06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 214/3475/24
провадження № 61-15969 сво 24
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Сіденка С. І. від 24 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Агєєва О. В., Корчистої О. І. від 30 жовтня 2024 року,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив суд встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є інвалідом другої групи з 01 лютого 2019 року безстроково та згідно з висновками ЛКК
від 24 лютого 2024 року № 342, від 26 лютого 2024 № 342 за станом здоров'я і через стійке порушення функцій організму не здатний до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду безстроково.
Встановлення вказаного юридичного факту йому необхідне, у тому числі, для отримання права на відстрочку від призову на військову службу, тому заявник просив суд заяву задовольнити.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за заявою
ОСОБА_1 . Розгляд заяви постановлено проводити у порядку окремого провадження, залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, провадження у справі за заявою
ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Судові рішення мотивовані тим, що розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду.При цьому суди послалися на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23 (провадження №61-12851св23).
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги заінтересованої особи ОСОБА_2 , також зазначив, що законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує,
а відмова відповідного адміністративного органу у підтвердженні цього факту може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства, пославшись на релевантну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2024 року заінтересована особа - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявник ОСОБА_1 судові рішення як в апеляційному, так і в касаційному порядку не оскаржував.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вищевказану цивільну справу № 214/3475/24. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 січня2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2025 року справу прийнято до розгляду Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 березня2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Лихоти О.В., про залучення ОСОБА_3 до участі у справі
№ 214/3475/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовлено. Продовжено розгляд справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 214/3475/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 308/17634/23, провадження № 14-40 цс 25, оскільки було встановлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року прийнято до провадження cправу № 308/17634/23, яка була передана на її розгляд колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження № 14-40цс25), для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації. При цьому у судовому рішенні як першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції у справі, яка Верховним Судом переглядається, містяться посилання на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21,
з якими не погоджується автор касаційної скарги, і щодо якої поставлено питання про відступ від таких висновків.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026року поновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, які викликали зупинення провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, та неврахуванням релевантних правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
Вказує, що він є особою похилого віку, має інвалідність ІІ групи безстроково, за своїм станом здоров'я, відповідно до висновку ЛКК № 342 від 24 лютого 2024 року, не здатний до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду безстроково. ОСОБА_1 є його рідним сином, від якого він постійно отримує з
2019 року догляд, від інших родичів, які можуть здійснювати за ним догляд, він не бажає отримуватитакий догляд.
Зазначає, що встановлення судом такого факту необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду його сином у державних органах, у тому числі органах місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, місцевого ТЦК та СП для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку й впливає на
його інтереси, як особи, яка потребує постійного догляду, так і заявника у справі, як особи, яка постійно здійснює за ним такий догляд.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. У вказаній постанові зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня
2021 року у справі № 523/14707/19,провадження № 61-16116св20, в якій зазначено, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року
№ 15-рп/20002 визначено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Посилається на практику Конституційного Суду України, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) щодо доступу до правосуддя.
Доводи особи, яка подала відзив та додаткові пояснення на касаційну скаргу
23 грудня 2024 року заявник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погодився з доводами касаційної скарги.
02 січня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в яких просить врахувати правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23 (провадження № 61-14285 св 23)
та долучити до матеріалів справи вказане судове рішення.
06 лютого 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу та на додаткові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_4 ,
в якому він погоджується з доводами викладеними у відзиві та додаткових поясненнях. Зазначає, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, не надали належної оцінки щодо наявності підстав для встановлення факту постійного догляду.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2024 року у справі
№ 153/247/24, провадження № 61-6573св24, від 18 грудня 2024 року у справі
№ 352/1658/23, провадження № 61-14285св23.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірне процесуальне питання стосується юрисдикційності (належності до сфери судового розгляду) заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує
за своїм станом здоров'я.
Передача справи на розгляд об'єднаної палати дозволить забезпечити єдність судової практики.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у складах колегій суддів різних судових палат при вирішенні зазначеного процесуального питання дійшов протилежних висновків, які потребують узгодження.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23, провадження № 61-12851св23, на яку послався суд у справі, яка переглядається, закриваючи провадження у справі, зазначено таке.
Законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому
порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня
2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року
№ 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Проаналізувавши зазначені норми, колегія суддів у цій справі вказала, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі безкоштовно довідки.
Також Верховний Суд зазначив, що аналогічно законодавець унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду в законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка з урахуванням наданих районним (міським) ТЦК та СП матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Такий акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до ТЦК та СП для отримання відстрочки
від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9
статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Натомість, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, та у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23, провадження № 61-14285св23, на яке 02 січня 2025 року послався ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежних правових висновків щодо юрисдикційності розгляду судами заяви про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров'я.
Так, у цих судових рішеннях Верховний Суд зазначив таке.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови нею затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, а заявник зазначив, що він не має права на отримання матеріальної компенсації, оскільки є військовослужбовцем і отримує відповідний дохід.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.
В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.
Тобто позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі.
Закриття провадження в справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, зазначено, що 10 липня 2024 року справа передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п'ятою
статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте 05 вересня 2024 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (провадження № 14-98цс24).
У зазначеній ухвалі Великої Палати Верховного Суду вказано, що колегія суддів послалася на постанову від 05 червня 2024 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23), в якій давалася оцінка тому, чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, та чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу, та виснувала, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою, належить до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду (пункт 23).
У пункті 40 цієї ухвали Велика Палата Верховного Суду зауважила, що перешкод для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та вирішення у цій справі спору по суті в Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У справі, яка переглядається, об'єднаній палаті з метою забезпечення єдності судової практики належить вирішити спірне правове питання, яке стосується юрисдикційності (належності до сфери судового розгляду) заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров'я.
Вирішуючи зазначене правове питання по суті, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З приводу останнього речення Конституційний Суд України зазначив, що передбачене визначення в законі інших випадків підвідомчості справ судам спрямоване на підвищення ефективності реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина (див.: Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016).
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений Главами 1 і 6 Розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об'єктом судового захисту.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див.: постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій
статті 315 ЦПК України.
Юридична значимість фактів, що встановлюються в окремому провадженні, визначається нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового тощо), які мають бути застосовані судом при вирішенні справи.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, а саме якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Коло таких інших фактів обмежено тими, що пов'язані з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Отже, до предмету судової діяльності в цьому аспекті не належить встановлення юридичних фактів, завдяки яким фізичні особи реалізують свої публічні права.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких критеріїв виходила й Велика Палата Верховного Суду в постановах
від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Факти, що мають юридичне значення встановлюються судом в порядку цивільного судочинства. Поряд із цим Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на наявність позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Можна стверджувати про існування позасудового порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо встановлення такого порядку передбачено як мета відповідного порядку. Поряд із цим в багатьох процедурах набуття прав існує стадія з'ясування фактів (обставин) на підставі певних документів (доказів), однак встановлення таких фактів не має значення кінцевої мети такої процедури, а слугує досягненню іншої мети.
Тобто, якщо в певній процедурі (зокрема, адміністративній) встановлення юридичного значення певного життєвого факту (обставини) має допоміжне значення для прийняття певного правового рішення (визначення, встановлення правового статусу, надання права, звільнення від обов'язку тощо), таку процедуру не можна вважати порядком встановлення факту, що має юридичне значення.
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Предметом розгляду у цій справі є встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров'я.
Суди попередніх інстанцій вважали, що законодавством встановлено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує, а відмова відповідного адміністративного органу у підтвердженні цього факту може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з таким висновком.
У справі, що переглядається, у тому числі, з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу заявник просить встановити факт, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїм батьком, який потребує такого догляду за станом здоров'я. У свою чергу, батько заявника зазначає, що від інших родичів, які можуть здійснювати за ним догляд, він не бажає отримуватитакий догляд.
Оскільки частиною першою статті 315 ЦПК України встановлення судом такого юридичного факту не передбачено, тому суди попередніх інстанцій підставно вдались до перевірки того, чи може взагалі така заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільнюються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причин, зокрема як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Об'єднана палата погоджується з тим, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня
2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року
№ 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Зокрема, Законом України «Про соціальні послуги», так і наведеними підзаконними нормативно-правовими актами, виданих на виконання цього Закону, урегулювано суспільні відносини у сфері надання соціальних послуг. У преамбулі Закону «Про соціальні послуги» зазначено, що закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Зокрема, цим законодавством передбачено можливість набуття особою правового статусу надавача чи отримувача соціальних послуг з оформленням правовідносин договором про надання соціальних послуг. В адміністративній процедурі, яка передує встановленню правовідносин з надання соціальної послуги, передбачено установлення певних обставин, які за умови їх юридичного підтвердження в порядку, визначеному спеціальним законодавством, у сукупності можуть бути підставою для встановлення правовідносин соціального забезпечення. Однак цей порядок передбачає встановлення таких фактів саме з метою, яка визначена Законом «Про соціальні послуги», тобто з метою надання соціальної послуги.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги»).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до положень частини четвертої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров'я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; ) забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї надання базових соціальних послуг особам/сім'ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім'ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Крім того, Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1137 (далі - Положення), визначено, що Портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (у тому числі відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.
Як слідує з Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб та документ, що посвідчує статус інвалідності.
Тлумачення наведених норм законодавства свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Доводи заявника про те, що лише суд може встановити факт того, що заявник доглядає за своїми батьком, який цього потребує, спростовуються наведеним законодавством, за яким, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні, для отримання відповідного статусу надавач та отримувач соціальних послуг включаються до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Отже, доводи касаційної скарги заінтересованої особи, батька, про те, що лише в судовому порядку може бути підтверджено факт того, що його син, заявник у справі, є єдиним надавачем соціальної послуги, який може здійснювати такий догляд, а від інших родичів він не бажає отримувати такий догляд, спростовуються встановленим чинним законодавством порядком надання соціальних послуг, який допускає відмову у наданні соціальної послуги у випадку, якщо встановлено відсутність потреби у соціальній послузі.
Зокрема, догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об'єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім'ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (пункт 1 частини шостої статті 16, частина перша статті 19, стаття 20, частини перша, четверта статті 21 Закону України «Про соціальні послуги»).
Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості.
У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади перебачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ((пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
У справі, що переглядається, відсутні відомості про те, що на підставі заяв родичів про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ з питань соціального захисту населення оцінив потреби особи/сім'ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання ОСОБА_2 соціальних послуг з постійного догляду.
Також відсутні дані, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів табув включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.
Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255ЦПК України.
З огляду на вищевикладене судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому підлягають залишенню без змін на підставі
статті 410 ЦПК України.
Щодо відступлення від правових висновків
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, від 18 грудня 2024 року у справі№ 352/1658/23, провадження № 61-14285св23.
Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 ЗаконуУкраїни від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Колегія суддів посилалась на те, що диспозиція частини дванадцятої
статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.Водночас, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), факт самостійного виховання дитини одним із батьків не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні.
З урахуванням наведеного підстав для відступу від наведених вище правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2024 року у справі
№ 153/247/24, провадження № 61-6573св24, від 18 грудня 2024 року у справі
№ 352/1658/23, провадження № 61-14285св23, немає, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, колегії суддів сформулювалиу справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини у наведених справ не є подібними до правовідносин у цій справі.
Висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.
Порядок вирішення питання оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду з метою надання соціальної послуги, визначається Законом «Про соціальні послуги» та підзаконними нормативно-правовими актами, виданими на виконання цього Закону. Встановлення факту здійснення постійного нагляду має допоміжне значення з метою набуття особою правового статусу надавача послуг та встановлення правовідносин з надання соціальної послуги згідно з цим Законом.
Позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров'я, з метою отримання особою, що здійснює догляд, визначений пунктом 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, який (пункт) призначений для реалізації права на відстрочку від мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України
не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
за результатами розгляду касаційної скарги оскаржені судові рішення залишає без змін, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська