06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 461/8106/23
провадження № 61-16138сво24
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубач Любомир Львович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за позовом ОСОБА_1 до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Любомира Львовича про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Слюсаря Вадима Валерійовича на рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року у складі судді Стрельбицького В. В., додаткове рішення Галицького районного суду від 30 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив: визнати, що у висловлюваннях відповідача стосовно адвоката ОСОБА_1.: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати», міститься інформація, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної приниженням його честі, гідності та ділової репутації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку із здійсненням професійної діяльності йому постійно доводиться спілкуватись із чиновниками з різних сфер державного управління, місцевого самоврядування та інших структур. Не всі засідання узгоджувальних комісій, громадські обговорення, наради, зустрічі та інші заходи відбуваються без емоцій, адже на таких заходах, як правило, вирішуються дуже важливі питання. Водночас учасники таких заходів зобов'язані дотримуватись встановлених у суспільстві моральних норм та етичних правил поведінки, доводити свою позицію без взаємних образ і звинувачень, без переходу на особистості та інших подібних дій. Особливо вказане стосується посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, норми поведінки яких, на відміну від пересічних громадян, визначені законодавством.
Усупереч загальноприйнятим правилам поведінки у професійному спілкуванні, заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубач Л. Л. порушив встановлені для посадових осіб органів місцевого самоврядування норми та стандарти поведінки і публічно висловив про ОСОБА_1 судження негативного характеру, які порушили його особисті немайнові права як людини та адвоката, принизили його честь, гідність, чим завдав шкоду діловій репутації, що зумовило необхідність звернення із позовною заявою до суду.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 10 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав висловлювання ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 , висловлені ним публічно: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати.», такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. на користь ОСОБА_1 1,00 грн компенсації моральної шкоди. Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. на користь ОСОБА_1 26 050,26 грн витрат на проведення експертного дослідження. Стягнув із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. на користь ОСОБА_1 2 147,20 грн витрат на сплату судового збору.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Урахувавши зміст поширеної відповідачем щодо позивача інформації у її системному зв'язку з фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку, що позивач довів факт поширення щодо нього негативної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, тобто у висловлюваннях ОСОБА_2 міститься інформація негативного характеру стосовно адвоката ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 вказував, що єдиною метою подання позову є захист його порушених особистих немайнових прав шляхом встановлення протиправності дій відповідача та факту заподіяння йому внаслідок цього моральної шкоди. Дотримуючись засад розумності і справедливості, суд вважав за можливе стягнути компенсацію моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року стягнено із заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. на користь ОСОБА_1 13 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що під час ухвалення рішення по суті не вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2024 року апеляційну скаргу заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд врахував обставини справи, зокрема, те, що позивач, який є професійним адвокатом та керівником адвокатського об'єднання, вступив у дискусію із заступником міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубачем Л. Л. з приводу конфліктної ситуації, пов'язаної з демонтажем огорожі на вул. Старій у м. Львові. Вказана дискусія не була приватною, а відбувалась публічно у присутності великої кількості людей, що підтверджується відеозаписами, доданими до позовної заяви. При цьому зміст вказаної розмови свідчить, що відповідач сказав позивачу фразу «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати» у відповідь на повідомлення позивача про факти насильства зі сторони комунальних працівників, документально підтверджене матеріалами справи. Відповідно, у відповідача не було фактичного підґрунтя для публічного висловлення на адресу позивача судження про те, що він «може брехати», і така реакція відповідача - посадової особи Львівської міської ради на інформацію про факти порушення прав громадян, ураховуючи обставини справи, є явно надмірною, висловленою в принизливій для позивача формі та суперечить нормам до етичної поведінки посадовця.
Апеляційний суд відхилив аргументи відповідача про порушення його прав на свободу самовираження поглядів з огляду на те, що у дискусії з позивачем він діяв як посадова особа - представник органу місцевого самоврядування, отже, крім моральних засад суспільства, повинен був дотримувати норм Закону України «Про запобігання корупції», Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05 серпня 2016 року № 158, Кодексу етичної поведінки посадових осіб та працівників Львівської міської ради, її виконавчих органів, комунальних підприємств, установ та організацій, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 вересня 2019 року № 879.
Матеріалами справи спростовуються твердження відповідача про перебільшення позивачем обставин конфлікту між підприємцями та працівниками Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» (далі - ЛКП «Муніципальна варта»), оскільки вони спростовуються долученими до матеріалів справи відеозаписами. Тому наведене у рішенні суду публічне висловлювання заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. про те, що ОСОБА_1 «може брехати», містить негативну для позивача, який є професійним адвокатом, інформацію, виражене в принизливій формі, а отже, порушує право позивача на повагу до його гідності та честі і завдає шкоди його діловій репутації.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно керувався тим, що внаслідок поширення відповідачем висловлювання негативного, принизливого характеру ОСОБА_1 заподіяно моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі та гідності, а також завдає шкоди діловій репутації, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі 1,00 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Слюсарь В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року й ухватити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову; скасувати додаткове рішення Галицького районного суду від 30 квітня 2024 року як похідне від основного та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/15638/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 742/512/17, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21, від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 481/1728/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 418/6010/19.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами, що з огляду на зміст спірної інформації, встановлені у справі обставини, а також належність позивача до кола публічних осіб, контекст поширеної інформації, спірна інформація щодо позивача є не фактичним твердженням, а оціночним судженням відповідача. Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення позивачем конкретних правопорушень. Суб'єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.
Суди встановили, що конфлікт, на врегулювання якого прибули позивач (діяв в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Австрійське підприємство «Галінвест» (далі - ТОВ СУАП «Галінвест»)) та відповідач, виник щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 02 вересня 2022 року № 781 «Про облаштування укриття (бомбосховища) у Галицькому районі м. Львова та забезпечення функціональної тимчасової автостоянки». Таким чином, ОСОБА_2 перебував у зазначеному місці як посадова особа Львівської міської ради, а тому належним відповідачем у цій справі має бути саме Львівська міська рада.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Зазначила, що наведені у касаційній скарзі аргументи відповідача стосуються правовідносин, що виникають у зв'язку з визнанням поширеної інформації недостовірною та її спростуванням (стаття 277 ЦК України). Однак позивач не заявляв у цій справі позовних вимог про визнання недостовірною та спростування інформації, поширеної відповідачем, і суди вказану норму для кваліфікації спірних правовідносин не застосовували. Судову практику, яка є релевантною до спірних правовідносин- у справах про відшкодування моральної шкоди за висловлення особистих суджень у формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію (абзац другий частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», стаття 280 ЦК України) - у касаційній скарзі не зазначено. Аргументи представника відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позову у цій справі з мотивів висловлення відповідачем суб'єктивних оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, не мають жодного відношення до справи, оскільки предмет спору у ній не стосується спростування поширеної інформації.
Висновки про те, що позивач є громадським діячем і медійною особою, є лише власною інтерпретацією представника відповідача загальнодоступної інформації багаторічної давності, яка по суті не має нічого спільного зі статусом публічності у розумінні спірних правовідносин.
Оскільки позовну вимогу про визнання інформації недостовірною, а тим більше про її спростування позивач не заявляв, підстав для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 277 ЦК України, як і інших частин цієї статті, немає, і позивач правильно визначив склад учасників спору у цій справі.
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Зазначила, що наведені у касаційній скарзі аргументи, висновки, які з них випливають, та судова практика стосуються правовідносин, що виникають у зв'язку з визнанням недостовірною та спростуванням поширеної інформації у формі фактичних тверджень, підстави спростування яких визначені статтею 277 ЦК України, та суб'єктивних суджень, які не можуть бути спростовані (абзац перший частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію». Отже, правова позиція представника відповідача у справі ґрунтується на запереченні неіснуючих аргументів та позовних вимог, які не заявлялись, а наведена судова практика не має жодного стосунку до цієї справи.
Поза увагою суду не може залишитись те, що внаслідок описаних обставин суд касаційної інстанції прийняв рішення про відкриття провадження, ґрунтуючись на доводах касаційної скарги про подібність висновків Верховного Суду у справах, правовідносини у яких, як виявилось, не є подібними до правовідносин у цій справі, що є підставою для закриття касаційного провадження (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
31 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мехеди Н. В. про відвід судді Краснощокова Є. В. визнано необґрунтованою. Заяву передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка подана представником Мехедою Н. В., про відвід судді-доповідача Краснощокова Є. В. від участі у розгляді справи відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 рокузаяву про самовідвід судді Верховного Суду Гудими Д. А. задоволено, відведено суддю Верховного Суду Гудиму Д. А. від участі у розгляді справи, справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2026 року прийнято до розгляду справу № 461/8106/23 та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 вересня 2022 року між працівниками ЛКП «Муніципальна варта» та громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку «Добробут», виник конфлікт щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з приводу відкриття для руху пішоходів на вул. Старій у м. Львові.
14 вересня 2022 року на місце конфлікту прибув позивач, який представляв інтереси ТОВ «СУАП «Галінвест» - власника будівлі, де функціонує промислово-продовольчий ринок «Добробут», а також заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубач Л. Л. Під час спілкування з підприємцями ринку «Добробут» позивачу стало відомо про факти застосування до них працівниками ЛКП «Муніципальна варта» насильства.
У розмові з позивачем відповідач заперечив факти застосування насильства та спецзасобів до громадян, висловлюючи припущення про те, що інформація, яку надає позивач, є неправдивою. Зокрема, відповідач публічно, у присутності посадових осіб підпорядкованих йому підрозділів Львівської міської ради, та комунальних підприємств, підприємців, працівників ринку «Добробут», у тому числі клієнтів Адвокатського об'єднання «Потинський та партнери», діючи як представник органу місцевого самоврядування, сказав позивачу: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати».
Вказані фактичні обставини справи, зокрема спілкування позивача та відповідача, місце, час і дата вказаних у позовній заяві подій, зміст розмови, присутність під час неї великої кількості людей, а також те, що відповідач був знайомий з позивачем до подій 14 вересня 2022 року, описаних у позовній заяві, і йому було відомо те, що позивач є професійним адвокатом, сторони не заперечували.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що є підстав для відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в контексті можливості вирішення по суті позовів про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, пред'явлених до посадової особи органу місцевого самоврядування, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), і формування такого висновку: «У справах про захист гідності, честі та ділової репутації у випадку поширення інформації посадовою чи службовою особою при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, пов'язаних з цим вимог про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права поширенням такої інформації, належним відповідачем є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 53 ЦПК України.
Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
Разом з цим, учасниками цивільних відносин є фізичні і юридичні особи, а не суб'єкти владних повноважень. Положення частини другої статті 31 Закону України «Про інформацію», в якій йдеться про «суб'єктів владних повноважень як позивачів у справах про захист честі, гідності та ділової репутації», «права на захист честі, гідності та ділової репутації посадових і службових осіб в суді» слід тлумачити виключно в контексті особливостей визначення способів захисту порушених прав фізичних і юридичних осіб, якщо поширена інформація стосується діяльності позивача як службової (посадової) особи або юридичної особи як органу влади (місцевого самоврядування). Тому безпосередньо службова (посадова) особа як суб'єкт владних повноважень не може бути стороною в цивільному процесі».
При цьому колегія суддів зазначила, що ОСОБА_1 пред'явив позов до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л., який обґрунтовував тим, що всупереч загальноприйнятим правилам поведінки у професійному спілкуванні, відповідач порушив встановлені для посадових осіб органів місцевого самоврядування норми та стандарти поведінки і публічно висловив про ОСОБА_1 судження негативного характеру, які порушили особисті немайнові права позивача як людини та адвоката, принизили його честь, гідність, чим завдали шкоди діловій репутації. Суди встановили, що вказані висловлювання заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. стосовно адвоката ОСОБА_1. зроблені під час конфлікту між працівниками ЛКП «Муніципальна варта» та громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку «Добробут», щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з приводу відкриття для руху пішоходів на вул. Старій у м. Львові. Відповідач діяв як представник органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.
Оскільки ОСОБА_2 виступав у спірних відносинах як посадова особа Львівської міської ради, колегія суддів вважала, що належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди є Львівська міська рада. Заступник міського голови є посадовою особою органу місцевого самоврядування, від імені якого він діє, тому взагалі не може бути відповідачем у цивільному процесі. У зв'язку з цим оскаржені судові рішення належить скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Разом з цим Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу № 428/3780/20 за позовом до виконуючого обов'язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про захист честі, гідності та ділової репутації і постановою від 24 березня 2021 року постанову Луганського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишив без змін.
В зазначеній справі суди розглянули вимоги позивача по суті, у тому числі які були пред'явлені до виконуючого обов'язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, з чим погодився касаційний суд і не закрив провадження у справі у відповідній частині на підставі імперативної норми пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (стаття 2 ЦК України).
На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (стаття 82 ЦК України).
Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом. Територіальні громади беруть участь у діяльності створених ними юридичних осіб приватного права на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (стаття 169 ЦК України).
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац перший частини першої статті 92 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (абзац другий частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»).
У статті 31Закону України «Про інформацію» передбачено, що у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду. Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює (абзац другий частини четвертої статті 277 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц міститься висновок про те, щотлумачення частини четвертої статті 277 ЦК України свідчить, що в разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
У цій справі, позивач просив:
визнати, що у висловлюваннях відповідача стосовно адвоката ОСОБА_1., а саме: «Я, знаючи Вашу професійну діяльність, прекрасно усвідомлюю, що Ви можете брехати», міститься інформація, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної приниженням його честі, гідності та ділової репутації.
За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 пред'явив позов до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л., який обґрунтовував тим, що всупереч загальноприйнятим правилам поведінки у професійному спілкуванні відповідач порушив встановлені для посадових осіб органів місцевого самоврядування норми та стандарти поведінки і публічно висловив про ОСОБА_1 судження негативного характеру, які (на думку позивача) порушили його особисті немайнові права як людини та адвоката, принизили його честь, гідність та завдали шкоди діловій репутації.
При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що вказані висловлювання заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л. стосовно адвоката ОСОБА_1. зроблені під час конфлікту між працівниками ЛКП «Муніципальна варта» та громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку «Добробут», щодо процедури реалізації рішення виконавчого комітету Львівської міської ради з приводу відкриття для руху пішоходів вулиці Старої у м. Львові. Позивач діяв як представник органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.
Разом з тим, позивач визначив відповідачем у справі заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л.
Однак, заступник міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубач Л. Л. не може бути відповідачем у цій справі, адже у відносинах з позивачем він діяв як посадова особа юридичної особи та від її імені.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації у разі поширення посадовою чи службовою особою інформації при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, щодо пов'язаних із цим вимог про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права поширенням такої інформації, належним відповідачем є юридична особа,в якій працює така посадова чи службова особа.
Отже, спір у позивача виник саме із Львівською міською радою, яка є юридичною особою, самостійним суб'єктом у цивільних правовідносинах і має відповідати за цим позовом.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Верховний Суд вже неодноразово робив висновки про те, що позивачем і відповідачем в цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, водночас філії та представництва, які не є юридичними особами, а також посадові особи юридичної особи не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Суди на зазначене уваги не звернули та зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації пред'явлених до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Л. Л., який не наділений цивільною процесуальною дієздатністю та діяв як посадова особа органу місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу».
Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо відступлення від правових висновків
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що є підстав для відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в контексті можливості вирішення по суті позовів про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, пред'явлених до посадової особи органу місцевого самоврядування, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20 (провадження № 61-319св21).
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, зумовлена тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу № 428/3780/20 за позовом до виконуючого обов'язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про захист честі, гідності та ділової репутації та постановою від 24 березня 2021 року постанову Луганського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишив без змін. У зазначеній справі суди розглянули по суті вимоги позивача, у тому числі ті, які були пред'явлені до виконуючого обов'язки голови Сєвєродонецької міської ради Луганської області, з чим погодився касаційний суд та не закрив провадження у справі у відповідній частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК Українисуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Оскільки у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20 колегія суддів не робила висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в контексті можливості вирішення по суті позовів про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, пред'явлених до посадової особи органу місцевого самоврядування, немає підстав для відступу від згаданих вище висновків на підставі частини другої статті 403 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду з метою забезпечення єдності та сталості судової практики вважає за можливе сформулювати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши таке.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації у разі поширення посадовою чи службовою особою інформації при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, щодо пов'язаних із цим вимог про відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права поширенням такої інформації, належним відповідачем є юридична особа,в якій працює така посадова чи службова особа.
Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, вона може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 53 ЦПК України.
Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона як фізична особа.
Щодо судових витрат
Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги заявниксплатив судовий збір у розмірі 4 294,40 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача на його користь.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Слюсаря Вадима Валерійовича задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 квітня 2024 року, додаткове рішення Галицького районного суду від 30 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до заступника міського голови з містобудування Львівської міської ради Зубача Любомира Львовича про захист честі і гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 294 (чотири тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 40 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев
Судді:А. І. Грушицький
В. І. Крат Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська