Справа № 580/2310/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
23 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до стажу роботи на посаді судді при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини терміну навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби, роботи в галузі права, час перебування на посаді стажиста судді та перерахувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу роботи на посаді судді при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини терміну навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби, роботи в галузі права час перебування на посаді стажиста судді та провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58% суддівської винагороди з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України №1001/2002 від 11 листопада 2002 року позивача призначено на посаду судді Катеринопільського районного суду Черкаської області.
Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 №300-VI позивача обрано безстроково на посаду судді Катеринопільського районного суду Черкаської області.
Відповідно до п.34 Розділ XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Указом Президента України від 10.07.1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» передбачено зарахування до стажу роботи судді, що дає право на відставку, крім стажу трудової діяльності, визначеної законом, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.
Період проходження строкової військової служби також підтверджується військовим квитком від 19.05.1988 серії НОМЕР_1 .
Згідно з наказом Катеринопільського районного суду Черкаської області від 29.12.2018 №49-О Про зарахування до стажу роботи на посаді судді, позивачу зараховано до стажу роботи на посаді судді три роки стажу роботи в галузі права.
Архівною довідкою Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 21.06.2022 №К-133/95 підтверджується, що позивач наказом №113-С від 03.08.1990 р. був зарахований студентом 1-го курсу денного факультету №3 (слідчо-криміналістичний) Харківського юридичного інституту імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1990.
Наказом №16-С від 02.02.1994 ОСОБА_1 , студента 4-го курсу денного факультету №3 було переведено на заочне відділення за сімейними обставинами з 01.02.1994.
Наказом № 25-С від 03.02.1995 ОСОБА_1 , відраховано з Української державної юридичної академії у зв?язку з закінченням навчання та отриманням повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуттям кваліфікації юриста. 03.02.1995 ОСОБА_1 видано диплом спеціаліста НОМЕР_2 , реєстраційний № 1598.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 7 травня 2019 року №1298/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Катеринопільського районного суду Черкаської області у зв?язку з поданням заяви про відставку
Даними перерахунку пенсії позивача підтверджується, що відповідач прийняв рішення від 04.02.2021 №231050001058, відповідно до якого здійснив перерахунок пенсії. Про вид перерахунку зазначено макетна обробка. Загальний процент розрахунку пенсії від заробітку 50,00. Основний розмір щомісячного довічного грошового утримання від середнього заробітку позивача - 44142 грн.
12.11.2024 позивач звернувся письмовою заявою до відповідача, в якій просив зарахувати до стажу роботи на посаді судді при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утриманння судді у відставці половини терміну денного навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби, час стажування на посаді судді, час роботи в галузі права та провести перерахунок і виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58 % суддівської винагороди.
Листом від 06.12.2024 №15032-14924/К-03/8-2300/24 відповідач повідомив, що стаж позивача, який дає право на відставку судді становить 23 роки 25 днів та для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 16 років 6 місяців 6 днів. Відсоток розрахунку щомісячного довічного грошового утримання від суддівської винагороди визначено відповідно до п.3 ст.142 Закону України від 02.06.2016 №1402 «Про судоустрій і статус суддів», який діє на дату призначення розміру довічного грошового утримання позивача, а саме 50% (за 16 років 50%). Зарахування до стажу роботи на посаді судді при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини терміну навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби, роботи в галузі права не передбачено. Отже, законодавчі підстави для нарахування позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 58% від грошового утримання судді відсутні.
Дії Головного управління щодо нарахування грошового довічного утримання без урахування половини терміну денного навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової службі, час роботи в галузі права та не проведення перерахунку і виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58 % суддівської винагороди позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".
Отже, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах від 06 березня 2018 у справі №308/6953/17, від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, від 23 червня 2022 року у справі №420/1987/21, від 08 вересня 2022 року у справі №380/10696/21.
Крім того, у зв'язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11 квітня 2024 року №6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.
Рішенням Ради суддів України від 11 квітня 2024 року №6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку.
Відповідно до частини першої статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
На підставі абзацу 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно Закону № 1798-VIII) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді застосовуються норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.
Щодо не зарахування пенсійним органом періоду проходження строкової військової служби та половини строку навчання за денною формою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності статті 1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 (865-2005-п) «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.
У відповідності до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону №1402-VIII, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.
Наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується, що ОСОБА_1 у період 19.05.1988 по 08.06.1990 року проходив строкову військову службу, а з 01.09.1990 по 02.02.1994 року навчався за денною формою в Національному юридичному університеті імені Ярослава мудрого .
Так, враховуючи правове регулювання правовідносин щодо визначення стажу судді, який дає право на відставку, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що до стажу ОСОБА_1 , який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, також підлягає зарахуванню період проходження ним строкової військової служби, що становить 2 роки 20 днів та половина строку навчання - 1 рік 8 місяців 16 днів.
До стажу роботи судді, що дає право на відставку зараховується час перебування позивача на посаді стажиста судді з 12.09.2001 по 11.11.2002, що становить 1 рік 2 місяці, шо підтверджується Наказом начальника Черкаського обласного управління юстиції від 11.09.2001 року №84-Л та Наказом начальника Черкаського обласного управління юстиції від 26.11.2002 року №150-Л.
Наказом від 29.12.2019 №49-О Катеригопільського районного суду Черкаської області підтверджується зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді трьох років стажу роботи в галузі права, вимога щодо якого надавала право для призначення на посаду судді. Вказаний документ протиправним не визнавався, а отже є чинним і підлягає врахуванню відповідачем при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Отже, доводи відповідача у частині не зарахування вказаних вище періодів не обгрунтовані та не підтверджені належними доказами. Відповідач мав врахувати вказані періоди під час обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу.
Позивачу здійснено нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому загальний процент розрахунку пенсії від заробітку становить 50,00%, що не відповідає вимогам ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII (щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді). Вказана норма закону неконституційною не визнавалася. Позивач має стаж роботи на посаді судді 24 роки 5 місяців та 26 днів. Отже, за кожний рік роботи на посаді судді понад 20 років позивач має право на збільшення відсотків грошового утримання 8% і загальний відсоток розрахунку має становити 58%. Отже, відповідач мав нарахувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці позивачу врахувавши вказані вище періоди до його стажу та застосувавши загальний процент розрахунку пенсії від заробітку 58%.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а протилежні доводи та заперечення апеляційної скарги є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Варто зауважити, що апеляційна скарга містить лише загальні висновки щодо правомірності дій пенсійного органу та не містить конкретних обґрунтувань щодо не зарахування спірних у цій справі періодів роботи.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Т.Р. Вівдиченко