Номер провадження: 11-кп/813/1816/26
Справа № 521/2009/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04 березня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023080030000012, внесеному до ЄРДР 06.01.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 03 травня 2026 року, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого та прийшов до висновку про те, що ризики, заявлені прокурором, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду необґрунтована та незаконна з огляду на наступне:
- не було враховано судом також того, що ОСОБА_7 з 11.05.2022 року по 11.11.2022 року знаходився під впливом непереборного фізичного та психологічного примусу, внаслідок якого не міг керувати своїми вчинками;
- прокурором не доведено, що заявлені ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати;
- захисник звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, має добру репутацію за місцем мешкання та роботи, має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно з позитивного боку, має добре налагоджені соціальні зв'язки, зокрема, одружений та має двох дітей 2008 та 2016 р.н. на утриманні;
- не було враховано судом також того, що фактично до 11.05.2022 ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» працював у штатному режимі, всупереч вимог п. 24 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови КМ України №934 «Про затвердження Порядку проведення обов'язкової евакуації окремих категорій населення в разі введення правового режиму воєнного стану» від 07.11.2018, жодної евакуації не проводилось, не дивлячись на всі надіслані листи-прохання, при цьому, фактичне захоплення установ окупаційною владою супроводжувалось залякуванням персоналу та насиллям;
- судом необґрунтовано не визначено альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
На підставі наведеного захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, захисник в апеляційній скарзі просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_8 належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, про поважні причини свого неприбуття не повідомив, з клопотанням про відкладання не звертався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги і доводи апеляційної скарги та правові позиції, висловлені в оскаржуваній ухвалі суду, апеляційний суд повинен перевірити доводи апеляційної скарги (1) щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, та за наявності підстав для його поновлення - (2) щодо законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали.
Щодо клопотання на поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду.
Частина 1 ст. 24 КПК України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим кодексом.
Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, на ухвалу про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Процедура визначення строків для подання скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності. Суворе дотримання процесуальних строків неможливе без чіткого розуміння правил їх обчислення. Для правильного визначення строку особливого значення набувають норми, що регулюють момент початку перебігу строку, обставини, які впливають на його перебіг, та момент його закінчення.
За змістом ст. 113 КПК України процесуальні строки це встановлені, зокрема законом, проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (або мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має здійснюватися без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідними нормами Кодексу.
Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Апеляційний суд установив, що оскаржувана ухвала, якою було задоволено клопотання прокурора та продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, постановлена 04 березня 2026 року у судовому засіданні за участю сторони захисту, зокрема захисника ОСОБА_6 що підтверджується журналом судового засідання (а.с. 15-18). Ця обставина не заперечується в апеляційній скарзі, а тому відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України строк апеляційного оскарження для сторони захисту почався з дня оголошення ухвали.
Однак захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» лише 18 березня 2026 року, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження.
Водночас, колегія суддів погоджується з доводами захисника, наведеними на обґрунтування клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04.03.2026 року. Так, у випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого судом рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України. Такий висновок сформульовано у постанові об'єднаної палати ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18 (провадження № 51-6470кмо18).
З цих підстав, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність поновлення захиснику строку на апеляційне оскарження Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04.03.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023080030000012, внесеному до ЄРДР 06.01.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №62023080030000012, внесенє до ЄРДР 06 січня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку аргументам сторони захисту відносно того, що судом не було враховано, що ОСОБА_7 з 11.05.2022 року по 11.11.2022 року знаходився під впливом непереборного фізичного та психологічного примусу, внаслідок якого не міг керувати своїми вчинками та те, що евакуація із Херсонського СІЗО не була проведена, а пред'явлене обвинувачення не відповідає ст. 91 КПК України колегія суддів зауважує, що врахування зазначеного питання має безпосереднє відношення для вирішення питання відносно винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, в той час як апеляційний суд на даному етапі позбавлений законних підстав перевіряти обґрунтованість обвинувачення.
Відповідно до приписів ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом першої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст. 177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Зокрема, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення на строк 15 років позбавлення волі або довічним позбавленням волі, суспільну небезпеку інкримінованого злочину, який вчинений у найбільш несприятливий для держави період, у час коли є необхідним здійснювати відсіч рф, внаслідок повномасштабного вторгнення, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_7 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, не всі свідки, як підлягають безпосередньому допиту судом допитані, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого незаконного впливу останнього на свідків у вказаному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд також вважає такими, що заслуговують на увагу доводи прокурора відносно існування ризику вчинення іншого правопорушення або продовження кримінального правопорушення, в якому обвинувачується, який обумовлений наявністю у ОСОБА_7 контактів серед представників окупаційної влади рф, які продовжують вчиняти дестабілізаційні заходи на деокупованій території.
Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
При цьому, апеляційний суд приймає до уваги доводи захисника з приводу наявності кримінального провадження, в якому ОСОБА_7 є потерпілим за фактом жорстокого поводження з ним з боку окупаційної адміністрації, однак вказані обставини є предметом дослідження в іншому кримінальному провадженні, не є фактом, встановленим преюдицією, потребують додаткової ретельної перевірки та прийняття відповідного рішення.
Факт наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків не нівелює наявність зазначених вище ризиків.
Водночас, апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту, що ОСОБА_7 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, має добру репутацію за місцем мешкання та роботи, має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно з позитивного боку, має добре налагоджені соціальні зв'язки, зокрема, одружений та має двох дітей 2008 та 2016 р.н. на утриманні, проте наголошує на тому, що вказана обставина не виключає та не зменшує існування зазначених вище доведених стороною обвинувачення ризиків та не може слугувати єдиною підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Надаючи оцінку доводам захисника з приводу можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, апеляційний суд зауважує наступне.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, пов'язаного проти основ національної безпеки України.
Так, згідно ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні зокрема злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід виключно у виді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 04 березня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023080030000012, внесеному до ЄРДР 06.01.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4