Справа № 308/16875/22
Закарпатський апеляційний суд
22.04.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали контрольного провадження 11-кп/4806/178/26 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.03.2026.
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника-адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу та задоволено клопотання прокурора й продовжено строк тримання під вартою до 24.05.2026 включно з попередньо визначеним розміром застави - 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 166400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) грн, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, тимчасово не працюючого, раніше судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що кримінальне провадження, внесене 16.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022071030000658 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, знаходиться у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Під час розгляду кримінального провадження прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , яке мотивовано тим, що останній обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, раніше притягався до кримінальної відповідальності та існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіганню яким жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, буде недостатнім.
Також захисником-адвокатом ОСОБА_6 подано клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу, яке мотивовано тим, що ОСОБА_5 уже тривалий час перебуває під вартою. При цьому досудове розслідування у справі закінчилось, докази по справі зібрані, свідки допитані та призначено судовий розгляд. Обвинувачений ОСОБА_5 протягом всього досудового розслідування та судового розгляду належним чином виконував та виконує свої процесуальні обов'язки. Жодних доказів існування вказаних у клопотанні прокурора ризиків немає.
Відмовляючи у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу та задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції врахував характер висунутого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, особу обвинуваченого, наявність фактів притягнення його до кримінальної
-2-
відповідальності. Також, взявши до уваги тяжкість покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вказаному злочині, а також те, що на даний момент ще не досліджені всі докази у кримінальному провадженні, суд першої інстанції вважає доведеними наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінальне правопорушення. Тому суд дійшов висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з ізоляцією ОСОБА_5 від суспільства, буде недостатнім для попередження вищевказаних ризиків. оскільки такий на думку суду є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів у даному кримінальному провадженні, є достатнім стримуючим засобом для можливості обвинуваченому будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, врахувавши характер та ступінь тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , дані про його особу, суд при постановленні ухвали про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, визначив ОСОБА_5 заставу в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка на переконання суду є достатньою для забезпечення виконання покладених на нього обов'язків.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу суду від 27.03.2026 скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання. Вважає клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу необґрунтованим, а наведені у ньому ризики, передбачені ст. 177 КПК України не підтвердженими. Вказує на відсутність доказів його причетності до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, що залишилось поза увагою суду. Він тримається під вартою вже близько трьох років 05 (п'ять) місяців (з вересня 2022 року). Прокурор подавши письмове клопотання, не додав жодних доказів та не обґрунтував необхідність продовження найсуворішого запобіжного заходу. При цьому досудове розслідування у справі закінчилось, докази по справі зібрані, свідки допитані та призначено судовий розгляд.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності прокурора та захисника, неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. З матеріалів контрольного провадження вбачається, що останні належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги і від них не надходили заяви про відкладення розгляду апеляційної скарги на інший день. Також приймається до уваги думка обвинуваченого ОСОБА_5 про можливість розгляду апеляційної скарги без участі прокурора та захисника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали контрольного провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти, передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно
-3-
містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду уважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою вказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Згідно ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, продовжити або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
-4-
Зі змісту ст. 199 КПК України вбачається, що слідчий суддя продовжує строк тримання під вартою за умови, що прокурор, слідчий доведуть існування заявлених ними ризиків, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; та наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 422-1 КПК України не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (від шести до десяти років з конфіскацією майна); дані про особу обвинуваченого (раніше судимий, у тому числі за вчинення злочину у сфері незаконного обігу наркотичних речовин); відсутність обставин, які б перешкоджали триманню обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою та необхідність проведення судового розгляду кримінального провадження, у тому числі допит свідків, дослідження доказів тощо.
Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про доведення прокурором наявності передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків - переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, незаконний вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінальне правопорушення чи продовження того, в якому обвинувачується, які на даний час не відпали та не зменшилися.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що
-5-
його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, доводи обвинуваченого щодо відсутності доказів його причетності до інкримінованого кримінального правопорушення стосуються оцінки доказів і предмета обвинувачення по суті, що має бути вирішено судом під час розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України. На цій стадії апеляційний суд не вправі підміняти собою розгляд справи по суті та робити висновки про доведеність чи недоведеність вини.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_5 на можливість усунення ризиків шляхом покладення на нього певних процесуальних обов'язків та застосування більш м'якого запобіжного заходу також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки судом визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави з покладенням обов'язків у разі її внесення, тобто суд обґрунтовано виходив з того, що за наявних обставин саме тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання встановленим ризикам.
Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.
Апеляційний суд бере до уваги аргументи, які наведені в апеляційній скарзі, проте в даному конкретному випадку колегія суддів приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у кримінальному провадженні, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по кримінальному провадженні.
Тому, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України й ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає слушними доводи апеляційної скарги про тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, у зв'язку з чим вважає за необхідне звернути увагу місцевого суду на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного й національного законодавства.
Колегія суддів також вважає, що продовження строку дії запобіжного заходу виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , з урахуванням тяжкості, характеру та конкретних обставин, за яких ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого, у тому числі й запобігання настанню встановлених ризиків.
-6-
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що обвинуваченим не надано жодних доказів, які б спростовували встановлені ризики та, відповідно, давали можливість для застосування щодо нього більш м'яких запобіжних заходів.
Колегія суддів бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у тому числі й відповідних висновків компетентних посадових осіб, у ході апеляційного розгляду не встановлено й таких стороною захисту не надано.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчиняти інші кримінальні правопорушення, або порушувати процесуальні обов'язки, однак, обставини, за яких вчинено кримінальне правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
При цьому, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають та не спростовують наявність ризиків, описаних в оскаржуваній ухвалі, не свідчать про те, що такі перестали існувати, що в свою чергу унеможливлює зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу на інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , виходячи з вимог ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином чи вчинення іншого кримінального правопорушення, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Крім того, колегія суддів уважає, що постановляючи ухвалу про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд обґрунтовано взяв до уваги і положення ст. 182, 183 КПК України, тяжкість кримінального правопорушення, його специфіку та фактичні обставини кримінального провадження, негативні наслідки для суспільства та держави від кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , дані про його особу, майновий та сімейний стан, і обґрунтовано залишив без зміни раніше визначений ОСОБА_5 розмір застави - 166400 грн, який на переконання апеляційного суду у разі його внесення буде достатнім для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Погоджуючись з вказаним висновком, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні, і, оцінивши в сукупності тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, -
-7-
апеляційний суд вважає, що встановлений судом обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави, на даному етапі судового провадження є необхідним і достатнім, у разі його внесення, для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 . Апеляційним судом не встановлено підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_5 , і такий обумовлений також високим ступенем суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , та тяжкими наслідками для суспільства від злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та продовжив обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою з урахуванням положень ч. 1 ст. 197 КПК України, до 24.05.2026, залишивши без зміни раніше визначений розмір застави.
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, та не надано під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про задоволення клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 є обґрунтованою, законною, постановлена з дотриманням вимог ст. 177, 178, 183 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженим та оціненими судом, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення колегія суддів також, враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що не заявлено клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження таких доказів (документів), які б спростовували чи впливали на висновки суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.03.2026 щодо нього, - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді