06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 752/3051/25
провадження № 61-12120 сво 25
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів:Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі - ТОВ «Новобудова», товариство) звернулося до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що воно здійснює діяльність з надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатація та обслуговування житлового фонду, внутрішньо-будинкових інженерних мереж, систем та обладнання об'єктів соціально-побутового призначення, в тому числі технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонт.
Рішенням правління акціонерного товариства Холдингової компанії «Київміськбуд» від 07 грудня 2007 року № 149/0/5-07 та АВІЗО від 26 березня 2009 року № 378 житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 переданий на баланс, обслуговування та експлуатацію ТОВ «Новобудова». Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є ОСОБА_1 .
Рішенням зборів співвласників зазначеного багатоквартирного будинку № 10
від 05 грудня 2019 року ТОВ «Новобудова» визначено управителем вказаного багатоквартирного будинку та затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.
31 січня 2020 року між ТОВ «Новобудова» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в особі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діють на підставі Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 05 грудня 2019 року, укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 , згідно з яким предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку і спільного майна та прибудинкових територій у вказаному житловому будинку, а споживачем забезпечення своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором.
Товариство зазначало, що житлово-комунальні послуги у зазначеному будинку надавались і надаються безперебійно.Проте, відповідач не сплачував спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за період з 01 травня 2023 року
по 01 січня 2025 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 24 780,07 грн, з яких: основний борг - 21 142,26 грн; три проценти річних від простроченої суми за період з 01 січня 2024 року по 01 січня 2025 року - 781,49 грн;інфляційні втрати - 2 856,32 грн.
ТОВ «Новобудова» просило суд зазначену суму стягнути з відповідача на їх користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 рокуу складі судді Кордюкової Ж. І., ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов ТОВ «Новобудова» задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 21 142,26 грн, три проценти річних у розмірі 781,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 856,32 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Рішення районного суду мотивовано тим, що товариством надаються житлово-комунальні послуги, відповідачем не було надано доказів ненадання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості. При цьому, ОСОБА_1 свої обов'язки щодо оплати наданих послуг виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості.З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, то він має нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання.
Стягуючи з відповідача судовий збір, суд керувався статтею 141 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київськогоапеляційного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху для надання доказів сплати судового збору та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Київськогоапеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року заявником не усунені, судовий збір у визначеному судом розмірі не сплачено.
При цьому суд вказав, що предметом спору є стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги і такі вимоги позову не пов'язані із порушенням прав заявника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, відхиливши такі доводи відповідача. Отже, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_6 від сплати судового збору на підставіпункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, суд зазначив, щоОСОБА_1 не звертався до суду за захистом своїх порушених прав, зустрічного позову не подавав, у цій справі має процесуальний статус відповідача.
Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргоюна ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року, витребувано із Голосіївського районного суду м. Києва матеріали справи № 752/3051/25, узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 21 квітня 2025 року відмовлено, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норму процесуального права, зобов'язавши його сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки не врахував, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, права якого порушені і це є предметом спору.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17,
від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, від 21 листопада 2024 року
у справі № 990/200/24.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний був перевірити, чи стосується справа захисту його прав, які пов'язані з відносинами щодо оплати вартості наданих житлово-комунальних послуг. Вважає, що суд обмежив його в доступі до суду, пославшись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У подальшому ОСОБА_1 подавав Верховному Суду різні заяви щодо відсутності підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати та зазначав про недоліки ухвали про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, які по суті вже були вирішені при прийнятті справи до провадження об'єднаної палати.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів
з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2024 року усправі № 750/15121/21, провадження
№ 61-9453св23,щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи - учасника бойових дій, яка є відповідачем у справі, предметом якої є позовна вимога про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги.
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2024 року у справі
№ 750/15121/21 (провадження № 61-9453св23) виклала правовий висновок про те, якщо фізична особа - відповідач є учасником бойових дій та має пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,
а саме зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг у розмірі 75 %, то у справі, предметом якої є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, така фізична особа - відповідач звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Водночас, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 755/8368/23 (провадження № 61-2943св24) виклала правовий висновок про те, що, звертаючись до суду з апеляційною чи касаційною скаргами у справі про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, фізична особа - відповідач сплачує судовий збір на загальних підставах, оскільки такий спір не стосується питань, пов'язаних з її соціальним захистом як учасника бойових дій з врахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Правове питання, порушене в касаційній скарзі, стосується можливості звільнення відповідача - фізичної особи та споживача житлово-комунальних послуг, який має статус учасника бойових дій, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі, предметом позову якої є стягнення з нього заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки на думку заявника ця справа стосується його прав, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на сплату вартості житлово-комунальних послуг у розмірі 75 %.
Відмовивши у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції у цій справі керувався тим, що цей спір не стосується порушення прав ОСОБА_1 , який має статус відповідача, а отже на нього не розповсюджується дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі
№ 545/1149/17 виклала правовий висновок стосовно застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що вказана норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Спір у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, був ініційований особою, яка мала статус учасника бойових дій, щодо захисту її права на отримання земельної ділянки.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 567/79/23 за позовом особи - ветерана війни про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації, в ухвалі від 03 липня 2024 року просила Велику Палату Верховного Суду розширити тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, для звільнення особи від сплати судового збору на підставі зазначеної норми у всіх випадках.
Ухвалою від 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 567/79/23 на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що оскільки Верховна Рада не прийняла Закон про внесення змін до статті 5 Закону України «Про судовий збір» шляхом викладення пункту 13 частини першої статті 5 у такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав», тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо цього питання, тому відсутні підстави стверджувати про зміну суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок яких правовий висновок, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, втратив зрозумілість чи набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Водночас, ні Велика Палата Верховного Суду, ні колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїх судових рішеннях не роз'яснили, чи входять до складу застосованого законодавцем у
пункті 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» поняття «справ, пов'язаних з порушенням їхніх прав», справи, в яких особа - учасник бойових дій має статус відповідача у спорі, тобто не є ініціатором спору, не зверталася до суду за захистом її порушеного права. Колегія суддів наголошує, що формулювання такого правового висновку є необхідним, зокрема, для правової визначеності щодо наявності або відсутності обов'язку відповідача, який має статус учасника бойових дій, сплачувати судовий збір за ініціювання процедури оскарження судового рішення у спорі про стягнення з нього заборгованості за надання житлово-комунальних послуг на користь надавача послуг з огляду на те, що на визначення розміру заборгованості може вплинути пільга, визначена пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У цій справі ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу та вимагаючи звільнити його від сплати судового збору, наполягав на тому, що є учасником бойових дій,
а оскаржуваним судовим рішенням порушуються його соціальні права, зокрема право на пільгу, визначену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Спір у цій справі ініційований ТОВ «Новобудова» та спрямований на захист його порушеного права на своєчасну оплату відповідачем вартості наданих йому житлово-комунальних послуг. Тобто, предметом дослідження у цій справі є з'ясування судом наявності зобов'язальних правовідносин між ТОВ «Новобудова» та споживачем ОСОБА_1 , встановлення необхідного кола прав та обов'язків щодо надання житлово-комунальних послуг позивачем, обов'язку споживача з оплати їх вартості, обґрунтованість факту наявності заборгованості та її розміру.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначила, що наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі
№ 750/15121/21 щодо можливості звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи, яка не є ініціатором спору про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуг, створює неоднозначність у правозастосуванні вказаної норми.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, об'єднаній палаті з метою забезпечення єдності судової практики необхідно було надати відповідь на таке правове питання:
- чи звільняється відповідач - фізична особа та споживач житлово-комунальних послуг, який має статус учасника бойових дій та не є ініціатором судового спору, тобто є відповідачем, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі, предметом позову якої є стягнення з неї заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»?
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача є необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.
Як зауважив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
ЄСПЛ роз'яснив, що право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами щодо єдиного застосування закону.
Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09).
Існує тісний зв'язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
Згідно із частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.
Повноваження Великої Палати Верховного Суду передбачені у частині другій
статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Отже, Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень своїми правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша
статті 8 Конституції України).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується положеннями пункту 8 частини третьої
статті 129 Конституції України. Таке право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов'язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. А частиною п'ятою цієї статті передбачено, якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, додавши відповідне посвідчення.
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зі змісту цієї норми права вбачається, що вона має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені
у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), у постанові Касаційного адміністративного суду
у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17,
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12лютого 2020 року у справі
№ 545/1149/17, провадження № 14-730цс19 та інших.
Судом установлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 квітня 2003 року (а. с.86). Посвідчення додане до апеляційної скарги, так як в районний суд він не викликався, відзиву на позов не подавав.
Зі змісту позовних вимог убачається, що спір стосується стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги. ОСОБА_1 є відповідачем у справі.
ЄСПЛ зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте, такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE,
№15123/03, § 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритих для загального доступу, вбачається, що практика розгляду судами різних інстанцій аналогічного процесуального питання є різною. Свідченням цього є і різна практика Верховного Суду, про що вказано вище.
Реалізуючи повноваження, визначене частиною сьомою статті 404 ЦПК України, об'єднана палата звернулася до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно отримання наукового висновку щодо застосування норми права - пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо учасник бойових дій є відповідачем у справі. Як наслідок, об'єднана палата отримала протилежні за своїх змістом наукові висновки. Указане лише підтверджує той факт, що існує виключна правова проблема з правового питання, яке є спірний у цій справі.
Текстуальне викладення норм Закону України «Про судовий збір» свідчить про таке. Так, у статті 2 цього закону передбачено, що судовий збір не справляється саме за подання до суду певних заяв, позовних заяв, апеляційних чи касаційних скарги тощо. У статті 5 цього Закону, яка врегульовує питання пільг щодо сплати судового збору, чітко розмежовується статус учасника справи. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; 2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; 3) позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів і так далі.
Натомість, у пункті 13 цієї норми права законодавець не визначає статус учасника справи, а зазначає узагальнено - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Після цього у пункті 14 цієї норми права законодавець знову унормовує статус учасника справи, а саме: позивачі - у справах у порядку, визначеному
статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Саме Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень, передбачених у частині другій статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», своїми правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.
Викладені вище обставини підтверджують, що існує як кількісний, так і якісний критерії, що свідчить про наявність виключної правової проблеми, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому в ухвалах від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20 є підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 752/3051/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська