Справа № 490/5949/24
нп 2/490/178/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
27 квітня 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
за участі секретаря Шведюк Д.О.,
за участі представника позивача Боровик Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , про усунення перешкод територіальної громади м. Миколаєва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, -
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18.06.2025 року, просить ухвалити рішення, яким:
усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 7, 7.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 про затвердження проекту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;
витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.07.2024 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.07.2024 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.07.2024 року задоволено заяву заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Окружної прокуратури м. Миколаєва та вжито заходів забезпечення позову.
Від відповідача Миколаївської міської ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що проект погодження спірної земельної ділянки був погоджений у встановленому законодавством порядку і Миколаївська міська рада мала тільки один варіант поведінки - затвердити проект землеустрою та прийняти рішення про відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки. Також представник відповідача просить провести розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позову відмовити.
Від позивача 16.08.2024 року надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_3 , яка позов підтримала, просила його задовольнити з урахуванням позовних вимог, викладених у заяві про зміну предмета позову.
Від представника відповідача Миколаївської міської ради надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач ОСОБА_1 до суду не з'явився, правом подати відзив на позов не скористався, будь-яких заяв до суду не надав.
Під час розгляду справи поштова кореспонденція судом направлялася на наявна адресу відповідача ОСОБА_1 , однак була повернута з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка є врученою адресату.
Заслухавши думку представника позивача, яка не заперечувала проти розгляду справи за відсутності відповідачів, які не з'явилися, суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за відсутності відповідачів.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Пунктами 7, 7,2 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 №44/47 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) за ОСОБА_1 зареєстровано 05.12.2014 року право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймалось. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту річки Південний Буг шириною 100 м. в межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.
Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 складає 64 м, до північної 95 м.
Згідно з актами обстежень від 29.12.2023, наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 вільна від забудови, обгороджень та поросла багаторічною трав'яною рослинністю. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, що міститься в матеріалах справи.
Отже, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Як вбачається з інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області 21.11.2023 року №2520/10, проект землеустрою з відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 по АДРЕСА_1 не погоджувався упродовж 2013-2014 років.
Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 року, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 по АДРЕСА_1 на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
При цьому, містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва (далі Генеральний план), затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18. Даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213, зазначене підтверджується інформацією Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 року.
Як вбачається з інформації, наданої Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 17.06.2024 року, згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 віднесена до територій зелених насаджень загального користування.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Згідно статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, відповідно до статті 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі статтями 3 та 4 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
За статтею 4 цього ж кодексу та частиною першою статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, річками, іншими водними об'єктами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина друга статті 88 Водного кодексу України, частина друга статті 60 Земельного кодексу України).
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства у водних ресурсах.
Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять єдиний водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Крім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).
Отже, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, її не можна отримувати в оренду або у приватну власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності передбачені положеннями частини другої статті 59 Земельного кодексу України, а саме, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88, 90 Водного кодексу України.
Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статті 84 цього Кодексу.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. За змістом статті 59 Земельного кодексу України та статті 85 Водного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Верховний Суд зазначив: «З огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 Земельного кодексу України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними».
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України).
За усталеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (Постанова від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц).
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 розділу 5 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування від 17.04.1992 № 44 (далі ДБН 360-92**), які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.
Розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об'єкти які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту «б» пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92**, забороняється.
Крім того, з урахуванням призначення і способів використання в населеному пункті територій зеленних зон загального користування ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213, що до них належить, є землею загального користування міста.
При цьому, відповідно до пункту «а» частини 4 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Таким чином, ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 - як земля загального користування взагалі не могла передаватись з комунальної у приватну власність.
З огляду на викладене, Миколаївська міська рада, передаючи у приватну власність спірну земельну ділянку, розпорядилася земельною ділянкою в межах прибережної захисної смуги, яка не може бути передана у власність фізичній особі.
Використання ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що також є порушенням статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, зазначивши, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. ст. 61-62 Земельного кодексу України, ст. ст. 89-90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.199 № 173 і додаток 13 до цих правил).
Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст. ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій» (п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).
Наведені норми законодавства дають підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц).
Разом з тим, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 по пров. Прикордонний третій, 9/12 не містить погоджень державного органу у сфері охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а тому, оскаржуване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог частини 3 статті 186-1 ЗК України.
Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з обмеженим режимом господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15. Так, Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.
Судом встановлено, що згідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 року, ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.
До того ж, входження спірної земельної ділянки у прибережну захисну смугу підтверджується геопросторовими даними.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Проект виділення земельної ділянки ОСОБА_1 не містить погоджень органу у сфері охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Вказане свідчить про незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.
Звертаючи увагу на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , суд зауважує таке.
Відповідно до пояснювальної записки, експлікація земельних угідь, земельна ділянка, що відводилась у власність ОСОБА_1 має обмеження у використанні з кодом 05.01- водоохоронна зона на всю площу 0,1000 га.
Із цього вбачається, що приймаючи у власність вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213, відповідач знав, що вона входить до водоохоронної зони та на неї поширюються водохоронне обмеження.
ЗК України та ВК України взагалі не передбачали та не передбачають можливості набути у приватну власність земельні ділянки у межах прибережної захисної смуги водних об'єктів, у тому числі для індивідуального житлового будівництва.
Для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку водного фонду, наслідки недотримання цих законодавчих обмежень є передбачуваними, а саме: визнання недійсними рішень, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном та ін.
При цьому для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно вагоме значення має визначення його добросовісності/недобросовісності, як набувача майна.
Зі змісту частини першої статті 390 ЦК України випливає, що недобросовісним набувачем є особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Відповідно до обставин справи спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води р. Південний Буг (ближня межа знаходиться на відстані всього лише 64 м від річки). Згідно з оглядом, проведеним Миколаївською міською радою, факт перебування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є очевидним та його розуміння не потребує спеціальних знань. Дотепер на території, до складу якої входить ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213, є природна рослинність.
У силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту, відкритості і незабудованості території попереду спірної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і був зобов'язаний утриматись від її приватизації. Тому наявні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 усвідомлював ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги р. Південний Буг, отже, мав можливість від цього утриматись.
Також добросовісність ОСОБА_1 підлягає оцінці з позиції фактичного використання ділянки за призначенням, а саме під будівництво та обслуговування житлового будинку. При цьому, відповідач більше 10 років з моменту державної реєстрації права власності на неї не розпочав індивідуальне житлове будівництво.
Виявлені обставини у своїй сукупності свідчать про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 під час безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки, що входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
До того ж, нормативно-правові акти, якими визначено заборону на набуття у приватну власність земель водного фонду, були доступними, чіткими та передбачуваними. За такого ОСОБА_1 під час приватизації спірної земельної ділянки повинен був проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством.
Аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.
Стосовно земель водного фонду закон установлює пріоритет державної та комунальної власності на землю над приватною. Оскільки зміна титульного власника спірної земельної ділянки з держави або територіальної громади на приватну особу є неможливою, тобто за жодних умов не може виникнути право приватної власності на таку ділянку, то і володіння (заволодіння) такою ділянкою є неможливим.
Право комунальної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок протиправного рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 №44/47, яка незаконно передала у приватну власність земельну ділянку водного фонду.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Отже, суд вивчивши матеріали справи дійшов висновку, що усунення перешкод у користуванні шляхом визнання незаконним та скасування відповідних пунктів рішення Миколаївської міської ради та витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва є належним способом захисту порушеного права.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.07.2024 року по справі № 490/5949/24, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Керуючись статтям 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 7, 7.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 про затвердження проекту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0213 по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Стягнути з ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) по 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору з кожного за подання позову до суду.
Стягнути з ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) по 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. судового збору з кожного за подання заяви про забезпечення позову до суду.
Відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2024 року у справі № 490/5949/24, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Шолох