Справа № 580/2539/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
23 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частина НОМЕР_1 в якій просив:
-визнати протиправним дії комісії військової частини НОМЕР_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій щодо відмови в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;
-зобов'язати комісію військової частини НОМЕР_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій розглянути повторно заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення по суті - з урахуванням встановлених судом висновків.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою, яка брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, однак оскаржуваним рішенням позивачу протиправно відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку про те, що ні витягом з Журналу бойових дій, ні витягами з наказів про виплату грошової винагороди, не підтверджується участь позивача в районах ведення воєнних (бойових) дій та виконання бойових (службових) завдань під час безпосередньої участі особи у заходах в районах ведення воєнних (бойових) дій.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважав, що Комісія правомірно та обґрунтовано прийняла рішення відмовити позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, а саме у зв'язку з відсутністю підстав, які підтверджуються документами, для надання особам, статусу учасника бойових дій.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення суду першої інстанції; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2024 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Комісії Оперативного командування « Схід » Сухопутних військ Збройних Сил України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, в якій просив розглянути на засіданні Комісії матеріали про визнання його учасником бойових дій.
У додатках до вказаної заяви зазначено довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 23.11.2023 №747.
Рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 29.01.2025 №1, сержанту ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки в довідці зазначені населені пункти, які не визначенні як райони ведення бойових дій у 2023, 2024 роках.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у наданні статусу учасника бойових дій, позивач звернувся за захистом своїх прав з даним позовом до суду.
Судом також встановлено, що згідно довідки виданої військовою частиною НОМЕР_2 від 23.11.2023 №747 сержант ОСОБА_1 (пожежний пожежної роти в/ч НОМЕР_2 ) в період з 19.06.2023 по 19.10.2023 перебуваючи в смт. Святогорівка Донецької області - брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.06.2023 №147, від 01.07.2023 №183, від 01.08.2023 №210, від 01.09.2023 №247 та від 01.10.2023 №273 населений пункт зазначений у довідці ( АДРЕСА_1 ) не входив в зазначений період до районів ведення воєнних (бойових) дій.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку зі збройною агресією рф проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, затвердженими законами України.
Суспільні відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку стосовно захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовані, насамперед, нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою вказаної статті визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій регламентовані, зокрема, приписами Закону №3551-ХІІ.
Згідно із статті 5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь:
в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення,
у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів,
у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов'язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів. Йдеться не про будь-яке виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов'язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров'я військовослужбовця. Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.
При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв'язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов'язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.
Подібний підхід щодо обов'язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.
Механізм надання статусу учасника бойових дій визначений Порядком № 413.
Згідно положень підпункту 4 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, є довідка за формою згідно з додатком 6.
Заявники, зазначені в абзаці першому цього підпункту, за власним бажанням можуть додавати інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 413, для надання статусу учасника бойових дій документи подаються командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи чи організації стосовно заявників, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, або самостійно заявником з їх числа - у разі неподання таких документів відповідним командиром (начальником).
Водночас пунктом 8 Порядку № 413 прямо встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані протягом 30 календарних днів з дня участі таких осіб у виконанні бойових (службових) завдань подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6 або додатком 7 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву.
Заява може подаватися: у паперовій формі за формою згідно з додатком 8: безпосередньо комісії (міжвідомчій комісії), у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв'язку; через центр (заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 та 25 частини першої статті 6 Закону); в електронній формі заявниками з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону засобами Порталу Дія (для законних представників або уповноважених осіб зазначених осіб за наявності технічної можливості) або засобами Реєстру.
Подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія може громадянин України, засобами Реєстру - громадянин України, іноземець або особа без громадянства (за наявності реєстраційного номеру облікової картки платника податків).
Заявники, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій яким приймається відповідними комісіями розвідувальних органів, можуть подавати заяву на адресу такої комісії виключно у паперовій формі за формою згідно з додатком 8.
Пунктом 14 Порядку № 413 визначено, що до заяви в електронній формі додаються за наявності електронні копії оригіналів паперових документів, визначених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, шляхом їх завантаження заявником для подальшого опрацювання комісією.
У разі відсутності документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 4 цього Порядку, вони витребовуються комісіями у порядку, передбаченому пунктом 22 цього Порядку.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 413 комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку.
За встановлених обставин у справі, що розглядається, 23 листопада 2023 року Військовою частиною НОМЕР_2 видано довідку №747 про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в смт. Святогорівка Донецької області, у період з 19 червня 2023 року по 19 жовтня 2023 року.
Така довідка була видана на підставі витягу з журналу бойових дій відокремленого відділу зберігання польового артилерійського складу РАО ОТУ « Донецьк » Військової частини НОМЕР_2 , інвентарний № 87дск; витягу із наказу командувача ОТУ « Донецьк » від 17 червня 2023 року № 164; витягу із наказу командувача ОТУ « Донецьк » від 19 жовтня 2023 року № 278.
Рішенням Комісії Військової частини НОМЕР_1 з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій.
Таке рішення мотивовано тим, що пунктом 3 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Вказаний у наведеній довідці населений пункт Святогорівка Донецької області не визначений як район ведення воєнних (бойових) дій в період з 19 червня 2023 року по 19 жовтня 2023 згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 1 червня 2023 року №147, від 1 липня 2023 року №183, 1 серпня 2023 року №210, від 1 вересня 2023 року №247, від 1 жовтня 2023 року №273.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факти особистої безпосередньої участі ОСОБА_1 у виконанні бойових завдань документально не підтверджуються та не надавались у розпорядження відповідача.
Апелянт наголошує на тому, що означена вище довідка є достатньою підставою для надання особі статусу учасника бойових дій та відповідачем не надано доказів того, що така довідка була сфальсифікованою або помилково виданою, як і не надано доказів скасування довідки.
У частині таких доводів судова колегія враховує, що довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 із відповідним змістом про участь особи у заходах, визначених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, є необхідною передумовою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій відповідною комісією. Водночас підстави внесення інформації до такої довідки та її зміст підлягають перевірці на відповідність вимогам законодавства, у тому числі в межах здійснення судового контролю за рішеннями суб'єктів владних повноважень.
Обов'язок командира (начальника) військової частини щодо подання такої довідки виникає лише за умови наявності підтверджених належними документами фактів безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Командир (начальник) військової частини, оформлюючи довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, не здійснює оцінку доцільності чи обґрунтованості надання статусу учасника бойових дій, оскільки такі повноваження належать відповідній комісії. Його функція полягає у внесенні до довідки відомостей про участь військовослужбовця у відповідних заходах та оформленні її на підставі наявних документів, що підтверджують виконання завдань, передбачених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Як вбачається з матеріалів справи, витягом з журналу бойових дій та витягами з наказів про виплату грошової винагороди не підтверджується участь позивача в районах ведення воєнних (бойових) дій та виконання бойових (службових) завдань під час безпосередньої участі особи у заходах в районах ведення воєнних (бойових) дій.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/7237/24 виснував, що у своєму системному взаємозв'язку положення Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України. Лише сукупність установлених обставин щодо характеру виконуваних завдань, території їх здійснення та їх належного документального підтвердження відповідно до вимог законодавства є передумовою виникнення обов'язку щодо оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і, відповідно, підставою для подальшого розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.
Фактичні обставини справи свідчать виключно про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану, однак не підтверджують його безпосередньої участі у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони за умови перебування у визначених районах їх ведення.
На підставі наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Т.Р. Вівдиченко