Справа № 953/807/26 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/479/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
-захисника ОСОБА_6 ,
-підозрюваного ОСОБА_7 ,
-прокурора ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеоконференції, матеріали за апеляційною скаргою підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 , -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання слідчого СВ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , 1977 року народження, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 36 днів, тобто до 27 квітня 2026 року включно, з визначенням розміру застави у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п'ять тисяч шістсот) грн.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своєї апеляційної скарги підозрюваний посилається на те, що слідчим суддею не з'ясовано обставин, що мали значення для прийняття рішення щодо продовження запобіжного заходу.
Вважає, що до нього можливо застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту. Наголошує, що іншому підозрюваному у цьому кримінальному провадженні ухвалою Харківського апеляційного суду змінено запобіжний захід на домашній арешт.
Зазначає, що стороною обвинувачення не доведені передбачені ст.177 КПК України ризики.
Вважає ухвалу слідчого судді невмотивованою.
Посилається на наявність у нього постійного місця проживання, де проживає разом матір'ю 1945 року народження, яка перебуває на його утриманні, та потребує постійного догляду.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та підозрюваний підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного, захисника, прокурора, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за яке останньому може бути призначено покарання до 8 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався слідчий суддя в ухвалі.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, повторно, в умовах воєнного стану, - на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого під час воєнного стану.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій, під час воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування та судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання підозрюваного в апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Крім того, слідчим суддею обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків, експертів та потерпілого, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку підозрюваного, оскільки цей ризик продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, що свідчить про схильність підозрюваного до злочинної діяльності.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Доводи підозрюваного в апеляційній скарзі про те, що він має постійне місце проживання, яке відомо органам слідства, має на утриманні матір похилого віку, яка потребує постійного догляду, в даному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики, встановлені судом та слугувати підставою для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи суспільну небезпечність діяння, у вчиненні якого він підозрюється та усвідомлення ним передбаченого за це покарання у виді позбавлення волі на тривалий час.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання підозрюваним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків досудового розслідування.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги підозрюваного.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: