18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 (ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2025 рокувідмовлено у задоволенні клопотання засудженогоОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі.
Таке рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання, відповідно до ст. 9 КВК України, є обов'язком засудженого, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним, крім того, короткий проміжок працевлаштування за час відбування покарання засудженим не є достатніми обставинами для можливості оцінки поведінки засудженого, з підстав, які визначені положеннями ст. 81 КК України. Відповідно, дії засудженого не відповідають вимогам щодо застосування положень, які передбачені ст. 81 КК України, та не відповідають положенням ст. 9 КВК України.
Таким чином, суд, вважаючи, що застосування до засудженого ОСОБА_6 положення ст. 81 КК України буде суперечити реалізації принципу невідворотності покарання особи за вчинений злочин, не буде виконана мета кримінального покарання - як її каральної так і виправної складової, відмовив у задоволенні його клопотання про умовно-дострокове звільнення.
Справа №11-кп/824/2062/2026 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Категорія: ст. 81 КК України Доповідач ОСОБА_1
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись з ухвалою суду, просить її скасувати та задовольнити його клопотання про умовно-дострокове звільнення, згідно ст. 81 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд навмисно не виконує вимоги кримінально-процесуального кодексу та кримінального кодексу України, а також прислухається до внутрішніх переконань представників державної установи, які особисто зацікавлені в тому, щоб засудженому було відмовлено в умовно-достроковому звільненні, задля того, щоб засуджені майже безкоштовно працювали на користь установи, чим порушує ст. 6 Конвенції, а також вимоги кримінально-процесуального та кримінального закону України.
Також вказує й на те, що він дійсно не приймає участі в освітніх процесах та життєдіяльності установи, як на те посилається суд в оскаржуваній ухвалі, але не через небажання приймати участь, а скоріш за все він фізично не має такої можливості, оскільки працює шість днів в неділю з 8 год. до 21 год. на промисловій зоні і у нього ледве вистачає часу на особисті справи.
Крім того, зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суду виявлено грубе порушення або помилку, а саме, що судом начебто встановлено, що він вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2020 був засуджений за ст. 70, ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186 КК України, проте ухвалу Верховного Суду України про скасування ст. 70, 125 КК України Білоцерківський міськрайонний суд не визнає і розглядає його як засудженого за ст.ст. 70, 125, 186 КК України.
Посилається й на те, що ухвалою визнано, що він не має заохочень, але в цьому не його провина, а працівників установи, оскільки він більше ніж рік працює на промисловій зоні, проте чомусь заохочень не має.
Також зазначає, що судом помилково вказано, що він начебто працевлаштований з 26.02.2025, хоча працевлаштований він був ще з 08.04.2024.
Не відповідає дійсності і те, що він протягом всього строку відбування покарання був працевлаштований сукупно лише 8 місяців, оскільки з 09.12.2017 по 16.02.2022, до прибуття у Білоцерківську виправну колонію, більшу половину строку він працював у Київському слідчому ізоляторі (доставляв засудженим продукти харчування та засоби першої необхідності), та перебуваючи з 17.02.2022 у Білоцерківській виправній колонії він був працевлаштований загалом 10 місяців за три роки перебування в установі.
Засуджений ОСОБА_6 повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду, але не був забезпечений на відеоконференцзв'язок, у зв'язку зі звільненням з ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» по відбуттю строку покарання 09.12.2025, а тому апеляційний суд, враховуючи, що, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, його неявка не перешкоджає проведенню розгляду, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Заслухавши доповідь судді, заперечення прокурора проти задоволення апеляційної скарги засудженого внаслідок законності та обґрунтованості судового рішення на час його прийняття, перевіривши матеріали провадження з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове його звільнення з місць позбавлення волі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Приписами ст. 81 КК України передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та фактично відбув не менше двох третин строку покарання за умисний тяжкий злочин.
Відповідно до ст. 6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Як вбачається з матеріалів провадження, до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі, на підставі ст. 81 КК України.
Під час розгляду вказаного клопотання судом встановлено, що ОСОБА_6 був засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року за ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 186, ст. 70 КК України на 8 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 відраховується з 09 грудня 2017 року.
Отже, станом на 14 квітня 2025 року строк не відбутого ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі становить 7 місяців 26 днів, що є менше однієї третини покарання, призначеного судом.
Засуджений ОСОБА_6 відбуває покарання у Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» з 17 лютого 2022 року.
Відповідно до наявних у матеріалах справи характеристик від 12.03.2025 та 09.04.2025, засуджений ОСОБА_6 за час відбування покарання характеризується посередньо, режим відбування покарання порушує, за що мав 6 стягнень, які погашені, заохочень не має. Працевлаштований на підприємстві установи з 26.02.2025. Підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими позитивної та негативної спрямованості, адекватно реагує на критику у свою адресу, не конфліктний. Намагається дотримуватися правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення до персоналу установи з метою встановлення поблажливого ставлення до себе. В цілому стриманий, агресій не проявляє. Свідомо не виконує передбачені законом вимоги персоналу. Намагається утримувати у чистоті та порядку своє спальне місце та при ліжкову тумбочку, не завжди має охайний зовнішній вигляд. Має шкідливі звички. Умисно уникає виконання робіт із самообслуговування, не бачить необхідності у самостійному їх виконанні. Свідомо уникає виконання робіт по благоустрою установи або перекладає їх виконання на інших засуджених. Не приймає особисту участь у виховних заходах, які проводяться в установі, та у реалізації програм диференційованого виховного впливу на засуджених. Не підвищував свої професійно-технічні навички та наявний загальноосвітній рівень. Не бере участі у роботі самодіяльних організацій. Підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними та близькими родичами. Згідно вироку має позов, однак виконавчий лист до установи не надходив. Вину у скоєному злочині визнав. Засуджений ОСОБА_6 бажає змінити своє життя, проте це бажання має поодинокий та несистемний характер. Стверджує, що має бажання брати участь у програмах/заходах, але за поведінкою особи чи з інших джерел інформації зрозуміло, що це не відповідає дійсності, або, відвідуючи заходи програми, особа не бере активної участі у діяльності групи/відвідує не системно. Усвідомлює, що саме потребує змін, але при цьому нічого не робить. Має позитивні плани на майбутнє, але не розуміє, яким чином їх втілити. Рівень готовності до змін - роздуми над змінами.
Згідно довідки про прибутки по місяцях № 71 від 09.04.2025 засуджений ОСОБА_6 протягом всього строку відбування покарання в ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)» був працевлаштований сукупно лише 8 місяців.
Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_6 вважається таким, що не став на шлях виправлення.
Згідно витягів з протоколів № 18 від 03.05.2023 та № 15 від 09.04.2025, комісія Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» відмовила ОСОБА_6 в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, оскільки він має недостатній ступінь виправлення, а також не довів своє виправлення.
Згідно ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, врахувавши особу засудженого, тяжкість злочину, за який він засуджений, і те, що у нього невідбутий строк покарання становить 7 місяців 26 днів, та оцінюючи дані, які зазначені у характеристиці засудженого, дійшов висновку, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання, відповідно до ст. 9 КВК України є обов'язком засудженого, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним, проте, короткий проміжок працевлаштування за час відбування покарання засудженим не є достатніми обставинами для можливості оцінки поведінки засудженого, з підстав, які визначені положеннями ст. 81 КК України, як такого, що став на шлях виправлення, та обґрунтовано послався у своєму рішенні на те, що засуджений не підпадає під дію положень ст. 81 КК України, так як застосування до засудженого ОСОБА_6 положення ст. 81 КК України буде суперечити реалізації принципу невідворотності покарання особи за вчинений злочин, не буде виконана мета кримінального покарання - як її каральної так і виправної складової.
При цьому обґрунтованим, у вищенаведеному аспекті щодо не доведення своєю поведінкою та ставленням до праці виправлення засудженого, слід визнати посилання суду на те, щозасуджений ОСОБА_6 є особою, яка своїм ставленням до праці не доводить позитивні зміни, які відбуваються в його особистості, оскількипротягом всього строку відбування покарання в ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№35)», а саме з 17 лютого 2022 року, він був працевлаштований сукупно лише 8 місяців, та суду не підтверджено, що засуджений весь інший час не був працевлаштований з вини працівників установи виконання покарань.
Таким чином, умовно-дострокове звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у даному випадку явно не досягне мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України.
Апеляційні твердження засудженого ОСОБА_6 щодо необґрунтованості висновку суду про відсутність підстав для звільнення його та неврахування судом тих обставин, що він не має заохочень лише з вини працівників установи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони нічим не підтверджені.
Що стосується посилання ОСОБА_6 на те, що він не приймає участі в освітніх процесах та життєдіяльності установи, оскільки фізично не має такої можливості, так як працює шість днів у неділю з 8 год. до 21 год. на промисловій зоні, то ці обставини не є підставою для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 81 КК України.
Враховує колегія суддів і ті обставини, що умовно-дострокове звільнення є правом, а не обов'язком суду.
Щодо тверджень ОСОБА_6 про те, що судом першої інстанції не було враховано ухвалу Верховного Суду, якою скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2020 в частині засудження його за ст.ст. 70, 125 КК України, та помилково визнано його як засудженого за ст.ст. 70, 125, 186 КК України, то у матеріалах провадження з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення, відсутні будь-які дані щодо оскарження вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2020 щодо ОСОБА_6 у касаційному порядку, але в будь-якому випадку дана обставина й не впливає на визначення наяності умов, необхідних для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, відповідно до положень ст. 81 КК України.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання, про що ставиться питання в його апеляційній скарзі, не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2025 року, якоювідмовлено у задоволенні клопотання засудженогоОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення з місць позбавлення волі, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
__________________ ___________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3