Справа № 760/8202/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3604/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
16 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Солом?янського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чемужівка Зміївського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, по 21 травня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Строк тримання під вартою обчислюється з 15 години 32 хвилини 23 березня 2026 року.
Ухвала слідчого судді діє по 21 травня 2026 року та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисникОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, у якій просила змінити ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року, якою застосовано до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, до 21 травня 2026 року, та визначити щодо підозрюваного ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що при постановленні судового рішення судом було порушено принцип змагальності сторін, формально надано оцінку обставинам справи та обрано запобіжний захід. Слідчий суддя не оцінив в повній мірі наявність конкретних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, фактично виходив із суспільного інтересу до справи та резонансних подій.
Також, відповідно до приписів ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.
ОСОБА_7 застава не визначалась.
В той же час, захисник вказує, що під час дії воєнного стану, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, в тому числі передбаченого статтями 258-258-6 КК України.
Тобто, слід розуміти, що визначення застави - це дискреційні повноваження судді у кожній конкретній кримінальній справі.
Такі положення кримінально-процесуального законодавства було застосовано з огляду на Конвенцію про права людини та основоположних свобод задля дотримання права громадянина на свободу та особисту недоторканність, оскільки свобода, життя та здоров?я людини є найвищою цінністю. А також для покращення умов утримання людей за рахунок, зокрема, і зниження кількості утриманих, оскільки Уповноважений з прав людини та Європейський суд з прав людини неодноразово дорікав Україні про нелюдські умови утримання.
Однак, враховуючи, що від затримання та до розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу пройшов незначний час, захисник який був присутній у судовому засіданні 24.03.2026 року, будь яких документів на спростування доводів сторони обвинувачення не надавав, можна зробити висновок, що лише повідомлення ОСОБА_7 підозри за ст. 258 КК України, послугувало тим вирішальним фактором щодо не визначення слідчим суддею застави, що в свою чергу є порушенням ст. 410 КПК України, так як під час судового розгляду залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення.
Апелянт зазначає, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
ОСОБА_7 жодної спроби опору представникам правоохоронних органів не чинив, спроб втечі не демонстрував. Надав працівникам правоохоронних органів вичерпні пояснення, відверто засуджував свою поведінку та шкодував про вчинене ним. Зауважував, що після смерті батька та брата, він перебував у депресії, вживав ліки та єдине, чого боявся - втратити матір військовослужбовицю. Злочин вчинив під впливом реальної погрози за її життя.
Жодних підтверджуючих даних про те, що ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, прокурором не наведено.
Більш того, необхідно враховувати, що суд своїм рішенням може обмежити підозрюваного щодо вчинення певних дій, в тому числі утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, зобов'язати носити електронний засіб контролю, тощо.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, жодних підтверджуючих даних на момент обрання запобіжного заходу також не встановлено.
Так, ОСОБА_7 з моменту затримання співпрацював зі слідством, надавав змістовні та правдиві пояснення, видав добровільно речі під час проведення обшуку. Від проведення слідчих або процесуальних дій підозрюваний не відмовлявся, не перешкоджав врученню процесуальних документів.
ОСОБА_7 за станом здоров'я має з дитинства певні хронічні захворювання, лікування яких потребує відповідних умов, майже не бачить на одне око та страждає постійним головним болем та високим тиском. Крім того, враховуючи виняткові життєві обставини, саме ОСОБА_7 здійснював догляд за своєю бабусею, яка має показання для забезпечення постійної сторонньої підтримки.
Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, обираючи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, суд зобов'язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків. В свою чергу, це є гарантією належної процесуальної поведінки особи на майбутнє.
З огляду на вищевказане, фактично слідчий суддя не надав оцінку віку, стану здоров'я, характеристикам з місця проживання, складу, сім'ї, наявність утриманців, наявність міцних соціальних зв?язків, майновому стану, відсутності судимостей та іншим конкретним обставинам справи та даним, які характеризують особу підозрюваного.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, пояснення прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів провадження, слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області розслідується кримінальне провадження № 22026101110000307, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.03.2026 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 09.03.2026 року громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за адресою свого проживання, а саме: АДРЕСА_1 , використовуючи власний ноутбук марки «Lenovо», із встановленим на ньому програмним забезпеченням «Windows», вирішив зіграти у попередньо інстальовану на даному ноутбуці гру під назвою «World of Tanks», де останнім попередньо було створено профіль гравця під ніком « ОСОБА_10 ». Граючи в дану гру, останній мав змогу вести спілкування з іншими гравцями, оскільки принцип даної гри ґрунтується на безпосередньому використанні мережі Інтернет. Так, під час даної гри ОСОБА_7 познайомився з іншим невідомими йому гравцем, який представився як ОСОБА_11 .
Використовуючи програмні можливості даної гри, ОСОБА_11 розпочав приватне спілкування з ОСОБА_7 . В ході даного спілкування останній запропонував перевести їх спілкування в месенджер «Telegram», де ОСОБА_11 використовує ім'я користувача « ОСОБА_12 ». Так, використовуючи свій мобільний телефон марки «IPHONE», із встановленим заздалегідь на ньому месенджером «Telegram», зареєстрованим по номеру телефону НОМЕР_1 , ОСОБА_7 розпочав періодичне спілкування з ОСОБА_11 . Під час вказаного спілкування ОСОБА_11 вживав заходів щодо вербування ОСОБА_7 для його подальшого використання під час вчинення протиправних дій.
14.03.2026 року ОСОБА_7 отримав телефонний дзвінок від користувача « ОСОБА_12 » в месенджері «Telegram», на який він відповів. В ході спілкування користувач « ОСОБА_12 » запропонував ОСОБА_7 підготувати знаряддя злочину у вигляді саморобного вибухового пристрою та вчинити терористичний акт, на що той надав згоду. Так, діючи на виконання даного злочинного наміру, розуміючи наслідки свої протиправних дій та бажаючи їх настання, слідуючи вказівкам користувача « ОСОБА_12 », ОСОБА_7 мав самостійно виготовити саморобний вибуховий пристрій, який в подальшому застосувати відповідно до вказівок користувача « ОСОБА_12 ». Саме в цей час в останнього остаточно сформувався умисел на вчинення терористичного акту.
Діючи за попередньою змовою з вказаною невстановленою особою на ім?я ОСОБА_11 (користувач « ОСОБА_12 ») та на виконання його вказівок, ОСОБА_7 переслав останньому в месенджері «Telegram» номер своєї банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» N? НОМЕР_2 для зарахування грошових коштів, з метою придбання складових елементів майбутнього знаряддя вчинення злочину.
15.03.2026 року в месенджері «Telegram» отримавши від користувача « ОСОБА_12 » перелік складових елементів для виготовлення вибухового пристрою, ОСОБА_7 прослідував від місця свого проживання у м. Буча до відповідних господарчих магазинів, в тому числі «Епіцентр», де придбав за вказані грошові кошти селітру, ацетон, електроліт, клейку стрічку (армовану та двосторонню), ацетон, паяльник, гайки, засіб для прання, каструлі. Того ж дня, діючи на виконання вказівок користувача «ОСОБА_12», ОСОБА_7 висушив придбану селітру, а також додатково придбав в господарчому магазині ваги й кавомолку. В подальшому, доповідаючи користувачу « ОСОБА_12 » про факт придбання вищевказаних предметів, останній надав вказівку ОСОБА_7 додатково придбати чотири кнопкові телефони.
16.03.2026, діючи на виконання злочинного плану та вказівок ОСОБА_11 , ОСОБА_7 прослідував з місця свого проживання до станції метро «Академмістечко» у м. Київ, де зайшов в магазин «Отаксмартшоп». В даному магазині останній придбав два мобільні телефони марок «Nomi» та «Sigma». Після цього ОСОБА_7 прослідував до себе додому.
Наступного дня, 17.03.2026 року, перебуваючи в м. Буча, ОСОБА_7 , продовжуючи виконання злочинного плану, прослідував до магазину «МобайлТренд», де придбав ще два мобільні телефони марок «Nomi» та «Sigma», а також чотири стартові пакети мобільного оператора ПрАТ «Київстар». Повернувшись до себе додому, ОСОБА_7 сфотографував всі придбані телефони та стартові пакети й надіслав у месенджері «Telegram» ОСОБА_11 , одночасно прозвітувавши про витрати, що мали місце з особистих коштів останнього. Отримавши дане повідомлення ОСОБА_11 перерахував ОСОБА_7 на раніше вказану банківську картку відповідну суму грошових коштів.
Надалі, цього ж дня, перебуваючи в себе вдома, ОСОБА_7 , слідуючи вказівкам ОСОБА_11 , помістив сім-картки до придбаних мобільних телефонів та зарядив вказані мобільні телефони.
Продовжуючи реалізацію злочинного задуму, у період часу з 17.03.2026 по 22.03.2026, перебуваючи в себе вдома за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 почав готувати вибухові пристрої та вибухову речовину для них. Для цього, використовуючи заздалегідь придбані дві банки, він налив в них ацетон та засіб для прання «Vanish», герметично закрив й помістив у холодильник. Через деякий час ОСОБА_7 , додав у кожну банку по одному літру електроліту й міцно закривши знов помістив банки в холодильник. Трохи пізніше останній додав у суміш подрібнений в кавомолці цукор. Після цього, підтримуючи постійне спілкування з ОСОБА_11 та слідуючи його детальним вказівкам, останній розібрав мобільні телефони, відрізав провід від динаміків та вивів його назовні корпусу. Також ОСОБА_7 замовив у мережі Інтернет електросірники та мобільний телефон типу смартфон марки «Redmi» з вбудованою відеокамерою.
22.03.2026 року, перебуваючи в себе вдома за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 розподілив по двом каструлям вищевказану підготовлену суміш, після чого помістив в каструлі електросірники, вивівши їх через кришки. До каструль останній приєднав за допомогою двосторонньої клейкої стрічки гайки та мобільні телефони. Все це ОСОБА_7 відповідно до вказівок ОСОБА_11 з'єднав між собою, тим самими виготовивши саморобний вибуховий пристрій дистанційного керування.
23.03.2026 року приблизно о 03 год. 00 хв. ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_7 в месенджері «Telegram» та повідомив, що через півтори години він має винести один з двох виготовлених ним вибухових пристроїв до смітника, а другий вибуховий пристрій, через певний проміжок часу винести та помістити до лавки, розташованої біля будинку навпроти під?їзду. Крім того, використовуючи заздалегідь придбаний в Інтернет-мережі смартфон марки «Redmi» із встановленою у нього сім-карткою, мобільним додатком, що надає можливість дистанційного керування відеокамерою, ОСОБА_7 розмістив його навпроти місця розташування другого вибухового пристрою для фіксації обставин майбутнього вибуху. Згідно злочинного задуму перший вибуховий пристрій, після детонування та вибуху мав привернути увагу працівників правоохоронних органів, а другий, після їх прибуття до місця вибуху, за наслідком детонування, мав завдати тілесних ушкоджень. В свою чергу розташований навпроти смартфон мав за допомогою онлайн відеозйомки фіксувати обставини протиправних дій.
Орієнтовно о 05 год. 35 хв. невідомі особи, шляхом телефонного дзвінка на мобільний телефон, приєднаний до першого вибухового пристрою привели в його в дію, за наслідком чого відбувся вибух, що призвів до нанесення матеріальних ушкоджень вікнам та фасаду будинку, а також припаркованим поруч автомобілям.
Через деякий час на місце вибуху прибули працівники правоохоронних органів, в тому числі співробітники Національної поліції та Служби безпеки України. Під час перебування останніх на місці події, під час виконання ними покладених на них обов'язків, в ході проведення першочергових слідчих та процесуальних дій, невстановлені особи, орієнтовно о 07 год. 35 хв., пересвідчившись в наявності останніх в зоні ураження, зателефонували до мобільного телефону, приєднаного до другого вибухового пристрою, привівши його в дію, за наслідком чого відбулася детонація та другий вибух. За наслідком даного вибуху працівники правоохоронних органів отримали тілесні ушкодження, а розташовані навколо транспортні засоби та жилий будинок - матеріальні ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні терористичного акту, тобто вчиненні вибуху, який створив небезпеку для життя та здоров'я людей, призвів до заподіяння значної майнової шкоди та тяжких наслідків, був вчинений за попередньою змовою групою осіб, з метою порушення громадської безпеки та залякування населення, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
23.03.2026 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
23.03.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
24.03.2026 року старший слідчий в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Солом?янського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
В клопотанні слідчий посилався на те, що обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри повністю підтверджується наступними доказами, зібраними під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, а саме:
- протоколом обшуку від 23.03.2026;
- протоколом огляду місця події від 23.03.2026;
- протоколом затримання ОСОБА_7 від 23.03.2026;
- відповіддю на доручення оперативного підрозділу;
- протоколами допиту свідків;
- протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 23.03.2026;
- протоколами оглядів відеозаписів з камер відеоспостереження;
- іншими зібраними матеріали кримінального провадження в їх сукупності.
Сторона обвинувачення на підставі оцінки сукупності отриманих доказів стверджує, що причетність особи до вчинення нею злочинів є достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.
На даний час є необхідність у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки є достатньо підстав вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду обгрунтовується тим, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна або без такої, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення покарання.
Наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК, обґрунтовується тим, що перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може знищити, сховати та спотворити інформацію, речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, обґрунтовується тим, що перебуваючи на волі, ОСОБА_7 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, як у спосіб погроз, підкупу, психологічного впливу, так і в інший спосіб може незаконно впливати на осіб, які можуть бути допитані як свідки.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК, обгрунтовується тим, що серед оточення підозрюваного ОСОБА_7 , є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може вчинити інший злочин, тим самим створивши умови для переховування його від органів досудового слідства та суду та унеможлививши здійснення швидкого, повного і неупередженого досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні.
Інші більш м'які запобіжні заходи застосовані до підозрюваного ОСОБА_7 , не забезпечать його належної процесуальної поведінки, призведуть до продовження злочинної діяльності, нададуть змогу переховуватись від органів досудового розслідування та впливати на розслідування кримінального провадження.
Таким чином, у кримінальному провадженні існують ризики забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які вимагають обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, по 21 травня 2026 року включно без визначення розміру застави
Строк тримання під вартою обчислюється з 15 години 32 хвилини 23 березня 2026 року.
Ухвала слідчого судді діє по 21 травня 2026 року та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом обшуку від 23.03.2026; протоколом огляду місця події від 23.03.2026; протоколом затримання ОСОБА_7 від 23.03.2026; відповіддю на доручення оперативного підрозділу; протоколами допиту свідків; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 23.03.2026; протоколами оглядів відеозаписів з камер відеоспостереження; іншими зібраними матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя, встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме за ч. 2 ст. 258 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, характер та зухвалість інкримінованого злочину проти громадської безпеки, який вчинено в умовах воєнного стану. Зважає колегія суддів і на відсутність міцних соціальних зв?язків підозрюваного, який не має утриманців та постійного місця роботи, а також в період дії воєнного стану має право перетину державного кордону України.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином) обґрунтовується тим, щона даний час не встановлені всі спільники ОСОБА_7 у вчиненні даного кримінального правопорушення, тому останній може повідомити про факт виявлення його злочинної діяльності та обставини, які стали йому відомі в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється), обґрунтовується тим, що злочинна діяльність ОСОБА_7 здійснена в умовах воєнного стану та вчинення інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення пов?язано, в тому числі, з реалізацією корисливого мотиву та отримання грошової винагороди, що у сукупності із відсутністю у підозрюваного місця роботи та джерела прибутку, свідчить про наявність вказаного ризику з метою реалізації дій, визначених «куратором».
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, вік підозрюваного, його стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, слідчий суддя дійшов вірного висновку, що стороною обвинувачення не доведене існування ризиків, передбачених п.п. 2, 3 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків потерпілих у цьому кримінальному провадженні, оскільки вказані ризики належним чином не обґрунтовані у клопотанні, не віднайшли об'єктивного підтвердження у судовому засіданні, та грунтуються на бездіяльності та припущеннях слідчого та прокурора.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, станом на час розгляду клопотання, колегія суддів не вбачає.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, на переконання колегії суддів, слідчий суддя врахував положення частини 4 статті 183 КПК України, а саме те, що підозрюваний вчинив кримінальне правопорушення проти громадської безпеки, та обґрунтовано не визначив розмір застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що слідчий суддя безпідставно не застосував щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави не заслуговують на увагу, оскільки згідно вимог кримінального процесуального закону слідчий суддя у даному випадку мав право не застосовувати до підозрюваного заставу, як альтернативу запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, який обгрунтовано визначено судом, зважаючи на доведеність обґрунтованості підозри, доведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та зважаючи на доведеність слідчим у клопотанні та прокурором у суді недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених зокрема ст.ст. 258-258-6 КК України.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Посилання апелянта на належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також на стан здоров'я підозрюваного, характеристики з місця проживання, соціальні зв'язки, та те що останній раніше не судимий, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу або визначення розміру застави.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4