справа № 755/25124/25
провадження № 22-ц/824/6908/2026
02 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Ратнікової В. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, повернення дитини до місця постійного проживання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року в складі судді Гончарука В. П.,
встановив:
23.12.2025 ОСОБА_1 в особі представника Зарубіної Т. М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, повернення дитини до місця постійного проживання в Королівстві Швеції.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Йордбро, Королівство Швеція, та є громадянином Швеції.
Сторони розпочали спільне проживання з червня 2017 року, одружилися 08 лютого 2020 року та проживали за його місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Малолітній син сторін проживав разом з ним за цією адресою. Рідною мовою дитини є шведська мова.
З 2024 року шлюбні відносини між сторонами почали погіршуватися, оскільки відповідачка стала активно наполягати на його вступ до релігійної організації «Свідки Єгови ». Відповідачка та її рідні є членами цієї релігійної організації. Відповідачка почала проживати окремо від нього та їх сина. Він самостійно виконував всі батьківські обов'язки по догляду, утриманню та вихованню сина. Відповідачка мала можливість приходити за місцем проживання дитини в будь-який час без обмежень та проводити час з дитиною.
З 01.07.2023 по 31.03.2025 малолітній син сторін ОСОБА_7 був зарахований до школи Кварнбексколан у муніципалітеті Ганінге , де успішно навчався, мав гарні стосунки з однолітками. Дитина зростала щасливою в безпечному для неї середовищі.
27.12.2024, без його згоди та повідомлення, відповідачка з сином виїхали до України. Вже після виїзду повідомила, що поїхала з сином до м. Києва на Різдво до своїх батьків. Пообіцяла, що повернеться разом з дитиною до Швеції 08.01.2025, щоб дитина після різдвяних канікул могла повернутися своєчасно на навчання до школи в Швеції. Однак, 08.01.2025 відповідачка повідомила про те, що не має наміру повертатися в Швецію, а також про своє рішення залишитися проживати в Україні разом з сином.
В січні 2025 року він приїхав до м. Києва. Відповідачка чинила перешкоди у його спілкуванні з сином. Перебуваючи в Україні близько місяця, він мав можливість бачитись з дитиною лише тричі не більше години, відповідачка відмовляла йому у зустрічах з сином з різних підстав. З квітня 2025 року він не має можливості спілкуватися з сином по його особистому номеру телефона, оскільки він відключений. Відповідачка повністю припинила будь-які контакти дитини з сім'єю, друзями. Дитина перебуває під постійним стресом та психологічним тиском зі сторони матері, її нового чоловіка, діда, баби та брата відповідачки.
06.08.2025 шлюб між сторонами був розірваний.
Зазначав, що тимчасовим судовим рішенням Суду Седерторна відділення 1 від 17 березня 2025 року, номер справи Т 21254-24 (протокол від 11.03.2025) за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про розірвання шлюбу та щодо тимчасової опіки вирішено наступне: «Суд у тимчасовому рішенні дійшов висновку. Що найкращим для ОСОБА_5 є те, щоб ОСОБА_13 здійснював одноосібну опіку над ним, та щоб вони проживали разом. Апеляційний суд вирішив не давати дозвіл на апеляційний розгляд. Тому тимчасове рішення залишається чинним».
Рішенням Суду Седерторна Королівства Швеція, відділення 1, від 19 червня 2025 року, номер справи А 5464-25 за заявою ОСОБА_11 , зацікавлена сторона ОСОБА_14 , було задоволено заяву про примусове виконання тимчасового рішення суду, а саме зобов'язано « ОСОБА_15 передати ОСОБА_5 НОМЕР_1, ОСОБА_16 не пізніше 14 днів з моменту цього рішення. Якщо ОСОБА_14 цього не зробить, вона може бути зобов'язана сплатити державі штраф.
Вказане рішення шведського суду виконано не було.
29.07.2025 ОСОБА_5 прислав на телефон своєї сестри ОСОБА_18 повідомлення про допомогу 10 разів «Please help me», що свідчить про тяжкий стан дитини і про те, що він чекає на допомогу батька та його сім'ї щодо повернення його на постійне проживання до Швеції, де він виріс, вільно спілкується на шведській мові. Сестра ОСОБА_19 відповіла на повідомлення, просила повідомити що сталося, телефонувала Харону-Ілаю, однак дитина не відповідала.
В зверненні Соціальної служби Відділу дітей та молоді комуни Ганінге, Швеція від 07.10.2025 р., стверджується, що « ОСОБА_5 є громадянином Швеції і має постійне місце проживання в Ганінге, Швеція. Його сім'я, друзі та школа знаходяться тут. Під час телефонної розмови ОСОБА_5 повідомив соціальній службі, що хоче повернутися додому. Те саме він сказав своєму батькові та сестрі. Нас турбує те, що мати ОСОБА_5 відвезла його до іноземної країни, яка зазнає наслідків війни. Під час телефонної розмови ОСОБА_5 повідомив соціальній службі, що він боїться. ОСОБА_5 розповів, що мати спочатку сказала йому, що вони їдуть у відпустку. Це виявилося неправдою, і після цього мати продемонструвала чіткий намір постійно залишитися в Україні разом з ОСОБА_5 . Батько дитини подав заяву про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року».
З огляду на те, що утримання дитини на території України матір'ю за відсутності згоди батька є незаконним, просив:
- визнати незаконним переміщення та подальше утримання відповідачкою ОСОБА_2 на території України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передати дитину його батьку ОСОБА_1 для повернення в державу його постійного проживання в Королівстві Швеція.
23.12.2025 ОСОБА_1 в особі представника Зарубіної Т. М. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Просить встановити до набрання судовим рішенням законної сили наступний графік його зустрічей, побачень та спілкувань з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб:
- з 16 години третьої п'ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця;
- кожного вівторка, четверга та суботи кожного тижня місяця з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. за київським часом за допомогою відеозв'язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв'язку;
- зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування.
Заява мотивована тим, що відповідачка неправомірно здійснила незаконне вивезення та здійснює подальше протиправне утримування дитини на території України, свідомо перешкоджає йому у спілкуванні з сином, що на переконання позивача може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду.
Зазначені в заяві заходи забезпечення позову спрямовані на сприяння забезпечення відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком на час вирішення спору по суті.
Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування , права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначити місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюється предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року.
Батько, який на даний час проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Враховуючи тривалий судовий розгляду справи про повернення дитини за місце проживання до Королівства Швеція, сприяння забезпечення відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про повернення дитини за місцем постійного проживання у Королівстві Швеція є необхідність застосування заходу забезпечення позову.
Забезпечення позову необхідне, оскільки тривалий розгляд справи без можливостей спілкування дитини з батьком може призвести до втрати емоційного контакту, що в свою чергу ускладнить чи зробить неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення позову.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року у задоволенні вказаної заяви відмовлено.
12.01.2026 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Зарубіної Т. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р., неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що між сторонами наявний спір щодо відібрання дитини від матері та передачі дитини батьку для подальшого повернення малолітньої дитини за місцем її постійного проживання до Королівства Швеція на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
З 2024 року позивач повністю та самостійно виконував всі батьківські обов'язки по догляду, утриманню та вихованню малолітнього сина, який виховувався в любові та повазі. Дитина постійно перебувала з батьком, він вкладав його спати, вони разом відпочивали, разом готували їжу, читали книжки та малювали. Вказане підтверджується фотографіями родини, що долучені до позовної заяви. Дитина, проживаючи в Швеції, зростала щасливою та в безпечному середовищі для неї.
Однак, 07 січня 2025 року відповідачка самостійно незаконно змінила місце проживання малолітнього сина сторін. В січні 2025 року позивач відвідав Україну, проте відповідачка відмовилась повертати дитину, віддавати шведський закордонний паспорт дитини, чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною. З квітня 2025 року відповідачка повністю припинила будь-які контакти дитини з батьком, братом та сестрою, друзями дитини, що залишились в Швеції. Дитина перебуває під постійним стресом та психологічним тиском зі сторони матері, її нового чоловіка, діда, баби та брата відповідачки.
Поліція Швеції проводить розслідування щодо викрадення дитини. Оцінка соціальних служб полягає в тому, що в найкращих інтересах дитини - повернутися за місцем проживання до своєї родини, друзів і школи у Швеції. Соціальна служба вважає важливим, щоб він мав можливість повернутися до країни, де немає війни. Окрім того, що ОСОБА_5 вивезли до іноземної країни, також існують побоювання, що мати застосовує до нього насильство. Мати звинуватила батька у насильстві та погрозах, проте ці твердження не були доведені. Кілька свідків описали батька як турботливого та такого, що ніколи не застосовує насильство. Важливо, що інформація, викладена у цьому зверненні, оброблялась обережно, оскільки ОСОБА_7 повідомив, що після розмови із соціальною службою, мати розсердилася та забрала у нього телефон. Під час відеодзвінка ОСОБА_5 показав місце, де мати сказала йому ховатися, якщо хтось прийде забрати його назад у Швецію. Батько повідомив, що мати погрожувала вчинити самогубство, якщо влада втрутиться у ситуацію щодо ОСОБА_5 та його повернення до Швеції.
Звертає увагу, що дитина була в розпачі та хотіла повернутися додому в Швецію, що було встановлено Соціальною службою Відділу дітей та молоді комуни Ганінге, Швеція та підтверджується зверненням Соціальної служби від 07.10.2025 р.
З предмету спору та обґрунтування позовних вимог по даній справі вбачається, що даний спір дійсно існує і стосується інтересів малолітньої дитини - ОСОБА_5 , який був незаконно переміщений матір'ю з країни постійного проживання дитини в Швеції до України.
Необхідність подання до суду позивачем заяви про забезпечення позову по даній справі виникла у зв'язку з тим, що відповідачка перервала будь-яке спілкування дитини з сім'єю у Швеції та з батьком, чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, вчиняє психологічний тиск на дитину та повідомляє сину неправдиву інформацію про батька. Розгляд даної справи в суді може тривати довгий період.
Всі ці обставини у своїй сукупності можуть призвести до втрати емоційного контакту між батьком та дитиною, спричинити розрив сімейних зв'язків та привести до відмови дитини від спілкування з батьком. Тому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача вказувала на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином на час розгляду справи.
У позивача є обґрунтовані припущення, що відповідачка по справі буде налаштовувати дитину проти батька та його повернення за місцем постійного проживання до Швеції, чинення перешкод у зустрічах та спілкуванні сина з батьком, що може призвести до невиконання рішення суду про відібрання дитини та передачі батька для повернення за місцем постійного проживання у зв'язку з втратою емоційного зв'язку між батьком та дитиною.
Таким чином, такий вид забезпечення позову як зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування повністю відповідає меті забезпечення позову - вчинення судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення.
Суд першої інстанції не врахував надані докази на підтвердження обставин, викладених в заяві про забезпечення позову, порушив норми міжнародного права, а саме положення пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції 1980 року, згідно якого позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути надання судом доступу до дитини.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Зарубіна Т. М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 133, 137, 138).
Відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність інших учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, повернення дитини до місця постійного проживання.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення наступного графіка зустрічей, побачень та спілкувань з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без присутності матері ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб: з 16 години третьої п'ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця; кожного вівторка, четверга та суботи кожного тижня місяця з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. за київським часом за допомогою відеозв'язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв'язку; зобов'язання ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування.
До заяви надав:
- свідчення фахівця з питань обов'язкової шкільної освіти Управління освіти муніципалітету Ганінге про те, що ОСОБА_21 , НОМЕР_1, був зарахований до школи Кварнбексколан у муніципалітеті Ганінге в період з 01.07.2023 до 31.03.2025;
- запит щодо співпраці з органами влади міста Києва, Україна, за підписом соціального працівника Відділу дітей та молоді комуни ОСОБА_22 від 07.10.2025, згідно якого соціальна служба муніципалітету Ганінге перебуває в контакті з Міністерством закордонних справ Швеції. Просить українські органи влади вжити заходів якнайшвидше, щоб ОСОБА_5 повернувся до свого постійного місця проживання в Ганінге, Швеція. Його сім'я, друзі та школа знаходяться тут. Під час телефонної розмови ОСОБА_5 повідомив соціальній службі, що хоче повернутися додому. Те саме він сказав своєму батькові та сестрі. Нас турбує те, що мати ОСОБА_5 відвезла його до іноземної країни, яка зазнає наслідків війни. Під час телефонної розмови ОСОБА_5 повідомив соціальній службі, що він боїться. ОСОБА_5 розповів соціальній службі, що мати спочатку сказала йому, що вони їдуть у відпустку. Це виявилося неправдою, і після цього мати продемонструвала чіткий намір постійно залишатися в Україні разом із ОСОБА_5 . Батько ОСОБА_5 подав заяву про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року. Поліція Швеції проводить розслідування щодо викрадення дитини, оскільки мати підозрюється у тому, що незаконно вивезла дитину з країни. Якщо її вина буде доведена, це вважається серйозним злочином. Оцінка соціальної служби полягає в тому, що в найкращих інтересах дитини - повернутися за місцем проживання, до своєї родини, друзів і школи у Швеції. Соціальна служба вважає важливим, що він мав можливість повернутися до країни, де немає війни. Окрім того, що ОСОБА_5 вивезли до іноземної країни, також існують побоювання, що мати застосовує до нього насильство. Фізичне покарання дітей є незаконним у Швеції, і щодо матері подано поліцейське повідомлення. Мати звинуватила батька у насильстві та погрозах, проте ці твердження не були доведені. Кілька свідків описали батька як турботливого та такого, що ніколи не застосовує насильство. Важливо, щоб інформація, викладена у цьому зверненні, оброблялася обережно, оскільки ОСОБА_5 повідомив, що після розмови із соціальною службою мати розсердилася та забрала у нього телефон. Під час відеодзвінка ОСОБА_5 показав місце, де мати сказала йому ховатися, якщо хтось прийде забрати його назад до Швеції. Батько повідомив, що мати погрожувала вчинити самогубство, якщо влада втрутиться у ситуацію щодо ОСОБА_5 та його повернення до Швеції. Ми дуже занепокоєні та просимо про співпрацю. Ми просимо місцеві органи влади України вжити необхідних заходів для захисту ОСОБА_5 та забезпечення дотримання його прав;
- рішення суду Седерторна ( яке має бути оголошене 17 березня 2025 року), протокол 2025-03-11, номер справи Т 21254-24, за змістом якого : 1. До моменту, коли питання буде вирішено вироком або рішенням, яке більше не може бути оскаржене, або коли сторони укладуть угоду з цього питання, що буде затверджено соціальним комітетом, або коли буде ухвалено інше рішення, поставляється, що: а. Мохамед Мавгод має здійснювати одноосібну опіку над спільною дитиною сторін - ОСОБА_23 , НОМЕР_1; b. ОСОБА_5 має проживати разом із ОСОБА_24 ; 2. Суд відхиляє вимогу щодо накладення штрафу (вимогою про встановлення вітте); 3. Суд ухвалює витребувати розслідування щодо опіки, місця проживання та порядку спілкування. Розслідування має бути проведене Соціальним комітетом муніципалітету ОСОБА_25 , і мають бути зібрані відомості про умови життя ОСОБА_2 в Україні. Крім того, ОСОБА_27 необхідно опитати, і його позиція має бути відображена в розслідуванні. Розслідування має бути подане до суду не пізніше 17 липня 2025 року;
- рішення суду Седерторна, протокол 2025-06-19, номер справи А 5464-25, за змістом якого : 1. Суд задовольняє заяву про примусове виконання. ОСОБА_14 має передати ОСОБА_27 , НОМЕР_1 , ОСОБА_16 не пізніше ніж протягом 14 днів з моменту цього рішення. Якщо ОСОБА_14 цього не зробить, вона може бути зобов'язана сплатити державі 50 000 крон (штраф).
Суд у тимчасовому рішенні дійшов висновку, що найкращим для ОСОБА_5 є те, що ОСОБА_13 здійснював одноосібну опіку над ним та щоб він проживав разом із ним. Апеляційний суд Свеа вирішив не надавати дозвіл на апеляційний розгляд. Тому тимчасове рішення залишається чинним. Те, що ОСОБА_14 заявляла та на що посилалася щодо придатності ОСОБА_28 як опікуна, не має значення для питання про те, чи слід здійснювати примусове виконання або існують перешкоди для цього. Медіатор у своєму звіті, після проведених розмов із ОСОБА_5 , дійшов висновку, що не існує перешкод для виконання рішення. Також не встановлено що ОСОБА_5 заперечує проти виконання рішення або що це суперечило б його найкращим інтересам.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що вжиття такого заходу забезпечення позову знаходиться в прямому причинному зв'язку з позовними вимогами про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання на території України малолітньої дитини, а також про відібрання дитини у відповідача з її подальшою передачею позивачу. Крім того, посилання позивача на неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову без забезпечення судом позову у спосіб, обраний позивачем, є виключно суб'єктивною думкою останнього та жодним чином не підтверджується.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник на обґрунтування обраного виду забезпечення позову посилався на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином на час розгляду справи.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дитиною.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував необхідності поновлення та підтримання контакту батька з дитиною на час розгляду спору по суті. Зустрічі батька з дитиною та їх спілкування будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітнім сином, що відповідатиме законним інтересам і батька, і дитини та може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про відібрання дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, провадження № 61-1153св17.
Отже, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідатиме нормам процесуального права.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У справі, що розглядається, суд враховує доводи позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, його ставлення до виконання своїх обов'язків, відсутність підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їх зустрічі будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Зустрічі та спілкування батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин і предметом спору не є визначення способів участі батька у вихованні дитини.
Підстави для забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, порушив норми процесуального права, а саме статтю 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 150, 155 СК України, статті 149, 150 ЦПК України, оскільки не врахував вимоги вказаних норм права щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є відібрання дитини від матері та передання дитини батьку для повернення в державу його постійно проживання в Королівстві Швеція, тому вид його забезпечення шляхом зобов'язання відповідача надати можливість безперешкодного спілкування та побачення батька з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком.
Крім того, заходи забезпечення мають тимчасовий характер та діють до набрання рішенням у справі законної сили.
Обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, підтверджуються сукупністю наданих суду доказів, які не були спростовані стороною відповідача.
Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало її побачення з дитиною у присутності інших осіб, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, тому остання підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
До набрання судовим рішенням в даній справі законної сили встановити наступний графік зустрічей, побачень та спілкувань ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина Швеції, з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без присутності матері ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб:
- з 16 години третьої п'ятниці місяця до 20 години третьої неділі місяця;
- кожного вівторка, четверга та суботи кожного тижня місяця з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. за київським часом за допомогою відеозв'язку будь-якими засобами телефонного та електронного зв'язку.
Зобов'язати ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) забезпечити надання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для зустрічей, спілкування та побачень дитини з батьком у встановлений судом графік побачень та спілкування.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.04.2026.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: В. М. Ратнікова
Т. І. Ящук