Житомирський апеляційний суд
Справа №285/639/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/429/26
Категорія ч.1, ч.4 ст.358 КК України Доповідач ОСОБА_2
21 квітня 2026 року. Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м.Житомирі матеріали судового провадження №285/639/26 в межах кримінального провадження №12026065530000006 від 06.01.2026 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05.02.2026 року стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.4 ст.358 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом повного складання покарань, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді штрафу в розмірі 1050 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17850 (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати на проведення судової технічної експертизи документів в розмірі 4457 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, у відповідності до Указу Президента України від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_8 12.03.2022 був призваний на військову службу по мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , звідки був переведений до військової частини НОМЕР_2 , де наказом командира цієї військової частини від 05.04.2022 № 86 останнього зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду солдата резерву запасної роти.
У подальшому, під час проходження військової служби, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.04.2025 № 94 солдата ОСОБА_8 призначено на посаду діловода відділення медичного постачання медичної роти військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до вимог ст. ст. 11, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби повинен свято та непорушно додержуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, бути зразком високої культури, скромності й витримки, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватись правил військової ввічливості та поведінки, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.
Згідно пункту 1 «Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 16.05.2024, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом.
Відповідно до пункту 1 «Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 № 206, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу є документом, що посвідчує особу військовослужбовця та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Серед інших відомостей, у бланку військового квитка обов'язково зазначається військово-облікова спеціальність, яка вказується у військовому квитку як цифровий код, що визначає спеціалізацію та рід військ відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 07.09.2020 № 317 «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців».
Військовий квиток оформлюється та видається районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і лише посадові особи цієї установи мають право вносити у військовий квиток зміни, у тому числі щодо військово-облікової спеціальності (далі ВОС).
Зазначеним вище Наказом Міністерства оборони України від 07.09.2020 № 317 передбачено ВОС-100 (Стрілець), яка є обов'язковою основною загальновійськовою спеціальністю, яку отримують всі військовозобов'язані рядового складу, що вперше призиваються на службу та проходять базову загальновійськову підготовку (БЗВП), тривалість якої становить 51 день.
Водночас, старший солдат ОСОБА_8 у порушення вимог вище вказаних нормативно-правових актів, з метою уникнення проходження обов'язкової базової військової підготовки, вчинив підроблення офіційного документа - військового квитка, а також його використання за наступних обставин.
Так, 08.12.2025, близько 8 год. 10 хв., у військовослужбовця ОСОБА_8 , який достовірно знав, що військовий квиток є офіційним документом, оскільки містить інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні події, явища або факти, виник злочинний умисел, спрямований на підроблення свого військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 02.09.2017 на його ім'я, шляхом внесення у ньому завідомо неправдивих відомостей щодо проходження ним обов'язкової базової військової підготовки за військово- обліковою спеціальність (ВОС) - 100 (Стрілець).
Реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_8 , який у період з 19.03.2022 по 03.04.2022 проходив підготовку за військово-обліковою спеціальністю (ВОС) - 788 (Продовольче забезпечення), достовірно знаючи про те, що йому необхідно пройти обов'язкову базову військову підготовку за військово-обліковою спеціальністю (ВОС) - 100 (Стрілець), з метою уникнення від її проходження, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, у первинний текст рукописного цифрового напису після абревіатури «ВОС» на сторінці 26 військового квитка серії НОМЕР_3 , який виданий 02.09.2017 на ім'я ОСОБА_8 , шляхом підчистки, вніс зміни з наступною допискою цифри «100», маючи при цьому намір у подальшому використати внесені ним завідомо неправдиві відомості у військовий квиток під час подальшого проходження ним військової служби.
Цього ж дня 08.12.2025 без розриву у часі, ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що у військовому квитку серії НОМЕР_3 , виданого 02.09.2017 на його ім'я, запис про те, що останній у період з 19.03.2022 по 03.04.2022 пройшов обов'язкову підготовку мобілізаційного ресурсу за ВОС-100 3 класу ЗКЧ-НВОНП, є підробленим, з метою його використання, перебуваючи за місцем несення служби, що по АДРЕСА_3 , на вимогу командира медичної роти, здав свій військовий квиток на перевірку записів уповноваженій на це особі - головній медичній сестрі медичної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 , при цьому ОСОБА_8 усвідомлював, що він не проходив базову військову підготовку за ВОС-100 у порядку, встановленому Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_8 , надавши для перевірки уповноваженій особі військової частини вищевказаний офіційний документ - військовий квиток, в який ним був підроблений запис щодо військово-облікової спеціальності, використав його для уникнення проходження ним обов'язкової базової військової підготовки.
Умисні дії ОСОБА_8 , які виразились у підробленні офіційного документу, який видається установою, що має право видавати такий документ, який надає права, з метою використання його підроблювачем, кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 358 КК України; та які виразились у використанні завідомо підробленого документа, кваліфіковані судом за ч. 4 ст. 358 КК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить змінити вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05.02.2026, призначити йому покарання у виді мінімального штрафу, передбаченого санкцією статті. Також просить повернути оригінал військового квитка серії НОМЕР_3 . Вважає, що вирок є незаконним у зв'язку з його суворістю та порушенням загальних засад призначення покарання. Вказує, що суд застосував принцип повного складання штрафів без належної мотивації та не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем, добровільно вступив на військову службу, є учасником бойових дій, одразу визнав свою провину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не мав дисциплінарних стягнень, характеризується позитивно. Звертає увагу, що суд не дослідив реальний майновий стан останнього і не оцінив сукупний фінансовий тягар санкції. Крім того, щодо вилучення військового квитка зазначає, що залишення оригіналу військового квитка при матеріалах справи є неправомірним обмеженням прав ОСОБА_8 як військовослужбовця. Наголошує, що документ має бути повернутий власнику, якщо він не є знаряддям злочину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які вимоги апеляційної скарги підтримали, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого слід відмовити з таких підстав.
Згідно зі статтею 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, їх кримінально-правова кваліфікація, доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України в апеляційному порядку сторонами кримінального провадження не оскаржено, а тому вирок суду в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Предметом апеляційного розгляду у цій справі є призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, а також вирішення питання щодо речових доказів.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
На думку колегії суддів, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального законів України.
Як убачається з оскаржуваного вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальними проступками, характер вчинених кримінальних правопорушень, які полягають у підробленні офіційного документа та використанні завідомо підробленого документа, а також умисну форму вини.
Суд також врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, під час досудового розслідування та судового розгляду повністю визнав свою винуватість, не оспорював встановлені обставини та надав згоду на розгляд провадження у спрощеному порядку.
Крім того, судом встановлено наявність пом'якшуючої обставини, передбаченої ст. 66 КК України, - щире каяття обвинуваченого, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України.
Сукупність зазначених обставин у їх взаємозв'язку була покладена судом в основу висновку про можливість виправлення обвинуваченого без застосування більш суворих видів покарання, передбачених санкціями інкримінованих статей.
Так, санкція ч. 1 ст. 358 КК України передбачає альтернативні види покарання: штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк. Санкція ч. 4 ст. 358 КК України також є альтернативною та передбачає штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище обставини, обґрунтовано дійшов висновку про можливість призначення найбільш м'якого виду покарання з передбачених альтернатив - штрафу, водночас визначивши його у максимальних межах санкцій відповідних статей.
Крім того, колегія суддів погоджується із застосованим судом першої інстанції принципом повного складання призначених покарань відповідно до ч.1 ст. 70 КК України.
Так, зазначена норма передбачає, що у разі сукупності кримінальних правопорушень суд призначає покарання за кожне окремо, після чого остаточне покарання визначається шляхом повного або часткового складання призначених покарань у межах, встановлених законом. Вибір конкретного способу складання є дискреційним повноваженням суду та здійснюється з урахуванням характеру та ступеня тяжкості кожного з кримінальних правопорушень, їх взаємозв'язку, а також даних про особу винного.
У даному випадку суд першої інстанції, призначивши покарання за кожний із кримінальних проступків у виді штрафу, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування саме повного складання штрафів як однорідних за своєю правовою природою покарань. Такий підхід є юридично виваженим, оскільки забезпечує адекватне реагування держави на вчинення двох самостійних кримінальних правопорушень, кожне з яких має власний об'єкт посягання та самостійний склад.
Застосування повного складання покарань у виді штрафу у цьому випадку не призводить до надмірного посилення кримінально-правового впливу, оскільки остаточне покарання залишається в межах санкцій відповідних статей Особливої частини КК України, є визначеним у грошовому вираженні та не змінює виду покарання, обраного судом як найбільш м'якого з альтернативних.
Колегія суддів переконана, що повне складання призначених штрафів у даному кримінальному провадженні узгоджується з принципом індивідуалізації покарання та забезпечує його справедливість, оскільки відображає сукупну кримінально-правову оцінку кожного з установлених епізодів протиправної поведінки обвинуваченого.
Отже, на переконання колегії суддів, застосування ч. 1 ст. 70 КК України шляхом повного складання призначених покарань є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає як вимогам кримінального закону, так і загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України, забезпечуючи необхідний баланс між справедливістю, індивідуалізацією та метою покарання, передбаченою ст. 50 КК України.
Колегія суддів критично оцінює доводи обвинуваченого щодо нібито неповного врахування судом першої інстанції даних про його особу, службову діяльність, майновий стан та обставини вчинення кримінальних правопорушень, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду та фактично зводяться до переоцінки обставин, яким уже надано належну правову оцінку.
Щодо посилань на проходження військової служби та добровільний вступ до лав Збройних Сил України, колегія суддів зазначає, що зазначені обставини дійсно були відомі суду першої інстанції та враховані при призначенні покарання як дані про особу обвинуваченого. Водночас сам по собі факт проходження військової служби, у тому числі в умовах мобілізації, не є безумовною підставою для пом'якшення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності, а оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Посилання на перебування у стресових умовах під час навчання та емоційний вплив обстрілу є декларативними та не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст. 95 КПК України, які б свідчили про наявність стану, що істотно впливав на здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Крім того, ці обставини жодним чином не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з інкримінованими діями, які були вчинені в інший період часу та у спокійній обстановці поза межами бойової ситуації.
Доводи про наявність статусу учасника бойових дій також не мають визначального значення для вирішення питання про призначення покарання у даному кримінальному провадженні, оскільки цей статус сам по собі не нівелює вчинення кримінального правопорушення та не звільняє від кримінальної відповідальності. Він може враховуватися судом як характеристика особи, однак не має імперативного характеру для пом'якшення покарання.
Посилання на застосування дисциплінарного стягнення та зменшення премії як на «понесене покарання» є юридично необґрунтованими, оскільки дисциплінарна відповідальність у межах військової служби та кримінальна відповідальність є різними за своєю правовою природою, підставами та цілями. Застосування дисциплінарного стягнення не виключає і не замінює кримінальної відповідальності, а тому не може розглядатися як подвійне покарання або підстава для пом'якшення вироку.
Доводи про щире визнання вини були належним чином враховані судом першої інстанції та прямо відображені у вироку як пом'якшуюча обставина відповідно до ст. 66 КК України. Водночас така обставина не є безумовною підставою для призначення більш м'якого покарання, і оцінюється у сукупності з іншими даними про особу та характер вчиненого.
Твердження про відсутність шкоди інтересам держави або третіх осіб є юридично неспроможними, оскільки склад інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ст. 358 КК України, є формальним і не потребує настання матеріальних наслідків. Об'єктом посягання виступають суспільні відносини, які виникають у сфері використання документів, що встановлюють, змінюють або припиняють певні права та обов'язки, що саме по собі становить охоронюваний кримінальним законом суспільний інтерес.
Посилання на позитивні характеристики, відсутність судимостей та дисциплінарних стягнень також враховані судом першої інстанції при визначенні виду і розміру покарання. Однак такі дані не мають вирішального значення та не переважають суспільної небезпеки умисного підроблення та використання офіційного документа.
Щодо доводів про непропорційність фінансового тягаря колегія суддів зазначає, що призначене покарання у виді штрафу перебуває в межах санкцій статей кримінального закону та є найбільш м'яким видом основного покарання з передбачених альтернатив. Процесуальні витрати не є елементом кримінального покарання, а становлять обов'язок, прямо передбачений КПК України, і не можуть враховуватися як складова ступеня суворості призначеного покарання.
Посилання на перевищення розміру штрафу над середньомісячним доходом є оціночними та не впливають на законність вироку, оскільки законодавець не ставить розмір доходу особи в залежність від можливості призначення штрафу у межах санкції статті. Більше того, саме штраф обрано судом як найбільш м'який із можливих видів покарання, що виключає доводи обвинуваченого про його надмірну суворість.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи обвинуваченого носять характер суб'єктивного непогодження з призначеним покаранням, не містять даних, які б свідчили про істотне порушення вимог закону чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, та не дають підстав для висновку про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень або особі обвинуваченого.
Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи обвинуваченого щодо неправомірності рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про речові докази, зокрема щодо залишення військового квитка при матеріалах кримінального провадження.
Посилання обвинуваченого на те, що таке рішення нібито є неправомірним обмеженням його прав як військовослужбовця, є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи речових доказів та порядку їх вирішення, визначеного ст. 100 КПК України.
Відповідно до положень ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Як встановлено судом першої інстанції, військовий квиток серії НОМЕР_3 був безпосередньо предметом кримінально протиправних дій, оскільки саме до нього були внесені завідомо неправдиві відомості та саме він використовувався обвинуваченим як офіційний документ для підтвердження неіснуючих даних. Таким чином, зазначений документ набув статусу речового доказу у даному кримінальному провадженні.
Посилання апелянта на статус документа як такого, що належить до документів суворої звітності, не спростовує його процесуального значення у даному кримінальному провадженні та не впливає на правильність висновку суду першої інстанції щодо необхідності залишення його при матеріалах кримінального провадження відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Враховуючи наведене вище, на переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим, відтак апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05.02.2026 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді :