24 квітня 2026 року м. Львівсправа № 380/12636/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 (позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України Міністерства оборони України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року грошового забезпечення ОСОБА_4 (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, - 2481,00 грн та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_4 (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення) за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, - 2481,00 грн та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та виплатити мені, ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум;
- звільнити мене, ОСОБА_1 , від сплати судового збору відповідно до пункту 7 частини п'ятої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що її чоловік, ОСОБА_4 28 лютого 2022 року був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув. Вважає, що в період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року відповідач протиправно обчислював розмір грошового забезпечення ОСОБА_4 виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року. У зв'язку з цим позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_4 за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року, однак отримала відмову. Уважаючи таку поведінку та відмову відповідача протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у первинній редакції згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 не набрав чинності. Враховуючи те, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Також відповідач покликається на пропущення позивачем строку звернення з цим позовом до суду.
З огляду на наведене просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 23 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
18 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 18 липня 2009 року.
З 28 лютого 2022 року ОСОБА_4 , призваного на військову службу під час мобілізації, зараховано до списків до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 березня 2022 року № 5.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 грудня 2022 року № 284 ОСОБА_4 з 06 грудня 2022 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_4 грошове забезпечення у період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року (який є спірним у цій справі) нараховувалося та виплачувалося ОСОБА_4 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
17 січня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_4 за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Листом від 05 лютого 2025 року № 1627/471 відповідач повідомив позивача про те, що підстави для перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_4 за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року відсутні, оскільки таке йому нараховувалося та виплачувалося з вказаний період у належних розмірах відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_4 (в тому числі одноразових видів грошового забезпечення) за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, звернулася з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з пунктами 1 - 3 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, грошове забезпечення включає всі встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї постанови Уряду (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що під час обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Тож, на переконання суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Одночасно з цим суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Натомість Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082), Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928) та Закон України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть тоді, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також зважаючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, зокрема для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, - Законам № 294, № 1082, № 1928 та № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, ніяк не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 та інших.
Беручи до уваги викладене, суд констатує, що під час обчислення ОСОБА_4 грошового забезпечення за період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року відповідач безпідставно застосовував пункт 4 Постанови 704 у редакції Постанови № 103, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому доводи відповідача про те, що грошове забезпечення ОСОБА_4 у період з 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року нараховувалося та виплачувалося у належних розмірах відповідно до вимог чинного законодавства суд відхиляє.
Водночас як слідує з матеріалів справи ОСОБА_4 за життя не було нараховане грошове забезпечення у розмірі, визначеному із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», що є предметом спору в цій справі.
Так, у справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з вимогами про проведення перерахунку грошового забезпечення її загиблого чоловіка-військовослужбовця, який за життя не звертався до суду з такими вимогами.
Зважаючи на приписи статей 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), водночас до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема: суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Не входять до складу спадщини права і обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця: зокрема: особисті немайнові права; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Отже, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 наведено тлумачення статті 1227 ЦК України, зокрема щодо видів грошових сум, які входять до складу спадщини.
У цій постанові Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов'язане з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). За таких обставин суд висновував, що «Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Те ж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».
У постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 520/15186/23 Верховний Суд констатував, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, то, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому в задоволенні позову.
Суд відзначає, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо перерахунку грошового забезпечення чоловіка позивача - ОСОБА_4 .
Отже, позовні вимоги позивача ґрунтуються на незгоді позивача з бездіяльністю відповідача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення її чоловіка - ОСОБА_4 , а не стягненням наявної заборгованості, яка за приписами статті 1227 ЦК України включається до спадкової маси.
Суд встановив, що ОСОБА_4 за життя не звертався до суду з вимогами щодо перерахунку належного йому за період із 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року грошового забезпечення, з військової служби звільнений у зв'язку з його смертю.
Водночас суд звертає увагу, що право на виплату грошового забезпечення належить до особистих прав особи, яких вона набуває за наявності передбачених законом умов, та таке право не може переходити в порядку правонаступництва до іншої особи.
Отже, право на перерахунок грошового забезпечення мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, таке пов'язане з його суб'єктивним правом, тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає право вимагати перерахунку відповідних сум.
Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що вимоги зобов'язального характеру, заявлені позивачем у цій справі, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не допускають правонаступництва (постанови від 27 вересня 2023 року у справі № 420/16546/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 420/18164/21 та від 10 липня 2024 року у справі № 420/10899/21).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 560/3390/23.
Ураховуючи наведене, суд зазначає, що оскільки питання перерахунку грошового забезпечення за період із 28 лютого 2022 року по 06 грудня 2022 року військовослужбовцем ОСОБА_4 за його життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, а цей позов подала особа, якій не належить право такої вимоги, суд доходить висновку, що розглядувані позовні вимоги заявлені неналежним позивачем, а тому у задоволенні цього позову відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 520/15186/23, належить відмовити.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд зазначає, що відмова військової частини НОМЕР_1 у перерахунку грошового забезпечення за заявою позивача від 17 січня 2025 року датована 05 лютого 2025 року, а з цим позовом до суду позивач звернулася 20 червня 2026 року, тобто з дотриманням шестимісячного строку, визначеного абзацом другим частини другої статті 122 КАС України. Тому відповідні доводи відповідача суд відхиляє.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), сина ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 24 квітня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна