1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 15 квітня 2026 року апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року,
за участі:
в режимі відеоконферецзв'язку
прокурора ОСОБА_6
Вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026100030000333 від 14 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подала апеляційну скаргу, в якій просила, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні № 12026100030000333 від 14.02.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, прокурор зазначає, що нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6 постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні та відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки зазначене приміщення фактично використовувалося як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зокрема в ньому було встановлено відповідне обладнання, створені умови для обмеженого доступу клієнтів, забезпечено конфіденційність діяльності тощо.
На переконання прокурора, відмова у накладенні арешту за таких обставин на вказане приміщення створює реальний ризик втрати доказової інформації та продовження злочинної діяльності.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Деснянського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 14 лютого 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12026100030000333, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Згідно клопотання прокурора, до чергової частини Деснянського УП ГУНП у м. Києві на спецлінію "102" надійшло повідомлення про здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6.
Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась, на момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6, доступ до таких приміщень не обмежувався.
14 лютого 2026 року у вказаному нежитловому приміщенні за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6. проведено невідкладний обшук, у відповідності до положень ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою врятування майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні, під час якого виявлено та вилучено: 11 комп'ютерних моніторів; 6 системних блоків; 11 комп'ютерних клавіатур та 14 комп'ютерних мишок; генератор. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6, на праві власності належать: ТОВ «МАЯК» (код ЄДРПОУ 42675100).
Постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 від 16 лютого 2026 року нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026100030000333 від 14 лютого 2026 року.
16 лютого 2026 року прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно із забороною його відчуження, розпорядження та користування у кримінальному провадженні № 12026100030000333 від 14.02.2026, а саме на нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, проспект Червоної Калини, 6, на праві власності належать: ТОВ «МАЯК» (код ЄДРПОУ 42675100), загальною площею 200 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомості №1528810080000.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року у задоволенні клопотання прокурора відмовлено, з тих підстав, що прокурором не доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вказаних нежитлових приміщень, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, що може бути виконане завдання для виконання якого прокурор звертається із клопотанням про арешт майна, враховуючи обставини викладені у клопотанні.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі збереження речових доказів.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Однак, колегія суддів вважає, що в клопотанні та долучених до нього матеріалах, не надано достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на які послався прокурор.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що в клопотанні та додатках до нього не наведено правових підстав для накладення арешту на зазначені у клопотанні нежитлові приміщення. Не конкретизовано, на які саме нежитлові приміщення прокурор просить накласти арешт.
Таким чином, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність наявності підстав для застосування арешту майна, а потреби досудового розслідування у такому арешті, з огляду на відсутність співмірності такого заходу із завданнями кримінального провадження, не виправдовують подальше втручання у право володіння майном.
Відтак, на переконання колегії суддів, будь-яких правових підстав для застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження у клопотанні прокурора не зазначено та доказів на обґрунтування наведеного не подано й під час апеляційного провадження.
Посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на вказане майно, що є речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
За таких обставин, посилання у клопотанні прокурора про арешт майна, як на форму забезпечення доказів, не ґрунтуються на вимогах закону.
Слідчий суддя надав оцінку усім доказам, які наявні в матеріалах справи та які стосуються предмету кримінального провадження, з чим погоджується колегія суддів.
Відтак, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10
Єдиний унікальний № 754/2232/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_11
Провадження № 11сс/824/2835/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК України