1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 15 квітня 2026 року, апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 07 січня 2026 року, відносно,
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Миколаївка, Ширяївського району Одеської області, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу 89 КК України раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України,
за участі: в режимі відеоконференцзв'язку прокурора захисника підозрюваного ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, з моменту його фактичного затримання, а саме з 18 год. 12 хв. 05 січня 2026 року до 18 год. 12 хв. 05 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з таким рішенням, підозрюваний ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який, а саме особисте зобов'язання або домашній арешт.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги підозрюваний зазначає, що має малолітню дитину на утриманні, а також матір похилого віку.
Також зазначає, що у разі зміни запобіжного заходу зобов'язується виконувати всі обов'язки, які будуть покладені на нього.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 05 січня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22026101110000005, за підозрою, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
05 січня 2026 року ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
06 січня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
07 січня 2026 року слідчий в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 , за погодженням прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із клопотанням про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 07 січня 2026 року клопотання задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тобто тримання під вартою).
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам в тому числі переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірено при розгляді клопотання. При цьому, допитано підозрюваного ОСОБА_5 , заслухано доводи прокурора та позицію захисника, з'ясовано інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_5 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість йому підозри.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Окрім того, слідчий суддя обґрунтовано встановив, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Зокрема, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки він в повному обсязі довів обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_5 на свободу. Вказане рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Крім того, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. У даному кримінальному провадженні, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визначення розміру застави ОСОБА_5 .
Посилання підозрюваного ОСОБА_5 на наявність на утриманні малолітньої дитини та матері похилого віку, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при постановленні оскаржуваного рішення.
Твердження підозрюваного щодо наміру виконувати всі обов'язки, які будуть покладені на нього, у разі зміни запобіжного заходу, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону, а тому підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді у даному провадженні не встановлено.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 376 404, 405, 418, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 07 січня 2026 року, відносно ОСОБА_5 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11
Єдиний унікальний № 760/192/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Провадження № 11-сс/824/2056/2026 Доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК України