ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 квітня 2026 року Справа № 902/869/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Зенюкова К.В.
за участю представників:
прокурор Немкович І.І.
відповідача 1 (скаржника) - Слободянюк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 (повний текст складено 23.10.2025)
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби
до: Фізичної особи-підприємця Погосян Анни
до: Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Антимонопольний комітет України
про визнання договору недійсним та стягнення 11 417 752,63 грн
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 позов задоволено.
Визнано недійсним договір від 02.08.2019 № 69 укладений між Ладижинською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Погосян Анною.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на користь Ладижинської міської ради 11 417 752,63 грн, а з Ладижинської міської ради кошти в сумі 11 417 752,63 грн, одержані нею за рішенням суду, стягнути в дохід держави.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на користь Вінницької обласної прокуратури 174 294,29 грн судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встановлено у антимонопольній справі, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів UA-2019-06-27-000455-3, чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним Договору підряду, укладеного з переможцем такої закупівлі - відповідач - 1 відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 11 417 752,63 грн, сплачені відповідачем-2 (замовником) на виконання недійсного за рішенням суду Договору підряду, підлягають поверненню відповідачем-1 відповідачу-2, а останнім - до державного бюджету.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Погосян Анна звернулася до суду з апеляційною скаргою 30.01.2026 через систему Електронний суд, в якій просить відстрочити оплату судового збору до прийняття постанови апеляційного суду за наслідком розгляду цієї апеляційної скарги. Поновити строк на апеляційне оскарження господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі № 902/869/25, відкрити провадження у справі і зупинити виконання рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі № 902/869/25. Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі № 902/869/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви повністю та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної прокуратури на користь фізичної особи - підприємця Погосян Анни понесені нею судові витрати.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- суд першої інстанції порушив приписи ч. 4 ст. 75, ч. 4, ст. 11, ч. 4 ст. 236, ГПК України, неправильно застосував положення ст. 228 ЦК України, адже без законних підстав визнав недійсним оскаржуваний договір, застосував реституцію, стягнувши з ФОП Погосян Анни 11 417 752,63 грн, чим порушив приписи національного законодавства та норм міжнародного права, що становлять його частину, не застосував як джерело права рішення ЄСПЛ, не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених в ряді його постанов;
- судом неправильно застосовано норми процесуального права, адже задовольняючи позовну заяву до двох відповідачів в порушення п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судом стягнуто весь судовий збір з одного відповідача ФОП Погосян Анни;
- суд першої інстанції за відсутності дійсного порушення інтересів держави протиправно задоволено позов прокурора, поданий в інтересах Північного офісу Держаудитслужби;
- санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Вищевказані правові висновки також зроблені в п. 82-84 постанови ОП КГС ВС від 19.12.2025 у справі №922/3456/23;
- суд першої інстанції внаслідок відсутності застосування вищевказаних приписів законодавства, рішень ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, не надав жодної оцінки тим обставинам, що стягнення з ФОП Погосян Анни 11417752,63 грн в порядку односторонньої реституції з підстав, визначених ч. 3 ст. 228 ЦК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави, внаслідок чого відбувається конфіскація без вироку суду (Non Conviction Based Confiscation - NCBC), що становить втручання держави у право власності приватних осіб, порушує принцип домірності і пропорційності;
- приймаючи оскаржуване рішення суд задовольнив позов прокурора без встановлення дійсного порушення інтересів держави в інтересах Північного офісу Держаудитслужби, зокрема, в оскаржуваному рішенні не встановлено дійсні порушення інтересів держави, що були для звернення до суду з даною позовною заявою, позов подано виключно в інтересах Північного офісу Держаудитслужби, тоді як Ладижинська міська рада не визначена як позивач, а вказана в якості відповідача. При цьому, прокурор жодним чином не мотивував, які права, законні інтереси держави порушено з боку Ладижинської міської ради й цього не встановив суд;
- відповідач планує понести витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 104 896,00 грн.
10.02.2026 матеріали справи №902/869/25 надійшли до суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази сплати 209 153,15 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. У вказаній ухвалі суд виснував, що у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання ФОП Погосян Анни про відстрочення сплати судового збору до прийняття постанови апеляційного суду.
18.02.2026 на адресу суду надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучено докази сплати судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 поновлено строк на подання апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "24" березня 2026 р. об 11:30 год. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 12.03.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25.
11.03.2026 на адресу суду від Північного офісу Держаудитслужби надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить долучити відзив на апеляційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області до матеріалів справи №902/869/25.
12.03.2026 на адресу суду від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, не спростовують обставин та доказів, якими підтверджено правомірність вимог прокурора, а відтак підстави для її задоволення відсутні.
12.03.2026 на адресу суду від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить зупинити провадження у справі № 902/869/25 за апеляційною скаргою представника відповідача ФОП Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до ФОП Погосян Анни, Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним договору від 02.08.2019 № 69 як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 910/20111/23.
20.03.2026 на адресу суду від ФОП Погосян Анни надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
20.03.2026 на адресу суду від ФОП Погосян Анни надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просить долучити надані пояснення до матеріалів справи та врахувати їх при прийнятті судового рішення у ній.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Тимошенка О.М. судове засідання "24" березня 2026 р. об 11:30 год. у справі №902/869/25 не відбулося.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 21.04.2026 об 10:30 год.
07.04.2026 на адресу суду від Північного офісу Держаудитслужби надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи - представника Північного офісу Держаудитслужби.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги.
В судовому засіданні прокурор заперечив доводи апеляційної скарги.
При цьому, присутній представник прокуратури зазначив, що потреба у зупиненні апеляційного провадження у даній справі відпала, оскільки ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
За вказаних обставин, суд вважає, що клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі підлягає залишенню без розгляду.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 27.06.2019 на веб-сайті “Prozorro» за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-06-27-000455-а Ладижинською міською радою оприлюднено інформацію про проведення відкритих торгів “Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин, Вінницької області».
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 11 705 000,00 грн.
Тендерні пропозиції, з метою участі у відкритих торгах, подано двома суб'єктами господарювання: ФОП Погосян Анною та ФОП Коломієць Тетяною Іванівною, що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.
Згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій, остаточна тендерна пропозиція ФОП Погосян Анни становила 11 417 761,00 грн, її визнано такою, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації. Відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України “Про публічні закупівлі».
Рішенням тендерного комітету Ладижинської міської ради визнано ФОП Погосян Анну переможцем закупівлі та електронною системою 17.07.2019 сформовано повідомлення про намір укласти договір.
За результатом проведеної закупівлі між Ладижинською міською радою (далі - Замовник) та ФОП Погосян Анною 02.08.2019 укладено договір № 69 підряду на капітальний ремонт.
Між сторонами було погоджено Предмет договору, а саме, те що Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на свій ризик, власними і залученими силами, засобами і способами, відповідно до затвердженої проектно- кошторисної документації, діючих норм і стандартів та згідно умов даного Договору виконати всі роботи на об'єкті Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь - за кодом ЄРУ за ДК 021:2015 - 45230000-8 (Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин Вінницької обл.) (надалі - Об'єкт) (п.1.1. договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, вартість робіт визначається твердою договірною 11 417 761,00 грн без ПДВ та включає всі витрати Підрядника пов'язані з виконанням умов даного Договору.
Тверда договірна ціна робіт може змінюватися у випадках визначених ст. 36 Закону України “Про публічні закупівлі» (п. 3.2. договору).
Фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів бюджету та проводиться за планом фінансування (Додаток №2), який складається Замовником і узгоджується з Підрядником і є невід'ємною частиною Договору (п. 4.1. договору)
Відповідно до частини першої ст. 23 Бюджетного кодексу України зобов'язання Замовника виникатимуть за наявності бюджетного призначення на відповідний рік, залежно від обсягів реального фінансування.
У разі прийняття Замовником рішення про прискорення чи уповільнення темпів виконання робіт одночасно уточнюється план фінансування капремонту з внесенням відповідних змін у Договір підряду.
Строк дії договору до 10.11.2019, до завершення виконання робіт (п. п. 4.2.,4.3.,4.4. договору).
Додатковою угодою № 2 від 27.02.2019 внесено зміни до договору № 69 від 02.08.2019, зокрема сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору та вирішили внести зміни в п. 20.1. який викладено в наступній редакції: п. 20.1. “Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.05.2020. а у відношенні розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань». Всі інші умови договору залишаються незмінними.
У подальшому додатковою угодою № 3 від 28.01.2020 внесено зміни до договору № 69 від 02.08.2019. Зокрема сторони дійшли згоди внести зміни в п. 3.1. та викладено його в наступній редакції: п. 3.1. “Вартість робіт визначається твердою договірною ціною та складає 11417761,00 грн з них: в 2019 році вартість виконаних робіт складає 9552865,04 грн без ПДВ, на 2020 рік 1864895,96 грн без ПДВ відповідно до річних планових кошторисних призначень. Всі інші умови договору залишаються незмінними.
Судом встановлено, що Ладижинською міською радою за виконані роботи, на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт, визначені договором, на рахунок ФОП Погосян Анни перераховано кошти в сумі 11 417 752, 63 грн, що зокрема стверджується наступним: згідно платіжних доручень, які надані Ладижинською міською радою на запит Гайсинської окружної прокуратури, встановлено, що на виконання договору № 69 від 02.08.2019, згідно платіжного доручення № 99 від 25.10.2019 сплачено кошти в сумі 1466480,39 грн згідно платіжного доручення № 102 від 12.11.2019 - кошти в сумі 3058633,12 грн згідно платіжного доручення від 18.11.2019 - кошти в сумі 1735669,79 грн, згідного платіжного доручення № 104 від 22.11.2019 - 1627655,53 грн, згідно платіжного доручення № 105 від 21.11.2019 - кошти в сумі 664571,48 грн, згідно платіжного доручення № 119 від 24.12.2019 - кошти в сумі 999854,73 грн, згідно платіжного доручення № І від 30.01.2020 - кошти в сумі 1285780,21 грн згідно платіжного доручення № 80 від 13.05.2020 - кошти в сумі 127286,91 грн, згідно платіжного доручення № 86 від 25.05.2020 - кошти в сумі 451820,47 грн.
Поряд з цим, судом встановлено, що рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 66-р тк від 29.10.2024 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнано факт вчинення ФОП Погосян Анною (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час проведення закупівлі, яка проводилася Ладижинською міською радою. За вчинення вищевказаного порушення на ФОП Погосян Анну накладено штраф у розмірі 301646 грн.
Зокрема у рішенні зазначається, що ФОП Погосян Анна та ФОП Коломієць Тетяна Іванівна подали тендерні пропозиції для участі в торгах на закупівлю робіт “Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин Вінницької області (ДК 021:2015: 45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь)», які проводилися Ладижинською міською радою Вінницької області в системі електронних публічних закупівель “Prozorro» (ідентифікатор торгів UA-2019-06-27-000455-а).
При цьому, ФОП Погосян Анна і ФОП Коломієць Т.1. узгодили свою поведінку, з метою усунення змагання під час підготовки та участі у зазначених торгах.
Відповідно до п. 4 мотивувальної частини цього рішення антиконкурентні узгоджені дії ФОП Погосян Анни на ФОП Коломієць Т.І. під час підготовки та участі у вказаних торгах підтверджуються таким: близьке місцезнаходження відповідачів під час проведення Торгів (п.4.1.); використання одних і тих же IP-адрес під час участі в Торгах (п. 4.2.); спільне створення електронних поштових скриньок для участі в Торгах (п. 4.3.); оплата послуг майданчика для участі в Торгах однією особою (п. 4.4.); спільне залучення відповідачами третьої особи для вчинення дій. пов'язаних з участю в Торгах (п. 4.5.); спільні особливості подання документів про наявність матеріально- технічної бази відповідачів для участі в Торгах (п. 4.6.); однакові властивості файлів та однакова помилка в технічному завданні, поданих Відповідачами під час участі в Торгах (п. 4.7.); комунікація між Відповідачами (п. 4.8); синхронність дій Відповідачів під час перегляду інформації про Торги (п. 4.10.).
Так, у пункті 7 на сторінці 10 рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 29.10.2024 № 66-р/тк зазначено, що доказами, зібраними у Справі, доводиться, а дослідженням усієї сукупності факторів, що об'єктивно могли вплинути на поведінку відповідачів, не спростовується висновок Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України про те, що ФОП Погосян Анна та ФОП Коломієць Т.І. вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю робіт, які проводилися Ладижинською міською радою Вінницької області в системі електронних публічних закупівель “Prozorro» (ідентифікатор торгів UA-2019-06-27-000455- а). Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції Відповідачі тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії. заборонені Законом України “Про захист економічної конкуренції».
Як наслідок, Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України у своєму рішенні від 29.10.2024 № 66-р/тк у справі № 03-06/38-19 визнала, що ФОП Погосян Анна та ФОП Коломієць Т.І. вчинили порушення, передбачене пунктом І статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України “По захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю робіт “Капітальний ремонт дороги до міського? кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин Вінницької області (ДК 021:2015: 45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь)», які проводилися Ладижинською міською радою Вінницької області в системі електронних публічних закупівель “Prozorro» (ідентифікатор торгів UA-2019-06-27-000455-3).
Цим же рішенням на ФОП Погосян Анну накладено штраф у розмірі 301 646,00 грн, та ФОП Коломієць Т.І. - штраф у розмірі 1 721 087,00 грн.
Судом встановлено, що відповідно до листа Антимонопольного комітету України від 03.02.2025 № 145-29.2/09-1065е, який надійшов на запит окружної прокуратури, встановлено, що рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень с обов'язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття.
Листом Комітету від 12.11.2024 № 145-26.13/03-10866е копію рішення № 66-/тк надіслано ФОП Погосян Анні. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303500138044 відповідний лист Комітету останньою отримано 04.12.2024.
Крім того, рішення № 66-р/тк, за виключенням інформації з обмеженим доступом, було розміщено на веб-сайті Комітету у розділі “Нормативно-правові акти».
ФОП Погосян Анна не скористалась своїм правом на оскарження Рішення в судовому порядку, штраф у добровільному порядку ФОП Погосян Анною не сплачено.
Ураховуючи вищевикладене, за доводами позивача рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 29.10.2024 № 66-р тк є чинним та обов'язковим до виконання.
З огляду на викладене, прокурор стверджує, що ФОП Погосян А. та ФОП Коломієць Т.І. під час підготовки документів для участі у тендері, проведеному Ладижинською міською радою, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі». Внаслідок узгодженості поведінки вказаних суб'єктів господарювання право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ФОП Погосян А.) одержано не на конкурентних засадах та спотворено результати торгів.
Так, узгоджений характер дій ФОП Погосян А. вказує як на усвідомлення нею її протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій вказаного суб'єкта господарювання свідчить про їх умисність.
В силу викладеного, прокурор зазначає, що договір підряду № 69 від 02.08.2019 на виконання робіт на об'єкті: Будівництво турбопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь - за кодом СРУ за ДК 021:2015 - 45230000-08 (Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин, Вінницька обл.) оскільки останній суперечить інтересам держави та суспільства, а тому на підстав і частини 3 статті 228 ЦК України є недійсним в сукупності з частиною 1 статті 203 ЦК України.
При цьому, прокурор зазначає, що придбання Ладижинською міською радою робіт за результатами проведення вказаної закупівлі відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні двома учасниками цього тендеру її видимості.
В частині застосування наслідків недійсності договору підряду № 69 від 02.08.2019, прокурор посилаючись на положення частини 3 статті 228 ЦК України, зазначає, що відповідач - 1 маючи намір щодо отримання незаконного права на укладання спірного договору підряду з метою одержати прибуток, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяв участь у проведенні конкурсу, в результаті якого отримав бюджеті кошти в сумі 11 417 752,63 грн, які мають бути повернуті відповідачу - 2, а отримані ним кошти - стягнуті в дохід держави.
Надаючи парову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з приписами частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Підставою даного позову стало порушення вимог антиконкурентного законодавства, що призвели до спотворення результатів тендерів та порушення інтересів держави і суспільства.
Звертаючись з цим позовом до суду в інтересах держави, прокурор визначив уповноваженими органами у спірних правовідносинах Північний офіс Держаудитслужби.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ст. 2 цього Закону).
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Як слідує зі змісту Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль, зокрема, через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; моніторингу закупівель (підпункт 3 пункту 4 Положення); вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, в т.ч., звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 9 пункту 4 Положення).
Згідно з підпунктом 20 пункту 6 вказаного Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Вінницької області здійснює Північний офіс Держаудислужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" та Положення про Північний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Державної аудиторської служби України від № 23 від 02.06.2016.
Таким чином, саме Північний офіс Держаудислужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Харківської області, де проводилась процедура закупівлі.
В матеріалах справи міститься лист Гайсинської окружної прокуратури Вінницької обласної прокуратури №02.51/3-2819вих-24 від 04.11.2024 на адресу Північного офісу Держаудитслужби, відповідно до якого було повідомлено, що прокуратурою виявлено факт порушення інтересів держави від час проведення публічної закупівлі https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-06-27-000455-а “Капітальний ремонт дороги до міського кладовища від вул. Хлібозаводська в м. Ладижин, Вінницької області».
Північний офіс Держаудитслужби листом від 02.12.2024 №260205-17/3607-2024, у відповідь на вищевказаний лист прокурора, повідомив, зокрема, що в органів державного фінансового контролю відсутні повноваження на оскарження (визнання недійсними) у судовому порядку договорів, укладених за результатами проведених закупівель.
Також в матеріалах справи міститься лист Гайсинської окружної прокуратури Вінницької обласної прокуратури №51/3-943вих25 від 06.05.2025 на адресу Північного офісу Держаудитслужби про надання інформації щодо вжитих і запланованих заходів державного фінансового контролю/моніторингу закупівлі; чи вживаються/вживатимуться Держаудитслужбою будь-які заходи стосовно визнання недійним договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони, застосування наслідків недійсності правочину.
У відповідь Північний офіс Держаудитслужби листом №262616-17/3621-2025 від 21.05.2025 повідомив, що відповідно до ст. 2, п. 8 та п. 10 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №№2939-XII та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю, не передбачено звернення Офісу до суду з позовом про визнання недійсним договорів (у т.ч. укладених за результатами процедур закупівель).
У порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", листом Гайсинської окружної прокуратури Вінницької обласної прокуратури від 12.06.2025 № 02.51/3-1229вих-25 Північний офіс Держаудитслужби було повідомлено, що окружною прокуратурою планується звернення із позовом до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Ладижинської міської ради та ФОП Погосян Анни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача, Антимонопольний комітет України про визнання недійсним договору №69 від 02.08.2019 як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності, а саме стягнення з Погосян Анни 11 417 752,63 грн у дохід держави.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивача - Північно-східного офісу Держаудитслужби.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору, укладеного за результатами процедур закупівель, та застосування наслідків недійсності, а саме стягнення 11 417 752,63 грн у дохід держави.
Суд зазначає, що частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
Суд звертає увагу, що на розгляді Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду перебувала справа №922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.
Перед Верховним Судом у справі №922/3456/23 постало питаннями чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції").
Так, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема, таких висновків:
«Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч.3 ст.228 ЦК
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону «Про захист економічної конкуренції», зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону «Про захист економічної конкуренції») та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі»), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".
"89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави».
« 103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовісної сторони правочину, СКП «Харківзеленбуд»).
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".
Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурором не було надано доказів, які б підтвердили завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства.
При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, відсутній та прокурором суду не надавався.
Прокурор в обґрунтування позову послався лише на рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 66-р тк від 29.10.2024 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Крім того, як було зазначено вище, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.
Отже, сам по собі встановлений Рішенням АМК факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Однак, Прокурор у цій справі послався лише на обставини порушення антиконкурентного законодавства учасниками закупівлі та не довів у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірних договорів про закупівлю, ураховуючи, що мав місце капітальний ремонт, а закупівля робіт відбулася за ціною, визначеною замовником закупівлі.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.
Колегія суддів щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтями 203, 216 Цивільного кодексу України бере до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.
З огляду на неправильне застосування судом першої інстанції зазначеної норми права при вирішенні спору у даній справі, рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 необхідно скасувати та відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів з підстав, викладених вище.
Така правова позиція також відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 20.01.2026 у справі №910/7385/23, від 04.02.2026 у справі №913/330/23, від 05.02.2026 у справі №904/1499/23, від 20.01.2026 у справі №907/178/24, від 05.02.2026 у справі №922/4420/23, постанови в яких ухвалено Верховним Судом після ухвалення постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене вище, судом першої інстанції не було з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на Прокуратуру, а за подання апеляційної скарги - підлягають стягненню з Прокуратури на користь скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погосян Анни на рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2025 у справі №902/869/25 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
3. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (рахунок UA568201720343110002000003988, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909909, адреса: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) на користь Фізичної особи-підприємця Погосян Анни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 209 153,15 грн.
4. Господарському суду Вінницької області видати наказ.
5. Справу №902/869/25 повернути до Господарського суду Вінницької області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "24" квітня 2026 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Тимошенко О.М.