21 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 757/2214/26
провадження № 61-4335ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року про повернення апеляційної скарги
у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року відкрито провадження у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив
її в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, відповідно до положень ЦПК України
не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, та не перешкоджає провадженню
у справі.
01 квітня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 30 березня 2026 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року та направити справу для продовження розгляду
до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі порушено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року, проте воно не підлягає розгляду, оскільки касаційна скарга подана у встановлені законодавством строки.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки порушені основні засади правосуддя та доступу
до суду, а також відсутній процесуальний спосіб захисту прав заявника.
Крім того, заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що суддею Печерського районного суду міста Києва Гуртовою Т. І. порушені процесуальні строки щодо підписання та надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Печерського районного суду від 05 березня 2026 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги заявнику
не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд
не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів
(DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи,
які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
У частині першій статті 353 ЦПК України визначений вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
У постанові від 29 травня 2019 року в справі № 219/10010/17 (провадження
№ 14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення
у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та реалізації права
на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом
не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року в справі № 752/1016/17 (провадження
№ 61-19138сво18) суд виснував, що «право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом,
не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору
й окремо від такого рішення».
У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 753/7178/19 вказано, що «08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Цим законом було виключено пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України, яким було передбачено право на апеляційне оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі з порушення правил підсудності. 20 серпня 2020 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року, вважаючи, що вказане судове рішення було ухвалено з порушенням правил підсудності. Згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) ухвали щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності немає у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_4 20 серпня 2020 року, тобто після внесення змін до ЦПК України, подала апеляційну скаргу
на ухвалу суду першої інстанції, яка відсутня у переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що апеляційна скарга підлягає поверненню».
Оскільки ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі
не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, апеляційний суд обґрунтовано виснував про повернення апеляційної скарги
ОСОБА_1 .
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга
є необґрунтованою.
Інші доводи касаційної скарги стосуються заяви про відвід судді Печерського районного суду міста Києва, проте ухвала цього суду про відвід судді та відмова
у задоволенні заяви про відвід судді не були предметом апеляційного перегляду, тому такі доводи не заслуговують на увагу.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру,
а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року про повернення апеляційної скарги у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара