Справа № 320/30207/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
23 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просив суд:
- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104450012072 від 23.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 07.09.1982 по 01.01.1999;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області визнати, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 41 рік 3 місяці та 20 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.05.2024, тобто з моменту досягнення ним 60 років, враховуючи загальний страховий стаж, який складає 41 рік 3 місяці та 20 днів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Михайлівським РВ УМВС України в Запорізькій області 13.02.1998.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 16.04.2024 про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви позивачем були долучені такі документи: паспорт громадянина України - ОСОБА_1 ; диплом серії НОМЕР_2 від 30.06.1982; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.04.2024 №3216-5003237020; архівні довідки Державного архіву Запорізької області Запорізької обласної державної адміністрації від 17.11.2023 №05-07/М-2164 та від 17.11.2023 №05-07/М-2164; трудова книжка серії НОМЕР_3 від 21.09.1982; картка фізичної особи - платника податків.
Вказані документи за принципом екстериторіальності були передані для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким було прийнято рішення від 23.04.2024 №104450012072 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 25 років 3 місяці та 0 днів.
За доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у відповідь на заяву позивача листом від 23.05.2024 №1000-0202-8/87908 повідомило позивачу, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно записів в трудовій книжці від 21.09.1982 серії НОМЕР_3 та довідки від 17.11.2023 №05-07/М-2164, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні.
Також відповідач зазначив, що у довідці від 17.11.2023 №05-07/М-2164 скорочено запис, а саме: прізвище, ім'я та по батькові ( ОСОБА_1 ).
Враховуючи вищезазначене, для підтвердження страхового стажу необхідно надати уточнюючі довідки.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист. Це право охоплює, зокрема, забезпечення у випадках повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з причин, що не залежать від особи, а також у старості та в інших ситуаціях, передбачених законодавством.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особи набувають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за умови наявності страхового стажу не менше 15 років станом на 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку залежить від наявності такого страхового стажу:
у період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звернутися за призначенням пенсії можна у будь-який час після виникнення відповідного права або не раніше ніж за один місяць до досягнення пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, на момент подання заяви про призначення пенсії позивачу було 59 років і 11 місяців.
Отже, наявні у справі матеріали підтверджують, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за один місяць до досягнення встановленого пенсійного віку.
Таким чином, з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону №1058-IV, для призначення позивачці пенсії за віком у 2024 році необхідний страховий стаж має становити не менше 31 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця були сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу, який враховується при обчисленні розміру пенсії за віком, а також пенсії по інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника, крім фактично набутого стажу, додатково зараховуються: період з дня встановлення інвалідності до досягнення особою віку, визначеного частиною першою статті 26 цього Закону, а також період з дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досяг би відповідного віку, встановленого цією ж нормою.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, обчислення страхового стажу здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду на підставі даних системи персоніфікованого обліку. Щодо періодів до впровадження цієї системи - на підставі документів і відповідно до порядку, який діяв раніше, а також на основі даних, внесених до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частина третя статті 24 Закону №1058-IV встановлює, що страховий стаж обчислюється у місяцях. При цьому неповний місяць роботи зараховується як повний за умови, що особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала в ньому добровільну участь, і сума сплачених за цей місяць внесків (з урахуванням внесків, обчислених із мінімальної заробітної плати) є не меншою за мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону №1058-IV, до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, належать, зокрема, особи, що здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримують передбачену законом допомогу при народженні чи усиновленні дитини або допомогу по догляду за дитиною.
Частина перша статті 44 Закону №1058-IV визначає, що призначення або перерахунок пенсії здійснюється на підставі заяви особи або автоматично (без її звернення) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням чи перерахунком пенсії відбувається шляхом подання заяви разом з необхідними документами до територіального органу Пенсійного фонду або уповноваженого ним органу чи особи. Таке звернення може бути здійснене застрахованою особою особисто або через законного представника - у разі недієздатності, обмеженої дієздатності, а також щодо малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Порядок подання та оформлення документів для призначення або перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який формує державну політику у сфері соціального захисту населення.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 зазначеного Порядку, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, що підтверджують стаж роботи, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. Щодо періоду роботи після 1 січня 2004 року, орган, який призначає пенсію, самостійно долучає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб за встановленими формами, а за потреби - додаткові відомості.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV цього Порядку, після реєстрації заяви та оцифрування документів за принципом екстериторіальності визначається відповідний структурний підрозділ органу, який призначає пенсію. Саме цей підрозділ формує електронну пенсійну справу та створює атрибути сканованих документів із фіксацією часу їх формування.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону №1058-IV, територіальний орган Пенсійного фонду розглядає подані документи та не пізніше ніж через 10 днів з моменту їх надходження приймає рішення про призначення, перерахунок або відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У разі необхідності цей строк може бути продовжений за рішенням керівника відповідного органу Пенсійного фонду на час проведення додаткової перевірки достовірності відомостей щодо особи, умов її праці та інших даних, необхідних для визначення права на пенсію, але не більш як на 15 днів.
Як уже зазначалося, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 23.04.2024 №104450012072 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, мотивуючи це недостатністю необхідного страхового стажу.
Водночас із поданих документів убачається, що до страхового стажу позивача були включені всі визначені періоди, і загальна його тривалість становить 25 років 3 місяці 0 днів.
Разом із тим суд звертає увагу, що у спірному рішенні відповідач не конкретизував, які саме періоди трудової діяльності позивача не були зараховані до стажу.
Як випливає з розрахунку страхового стажу (форма РС-право), до стажу позивача враховано такі періоди:
з 01.09.1979 по 30.06.1982 - період навчання у вищому або середньому навчальному закладі;
з 01.01.1999 по 31.07.1999;
з 01.09.1999 по 26.01.2000;
з 01.02.2000 по 25.02.2000;
з 01.03.2000 по 14.03.2000;
з 01.04.2000 по 25.04.2000;
з 01.06.2000 по 31.07.2000;
з 01.08.2000 по 31.12.2003;
з 01.05.2004 по 31.12.2007;
з 01.01.2008 по 31.03.2008;
з 01.04.2008 по 31.12.2021.
Отже, сумарний страховий стаж позивача, за цими даними, становить 25 років 3 місяці 0 днів.
Згідно з відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 21.09.1982, його трудова діяльність включає такі періоди:
з 07.09.1982 по 27.01.2000 - робота бухгалтером у колгоспі «Таврія» Михайлівського району Запорізької області;
з 01.08.2000 по 19.01.2004 - робота провідником у ТОВ «Корпорація Агросинтез-Таврія»;
з 01.05.2004 по 26.11.2007 - перебування у статусі учня заправника у фермерському господарстві «Таврія-Скіф»;
з 27.11.2007 і до теперішнього часу - робота завідувачем складу у фермерському господарстві «Таврія-Скіф».
Відповідно до архівної довідки Державного архіву Запорізької області від 17.11.2023 №05-07/М-2164, у протоколах засідань правління та загальних зборів уповноважених членів колгоспу «Таврія» за 1983, 1986- 1988, 1990- 1991, 1995- 1996 та 1998- 2000 роки містяться відомості про трудову діяльність позивача ( ОСОБА_1 ).
Таким чином, із наведених даних випливає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було враховано до страхового стажу період роботи позивача на посаді бухгалтера у колгоспі «Таврія» Михайлівського району Запорізької області з 07.09.1982 по 31.12.1998.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 23.05.2024 №1000-0202-8/87908 повідомило позивача, що зазначені періоди роботи у колгоспі, відображені у трудовій книжці та підтверджені архівною довідкою, не були зараховані до страхового стажу у зв'язку з відсутністю даних про кількість відпрацьованих вихододнів.
Водночас у розділі трудової книжки під назвою «Трудова участь у суспільному господарстві» міститься інформація про кількість відпрацьованих позивачем трудоднів у колгоспі за період з 1982 по 2003 рік включно.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за її відсутності або за відсутності необхідних записів у ній стаж може підтверджуватися іншими документами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним доказом трудового стажу також визнається трудова книжка.
У разі її відсутності або відсутності належних записів трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби чи навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку №637 передбачає, що у випадках відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, а також за наявності неточностей чи неправильних записів, для підтвердження стажу можуть використовуватися дані з реєстру застрахованих осіб, довідки, витяги з наказів, особові рахунки, відомості про виплату заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори та інші документи, які містять інформацію про періоди роботи.
Згідно з пунктом 17 Порядку №637, якщо документи про стаж роботи відсутні і їх неможливо отримати через воєнні дії, надзвичайні ситуації чи інші обставини, стаж може бути встановлений на підставі показань не менше двох свідків, які працювали разом із заявником.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що саме трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи. Лише у разі її відсутності або відсутності відповідних записів орган Пенсійного фонду має право визначати стаж на підставі інших документів або даних із реєстрів.
Суд встановив, що записи у трудовій книжці позивача підтверджують його роботу у колгоспі «Таврія» Михайлівського району Запорізької області у період з 07.09.1982 по 31.12.1998.
Ці записи щодо спірного періоду оформлені належним чином та засвідчені відповідними печатками колгоспу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №263/11888/16-а.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не включив до страхового стажу позивача період його роботи у колгоспі «Таврія» з 07.09.1982 по 31.12.1998.
Що стосується посилань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у листі від 23.05.2024 №1000-0202-8/87908 на скорочене зазначення прізвища, імені та по батькові у довідці ( ОСОБА_1 ), суд вважає їх необґрунтованими, оскільки така обставина не спростовує факту роботи позивача у відповідний період.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.04.2024 №104450012072.
Оскільки, спірні правовідносини виникли виключно у зв'язку з прийняттям протиправного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то й позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають задоволенню до вказаного пенсійного фонду.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Т.Р. Вівдиченко