03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/5575/20-ц Головуючий у суді першої інстанції - Вовк С.В.
Номер провадження № 22-ц/824/3913/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
15 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вовка С.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, особистих немайнових прав на використання імені та на таємницю про стан здоров'я,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнень просив суд визнати образливою та такою, що порушує особисте немайнове право на використання ім'я, та на таємницю про стан здоров'я, як наслідок порочить його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію поширену Заступником Генерального прокурора України - Головним військовим прокурором ОСОБА_3 від імені Генеральної прокуратури України та від себе особисто через ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» телевізійному каналі «112 Україна», а також на веб-сайті ГОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» з доменним іменем ІНФОРМАЦІЯ_1 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ІНФОРМАЦІЯ_11 та ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на власній сторінці у соціальній мережі Facebook ( Фейсбук ), а саме:
- «Зараз відбувається операція стосовно перших керівників і заступників ... які мали пряму причетність до організації і функціонування, так званих, податкових майданчиків ... внаслідок чого держава недоотримала, а фактично, злочинна організація ОСОБА_5 і всі, хто до сих пір перебував в Україні, змогла збагатитися за рахунок платників податків на доведену зараз слідством суму 97 мільярдів гривень....Реальний сектор економіки, якого ці горе-керівники, які ограбили державу. Ми знайшли алгоритм притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто організував і наживався.... Реальний сектор економіки страждав від них і причинно-наслідковий зв'язок один: якби ці скоти, які сьогодні затримані, а їх ще багато... у державі не почалася б війна. Тому що грабунок держави на такі мільярди гривень участь і сприяння організації і існуванню злочинної організації це участь у злочинній організації, стаття 255 Кримінального кодексу, і зловживання службовим становищем, яке тягне за собою матеріальні збитки ... держави... Зараз гелікоптер привезе діючого начальника служби безпеки, того ж «смотрящего» за усім бізнесом ОСОБА_7, генерал-лейтенанта ОСОБА_6 »;
- «Закликаю ... прийти глянути на уповноважених ОСОБА_7 , які привезуть до апеляційного суду м. Києва 100 млн. грн. для спроби звільнити «смотрящего» (згідно показів це екс- податківець генерал ОСОБА_6 ) за бізнесом ОСОБА_7. А ще - це саме той генерал - реальний власник частини захопленої тітушками у 2012 році хатинки на АДРЕСА_2 у вчительки ОСОБА_8 , де через революцію не встигли побудувати хороми ОСОБА_7 »;
- « Чергове шоу , пов'язане з обранням запобіжного заходу екс-податківцю ОСОБА_9 відбулося сьогодні в Апеляційному суді міста Києва. Уявний хворий забарикадувався в ізоляторі, відмовився їхати в суд і судорожно викликав собі карети швидкої допомоги. Різке погіршення здоров'я на тлі підозри в скоєнні тяжких злочинів стало класикою кримінального процесу наших днів. Але у випадку з ОСОБА_6 - ситуація трагікомічна. Після чергового такого «нападу» погіршення здоров'я і циркового виступу ОСОБА_6 в БСП (лікарні швидкої допомоги), медики, які його оглядали, дали висновок про те. що підозрюваний імітує хворобу... ...Шановні журналісти, раджу не пропускати подібні театральні виступи і насолодитися грою дійових осіб...»;
Просив стягнути солідарно з Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_3 на його користь 300 000, 00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що в наведених публічних заявах (цитатах) містяться твердження про факти, що: він обіймає роль «смотрящего» в кримінальній бізнес-організації ОСОБА_10 на посаді начальника служби безпеки цієї організації; він в інтересах ОСОБА_7 є реальним власником будинку по АДРЕСА_1 вчительки ОСОБА_8, який захоплений «тітушками» у 2012 році; він є злочинцем та винний у вчинені злочину, будучи членом злочинної організації ОСОБА_5 по розкраданню державних 97 мільярдів гривень та протиправно заволодів майном громадянки ОСОБА_8 ; він звертався за медичною допомогою симулюючи захворювання.
Окрім того, у поширеній інформації про його ім'я стверджується про доведеність вини у скоєнні ним особливо тяжких корупційних злочинів та протиправного заволодіння майном вчительки ОСОБА_8 , а сама вся вищевказана інформація висловлена в брутальній, принизливій та непристойній формі, носить характер образ, зокрема з використанням слів та обертів мови «смотрящий», «горе- керівники», «...ці скоти, які сьогодні затримані...», «чергове шоу», «уявний хворий», «...циркового виступу ОСОБА_1...», «...театральні виступи ...» в оцінці з іншою інформацією, обставинами справи та їх взаємозв'язку, тощо.
Указані вище публічні заяви (цитати) та твердження заявлені ОСОБА_3 - офіційною посадовою особою Генеральної прокуратури України для розповсюдження у засобах масової інформації, а також безпосередньо ОСОБА_3 , розміщені в соціальних мережах в Інтернеті, в результаті чого поширені серед широкого кола осіб для набуття розголосу, з метою досягнення особистих цілей, підвищення власного авторитету як серед працівників прокуратури, так і у суспільстві, прикриття власної приналежності до «злочинної влади ОСОБА_11 та його оточення» і самовідданого служіння їх інтересам, а також для формування у суспільства/населення хибної думки, що він є злочинцем, без жодних належних доказів на підтвердження відповідного факту та легальних підстав для цього, а також нівечення ділової репутації останнього.
Способом поширення вказаної інформації став ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», який є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_14, яке зареєстроване за останнім на підставі свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 26.01.2009, а також власна сторінка ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook (Фейсбук).
Поширена інформація стосується безпосередньо його як людини та громадянина, колишнього голови Державної податкової Адміністрації України у Харківській області, який жодного дня не працював у Державній податковій службі та взагалі під керівництвом ОСОБА_12 , має безумовним наслідком порушення його немайнових прав, а саме його честі, гідності та ділової репутації, а також завдання моральної шкоди.
Унаслідок протиправних дій відповідачів, що виявились у використанні та розкритті його імені як затриманої особи за підозрою в особливо тяжких корупційних злочинах до вступу вироку у законну силу, поширенням цієї інформації в образливій, брутальній та непристойній формі заподіяно йому моральної шкоди. До того ж, вказана інформація, публічно поширена відповідачами широкому колу осіб, завдає удару та шкоди гідності, честі та діловій репутації його імені.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що у поширеній ОСОБА_3 інформації позивача прямо ідентифіковано шляхом зазначення його прізвища - « ОСОБА_6 », імені - « ОСОБА_13 », спеціального звання - «генерал-лейтенант» та попереднього місця роботи - «екс-податківець». Сукупність наведених відомостей дає можливість чітко і беззаперечно ідентифікувати позивача як особу, яка з серпня 2006 року по січень 2012 року обіймала посаду голови Державної податкової адміністрації України у Харківській області та мала спеціальне звання «генерал-лейтенант».
Водночас відповідачами не надано, а матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювана інформація стосується іншої особи, а не позивача.
Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він нібито не ототожнює себе з особою, згаданою в оспорюваній промові Заступника Генерального прокурора, з огляду на посилання на те, що не працював у Державній податковій службі та не перебував у підпорядкуванні ОСОБА_12 . Зазначені висновки є помилковими з огляду на наступне.
До 1996 року функціонувала Державна податкова служба, а з 1996 року по 2012 рік - Державна податкова адміністрація України. Позивач працював саме у Державній податковій адміністрації України на посаді голови Державної податкової адміністрації України у Харківській області та був звільнений у січні 2012 року. Отже, твердження про його роботу в Державній податковій службі чи під керівництвом ОСОБА_12 не відповідають фактичним обставинам, однак це жодним чином не спростовує ідентифікацію позивача як особи, про яку йшлося у виступах ОСОБА_3 , з урахуванням зазначення його прізвища, імені, спеціального звання та попереднього місця роботи.
Крім того, зазначення прізвища позивача під час прес-конференцій та у публікаціях у соціальних мережах із твердженнями про вчинення ним злочинних діянь до набрання законної сили обвинувальним вироком суду є порушенням його особистого немайнового права на використання імені у розумінні частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України та принципу презумпції невинуватості.
Також розголошення інформації про звернення позивача за медичною допомогою у відповідних публікаціях порушує вимоги частин першої та третьої статті 286 Цивільного кодексу України щодо охорони інформації про стан здоров'я особи.
Вказує, що оцінюючи зміст оспорюваних висловлювань ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції повинен врахувати допущені підлеглими працівниками відповідачів порушення конституційних та конвенційних прав позивача під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000003536 від 18 листопада 2016 року.
18 грудня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що предметом брифінгу було інформування населення країни про завдання шкоди національній економіці, інформування про діяльність держави, в особі правоохоронних органів, спрямовану на розкриття та присікання правопорушень з боку високопосадовців, які спричинили державі значні збитки.
Вислови, наведені у апеляційній скарзі, вирвані з контексту виступу на брифінгу та є неповними.
З наведеної у позові та апеляційної скарги інформації не вбачається, що відповідач називає позивача злочинцем, чи стверджує про доведену винуватість останнього у вчиненні злочину, що свідчить про відсутність порушень ч. 4 ст. 296 ЦК України.
Відповідач повідомив лише про перебіг розслідування кримінального провадження, антикорупційну операцію та її результат, а не про винуватість позивача у вчиненні кримінальних правопорушень й ці обставини підлягають дослідженню у кримінальному провадженні, що свідчить про відсутність порушень ч.4 ст. 296 ЦК України та презумпції невинуватості.
Повна публікація відповідача, що була розміщена в мережі Інтернет, стосувалась відомостей про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 , а точніше відкладення судового засідання в Апеляційному суді міста Києва, в якому повинна була розглядатися скарга захисників ОСОБА_1 на запобіжний захід у вигляді арешту з альтернативною заставою у 100 320 000 грн, повідомлялась наступна дата судового розгляду.
Зазначає, що інформація про стан здоров'я, захворювання, діагнози чи будь-які інші відомості про особливості функціонування організму, фізичне самопочуття на брифінгу не повідомлялися.
Інформація, яка розповсюджувалась відповідала дійсності та була актуальна на той день та час. Публікація була поширена саме ІНФОРМАЦІЯ_11, коли Апеляційний суд міста Києва повинен був розглядати скаргу адвокатів підозрюваного на ухвалу про обрання запобіжного заходу, та причини, у зв'язку з якими судове засідання не відбулось, становили на той час громадський інтерес.
На підставі викладеного вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку залишивши без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1
22 грудня 2025 року від представника Офісу Генерального прокурора - Синюк О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що з виступу заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_3., який транслювався телеканалом «112 Україна», вбачається, що він проінформував про хід досудового розслідування, яке здійснювалося Головною військовою прокуратурою, у кримінальних провадженнях щодо економічних злочинів, вчинених зазначеною злочинною організацією. Під час промови ним двічі на 06.07. та на 13.43 хвилинах озвучено прізвище « ОСОБА_6 ».
При цьому, заступник Генерального прокурора не називав ім'я та по батькові позивача, дату народження, адресу проживання, не зазначено, у який саме період ця особа займала вказану посаду, не показував його світлини, тобто жодних даних, за якими можливо ідентифікувати позивача з особою з прізвищем « ОСОБА_6 ». Інформація оприлюднена Головним військовим прокурором ОСОБА_3 не є достатньою для ідентифікації особи.
За даними, що містяться у загальнодоступній мережі «Інтернет» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 - ІНФОРМАЦІЯ_12» міститься інформація, що в Україні з прізвищем « ОСОБА_6 » приблизно 16068 осіб.
Позивач не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що поширена Головним військовим прокурором ОСОБА_3 інформація дозволяє ідентифікувати позивача, та, як наслідок, порушує його особисті немайнові права, у тому числі на використання ім'я та на таємницю про стан здоров'я, як наслідок порочить честь, гідність і ділову репутацію.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Представники відповідача Офісу Генерального прокурора - Синюк О.М. та Сидорчук І.М. заперечували щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважали, шо рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства, просили залишити його без змін.
Представник відповідача у справі ОСОБА_3 , адвокат Пономаренко О.В., при апеляційному розгляді справи заперечила щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі звертала увагу суду апеляційної інстанції на те, що предметом брифінгу було інформування населення країни про завдання шкоди національній економіці, інформування про діяльність держави, в особі правоохоронних органів, спрямовану на розкриття та присікання правопорушень з боку високопосадовців, які спричинили державі значні збитки. Тобто вказана інформація мала широкий резонанс у суспільстві на той час та потребувала роз'яснень від правоохоронних органів, тому її довіритель ОСОБА_3 , який на той час займав посаду Заступника Генерального прокурора -Головного військового прокурора доводив до відома суспільства інформацію щодо проведення правоохоронними органами операцій по затриманню посадових осіб прокуратури, поліції та податкових адміністрацій причетних до вказаних правопорушень .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідачів у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 24 травня 2017 року відбувся спільний брифінг Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_3 з Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_18, який транслювався засобом масової інформації, зокрема телеканалом «112 Україна».
Під час зазначеного брифінгу Відповідач-2 здійснив наступні заяви:
«Зараз відбувається операція стосовно перших керівників і заступників ... які мали пряму причетність до організації і функціонування, так званих, податкових майданчиків ... внаслідок чого держава недоотримала, а фактично, злочинна організація ОСОБА_5 і всі, хто до сих пір перебував в Україні, змогла збагатитися за рахунок платників податків на доведену зараз слідством суму 97мільярдів гривень.... Реальний сектор економіки, якого ці горе-керівники, які ограбили державу. Ми знайшли алгоритм притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто організував і наживався.... Реальний сектор економіки страждав від них і причинно-наслідковий зв'язок один: якби ці скоти, які сьогодні затримані, а їх є ще багато... у державі не почалася б) війна. Тому що грабунок держави на такі мільярди гривень участь і сприяння організації і існуванню злочинної організації це участь у злочинній організації, стаття 255 Кримінального кодексу, і зловживання службовим становищем, яке тягне за собою матеріальні збитки ... держави... Зараз гелікоптер привезе діючого начальника служби безпеки, того ж «смотрящего» за усім бізнесом ОСОБА_7, генерал-лейтенанта ОСОБА_6 », цитата розміщена у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 а також за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
ІНФОРМАЦІЯ_8 у мережі Інтернет на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) Відповідач-2 під заголовком: «Про чергове шоу арештованого екс-податківця» розповсюдив інформацію наступного змісту:
«Чергове шоу, пов'язане з обранням запобіжного заходу екс-податківцю ОСОБА_9 відбулося сьогодні в Апеляційному суді міста Києва. Уявний хворий забарикадувався в ізоляторі, відмовився їхати в суд і судорожно викликав собі карети швидкої допомоги. Різке погіршення здоров'я на тлі підозри в скоєнні тяжких злочинів стало класикою кримінального процесу наших днів. Але у випадку з ОСОБА_6 - ситуація трагікомічна. Після чергового такого «нападу» погіршення здоров'я і циркового виступу ОСОБА_6 в БСП (лікарні швидкої допомоги), медики, які його оглядали, дали висновок про те, що підозрюваний імітує хворобу. Шановні журналісти, раджу не пропускати подібні театральні виступи і насолодитися грою дійових осіб...» (цитата розміщена у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_13);
- «Закликаю прийти глянути на уповноважених ОСОБА_7, які привезуть до апеляційного суду м. Києва 100 млн. грн. для спроби звільнити «смотрящого» (згідно показів це екс- податківець генерал ОСОБА_1) за бізнесом ОСОБА_7. А ще - це саме той генерал - реальний власник частини захопленої тітушками у 2012 році хатинки на АДРЕСА_2 у вчительки ОСОБА_8 , де через революцію не встигли побудувати хороми ОСОБА_7 » (цитата розміщена у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ).
Способом поширення вказаної інформації став ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", який є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_14. яке зареєстроване за останнім на підставі свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 26.01.2009, а також власна сторінка Відповідача- 2 у соціальній мережі Facebook (Фейсбук).
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував свій висновок відсутністю правових підстав для задоволення вимог позову оскільки на його переконання поширена оспорювана інформація не може безальтернативно свідчити, що вона стосується саме позивача.
Обґрунтовуючи вказаний висновок, суд першої інстанції посилався на те, що із виступу заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_3., який транслювався телеканалом «112 Україна» вбачається, що він проінформував про хід досудового розслідування, які здійснювалося Головною військовою прокуратурою, у кримінальних провадженнях щодо економічних злочинів, вчинених зазначеною злочинною організацією. Під час промови ним двічі на 06.07. та на 13.43 хвилинах озвучено прізвище « ОСОБА_6 ».
При цьому заступник Генерального прокурора не називав ім'я та по батькові позивача, дату народження, адресу проживання, не зазначено, у який саме період ця особа займала вказану посаду, не показував його світлини, тобто жодних даних, за якими можливо ідентифікувати позивача з особою з прізвищем « ОСОБА_6 ».
В інформації на сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» Головного військового прокурора ОСОБА_3. від 15.06.2017 вказано «екс-податківцю ОСОБА_9 ».
Також суд звернув увагу на те, що представник позивача у позові зазначає, що його довіритель жодного дня не працював у Державній податковій службі та взагалі під керівництвом ОСОБА_12 . Це у свою чергу свідчить, що сам позивач не ототожнює себе з особою, яка згадувалася у промові Заступник Генерального прокурора.
За даними, що містяться у загальнодоступній мережі «Інтернет» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 - ІНФОРМАЦІЯ_12» міститься інформація, що в Україні з прізвищем « ОСОБА_6 » приблизно 16 068 осіб.
З наведеного суд робить висновок, що зміст оскаржуваної інформації не може безальтернативно свідчити, що вона стосується саме позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/76446/17.
Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що в провадженні Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України перебувало кримінальне провадження № 42016000000003536 від 18 листопада 2016 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України.
24 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України.
Обвинувальний акт 15 березня 2019 року у кримінальному провадженню № 42016000000003536 скеровано до Печерського районного суду міста Києва, для його розгляду по суті.
За наслідками розгляду справи суд першої інстанції виснував, що зі змісту оспорюваної інформації вбачається, що ОСОБА_3 не оголошував ОСОБА_1 винним, здійснював інформування громадськості із дотриманням частини другої статті 6 Конвенції та без порушення частини четвертої статті 296 ЦК України, у зв'язку з чим суд не вбачав підстав для задоволення поданого позову. При цьому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди визнав такими, що не підлягають задоволенню як похідні.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в цілому відповідає однак мотиви за яких суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовну на думку колегії суддів є помилковими з огляду на наступне.
Частинами першою, другою статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
Статтею 271 ЦК України передбачено, що зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Такими правами є передбачені статтями 294-296 ЦК України право на ім'я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Наведені положення законодавства виконують функцію дотримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.
У рішенні Європейськогосуду з прав людини у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач у справі ОСОБА_3 перебуваючи на посаді заступником Генерального прокурора України - Головного військового прокурора, та діючи від імені Генеральної прокуратури України приймаючи участь у брифінгу, який був проведений брифінгу 24 травня 2017 року, за участю також міністра внутрішніх справ України ОСОБА_18 здійснював інформування суспільно резонансної події що проводилася на той час правоохоронними органами по виявленню та затриманню учасників які причетні до розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах.
При цьому колегія суддів вважає, що викладенні позивачем у позовні заяви вислови та витяги із виступів не доводять факту порушеннянемайнових прав позивача на використання його імені у розумінні частини четвертої статті 296 ЦК України, оскільки зазначена інформація не містить повних даних про ім'я та прізвище позивача як особи В даній інформації відсутні посилання на те, що позивача було затримано в порядку визначеному КПК України і саме він є особою яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. В оспорюваному інформаційному матеріалі що розміщена на власному інформаційному ресурсі в мережі Інтернет також відсутні відомості про порушення прав позивача у частині поширення відомостей про звернення ним за медичною допомогою і лише відбулося інформуванні суспільства про обставини, які не дали змоги правоохоронним органам виконати ухвалу суду про доставку затриманих осіб до суду на розглячді відповідної справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було порушено немайнове право позивача на використання імені, а також про порушення права особи на таємницю про стан здоров'я, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Згідно з частиною другою статті 5 цього Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.
Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання норм частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок використання ім'я позивача, як особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї, що прямо заборонено частиною четвертою статті 296 ЦК України.
Крім того, з огляду на статтю 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію (пункт 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до частини четвертої статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків.
Відповідно до частини першої статті 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
З огляду на зазначене та за відсутності даних про належність позивача до національних меншин, ім'я позивача, як громадянина України, складається із прізвища, власного імені та по батькові.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що під час проведення брифінгу із виступу заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_3., який транслювався телеканалом «112 Україна» вбачається, що він проінформував про хід досудового розслідування, які здійснювалося Головною військовою прокуратурою, у кримінальних провадженнях щодо економічних злочинів, вчинених зазначеною злочинною організацією. Під час промови ним двічі на 06.07. та на 13.43 хвилинах озвучено прізвище « ОСОБА_6 ». При цьому ні ім'я, ні по-батькові вказана особа не була ідентифіковано як то вказано у ст. 28 ЦК України.
Перевіряючи доводи викладені в апеляційній скарзі поданій позивачем у справі із посилання на відповідні висновки проведених у справі експертиз та досліджень, колегія суддів враховує наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Позивач при зверненні до суду визначив перелік та обсяг тих висловлювань відповідача, які є предметом розгляду в цій справі. При цьому, сформульовані позивачем вислови у позовній заяві фактично складаються із частин вирваних із контексту певних фраз, які містять скорочення речень, просить визнати образливими тільки певні словосполучення, які не мають, а ні смислового значення, а ні відношення до нього особисто. При цьому словосполучення, які наведені позивачем у позовних вимогах, міститься текст обсягом в пів сторінці, але при врахуванні повного контексту, вислови набувають зовсім іншого значення та відношення, ніж при їх співставленні позивачем у позовних вимогах.
Даючи оцінку висловам, які містяться в позовних вимогах: «Зараз, відбувається операція відносно перших керівників і їх заступників... які мали пряму причетність до організації і функціонування, так званих «податкових майданчиків».. внаслідок чого держава не до отримала, а фактично злочинною організацією ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і всіх, хто до сих пір перебував в Україні, змогла збагатитися за рахунок платників податків, на доведених зараз слідством суму 97 млрд. гривень.. Реальний сектор економіки, якого ці «горе-керівники», які ограбили державу. Ми найшли алгоритм, фактично притягнення до відповідальності тих, хто організував і наживався. Реальний сектор економіки страждав від них і причинно наслідковий зв'язок один - як би ці скоти, які сьогодні затримані, а їх є ще багато. у державі не почалась би війна. Тому що за грабунок держави на мільярди гривень.. Участь і сприяння організації існування злочинної організації, це участь у злочинній організації ст. 255 Кримінального Кодексу. І зловживання службовим становищем, яке тягне за собою матеріальні збитки ...державі.» колегія суддів враховує, що дані вислови не містять жодного посилання на якусь конкретну особу, чи чиєсь в тому числі позивача прізвище, тому визначити чому саме ці висловлювання, які позивач визначив як предмет позову, є образливими саме для позивача не є доведеним.
Колегія суддів враховує, що єдиний вислів з брифінгу, визначений у позовній вимозі, якій містить прізвище « ОСОБА_6 » це вислів у якому зазначено : «Зараз.. гелікоптер привезе діючого начальника служби безпеки, того ж «смотрящего» за усім бізнесом ОСОБА_7 , генерал-лейтенанта ОСОБА_6 ».
Обґрунтовуючи свої вимоги у позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач зазначав, що в цьому вислові міститься твердження «що позивач обіймає роль «смотрящего» у кримінальній бізнес-організації ОСОБА_10 на посаді начальника служби безпеки цієї організації» та що « ОСОБА_1 є злочинцем та винний у вчиненні злочину будучи членом злочинної організації ОСОБА_5 по розкраданню державних 97 мільярдів гривень».
Проте, оцінюючи вислови відповідача у справі ОСОБА_3 , колегія суддів враховує той факт, що у ньому відсутнє твердження про кримінальність чи організацію, тим паче злочинну, відсутнє обвинувачення позивача у вчиненні злочину, чи твердження про винуватість у скоєнні будь-яких кримінальних правопорушень.
Позивач самостійно додає цьому вислову кримінальної ознаки та з невідомих причин відносить себе до злочинної організації під керівництвом ОСОБА_10 , безпідставно стверджує, що вказаний вислів містить обвинувачення його у вчиненні злочину.
Зазначений у позовних вимогах вислів є неповним, вирваним з контексту виступу на брифінгу.
Зокрема, колегія суддів, ознайомившись із відеозаписом брифінгу від 24.05.2017 року долученим позивачем до позову встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зазначив наступне: «За даними слідства, ми не можемо достеменно озвучити, але наголошу, зараз гелікоптер привезе діючого начальника служби безпеки, того ж «смотрящего» за всім бізнесом ОСОБА_7 генерал-лейтенанта ОСОБА_6 ».
Слова відповідача «за даними слідства», який передує вислову, який відповідач, вирвавши з контексту, включив в предмет позову, свідчать проте, що вислови відповідача ґрунтуються на даних слідства та не є голослівними.
Зокрема, в матеріалах справи міститься відповідь Генеральної прокуратури України (т. 1 ст. 153) на адвокатський запит, а також інформація з Департаменту захисту економіки Національної поліції України (т. 2 а.с.65) про те, що ОСОБА_1 був начальником служби безпеки у ОСОБА_10 .
Враховуючи данні, що ОСОБА_1 був начальником служби безпеки ОСОБА_7 (що не заперечувалось та не спростовувалось позивачем) вислів «смотрящий» є уточненням з боку промовця, що ОСОБА_1 будучи начальником служби безпеки ОСОБА_7 - наглядав, опікався його бізнесом.
Вказане також знаходить підтвердження у мотивувальній частині висновку лінгвістичної експертизи де слово «смотрящий» - «в аналізованому мовленнєвому контексті характеризує його як особу, яка здійснює контроль/нагляд за усім бізнесом ОСОБА_7 і займається вирішенням його проблемних питань.»
Згідно висновку судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи чітко зазначено, що «інформація, яка, з огляду на семантику вжитих в них мовних засобів та за умови невідповідності дійсності має образливий характер щодо ОСОБА_1 ».
Оскільки матеріали справи містять докази, що підтверджують дійсність зазначених відомостей, а саме: відповідь Генеральної прокуратури України (т. 1 ст. 153), а також інформацію з Департаменту захисту економіки Національної поліції України (т. 2 а.с.65) про те, що ОСОБА_1 був начальником служби безпеки у ОСОБА_10 - вказана інформація не може бути кваліфікована як образлива.
Верховний Суду у постанові 3 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у порядку цивільного судочинства не можна розглядати спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід і здобуті результати, оскільки таку інформацію слід оцінювати у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Таким чином, інформація, у вислові «Зараз.. гелікоптер привезе діючого начальника служби безпеки, того ж «смотрящего» за усім бізнесом ОСОБА_7, генерал-лейтенанта ОСОБА_6 » має фактологічне підґрунтя, відповідно до даних слідства, та не містить в собі образи чи звинувачень/тверджень про вчинення позивачем злочинних діянь, на переконання колегії суддів вона не порушує принцип презумпції невинуватості чи право на використання імені передбаченого ч. 4 ст. 296 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо поширення відповідачем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 в мережі Інтернет на власній сторінці у соціальній мережі Facebook ( Фейсбук ), інформації про позивача зокрема вислів : «Закликаю ... прийти глянути на уповноважених ОСОБА_7 , які привезуть до апеляційного суду м. Києва 100 млн.грн. для спроби звільнити «смотрящего» (згідно показів це екс-податківець генерал ОСОБА_6 ) за бізнесом ОСОБА_7. А ще - це саме той генерал-реальний власник частини захопленої тітушками у 2012 році хатинки на АДРЕСА_2 у вчительки ОСОБА_8 , де через революцію не встигли побудувати хороми ОСОБА_17 »
В контексті досліджуваного тексту вбачається що даний вислів містив заклик, заохочення, направлений до активістів та преси відвідати судове засідання в апеляційному суді та подивитися на людей «уповноважених ОСОБА_7». Вислів безпосередньо не стосується особи позивача, а тому посилання позивача на те, що це порушує його права є не доведеним та правильно відхилено судом першої інстанції.
Вказаний висновок суду є вірним, оскільки наведена інформація не дає змоги її отримувачам ідентифікувати особу, про яку у ній зазначається, також в враховуючи, що позивач сам наполягав на недостовірність вислову «екс-податківець» відносно його особи.
Щодо іншої частини вислову «для спроби звільнити «смотрящего» ..за бізнесом ОСОБА_7 - вже надавалось пояснення, що інформації, яка міститься в цьому вислові, ґрунтується на даних слідства та не є образою.
Вислів «А ще - це саме той генерал-реальний власник частини захопленої тітушками у 2012 році хатинки на АДРЕСА_2 у вчительки ОСОБА_8 , де через революцію не встигли побудувати хороми ОСОБА_7 ». У частині - «Захопленої тітушками», «де через революцію не встиг побудувати хороми ОСОБА_7 » - не відноситься до позивача.
Колегія суддів даючи оцінку вище вказаному вислову вважає, що інформація про те, що генерал-лейтенант є власником хатинки на АДРЕСА_2, не містить образи (тобто брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб'єктивної думки). При цьому позивач не заперечував та не спростовував доказами дійсність інформації наведеної у вислові. Також не обґрунтував, а з позову не вбачається, як вислів «власник частини хатинки» несе в собі образу, в чому виражається образливість цього вислову, чому вказане спричиняє душевні страждання позивачу, до речі жодних доказів перенесених душевних страждань позивачем, що були викликані цим висловом матеріали справи не містять.
Таким чином, вказаний вислів в цілому дійсно не відносився безпосередньо до особи позивача, має під собою фактологічне підґрунтя, яке ґрунтується на даних слідства та не містить в собі образу, тобто брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб'єктивної думки, непристойних жестів чи міміки тощо.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо поширення відповідачем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на власній сторінці у соціальній мережі Facebook ( Фейсбук ), інформації про стан здоров'я позивача, зокрема вислів « Чергове шоу , пов'язане з обранням запобіжного заходу екс-податківцю ОСОБА_9 відбулося сьогодні в Апеляційному суді міста Києва. Уявний хворий забарикадувався в ізоляторі, відмовився їхати в суд і судорожно виклав собі карети швидкої допомоги. Різке погіршення здоров'я на тлі підозри в скоєнні тяжких злочинів стало класикою кримінального процесу наших днів. Але у випадку з ОСОБА_6 - ситуація трагікомічна. Після чергового такого «нападу» погіршення здоров'я і циркового виступу ОСОБА_6 в БСП (лікарні швидкої допомоги), медики, які його оглядали, дали висновок про те, що підозрюваний імітує хворобу. Шановні журналісти, раджу не пропускати подібні театральні виступи і насолодитися грою дійових осіб....» колегія суддів враховує, наступне.
В матеріалах справи (т. 1 а.с. 159) знаходиться протокол допиту медичного працівника, яка повідомила, зокрема, що «збоку ОСОБА_6 могла бути симуляція симптомів гострого порушення мозкового кровообігу, або іншого патологічного стану».
Відповідно до висновку експерта № 76/18 комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 4201000000003536 (т. 1. а.с. 190 абз. 5) із «карти виїзду карети швидкої допомоги».... При прибутті бригади хворий став озвучувати вище перераховані скарги та став її демонструвати при чому об'єктивні данні не відповідали суб'єктивним.»; (т. 1 а.с. 191 абз. 1) - «беручи до уваги агравацію хворого»; (т. 1 а.с. 203) - «зі схильністю до агравації»; (т. 1 а.с. 205) - «демонстрував значне обмеження спроможності інтенсивно дихати та значний ступень зниження показників зовнішнього дихання, який не відповідав його стану», «об'єктивне підтвердження наявності у нього ішемічної хвороби серця відсутнє».
Вказаним протоколом допиту медичного працівника та висновком експерта № 76/18, повністю підтверджується дійсність викладеної вище інформації.
При цьому, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про визнання порушення прав на таємницю про стан здоров'я чи визнання вищезазначеної інформації образливою повинні бути розглянуті в контексті публікації відповідача та з урахуванням суспільно значимого питання, яке відповідач повідомляв громадськості, при врахуванні повідомлених даних та наслідків для позивача від поширення цієї інформації.
Позивач у справі ОСОБА_1 колишній голова Державної податкової адміністрації України в Харківській області був затриманий в рамках широкомасштабної антикорупційної операції Головної військової прокуратури та Національної поліції України.
24 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, а саме він підозрювався в участі в організованій ОСОБА_11 злочинній організації, вчиненні у її складі тяжкого злочину у сфері службової діяльності, що заподіяло тяжкі наслідки у вигляді матеріальної шкоди державі у великому розмірі.
ІНФОРМАЦІЯ_11 у Апеляційному суді м. Києва мала розглядатись апеляційна скарга захисників ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва. Однак ОСОБА_1 відмовився їхати до Апеляційного суду м. Києва, з його слів, у зв'язку з поганим самопочуттям. Так, ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_1 викликав швидку медичну допомогу. У зв'язку з відсутністю у судовому засіданні підозрюваного ОСОБА_1 , розгляд справи було перенесено на 26 червня 2017 року. (те, що такі події дійсно відбувались підтверджується відповіддю на адвокатський запит від Генеральної прокуратури України т. 1 а.с. 152).
Таким чином, публікація відповідача, стосувалась відомостей про обрання запобіжного заходу, а точніше відкладення судового засідання в Апеляційному суді м. Києва, в якому повинна була розглядатися скарга захисників ОСОБА_1 на запобіжний захід у вигляді арешту з альтернативною заставою у 100млн. 320тис. грн., повідомлялась наступна дата судового розгляду.
Позивач зазначав, що була розголошена інформація про його звернення за медичною допомогою, проте як встановлено судом при розгляді вказаної справи «виклик карети швидкої допомоги», з урахуванням того, що підозрюваний імітував свою хворобу, не може розглядатися як факт його звернення саме за медичною допомогою, оскільки його дії свідчили, що він її не потребував та не звертався саме за медичною допомогою, а переслідував на меті, відкласти розгляд своєї справи. При цьому в даному випадку мав факт не розголошення відомостей про стан здоров'я, а повідомлялось громадськості ті способи до яких вдаються підозрювані для затягування розгляду справ у суді. Зазначене слідує з частини вислову автора, а саме: «Різке погіршення здоров'я на тлі підозри в скоєнні тяжких злочинів стало класикою кримінального процесу наших днів».
Безпідставний виклик швидкої допомоги, про який повідомляв громадськості відповідач, не може вважатись порушенням права на таємницю про стан здоров'я, оскільки по суті є повідомленням про вчинення правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП (завідомо не правдивий виклик спеціальних служб).
З урахуванням того, що позивач вдався до симуляції та агравації симптомів хвороби, його виклик швидкої медичної допомоги був завідомо безпідставний та спрямований тільки на одну мету - відкласти судовий розгляд справи, а отже втручання у право на таємницю про стан здоров'я - відсутнє.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Стаття 32 Конституції України зазначає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Таким чином, необхідно встановити баланс між правом на приватне життя та правом на вільне вираження поглядів у разі, коли інформація становить значний суспільний інтерес або мова йде про публічну особу.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Значний суспільний інтерес, на думку ЄСПЛ, має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі, і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (п.66 рішення у справі «Sunday Times проти Великобританії»), особливо, якщо це стосується добробуту населення (п. 58 рішення у справі «Barthold проти Німеччини»). Крім того, у багатьох справах зазначається, що інформація про неправомірну діяльність посадових осіб, в тому числі про корупційні діяння, становить публічний інтерес, а тому притягнення до відповідальності за поширення такої інформації порушує статтю 10 Конвенції (п.43 рішення у справі «Надтока проти Росії», п.62, п.71 рішення у справі «Морар проти Румунії», п.68 рішення «Аксель Шпрінгер проти Німеччини (№2)», п.52 рішення у справі «Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії»).
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод Європейський суд з прав людини у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яповський проти Польщі" та інших, підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Інформація про хід досудового розслідування та недобросовісну поведінку публічних осіб, високопосадовців, що впливала на судовий розгляд їх судових справ, мала на той час суспільний інтерес та була актуальною.
Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційний прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Крім того, згідно ч 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.
Інформація, яка була повідомлена громадськості була суспільно необхідною та свідчила про недобропорядні та протиправні дії високопосадовця, здійснені умисно, спрямовані на відкладення розгляду судової справи з питання визначення запобіжних заходів, з урахуванням масштабності та тяжкості кримінального правопорушення, в якому його підозрювали, та справи, розгляд якої, становив суспільну значиму інформацію для всієї країни та викликав громадський інтерес у кожної людини, платника податків.
Позивач не заперечував та не спростовував допустимим доказами дійсність інформації про симуляцію хвороби та відкладення через це судового засідання в апеляційному суді.
При цьому колегія суддів враховує, що у викладеній відповідачем у справі ОСОБА_3 інформації не повідомлялась інформація про стан здоров'я підозрюваного, його захворювання чи діагнози, чи будь яка інша інформація про особливості функціонування організму, фізичне самопочуття, що могло спричинити шкоду його правам чи мати негативні наслідки, а отже не можливо й стверджувати про втручання в його права.
Також, колегія суддів враховує, що інформація, яка розповсюджувалась відповідала дійсності та була актуальна на той день та час. Публікація була поширена саме ІНФОРМАЦІЯ_11, коли Апеляційний суд м. Києва повинен був розглядати скаргу адвокатів підозрюваного на Ухвалу про обрання запобіжного заходу, та причини, у зв'язку з якими судове засідання не відбулось, становили на той час громадський інтерес.
З урахуванням зазначеного, необхідно врахувати, що «ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenetde Ribemontv. France від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).»
У мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункт 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відмову у задоволені позовних вимог заявлених ОСОБА_1 , однак не у повному обсягу виклав мотиви такої відмови та відхилення викладених у позовній заяві аргументів позивача, тому колегія суддів вважає за необхідне викласти мотиви рішення у редакції цієї постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Зважаючи на те, що у справі судом першої інстанції правильно та повно встановлені обставини справи, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та неповністю викладені мотиви, то оскаржуване рішення у частині наведених судом першої інстанції мотивів для відмови у задоволенні позову необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині - залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв