Справа № 761/4668/26
Провадження № 2/761/8271/2026
(заочне)
24 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Саніго» про стягнення безпідставно набутих коштів, -
У лютому 2026 р. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м Києва з позовом до ТОВ «Саніго» про стягнення безпідставно набутих коштів, в якому просив стягнути з відповідача 43767,50 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 15280, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Саніго», якому товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс Груп» відступлено право вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 24/03-21 від 24.03.2021 року, заборгованості за кредитним договором № 216438200211 від 11.02.2020 року, укладеним між ним та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс Груп», загальною сумою 39425 гривень. На підставі заяви стягувача за даним виконавчим написом приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченком І.П. 02.07.2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 24.02.2025 р. у справі № 940/126/25 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 17.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 15280, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Саніго» заборгованості за кредитним договором № 216438200211 від 11.02.2020 року, укладеним між ним та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс Груп», в сумі 39425 гривень.
В рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису було стягнуто кошти сумі 43767,50 грн.
Внаслідок визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, кошти в розмірі 43767,50 грн були безпідставно отримані ТОВ «Саніго»
Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулова А.А. від 12.02.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся, належним чином, причини неявки суд не повідомив, відзиву або заперечень до суду, одночасно з направленням його учасникам справи, не направив.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 15280, про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Саніго», якому товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс Груп» відступлено право вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 24/03-21 від 24.03.2021 року, заборгованості за кредитним договором № 216438200211 від 11.02.2020 року, укладеним між ним та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс Груп», загальною сумою 39425 гривень.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 24.02.2025 р. у справі № 940/126/25 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 17.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 15280, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Саніго» заборгованості за кредитним договором № 216438200211 від 11.02.2020 року, укладеним між ним та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс Груп», в сумі 39425 гривень.
Виконавчий напис перебував на примусовому виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П., який 02.07.2021 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2.
Згідно довідки приватного виконавця Голяченка І.П від 20.02.2026 р. в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 було стягнуто 43792,95 грн, з яких 39425,00 грн боргу на користь ТОВ «Саніго», 3942,50 грн - в якості основної винагороди приватного виконавця, 425,45 грн - витрат виконавчого провадження.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15, положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якого особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, застосовується також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17 висловила позицію, що, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом (Касаційним господарським судом) в постановах від 02.08.2018 року у справі №910/15363/17 року, від 10.08.2018 року у справі №910/22442/16.
Судом встановлено та підтверджується довідкою приватного виконавця відповідачу в рамках виконавчого провадження перераховано 39425,00 грн.
При цьому, 3942,50 грн та 425,45 грн були перераховані приватному виконавцю як основна винагорода та витрати виконавчого провадження.
Згідно ст. 42 ч.1-3 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Варто також зазначити, що правовою підставою для отримання приватним виконавцем коштів є постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної суми винагороди, витрат виконавчого провадження.
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 05.02.2020 року у справі № 201/8493/18 дійшов правового висновку, про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15.
Станом на момент розгляду цієї справи інформація про оскарження постанов приватного виконавця щодо стягнення основної суми винагороди, витрат виконавчого провадження відсутня. Доказів протилежного суду не надано, що свідчить про неможливість застосування в даному випадку ст. 1212 ЦК України.
Покладення на відповідача обов'язку з повернення позивачу коштів - основної винагороди приватного виконавця та інших витрат виконавчого провадження, порушить порядок, встановлений для вирішення зазначеного питання та допустить неповне встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також порушення вимог статті 1212 ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення з відповідача 39425,00 грн безпідставно набутих коштів.
Розподіляючи судові витрати суд керується наступним.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ст.141 ЦПК України на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Саніго» підлягає стягненню судовий збір в сумі 1199,40 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимоги, задоволено 90,1%)
Крім цього, позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В постанові Верховного Суду від 01.04.2020 р. (справа №640/4013/17-ц) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Крім цього, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 28.10.2025 р., в якому встановлена фіксована вартість гонорару - 15000,00 грн, яка підлягає оплаті протягом 2 днів з моменту набрання рішенням законної сили.
Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги стороною відповідача не подано.
В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Між тим, у постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи складність справи та об"єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що позовні вимоги задоволені частково (задоволено 90,1%), суд вважає можливим стягнути з відповідача 13515,00 грн витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів витрат на правничу допомогу, - відмовити.
Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст. 1212 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Саніго» про стягнення безпідставно набутих коштів,- задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ «Саніго» (м. Київ, вул. Пирогова, 10Г, оф. 14, код ЄДРПОУ 43604788) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті кошти в розмірі 39425,00 грн, судовий збір у розмірі 1199,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 13515,00 грн, а всього 54139,40 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Осаулов А.А.