грн та заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 25116 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 для розгляду цивільної справи №752/26091/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Разом з тим, судом було задоволено клопотання ТОВ «Діджи Фіанас» та витребувано в Акціонерного товариства «Перший Міжнародний Український Банк» (далі - АТ «Перший Міжнародний Український Банк») первинний банківський документ (виписку по рахунку, платіжна інструкція, меморіальний ордер тощо), як доказ перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок відповідача за № НОМЕР_1 в сумі 7500 грн на виконання умов кредитного договору №10004546169 від 05.10.2021.
Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від АТ «Перший Міжнародний Український Банк» відомості про перерахування коштів ТОВ «Компані Інвест Фінанс» (попередня назва ТОВ «ФК «Інвест Фінанс») на користь ОСОБА_1
19.02.2025 від АТ «Перший Міжнародний Український Банк» надійшла витребувана судом інформація.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття провадження на адресу його зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося на адресу суду, як неотримане з відміткою «адресат відсутній».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Крім того, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0740600086670).
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 04.10.2021 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (яке у подальшому змінило назву на ТОВ «Компані Інвест Фінанс») та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/ договір кредитної лінії №125647, згідно пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені цим договором. Кредит надавався на умовах відновлювальної кредитної лінії.
Умовами пунктів 1.2, 1.3 вказаного договору було передбачено, що ліміт кредитної лінії - 40000 грн. Розмір кредиту не може перевищувати ліміту кредитної лінії. Для отримання кредиту позичальник подає заяву про надання кредиту. У разі позитивного рішення кредитодавця щодо надання кредиту, сторонами укладаються Спеціальні умови.
Сума кредиту, первинний строк кредиту, а також розмір процентної ставки визначаються у відповідних Спеціальних умовах.
Убачається, що 05.10.2021 ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» у електронній формі було підписано Спеціальні умови №10004546169 до договору кредитної лінії №125647 від 04.10.2021.
Згідно з пунктом 1.1. спеціальних умов було визначено, що кредитодавець надає позичальникові кредит на наступних умовах: сума кредиту - 7500 грн, первинний строк кредиту - 21 календарний день, процентна ставка - 1,99% в день, базова процентна ставка - 2,99% в день.
У пункті 2.1 спеціальних умов було погоджено графік розрахунків, де визначено, що датою повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами є 26.10.2021.
Відповідно до пункту 9.1 договору кредитної лінії його сторони врегулювали порядок його укладення, а саме визначили, що його укладення здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ITC), доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет у порядку, передбаченому законодавством, у тому числі шляхом перевірки кредитодавцем правильності введення коду, направленого кредитодавцем на номер мобільного телефону позичальника, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, позичальник самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС.
Відповідно до пункту 9.2 згаданого договору, його невід'ємною частиною є Правила та Паспорт споживчого кредитування, що наданий позичальнику до укладення цього договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на веб-сайті.
Відповідно до пункту 9.10 договору, його сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та законодавства, що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Цей договір укладається шляхом направлення його тексту в особистий кабінет позичальника та/або на електрону адресу позичальника для ознайомлення та підписання. Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється позичальнику на номер мобільного телефону, повідомлений останнім кредитодавцю в ITC/зазначений у цьому договорі. Введення позичальником коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору вважається направленням кредитодавцю повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору. Така ж процедура застосовується для підписання Спеціальних умов.
Відповідно до умов пункту 10 договору, зазначено реквізити сторін, зокрема номер електронної пошти відповідача та номер телефону, на який був надісланий одноразовий ідентифікатор.
Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, договір кредитної лінії №125647 від 04.10.2021, а також спеціальні умови №10004546169 від 05.10.2021 до цього договору були укладені у формі електронного документу, акцептовані відповідачем, кредитний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У пунктах 9.1, 9.10 та 9.18 кредитного договору його сторони погодили, що він укладається у формі електронного документу за допомогою ІТС, доступ до якого забезпечується позичальнику через веб-сайт кредитодавця. Врегулювали питання щодо порядку використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором при під підписанні договору.
З наявної у матеріалах справи паперової копії договору кредитної лінії №125647 від 04.10.2021 та спеціальних умови №10004546169 від 05.10.2021 до вказаного договору вбачається, що вони були підписані з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором «77373» та «50690».
Водночас, відповідачем не спростовано факт належності йому номеру мобільного телефону, зазначеного у кредитному договорі, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор для підпису кредитного договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та наданням персональних даних відповідача.
При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір містить паспортні дані, РНОКПП, номер засобів зв'язку, поштову та електронну адреси ОСОБА_1 .
Таким чином, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов'язковим до виконання сторонами.
Разом з тим, зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
З урахуванням викладеного укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями Закону.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов'язку погашення кредиту.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
Судовим розглядом установлено, що 05.09.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (клієнт) був укладений договір факторингу №556/ФК-22, за умовами якого останнє зобов'язалося відступити ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.4 вказаного договору під поняттям «Право вимоги» у цьому договорі розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
За умовами пункту 4.1 вказаного договору факторингу, його сторонами було визначено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної в додатку №1 до цього договору.
На підтвердження сплати позивачем вартості прав вимоги за договором факторингу №556/ФК-22 від 05.09.2022 до позовної заяви долучено копії відповідних платіжних інструкцій.
Відповідно до наданої суду копії витягу з реєстру прав вимоги, що є додатком №1 до договору факторингу №556/ФК-22 від 05.09.2022, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 кредитним договором №10004546169 від 05.10.2021 в сумі 32616 грн, з яких 7500 - заборгованість за тілом кредиту та 25116 грн - заборгованості за відсотками.
30.10.2023 ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до ОСОБА_1 із досудовою вимогою за вих.№3172018673-АВ, в якій повідомило останнього про перехід то Товариства права вимоги за вказаним вище кредитним договором, а також повідомило про наявність непогашеної за ним заборгованості у загальному розмірі 32616 грн, яку наполегливо рекомендувало сплатити.
Отже, долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» до ТОВ «Діджи Фінанс» щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором.
За таких обставин, суд доходить висновку про правомірність заявлених позивачем вимог до боржника, оскільки до позивача у встановленому порядку перейшло право вимоги до останньої за спірним кредитним договором.
Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів за вказаним договором позивач надав суду копію листа АТ «ПУМБ» за вих.№КНО-/55 від 02.08.2024, де останнє повідомило, що в рамках співпраці з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» за договором про обслуговування операцій з переказу коштів з використанням платіжних карток, підтвердило перерахування 05.10.2021 на картковий рахунок № НОМЕР_1 (вказаний відповідачем у кредитному договорі) грошових коштів у сумі 7500 грн.
Крім того, аналогічна інформація була надана АТ «ПУМБ» на виконання ухвали суду від 13 січня 2025 року.
Так, згідно умов пункту 5.4 договору кредитної лінії №125647 від 04.10.2021 відповідач взяв на себе обов'язок у встановлений цим договором строк повернути кредит, сплатити проценти, та інші платежі, передбачені цим договором.
Пунктом 2.1 спеціальних умов №10004546169 до договору кредитної лінії №125647 від 04.10.2021 його сторонами було погоджено, що терміном здійснення платежу з повернення кредитних коштів є 26.10.2021.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до наданого в матеріали справи розрахунку заборгованості у відповідача за період з 05.10.2021 по 25.01.2022 наявна заборгованість у загальному розмірі 32616 грн, з яких: 7500 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 25116 - сума заборгованості за відсотками.
В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів відповідно до умов договору.
Отже, оскільки відповідач допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, то у ТОВ «Діджи Фінанс», як нового кредитора, станом на дату пред'явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача повернення кредиту, сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами та встановленої договором комісії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, або ж підтверджували б факт повернення отриманих в кредит грошових коштів. Відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не повернув кредитні кошти, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 7500 грн.
При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, в пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.
За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Як убачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 7500 грн, він надавався позичальнику строком на 21 день (пункт 1.1.2 договору). Відповідно до пункту 2.1 договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом - 26.10.2021. У вказану дату підлягали сплаті тіло кредиту в сумі та нараховані проценти в розмірі 3134,25 грн.
В той же час, за даним суду розрахунком заборгованості, де відображені щоденні нарахування та погашення по спірному договору, нарахування кредитором процентів за користування кредитними коштами охоплюють період з 05.10.2021 по 25.01.2022, що відповідно виходить за межі узгодженого сторонами кредитного договору строку кредитування відповідача та не відповідає вимогам статтей 1048, 1054 ЦК України.
З вказаного розрахунку прослідковується, що проценти за користування кредитними коштами щоденно нараховувалися у період з 05.10.2021 по 26.10.2021 (дата повернення кредиту), виходячи з процентної ставки 1,99% на день, а у період з 27.10.2021 по 25.01.2022, виходячи з відсоткової ставки 2,99% на день.
Так, відповідно до умов пункту 1.3 спеціальних умов було визначено, що процентна ставка за користування кредитними коштами становить 1,99% на день, а базова процентна ставка - 2,99%.
За умовами пункту 3.3 договору кредитної лінії його сторони погодили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за процентною ставкою: - визначеною відповідними спеціальними умовами, в межах первинного строку кредиту; - передбаченою відповідною Угодою про продовження, в межах строку такої Угоди про продовження.
У випадку користування кредитом понад строк, встановлений відповідними спеціальними умовами (за умови відсутності чинних Угод про продовження) або Угодами про продовження (у разі укладення), особливі умови, встановлені для позичальника програмою лояльності, втрачають силу, застосовується базова процентна ставка, а нараховані проценти за весь строк користування кредитом (у разі наявності Угоди про продовження - за період останньої Угоди про продовження) підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою. При цьому, позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентною ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим договором, а можливість отримання знижки забезпечена для позичальника лише як для учасника програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим договором.
Аналогічні умови щодо порядку нарахування процентів викладені й у спеціальних умовах №10004546169 від 05.10.2021 до договору кредитної лінії №125647 від 04.10.2021.
Окрім того, положеннями розділу 4 договору кредитної лінії його сторони передбачили можливість пролонгації строку кредиту, де у пунктах 4.1, 4.2 передбачили, що строк кредиту може бути продовжений Угодою про продовження, яка може бути ініційована позичальником. З метою продовження строку кредиту позичальник повинен: - виявити бажання продовжити строк кредиту та повідомити про це кредитодавця через особистий кабінет; - у разі отримання у особистому кабінеті пропозиції кредитодавця щодо продовження строку кредиту, яка включає інформацію про процентну ставка, яка застосуватиметься на період продовження, а також суму платежу, у разі згоди з цією пропозицією оплати платіж у повному обсязі.
Проте, будь-які докази на підтвердження факту пролонгації дії кредитного договору, згідно обумовленого його сторонами порядку, в матеріалах справи відсутні.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на 26.10.2021 відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, але первісний кредитор після визначеної кредитним договором дати повернення кредиту продовжив нарахування відсотків за користування кредитними коштами на підставі пункту 1.1.4 спеціальних умов, виходячи з базової процентної ставки - 2,99% на день.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 21 дня кредитування після 26.10.2021, позивач у своїй позовній заяві посилався на те, що кредитор може розраховувати як на проценти за весь час до його повернення, незалежно від закінчення строку дії договору, так і на застосування заходів цивільної відповідальності.
Проте, нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та сталим висновкам Верховного Суду, які були наведені вище.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за №910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частина другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не заявляв вимоги про застосування судом частини другої статті 625 ЦК України, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування відповідача, що визначений в пунктах 1.1.2 та 2.1 кредитного договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений договором строк, що має наслідком відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі статті 1048 ЦК України.
Таким чином, в межах даного провадження наявні правові підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами лише протягом строку кредитування, а саме у період з 05.10.2021 по 26.10.2021 включно, що згідно розрахунку заборгованості складає 3134,25 грн (7500 грн х 1,99% х 21 день).
У іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період з 27.10.2021 по 25.01.2022 відповідно вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо наявної у нього розміру заборгованості за кредитним договором, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Однак, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об'єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №10004546169 від 05.10.2021, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 10634,25 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7500 грн та заборгованості по відсоткам у загальному розмірі 3134,25 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Так, відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: договору №4269746 від 01.04.2024 про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Білецьким Б.М.; додаткової угоди №10004546169 від 16.09.2024 до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.04.2024; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М. на суму 6000 грн (правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів - 1,5 год. х 1500 грн = 2250 грн; складання позовної зави, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - 3 год. х 1000 грн = 3000 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 1 год. х 750 грн = 750 грн).
В матеріали справи також надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5618/10 від 17.03.2016 на ім'я Білецького Б.М.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що в ході розгляду справи судом стороною відповідача не було реалізовано своє право на подачу відзиву на позовну заяву, не висловлено своїх заперечень з приводу наданого позивачем розрахунку витрат на понесену правничу допомогу. Будь-яких заяв або клопотань про зменшення судових витрат на адресу суду від відповідача також не надходило.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 789,70 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 1956 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (32,6%).
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №10004546169 від 05.10.2021 у загальному розмірі 10634,25 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 789,70 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1956 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8, код ЄДРПОУ 42649746;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 28.04.2026.
Суддя А.О. Митрофанова