Головуючий у суді першої інстанції: Тиханський О.Б.
8 квітня 2026 року місто Київ
справа № 372/4086/25
провадження № 22-ц/824/4606/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Губіним Олександром Тимофійовичем,
на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року, постановлену у складі судді Тиханського О.Б, .-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним та поділ майна подружжя.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на рухоме та нерухоме майно подружжя, в тому числі і витвори мистецтва.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_2 адвокат Губін О.Т. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у задоволенні заяви. Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив ухвалення необґрунтованого, незаконного та передчасного судового рішення, яке порушує законні права та інтереси відповідачки, а також може порушувати законні права та інтереси третіх осіб. На переконання апелянта суд першої інстанції допустив неповно з'ясування обставин, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не є доведеними; зробив висновки, які не відповідають обставинам справи; допустив порушення норм процесуального права.
Апелянт, зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції не з'ясовано ціну позову, відповідно не з'ясовано обсяг позовних вимог, проте накладено арешт на великий перелік майна, однак не встановлено чи таке майно відповідає ціні позову; вважає що ОСОБА_1 не доведено необхідності ужиття заходів забезпечення позову; вказує що вся нерухомість що належить відповідачці та яка була арештована судом, не являє собою оспорюване майно та не є предметом вимог позивача про поділ майна подружжя; докази про право власності відповідачки на художні твори в кількості 195 штук відсутні, відповідно і відсутні підстави для їх арешту; деякі з них належать третім особам.
Вважає що судом першої інстанції проігноровано відсутність доказів ринкової вартості арештованого майна, відповідно не встановлено співмірність вжитих заходів забезпечення позову ціні такого позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Ларичев В.В. виклав свої заперечення проти її задоволення та просив оскаржувану ухвалу залишити в силі.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Ларичев В.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяви.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Губін О.Т. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що доводи заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Крім того, суд вважав, що вказані заходи забезпечення позову, які просить застосувати заявник, є співмірними з позовними вимогами. При цьому, суд зазначив, що накладення арешту до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідача на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач вважав, що існує ризик відчуження майна, оскільки відповідач, фактично володіючи та управляючи всім спірним майном та правовстановлюючими документами на нього, може вчинити дії щодо його відчуження або передачу прав користування третім особам, зважаючи на те, що нею вже вчинялись недобросовісні дії щодо використання спільних коштів сім'ї на придбання майна на свою користь для можливого в подальшому забезпечення виконання судового рішення, зважаючи на ціну позову.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову містить відповідне обґрунтування.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність доказів ринкової вартості арештованого майната не з'ясування судом ціни позову.
Проте, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, навіть без з'ясування реальної вартості спірного майна, на яке накладено арешт, такими, що відповідають обставинам цієї справи.
Заявлена позивачем ціна позову становить суму 30 865 731,80 грн.,
Арешт накладено на автомобіль, дві квартири, три земельні ділянки та витвори мистецтва у кількості 195 штук.
Саме по собі не з'ясування судом вартості цього майна на стадії вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням предмету позову не може бути єдиною підставою для відмови у вжитті заходів забезпечення позову.
Враховуючи вказану у позові ціну, що очевидно є значною, на цій стадії розгляду справи та вирішення судом питання про застосування заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на спірне майно, що в подальшому створить умови для виконання судового рішення, якщо позовні вимоги будуть задоволені, убезпечить сторін цього спору від негативних наслідків в разі відчуження відповідачем спірного майна.
Такі висновки узгоджуються з позицією Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 3 березня 2023 року у справі № 905/448/22, відповідно до якої у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 916/409/21, від 15 вересня 2023 року у справі № 916/2359/23, від 7 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 14 жовтня 2025 року у справі № 916/5177/24.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 3 листопада 2025 року у справі № 910/6339/25).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не спростовують.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Губіним Олександром Тимофійовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 27 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус