Справа № 752/20564/25
Провадження №: 2/752/3152/26
28 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», Товариство) звернулось через підсистему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 65750 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16.02.2025 між сторонами було укладено кредитний договір №16.02.2025-100000626, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 25000 грн строком на 98 днів з кінцевою датою повернення 24.05.2025 та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі, що встановлені договором. Вказував, що на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти, проте, останній взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином та не повертає кредитні кошти внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на момент пред'явлення позову загальний розмір заборгованості відповідача за вказаним договором склав 65750 грн, з яких 25000 грн - тіло кредиту, 24500 грн - заборгованість по відсоткам, 3750 грн - заборгованість по комісії та 12500 грн - неустойка.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування й інші передбачені договором платежі, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 для розгляду цивільної справи №752/20564/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
У жовтні 2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній повністю заперечував проти вимог ТОВ «Споживчий центр» та просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві посилався на те, що позивачем не було надано у встановлені процесуальним законом строки та порядку докази на підтвердження факту надання йому спірних кредитних коштів. Зокрема вказував, що подані Товариством розрахунок заборгованості або витяг з реєстру передачі прав вимоги не може бути підтвердженням наявності кредитної заборгованості, оскільки такі не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу.
Окрім того зазначав, що пред'явлена позивачем до стягнення сума комісії не може бути стягнута з відповідача з огляду на те, що на підставі приписів частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови спірного кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Також, ОСОБА_1 у своєму відзиві окремо зауважив, що на підставі пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у період дії в Україні воєнного з нього не можуть бути й стягнута неустойка у вигляді штрафу та пені.
17.10.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, подана представником ОСОБА_2 , де останні заперечували проти доводів відповідача та вказали на те, що факт видачі останньому кредитних коштів підтверджується наявною у матеріалах справах копією відповідного платіжного доручення. Вказана сума кредиту була перерахована позивачем на картковий рахунок ОСОБА_1 , що був ним вказаним при укладенні кредитного договору. При цьому, заперечуючи проти факту отримання кредитних коштів, відповідач не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по таким рахункам.
Щодо заперечень відповідача про нікчемність умов кредитного договору про встановлення комісії, то представник позивача зазначив, що положеннями Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення між сторонами кредитного договору, передбачалося віднесення до загальних витрат за споживчим кредитом витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та повернення кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб. Тому з огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою. При цьому, відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні Товариства, уникнувши додаткових витрат.
Надалі, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду письмових заперечень на відповідь позивача на відзив.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, вивчивши подані учасниками справи заяви по суті спору та дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 16.02.2025 між TOB «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений у електронній формі кредитний договір №16.02.2025-100000626, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 16.02.2025 та заявки від 16.02.2025, які підписано сторонами шляхом застосування цифрового власноручного підпису та одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов цього договору, передбачалося надання позичальникові кредиту в розмірі 25000 грн строком на 98 днів з кінцевою датою повернення кредитних коштів - 24.05.2025.
Згідно пункту 3.1 пропозиції (оферти) цього договору, кредитодавець зобов'язався надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2 пропозиції (оферти) встановлено, що кредит надавався на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до пункту 4.1 пропозиції (оферти) було визначено, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5351-29хх-хххх-8041.
Згідно з пунктом 4.3 пропозиції (оферти) днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку останнього.
Відповідно до пункту 6.1 пропозиції (оферти) позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - до дати, вказаній у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
За умовами пунктів 3.3.7, 3.3.8 пропозиції (оферти) проценти за користування кредитом встановлюються у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти, де також встановлюється графік платежів.
Заявка кредитного договору №16.02.2025-100000626 (кредитної лінії), яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою відповідач ознайомився та підписав 16.02.2025 згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором, містить умови кредитного договору №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025, де зазначено, що позичальнику надається кредит на наступних умовах: датою надання/видачі кредиту є 16.02.2025, сума кредиту - 25000 грн, строк кредитування - 98 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 24.05.2025.
Відповідно до умов пункту 6 заявки, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Згідно з пунктом 10 заявки, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок складає 0,86%.
Окрім того, за умовами пункту 7 даної заявки було встановлено комісію, пов'язану з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та яка дорівнює 3750 грн.
У пункті 12 заявки сторонами також було погоджено графік здійснення позичальником платежів з повернення кредитних коштів та сплати процентів і комісії. Зокрема, передбачалося здійснення відповідних щомісячних платежів, де 24.05.2025 повинен був бути здійснений останній платіж з повернення кредитних коштів та сплати всіх нарахувань, передбачених умовами кредитного договору.
Згідно з положеннями частини першої статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025 був укладений між сторонами шляхом обміну електронним повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).
Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:
- пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), розміщена на сайті кредитора;
- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;
- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.
Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025, з яким він попередньо уважно ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Крім того, у підписаному відповідачем договорі вказано, що відповідач підписав та укладав кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором «Е274» (код смс-повідомлення).
Для підписання і укладення цього правочину був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до вимог частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 зазначає, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025 був підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тим самим він акцептував пропозицію позивача та уклав кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора на сайті ТОВ «Споживчий центр», який отримав на свій мобільний телефон.
Отже, між сторонами було укладено письмовий правочин за допомогою електронного засобу зв'язку; договір підписаний його сторонами з використанням одноразового ідентифікатора, який став законною підставою на вчинення передбачених цими документами дій. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля виникнення, припинення або зміни цивільних прав та обов'язків.
Доказів визнання кредитного договору недійсними до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів на спростування факту їх підписання відповідачем.
Ба більше, відповідач у своєму відзиві не висловлював будь-яких заперечень проти факту укладення із позивачем спірного кредитного договору в електронній формі.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Як було зазначено вище, відповідно до положень частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 15 000 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №158-1208 від 12.08.2025 з повідомленням, що відповідно до договору про переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 (копія якого також надана в матеріали справи), було успішно перераховано кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 655160477, призначення платежу: видача за договором кредиту: №16.02.2025-100000626.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до відомостей якої розмір заборгованості відповідача за вказаним договором по основному кредиту становить 25000 грн, по відсоткам - 24500 грн, комісії - 3750 грн, неустойка - 12500 грн, що разом становить 65750 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 16.02.2025 по 24.05.2025.
Суд уважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Споживчий центр» свого обов'язку за кредитним договором №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів з приводу видачі кредитних коштів, суд відхиляє та зазначає наступне.
Як убачається із змісту кредитного договору, в ньому вказаний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме №5351-29хх-хххх-8041. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачу коштів, до суду надано довідку про перерахування суми кредиту.
У цій частині суд ураховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
Також як вбачається з матеріалів справи відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку відповідачу була направлена копія позовної заяви з додатками, останній подав суду відзив на позовну заяву. Проте, ОСОБА_1 у поданому відзиві не заперечував як проти факту укладення між сторонами спірного кредитного договору, так і належності вказаних у ньому реквізитів платіжної картки.
Будь-яких доказів про неналежність відповідачу банківської картки з такими реквізитами або виписки по рахунку в банківській установі, у тому числі по вказаному вище рахунку, який відповідач сам зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, відповідачем надано не було. Хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Крім того, згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
У зв'язку з наведеним, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №158-1208 від 12.08.2025 про перерахування коштів, який міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Отже, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Однак відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025 належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, унаслідок чого позивачем нарахована заборгованість.
Відповідно до наданого суду довідки-розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 по вказаному кредитному договору складає 65750 грн, з яких 25000 грн - основний борг, 24500 грн - проценти, 3750 грн - комісія та 12500 грн - неустойка.
Вбачається, що відсотки нараховані позивачем в межах строку кредитування позичальника та відповідно до встановленого кредитним договором розміру відсоткової ставки, що у загальному складає 24500 грн (25000 х 1% х 98 днів).
Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем фактично отриманих в кредит грошових коштів та сплати у визначених договором розмірі та порядку відсотків за їхнє користування і комісії за надання кредиту, то позовні вимоги у цій частині вимог підлягають задоволенню судом.
Разом з тим, суд відхиляє викладені відповідачем у своєму відзиві доводи щодо незаконності встановлення умовами кредитного договору комісії за надання кредиту та її невідповідності вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та як наслідок нікчемності умов договору в цій частині, з огляду на таке.
Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-УІІ (зі змінами) є спеціальним законом, який регулює кредитні правовідносини у сфері споживчого кредитування. У пункті 3 частини 3 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону зазначено, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно із Законом України від 20 вересня 2019 року №122-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг», який набрав чинності 20 січня 2020 року, до вказаного Закону України «Про споживче кредитування» були внесені зміни, якими зокрема визначено можливість встановлення комісійної винагороди кредитодавця.
Так, в пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, спеціальне законодавство прямо передбачає право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, а також включати її до загальних витрат за споживчим кредитом.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, відповідно до яких така форма витрат, як комісія за надання кредиту, передбачена на законодавчому рівні та визначається кредитодавцем індивідуально з урахуванням умов договору.
Як убачається з матеріалів справи, пунктом 7 заявки позичальника передбачалася сплата останнім комісії, пов'язаної з наданням кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що дорівнює 3750 грн.
Підписавши кредитний договір в електронній формі, відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма його умовами, у тому числі з розміром та порядком сплати комісії, погодився з ними та зобов'язався належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання. Доказів того, що умови договору щодо комісії є нікчемними, несправедливими або такими, що суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд уважає, що умови кредитного договору щодо нарахування та сплати комісії відповідають вимогам чинного законодавства, а тому викладені у відзиві заперечення відповідача про неможливість її стягнення з підстав неправомірності встановлення комісії є помилковими та підлягають відхиленню судом.
Щодо вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача на його користь неустойки за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором, то суд зазначає наступне.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Умовами пунктів 7.6 та 9.1 пропозиції (оферти) та пункту 15 заявки позичальника передбачалася сплата позичальником неустойки в розмірі 250 грн за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути із відповідача за кредитним договором зокрема і неустойку в розмірі 12500 грн.
Так, у своїй позовній заяві позивач посилався на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та зазначав, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але невиключно, споживач уразі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Тобто, посилався, що за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Однак з аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
Так, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18)).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 6-1 такого змісту: "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України №3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також, згідно із Законом №2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахована неустойка підлягає списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 53250 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25000 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 24500 грн, а також заборгованості по комісії за надання кредиту в розмірі 3750 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 1961,90 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (80,99%).
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.02.2025-100000626 від 16.02.2025 у загальному розмірі 53250 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1961,90 грн.
У задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок №133-А, код ЄДРПОУ - 37356833;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 28.04.2026.
Суддя А.О. Митрофанова