Справа № 467/155/22
1-кп/467/103/26
22.04.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисників - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області в рамках кримінального провадження № 12021152130000146, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 жовтня 2021 року, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
Питання, що вирішується ухвалою, і хто ініціює його розгляд
Прокурор клопотав про продовження строку тримання ОСОБА_4 під ватрою строком на 60 днів із посиланням на те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, і одночасно на цей час ще продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, так як обвинувачений може переховуватись від суду, зокрема, через тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведення його винуватості.
У той час, як більш м'які запобіжні заходи, із числа передбачених ч.1 ст. 176 КПК України, не здатні убезпечити кримінальне провадження від протидії з боку обвинуваченого.
Позиція сторін
Сторона захисту заперечила можливість задоволення внесеного прокурором клопотання із посиланням на тривалість утримання обвинуваченого під вартою протягом більш ніж чотири роки, що у світлі практики ЄСПЛ, зокрема, втіленої у рішенні від 22 січня 2026 року у справі «Рідкодубовський та інші проти України», є порушенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, ризик переховування сторона обвинувачення обґрунтовує лише тяжкістю інкримінованого злочину, яка сама по собі не може свідчити на користь існування цього ризику.
Тоді як ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійне місце проживання, є фізичною особою - підприємцем, має ряд захворювань, у той час, як його мати на цей час страждає онкологічним захворюванням, що суттєво зменшує ризик переховування.
Сторона захисту, крім цього, вказала на передчасність вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу, оскільки ухвала слідчого судді від 27 березня 2026 року, на підставі якої ОСОБА_4 наразі утримується під вартою, на цей час не набрала законної сили через її оскарження до суду апеляційної інстанції, який ще не прийняв рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги.
А це вказує на відсутність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу.
З цим сторона захисту просила у задоволенні клопотання прокурора відмовити і вважала можливим зміну запобіжного заходу на більш м'який, у виді домашнього арешту.
Застосовне судом право
У свою чергу, суд, з'ясувавши позицію сторін, з урахуванням положень КПК України, що регламентують вирішення питань щодо запобіжних заходів, проаналізувавши у системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення для вирішення порушеного перед ним питання, обговоривши доцільність/недоцільність дії на даний час найсуворішого із запобіжних заходів, дієвість/недієвість менш суворих із них, керуючись законом і за своїм внутрішнім переконанням, оцінивши у сукупності усі обставини, виходив із наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), зокрема, процедура продовження строку тримання під вартою регламентована ст. 199 КПК України, на виконання якої суду слід встановити: 1) чи не зменшились заявлені ризики і чи не з'явились нові із числа передбачених ч.1 ст. 177 КПК України; 2) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК); 3) чи виправдане на даний час утримання обвинуваченого під вартою.
Обставини, враховані судом при вирішенні порушеного прокурором питання, у т. ч. й відомості про особу обвинуваченого
03 березня 2025 року ОСОБА_4 висунуте обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
А згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Тим самим, є наявною підстава для застосування на цей час запобіжного заходу ( ч.2 ст. 177 КПК України).
Крім цього, на час розгляду клопотання про особу обвинуваченого з'ясовано такі відомості:
- обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянин України; зареєстроване місце проживання та місце фактичного проживання збігаються (с-ще Костянтинівка, Вознесенський район, Миколаївська область); інформація про наявність громадянства іншої держави відсутня; раніше не судимий.
- у разі визнання винуватим за пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_4 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років;
- відомості про тяжкі/хронічні захворювання, у т..ч й які перешкоджають утримуватись в місцях попереднього ув'язнення, - відсутні;
- соціальні зв'язки обвинуваченого на час розгляду цього клопотання такі: не перебуває у зареєстрованому шлюбі на цей час, розлучений; має на утриманні малолітню доньку; матір обвинуваченого має онкологічне захворювання; батько обвинуваченого помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
- раніше ОСОБА_4 не притягувався до кримінальної відповідальності/відсутні відомості про його притягнення до адміністративної відповідальності;
- інформація про майновий стан /вид і розмір доходів, - відсутня; обвинувачений зареєстрований як фізична особа - підприємець;
- інформація про порушення умов утримання в установі попереднього ув'язнення відсутня; відомості про застосування запобіжного заходу в межах іншого кримінального провадження - відсутні;
- інформація про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення відсутня.
Чи зменшився заявлений у цьому провадженні ризик
Прокурор твердить про існування на цей час ризику переховування від суду.
Тоді як сторона захисту вважає, що цей ризик не може обґрунтовуватись лише самою по собі тяжкістю інкримінованого правопорушення.
Суд, у свою чергу, аналізуючи дане питання, враховує у сукупності усі фактори, які можуть свідчити як «за», так і «проти» попереднього ув'язнення обвинуваченого на цей час, у т.ч. й з урахуванням тривалості кримінального провадження, у межах якого йому висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.
У аспекті наявності/відсутності ризику втечі суд бере до уваги, серед іншого, й характер висунутого звинувачення, у т.ч. й суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним.
І це узгоджується із позицією ЄСПЛ, висловленою ним у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик був встановлений.
У рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), ЄСПЛ вказав, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги, поряд з іншими обставинами, і загроза відносно суворого покарання.
Разом з цим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, її моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій особу переслідували за законом, а також його контакти (соціальні, сімейні, інші зв'язки).
Тому суд оцінює не саму по собі тяжкість ймовірного покарання, а у сукупності й дані про особу обвинуваченого, у т.ч. й в ключі зв'язку з країною, у якій він піддається кримінальному переслідуванню, (рішення ЄСПЛ у справі Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови»).
У цьому контексті суд враховує, що обвинувачений має достатньо прийнятні соціальні та сімейні зв'язки, у т.ч. й правові зв'язки із країною, громадянином якої він є, які, у свою чергу, є відповідними його віку і соціальному статусу.
Але з огляду на суворість покарання, яке може йому загрожувати, ці зв'язки, на переконання суду, не можуть бути достатньо стримуючим фактором для обвинуваченого.
І цього достатньо для висновку про те, що обвинувачений може втекти від правосуддя.
Суд, крім цього, враховує й позицію ЄСПЛ у рішенні «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у якому, серед іншого, йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Тому суд бере до уваги й фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Тому до обставин, які сприяють реалізації ризику втечі належить й військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (п. 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05.08.2022).
Отже, забезпечуючи оцінку заявленого стороною обвинувачення ризику, суд враховує, що обвинувачений підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, що в поєднанні із даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, матеріальний стан, зв'язки з державою, і контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
І цей ризик не зменшився на час розгляду питання про застосування заявленого прокурором заходу забезпечення кримінального провадження.
Суд, при цьому, наголошує, що ризик слід вважати дійсним за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення відповідних дій з боку обвинуваченого.
Адже КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тоді як сукупність обставин справи та дані про особу вказують на те, що ризик переховування може реально настати.
Чи будуть дієвими більш м'які запобіжні заходи на цей час
Більш м'які запобіжні заходи, з огляду на характер висунутого звинувачення та у сукупності з даними про особу обвинуваченого не зможуть убезпечити кримінальне провадження від настання установленого у цій справі ризику. у т.ч. й з урахуванням визначеного законом обмеженого строку перебування під домашнім арештом ( не більше 6 місяців).
Захід у виді особистого зобов'язання є не релевантним відносно характеру висунутого звинувачення, навіть з урахуванням тривалості перебування обвинуваченого під вартою.
Для застосування особистої поруки, то відсутні визначені ст. 180 КПК України передумови.
Домашній арешт з урахуванням обставин інкримінованого правопорушення та особи обвинуваченого, не матиме достатньої стримуючої дії у цій ситуації, з урахуванням того, що суд дійшов висновку про існування високої ймовірності втечі від правосуддя, у т.ч й з огляду на визначений законом обмежений строкк перебування під домашнім арештом ( не більше 6 місяців).
Те саме стосується й запобіжного заходу у виді застави, застосування якого є недоцільним, у т.ч. й з огляду на стадію кримінального провадження та учинення правопорушення, пов'язаного із загибеллю людини.
Тим більше, що характер і умови цього виду запобіжного заходу не є такими, що загалом нівелюють ризик переховування.
Чи є виправданим утримання під вартою на даній стадії судового провадження
З мотивів, що наведені вище, суд приходить до висновку, що заявлений стороною обвинувачення ризик не втратив свою актуальність і продовжує існувати.
Відповідно, є дійсною потреба у запобіганні наявному ризику і забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого, бо на цей час ще існують визначені КПК України підстави і мета застосування найсуворішого із запобіжних заходів.
Що у сукупності із недієвістю більш м'яких заходів робить виправданим подальше утримання обвинуваченого під вартою, що відповідає характеру та тяжкості інкримінованого правопорушення і не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя.
Отже, урахувавши усі обставини цієї справи у сукупності, суд приходить до висновку, що на цей час обвинуваченого не можна відпускати.
Мотиви відхилення аргументів захисту
Суд враховує аргументи сторони захисту, проте, на цей час вони не можуть спростувати висновки про необхідність утримання обвинуваченого під вартою, бо є дійсним те, що він з високою ймовірністю може ухилитись від можливого застосування до нього установлених законом санкцій.
Крім цього, суд відмічає, що утримання обвинуваченого під вартою та обмеження його конституційних прав, не суперечать вимогам ст. 5 «Конвенції з прав людини та основоположних свобод», у.т. числі й тому, що у справі існують ознаки суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до особистої свободи і є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини.
Тоді як суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й стандарти охорони загальносуспільних інтересів, що як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Стосовно доводів захисту щодо не набрання на цей законної сили ухвалою слідчого судді, то суд не вважає, що процедурні питання є перешкодою для вирішення питання про подальше перебування обвинуваченого під вартою, ураховуючи, що КПК України не містить відповідної заборони, у той час, як вказана ухвала наразі не є скасованою і підлягає виконанню.
З цих підстав, керуючись ст.ст. 199, 331, 369-372, 376 КПК, суд,
Клопотання задовольнити.
Продовжити строк тримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят діб, а саме: до 20 червня 2026 року включно.
Обвинуваченого ОСОБА_4 перевести (етапувати) з Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» до дільниці слідчого ізолятора в межах Держаної установи «Південноукраїнська виправна колонія (№83)» для участі у судовому розгляду кримінального провадження №12021152130000146, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 жовтня 2021 року (справа №467/155/22).
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, захисникам, прокурору, потерпілим та начальнику ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» для відома та виконання.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_9