Справа № 752/26946/24
Провадження №: 2/752/903/26
28 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» (далі - ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку», Товариство) звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальному розмірі 106784,36 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.08.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», яке в подальшому змінило свою назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк) та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №11030699000. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» у 2010 році звернулося до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року по справі №2-2076/10 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11030699000 від 21.08.2006 у сумі 212827,64 грн, яка складалась із заборгованості за кредитом у розмірі 158865,49 грн, заборгованості по процентам у сумі 41153,95 грн, пені за прострочення сплати процентів у сумі 5455,49 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір в розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, а разом стягнуто 214647,64 грн.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення. Крім того, 11.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та позивачем відповідно до вимог чинного законодавства за результатами відкритих торгів (аукціону) був укладений договір №1370/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11.05.2019 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення ПАТ «Дельта Банк» на користь позивача прав вимоги за кредитним договором №11030699000 від 21.08.2006, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року по справі №760/28455/19 замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку», а також поновлено строк на пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-2076/10, виданого 17.09.2010 Солом'янським районним судом міста Києва по справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року та видано дублікат виконавчого листа.
Позивач зазначав, що примусове виконання вказаного вище виконавчого листа здійснювалось, зокрема, в рамках виконавчих проваджень НОМЕР_4 Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві, НОМЕР_2 Приватним виконавцем виконавчого округу м.Київ Ігнатенком К.О. та наразі перебуває на виконання Приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мілоцього О.Л., яким 14.11.2023 було відкрите виконавче провадження НОМЕР_3. При цьому, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4 з відповідача було примусово стягнуто та перераховано на поточний рахунок стягувача грошові кошти в сумі 37654,54 грн, а в рамках виконавчого провадження - 443,80 грн та 191,73 грн. Таким чином, розмір залишку непогашеної заборгованості, яка була стягнута за судовим рішенням, становить 176357,57 грн.
Враховуючи наявність судового рішення про стягнення заборгованості, яке не виконано у повному обсязі, з урахуванням строків позовної давності продовженими на період дії карантину, та з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд стягнути з відповідача нараховані за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 інфляційні втрати в розмірі 80492,29 грн та 3% річних у сумі 26292,07 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2024 для розгляду цивільної справи №752/26946/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками на адресу його зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося на адресу суду, як неотримане з відміткою «адресат відсутній».
При цьому, відповідач був достеменно обізнаний про наявність даного судового провадження, що підтверджується поданим в матеріали справи його представником - Горбачем І.В. клопотанням про ознайомлення із матеріалами справи, за ознайомлення з якими останній до суду в ході судового провадження не з'явився.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку»підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 21.08.2006 між АКІБ «УкрСиббанк» (яке в подальшому змінило своє найменування на ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №11030699000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 26055 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення цього договору було еквівалентно 131577,57 грн з терміном користування до 21.08.2006.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року, ухваленим у справі №2-2076/10, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом в сумі 158865,14 грн, заборгованість по процентам в сумі 41153,95 грн, пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 7353,06 грн, пеню за прострочення сплати процентів у сумі 5455,49 грн, судовий збір в розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Зі змісту вказаного судового рішення убачається, що предметом спору у вказаній справі виступала заборгованість відповідача саме за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна №11030699000 від 21.08.2006.
На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», відбулось відступлення права вимоги за Кредитним договором на користь ПАТ «Дельта Банк».
11.05.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» був укладений Договір №1370/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11.05.2019 відбулася заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення Банком на користь Товариства прав вимоги за вказаним вище кредитним договором.
З матеріалів справи також убачається, що виданий на примусове виконання вказаного вище судового рішення виконавчий лист перебував на примусовому виконанні Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м.Києві.
Так, відповідно до наданої суду копії витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у виконавчому провадженні НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №2-2076 від 17.09.2010, виданого Солом'янським районним судом міста Києва, державним виконавцем проводилися виконавчі дії, зокрема з реалізації арештованого майна боржника.
Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві Верес В.В. від 25.03.2016 у виконавчому провадженні НОМЕР_4 було повернуто виконавчий лист №2-2076, виданий 17.09.2010 Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу в розмірі 214647,64 грн. Повернення виконавчого документу було здійснено на підставі пункту 8 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку недостатністю коштів від проведеної реалізації. При цьому, за змістом зазначеної вбачається, що в рахунок погашення боргу було реалізовано транспортний засіб боржника, кошти в сумі 37654,54 грн перераховано стягувачу, виконавчий збір стягнуто в сумі 4306,06 грн, витрати 1100 грн.
Надалі, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року по справі №760/28455/19 було задоволено заяву ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку», замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 . Поновлено ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» строк пред'явлення до виконання виконавчого листа №2-2076/10, виданого 17.09.2010 Солом'янським районним судом міста Києва та видано дублікат виконавчого листа по цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що був виданий на підставі заочного рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 червня 2010 року, у зв'язку зі втратою оригіналу виконавчого листа.
27.05.2020 постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Ігнатенко К.Е. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-2076/10, виданого 12.03.2020 Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з відповідача згаданої раніше заборгованості за кредитним договором.
Згідно платіжних доручень №817 від 31.07.2020 та №1074 від 02.08.2021 на рахунок позивача в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 були перераховані грошові кошти в сумі 443,80 грн та 191,73 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Ігнатенко К.Е. віл 13.11.2023 виконавчий лист №2-2076/10, виданий 12.03.2020 Солом'янським районним судом міста Києва, був повернутий стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Київ Мілоцьким О.Л. від 14.11.2023 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» посилалось на те, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 червня 2010 року у справі №2-2076/10 відповідачем станом на момент подання позовної заяви не виконано у повному обсязі, а залишок несплаченої заборгованості складає 176357,57 грн. Тому, оскільки попри наявні виконавчі провадження та вчинені виконавчі дії відповідач продовжує ухилятися від виконання рішення суду та не сплачує стягнуту судом заборгованість за кредитним договором, останній на підставі статті 625 ЦК України зобов'язаний сплатити відповідача інфляційні втрати та 3% річних - за час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, в постановах від 19 січня 2022 року в справі №204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18.
Разом з тим, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 має перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору №11030699000 від 21.08.2006, що підтверджується рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 червня 2010 року, ухваленим у справі №2-2076/10, про стягнення з відповідача на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач, заборгованості за кредитом в сумі 158865,14 грн, заборгованості по процентам в сумі 41153,95 грн, пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 7353,06 грн, пені за прострочення сплати процентів у сумі 5455,49 грн, судового збору в розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Судовим розглядом установлено, що вказане рішення в ході його примусового виконання було виконано частково за рахунок реалізації майна боржника, де залишок невиконаного грошового зобов'язання за вказаним судовим рішенням становить 176357,57 грн.
Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили, та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено наявність невиконаного у повному обсязі грошового зобов'язання відповідача ОСОБА_1 перед ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого у даних правовідносинах є ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку».
Даних про добровільне або примусове виконання рішення суду у повному обсязі матеріали справи не містять.
Боржник своєчасно не сплатив заборгованість за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до позивача, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання і способом захисту майнового права кредитора.
Згідно наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна №11030699000 від 21.08.2006 сума сукупний розмір інфляційних втрат за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 склав 80492,29 грн. При цьому, оскільки судове рішення про стягнення спірної заборгованості в ході виконавчих проваджень частково виконувалося, то за вказаний період позивач здійснив нарахування інфляційних втрат, з огляду на залишок заборгованості, який був наявним у певні періоди часу. А саме, станом на 12.03.2017 залишок боргу відповідача становив 176993,10 грн та відповідно інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 30.07.2020 склали 51216,15 грн. Станом на 31.07.2020 розмір боргу становив 176549,30 грн та відповідно за період з 31.07.2020 по 01.08.2021 інфляційні втрати склали 18066,04 грн, а так як станом на 02.08.2021 розмір боргу склав 176357,57 грн, то інфляційні втрати за період з 02.08.2021 по 23.02.2022 склали 11210,10 грн.
Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 відповідачу на підставі статті 625 ЦК України нараховано 3% річних у загальному розмірі 26292,07 грн. При цьому, при здійсненні такого розрахунку позивач також брав за основу різні розмірі заборгованості, які залишалися невиконаними у певні періоди часу протягом примусового виконання судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наданих суду розрахунків убачається, що позивач правомірно обмежив період нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 12.03.2017 по 23.02.2022, врахувавши положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки законодавець звільнив позичальників за кредитними договорами від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, на період дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після його припинення, тобто, починаючи з 24.02.2022.
В цілому представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є математично правильним і відповідає вимогам законодавства.
В той же час відповідач, будучи обізнаним про наявність даного судового провадження, не скористався своїм процесуальним правом на висловлення будь-яких заперечень щодо предмету спору, не надав доказів відсутності у нього перед позивачем невиконаного грошового зобов'язання.
Крім того, відповідач не заперечував проти наданих позивачем розрахунків та не спростував розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат та не надав власного контррозрахунку їх розміру.
Таким чином, враховуючи наведене вище та те, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 червня 2010 року у справі 2-2076/10 станом на день розгляду справи невиконане у повному обсязі, відповідач має невиконане перед позивачем грошове зобов'язання, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФУ «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» нарахованих у період з 12.03.2017 по 23.02.2022 інфляційних втрат у розмірі 80492,29 грн та 3% річних у сумі 26292,07 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Тому, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» нараховані за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 відповідно до статті 625 ЦК України 3% річних у розмірі 26292,07 грн та інфляційні втрати в сумі 80492,29 грн, а всього стягнути 106784,36 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку» понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська Факторингова Компанія Розвитку», адреса: 04052, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 40 х, код ЄДРПОУ - 34615314;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Повне рішення складено 28.04.2026.
Суддя А.О. Митрофанова