02 квітня 2026 року м. Київ
Справа №760/25405/24
Провадження: № 22- /824/3943/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кулачка Тараса Миколайовича в інтересах Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут»
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майстренко О. М.,
у справі за позовом Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство освіти і науки України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У жовтні 2024 року ДУ «Київський авіаційний інститут» звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що Державною аудиторською службою України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої складено акт № 000300-21/25 від 24 червня 2024 року, яким, зокрема, встановлено порушення порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира перебувала у господарському віданні університету та була приватизована працівником Національного авіаційного університету ОСОБА_2. та членами його родини. Вважає вказану приватизацію незаконною з огляду на таке.
Так, за твердженням позивача, ОСОБА_2 у період 2020-2021 років мав у власності квартиру, розташовану у с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, водночас, разом із членами сім'ї був зареєстрований у гуртожитку та перебував на квартирному обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов. У зв'язку з цим, вважає, що відповідач та члени його сім'ї безпідставно перебували на квартирному обліку.
Крім того, посилається на те, що у заяві від 20 березня 2023 року про приватизацію спірної квартири, поданій ОСОБА_2 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, містяться підроблені відбиток печатки обслуговуючої організації ОСББ «ДОНЦЯ-2А-ІНІЦІАТИВА» та підпис голови правління цього ОСББ ОСОБА_6., що свідчить про використання підробленого документа під час приватизації.
Також зазначає, що на законодавчому рівні відсутні підстави для приватизації житлового фонду закладів освіти. Посилаючись на положення статті 70 Закону України «Про вищу освіту», позивач вказує, що майно, закріплене за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання, не може бути передане у власність юридичних чи фізичних осіб без згоди засновника та вищого колегіального органу самоврядування закладу, крім випадків, передбачених законом. При цьому. відповідно до пункту 9.1 Статуту Національного авіаційного університету майно, передане університету у господарське відання, належить йому на цьому праві та не підлягає відчуженню без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу університету.
З огляду на викладене, вважає, що спірна квартира була передана у власність ОСОБА_2 та членів його родини з порушенням вимог статті 70 Закону України «Про вищу освіту» та без отримання необхідних погоджень, у зв'язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кулачко Т. М. в інтересах Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо правомірності приватизації спірної квартири, яка перебувала у державній власності та була закріплена за державним закладом вищої освіти на праві господарського відання. На думку представника позивача, суд безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, на правовідносини, які не є релевантними за своїм фактичним та правовим змістом, не врахував змін у законодавстві, внесених Законом України № 1557-IX від 17 червня 2021 року, та дійшов помилкового висновку про відсутність законодавчої заборони на приватизацію такого майна.
Крім того, зазначив, що суд першої інстанції помилково визнав наявність у ОСОБА_2 та членів його сім'ї підстав для проживання у гуртожитку та перебування на квартирному обліку, не врахувавши, що на момент взяття на квартирний облік відповідач був забезпечений житлом, а відтак не потребував поліпшення житлових умов.
Також, в доводах апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи про використання в процесі приватизації підробленого документа, формально поклавши на позивача обов'язок подання експертного висновку, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, які, на думку представника позивача, свідчать про істотні розбіжності між справжніми та поданими документами.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечувала проти доводів скарги та зазначала, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Відповідачка вказувала, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із співвідношення загальної та спеціальної норм, правильно застосувавши статтю 70 Закону України «Про вищу освіту» як спеціальну щодо статті 80 Закону України «Про освіту», з урахуванням застереження «крім випадків, передбачених законодавством», яке допускає приватизацію житлового фонду, що не використовується безпосередньо в освітньому процесі. Посилання представника позивача на нерелевантність правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, відповідачка вважає безпідставними, оскільки у зазначеній справі було вирішено тотожну правову проблему колізії між забороною, встановленою Законом України «Про освіту», та виключеннями, передбаченими Законом України «Про вищу освіту».Також у відзиві зазначає, що приватизація спірної квартири була здійснена відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за наявності рішень житлової комісії та погоджень уповноважених органів, а квартира не мала статусу службового житла. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_2 підстав для перебування на квартирному обліку та твердження про використання підроблених документів відповідачка вважала недоведеними, оскільки вони були предметом оцінки суду першої інстанції, а належних і допустимих доказів, зокрема висновку судової експертизи, позивачем не подано.
Окремо наголошувала, що вона, ОСОБА_1 , є добросовісним набувачем спірної квартири, яка придбала її за відплатним договором, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав, а відтак відсутні підстави для витребування майна з її володіння.
Представник Міністерства освіти і науки України Матвіюк М. А. подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача.
Адвокат Ганчева М. А. в інтересах ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечувала проти доводів апеляційної скарги та зазначила, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. У відзиві наголошено, що приватизація спірної квартири була здійснена відповідно до вимог законодавства, за наявності рішень житлової комісії та уповноваженого органу приватизації, а позивач сам делегував відповідні повноваження Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації. Також, зазначалося, що ОСОБА_2 правомірно проживав у гуртожитку та перебував на квартирному обліку, а доводи про підроблення документів є недоведеними у зв'язку з відсутністю належних доказів. Окремо підкреслено, що можливі порушення з боку органів влади не можуть покладатися на добросовісного набувача, а ризик таких помилок має нести держава.
04 березня 2026 року від адвоката Кулачка Т. М. в інтересах Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», надійшло клопотання про долучення доказів, яке обґрунтоване тим, що у провадженні органів досудового розслідування перебуває кримінальне провадження № 42024102090000088, у межах якого здійснюється розслідування обставин, пов'язаних із незаконною приватизацією спірної квартири. На підтвердження зазначених обставин просив долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також постанову Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 02 січня 2026 року, якою Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут» визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні як правонаступника Національного авіаційного університету
В судовому засіданні адвокат КулачкоТ. М. в інтересах Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_1 та її представник, адвокат Кочмарук М. В., та адвокат Ганчева М.А. в інтересах ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необґрунтованими.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Статуту Національного авіаційного університету (редакція 2020 року), університет є багатогалузевим, автономним та самоврядним закладом вищої освіти, який здійснює освітню, наукову, науково-технічну, інноваційну, навчально-виробничу, інформаційно-консультативну, фінансово-господарську та міжнародну діяльність, є юридичною особою публічного права, утвореною у формі державної установи, фінансується за рахунок коштів державного бюджету та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (п.п. 1.3-1.4 Статуту) (т. 1, а. с. 137-191) .
Відповідно до пункту 9.1 Статуту матеріально-технічна база університету включає, зокрема, будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Майно, закріплене за університетом на праві господарського відання, не підлягає відчуженню, вилученню, приватизації чи передачі у власність юридичним або фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу університету, крім випадків, передбачених законодавством.
Аналогічні положення містяться і в новій редакції Статуту Національного авіаційного університету, затвердженій у 2022 році (т. 1, а. с. 192-245).
Наказом Міністерства освіти і науки України № 1587 від 12 грудня 2017 року «Про закріплення державного майна за Національним авіаційним університетом» за університетом на праві господарського відання закріплено, зокрема, спірну квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 69-72).
Наказом Міністерства освіти і науки України № 1249 від 13 жовтня 2023 року «Про реорганізацію Національного авіаційного університету» передбачено реорганізацію університету шляхом поділу на державний університет «Київський авіаційний інститут» та Українську державну льотну академію (т. 1, а. с. 27-31).
Згідно зі Статутом державного університету «Київський авіаційний інститут» (2024 рік) останній є правонаступником прав та обов'язків Національного авіаційного університету відповідно до розподільчого балансу, є юридичною особою публічного права, утвореною у формі державного некомерційного підприємства, та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (т. 2, а. с. 105-111).
Відповідно до розподільчого балансу станом на 01 жовтня 2024 року, затвердженого Міністром освіти і науки України 23 жовтня 2024 року, спірна квартира перейшла на баланс державного університету «Київський авіаційний інститут» (т. 2, а. с. 97-104).
З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_2 у період з 2015 по 2021 рік разом із сім'єю проживав у студентському гуртожитку (т. 4, а. с. 22, 34, 80-91).
Водночас, судом встановлено, що у період з 11 грудня 2020 року по 26 липня 2021 року ОСОБА_2 перебував власником іншого житлового приміщення, розташованого у Київській області (т. 1, а. с. 77-78).
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 188 ОСОБА_3 разом із членами сім'ї прийнято на квартирний облік на підставі проживання у гуртожитку (т. 1, а. с. 80), а рішенням житлової комісії Національного авіаційного університету ОСОБА_2. включено до відповідних списків осіб, які перебувають на квартирному обліку (т. 1, а. с. 86).
В подальшому, рішенням житлової комісії від 20 травня 2021 року ОСОБА_2 надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 87-92), що також було оформлено розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 травня 2021 року № 351 (т. 4, а. с. 61).
Надалі, університетом було делеговано органу приватизації повноваження щодо вирішення питання приватизації спірної квартири (т. 1, а. с. 97-108), після чого ОСОБА_2 подано відповідну заяву про приватизацію (т. 4, а. с. 3).
На підставі свідоцтва про право власності від 06 березня 2023 року спірна квартира набута у спільну часткову власність ОСОБА_2 та членами його сім'ї (т. 2, а. с. 44), а 16 березня 2023 року здійснено державну реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 93).
В подальшому, 29 жовтня 2024 року зазначена квартира була відчужена на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу (т. 3, а. с. 107-109).
Крім того, актом Державної аудиторської служби України від 24 червня 2024 року № 000300-21/25 встановлено порушення порядку приватизації квартир у Національному авіаційному університеті, у тому числі щодо спірної квартири (т. 1, а. с. 34-68).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання спірної приватизації незаконною та витребування спірного майна.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира на момент її приватизації перебувала у користуванні ОСОБА_2 та членів його сім'ї на законних підставах, останні перебували на квартирному обліку та були забезпечені житлом відповідно до рішень уповноважених органів.
При цьому, суд дійшов висновку, що передача спірної квартири у приватну власність здійснювалася із дотриманням встановленої процедури, зокрема, за участю уповноваженого органу приватизації, якому університетом було делеговано відповідні повноваження.
Оцінюючи доводи позивача щодо порушення вимог статті 70 Закону України «Про вищу освіту», суд першої інстанції зазначив, що сам по собі факт перебування майна у господарському віданні закладу вищої освіти не виключає можливості його приватизації у випадках, передбачених законодавством, за умови дотримання відповідної процедури.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що спірна квартира в подальшому була відчужена на користь відповідача ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу відомості про будь-які обмеження чи заборони щодо відчуження майна були відсутні, а сам правочин укладено за участю нотаріуса та за ринковою ціною.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо правомірності приватизації житла, яке закріплене за державним закладом освіти на праві господарського відання, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно, зокрема, у результаті приватизації державного чи комунального майна у порядку, встановленому законом.
Разом із тим, правовий режим майна закладів освіти врегульовано спеціальними нормами законодавства, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах.
Так, відповідно до частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з урахуванням змін, внесених Законом України № 1557-ІХ від 17 червня 2021 року) об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти, як загальне правило, не підлягають приватизації.
Водночас відповідно до частин першої, другої статті 70 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає, зокрема, будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, а майно закріплюється за такими закладами на праві господарського відання та не підлягає передачі у власність юридичних чи фізичних осіб без згоди засновника та вищого колегіального органу самоврядування, крім випадків, передбачених законодавством.
Аналіз наведених норм у їх системному зв'язку свідчить, що положення статті 80 Закону України «Про освіту» встановлюють загальне правило щодо обмеження приватизації майна закладів освіти, тоді як положення статті 70 Закону України «Про вищу освіту» є спеціальними та допускають можливість передачі такого майна у власність за наявності визначених законом підстав і з дотриманням відповідної процедури.
Вказаний правовий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, а також у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21, відповідно до яких приватизація житлових приміщень, що перебувають у господарському віданні закладів вищої освіти, не є безумовно забороненою, однак можлива виключно за умови дотримання вимог законодавства та наявності передбачених законом підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд при виборі та застосуванні норм права враховує висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 , як працівник Національного авіаційного університету, разом із членами своєї сім'ї перебував на квартирному обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов, з підстав проживання у гуртожитку (т. 1, а. с. 80, 86).
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у період перебування на квартирному обліку він разом із сім'єю фактично проживав у студентському гуртожитку, що підтверджується договорами про тимчасове проживання та довідками про реєстрацію місця проживання (т. 4, а. с. 22, 34, 80-91).
Водночас, судом установлено, що у період з 11 грудня 2020 року по 26 липня 2021 року ОСОБА_2 володів на праві власності іншим житловим приміщенням, розташованим у Київській області (т. 1, а. с. 77-78), однак на момент прийняття уповноваженими органами рішення про надання йому спірної квартири та її фактичного отримання у користування таке житло у його власності вже не перебувало.
Так, відповідно до протоколу засідання житлової комісії Національного авіаційного університету від 20 травня 2021 року ОСОБА_2 надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 87-92), що також було оформлено розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 травня 2021 року № 351 (т. 4, а. с. 61).
Отже, на час забезпечення ОСОБА_2 житлом та подальшої приватизації спірної квартири відсутні дані про наявність у нього іншого житлового приміщення, що свідчить про дотримання встановленого порядку забезпечення житлом.
Надання ОСОБА_2 спірної квартири було здійснено на підставі рішень уповноважених органів, після чого у встановленому законодавством порядку він разом із членами сім'ї реалізував право на приватизацію зазначеного житла (т. 2, а. с. 44; т. 1, а. с. 93).
Доводи представника позивача про неможливість застосування наведених правових висновків Верховного Суду у зв'язку з відмінністю фактичних обставин справи є безпідставними, оскільки у вказаних постановах Верховного Суду надано тлумачення норм матеріального права щодо співвідношення статті 80 Закону України «Про освіту» та статті 70 Закону України «Про вищу освіту», яке має загальний характер і підлягає застосуванню у подібних правовідносинах.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час набуття ОСОБА_2 та членами його сім'ї права власності на спірну квартиру вимоги частини другої статті 70 Закону України «Про вищу освіту» порушені не були.
Щодо доводів позивача про неправомірність проживання ОСОБА_2 та членів його сім'ї у гуртожитку і, як наслідок, безпідставність їх прийняття на квартирний облік, колегія суддів зазначає таке.
У позові представник позивача посилається на те, що проживання відповідачів у гуртожитку суперечило вимогам Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», у зв'язку з чим вони не мали права перебувати на квартирному обліку.
Однак суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з такими доводами, з огляду на таке.
Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» цей Закон регулює правовідносини, пов'язані із забезпеченням реалізації житлових прав громадян, які тривалий час проживають у гуртожитках, зокрема щодо подальшої приватизації жилих приміщень у таких гуртожитках .
Разом із тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, дія зазначеного Закону не поширюється на гуртожитки, що перебувають у господарському віданні державних навчальних закладів, крім окремих випадків, прямо визначених законом .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 разом із сім'єю у період з 2015 по 2021 рік проживали у студентському гуртожитку на підставі договорів про тимчасове проживання, при цьому доказів надання цьому гуртожитку статусу сімейного типу позивачем не надано .
За таких обставин положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не регулюють спірні правовідносини в частині прийняття осіб на квартирний облік.
Натомість питання прийняття громадян на квартирний облік врегульовано Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470.
Відповідно до пунктів 2, 8, підпункту 6 пункту 13, пункту 15 зазначених Правил на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема ті, що проживають у гуртожитках та постійно проживають у відповідному населеному пункті .
Ураховуючи, що ОСОБА_2 та члени його сім'ї проживали у гуртожитку, були зареєстровані у місті Києві та не були забезпечені іншим житлом на відповідний момент, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у них підстав для взяття на квартирний облік.
Отже, доводи позивача про незаконність перебування відповідачів на квартирному обліку є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів позивача про використання ОСОБА_2 підробленого документа у процесі приватизації житла, колегія суддів зазначає таке.
Однією з підстав позову є доводи позивача про те, що під час подання заяви від 20 березня 2023 року про приватизацію спірної квартири до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 було використано документ із підробленими відбитком печатки ОСББ «ДОНЦЯ-2А-ІНІЦІАТИВА» та підписом голови правління цього об'єднання.
На підтвердження вказаних обставин позивач посилався, зокрема, на показання свідка,голови правління ОСББ ОСОБА_6 , який зазначив, що не візував відповідну заяву.
Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_7 надали узгоджені між собою показання про те, що заява була особисто передана ОСОБА_6 , який після її візування повернув документ.
Оцінюючи наведені докази, суд першої інстанції правильно виходив із положень статей 76-80 ЦПК України, відповідно до яких доказами є будь-які дані, що підтверджують або спростовують обставини, які входять до предмета доказування, а їх достатність оцінюється судом у сукупності за внутрішнім переконанням.
Як установлено судом, відбиток печатки та підпис на заяві від 20 березня 2023 року є візуально співставними з відповідними реквізитами, що містяться в інших документах ОСББ «ДОНЦЯ-2А-ІНІЦІАТИВА», зокрема, у листі від 17 вересня 2024 року (т. 1, а. с. 127).
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення факту підроблення підпису та відбитку печатки потребує спеціальних знань та має підтверджуватися відповідним висновком експерта.
Разом із тим позивачем не подано до суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт підроблення, зокрема не ініційовано проведення судової експертизи та не надано відповідного експертного висновку.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Отже, за відсутності належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт підроблення документа, самі по собі показання свідка не можуть бути достатньою підставою для висновку про вчинення відповідних протиправних дій.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту підроблення відбитку печатки та підпису на заяві від 20 березня 2023 року, а відтак відповідні доводи позову є необґрунтованими.
Щодо клопотання представника позивача про долучення доказів, поданого в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, під час апеляційного розгляду представником позивача подано клопотання про долучення нових доказів на підтвердження доводів щодо підроблення документа (т. 4, а. с. 121-122).
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у разі, якщо учасник справи обґрунтує неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Разом із тим, колегія суддів ураховує, що подані на стадії апеляційного розгляду докази створені після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.
Вирішуючи питання про долучення таких доказів, суд апеляційної інстанції оцінює їх значення для правильного вирішення спору та вплив на висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що подані докази не спростовують установлених судом першої інстанції обставин справи та не впливають на правильність зроблених ним висновків, зокрема щодо недоведеності факту підроблення документів.
За таких обставин підстави для прийняття зазначених доказів судом апеляційної інстанції відсутні.
Перевіряючи доводи позову в частині витребування спірного майна від його кінцевого набувача, ОСОБА_8 , колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не встановлено законом або не встановлено судом.
За змістом частин першої, третьої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно від добросовісного набувача лише у виключних випадках, зокрема якщо майно вибуло з його володіння поза його волею.
Правовий висновок щодо застосування зазначених норм викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, відповідно до якого віндикаційний позов є належним способом захисту права власника, а майно може бути витребуване від останнього набувача незалежно від кількості попередніх відчужень.
Разом із тим застосування положень статті 388 ЦК України можливе лише за наявності встановлених законом підстав, зокрема у разі вибуття майна з володіння власника поза його волею.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спірна квартира вибула з володіння попередніх власників, ОСОБА_2 та членів його сім'ї, на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу, тобто за їх волею та на підставі правочину.
Крім того, колегією суддів встановлено, що право власності на спірну квартиру було набуте первісними власниками у спосіб, передбачений законом, а відтак відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.
За таких обставин положення статті 388 ЦК України не підлягають застосуванню, а отже відсутні правові підстави для витребування спірного майна.
При цьому колегія суддів додатково зазначає, що спірне майно вибуло з володіння попередніх власників на підставі їх вільного волевиявлення шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не поза їх волею, що виключає можливість застосування положень статті 388 ЦК України.
Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та не може призвести до відновлення порушеного права за відсутності передбачених законом підстав для витребування майна.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Кулачка Т. М. в інтересах ДП НП «ДУ «Київський авіаційний університет» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кулачка Тараса Миколайовича в інтересах Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 24 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова