Провадження № 33/803/20/26 Справа № 175/1295/24 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
23 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника - Нещерета О.С., подану в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір.
постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Як зазначено в оскаржуваній постанові суду першої інстанції, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 509155 від 05 січня 2024 року встановлено, що 05 січня 2024 року о 22 год. 16 хв. по вул. Аероклубна, біля буд. 87 у м. Краматорськ водій ОСОБА_1 керував автомобілем «NISSAN TERRANO 2», номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння, як зазначено в постанові районного суду, проводився зі згоди водія за допомогою газоаналізатора Alcotest 6820, результат якого був позитивний - 0,54 %, чим, на думку суду першої інстанції, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 Правил дорожнього руху України, а тому підлягає адміністративній відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також в оскаржуваній постанові суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, відповідних клопотань чи заяв не надав, а тому його неявка не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Крім того, районний суд виходив із того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, будучи обізнаною про складення щодо неї протоколу, мала реальну можливість бути присутньою при розгляді справи, цікавитися станом її розгляду, стежити за рухом справи за допомогою офіційних джерел та не допустити розгляду справи без своєї участі.
Не погодившись із зазначеною постановою суду першої інстанції, захисник - адвокат Нещерет О.С., діючи в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд» 05 червня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Одночасно з апеляційною скаргою захисником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено, що оскаржувана постанова до теперішнього часу не була ані вручена, ані направлена на адресу ОСОБА_1 , ані його захиснику після її винесення та оголошення. Також у клопотанні наведено, що після подання до суду заяви про відкладення розгляду справи захисник 30.05.2024 року, 31.05.2024 року та 03.06.2024 року перевіряв веб-портал «Судова влада України» щодо наступної дати судового засідання, де була зазначена остання дата судового розгляду - 21.05.2024 року, а також перевіряв Єдиний державний реєстр судових рішень, де будь-яке рішення по цій справі на той момент було відсутнє. Лише 05.06.2024 року, як зазначено в апеляційній скарзі, під час огляду Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що розгляд справи відбувся 21.05.2024 року та прийнята оскаржувана постанова, яка, як зазначає захисник, була зареєстрована та направлена для оприлюднення 31.05.2024 року, а загальний доступ до неї забезпечено 03.06.2024 року.
Вивчивши доводи заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення.
Відповідно до вимог ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
З огляду на те, що, як убачається з доводів апеляційної скарги, копія постанови суду першої інстанції ані ОСОБА_1 , ані його захиснику фактично не вручалася і не надсилалася, про існування оскаржуваної постанови стороні захисту стало відомо лише 05 червня 2024 року під час ознайомлення з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, а апеляційну скаргу було подано того ж дня, апеляційний суд вважає причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та приходить до висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, не забезпечив повного, об'єктивного та неупередженого її розгляду, а тому оскаржувана постанова не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконною та необґрунтованою.
Зокрема, в апеляційній скарзі наголошується, що відповідно до положень ч. 2 ст. 266-1 КУпАП огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що вони перебувають у такому стані під час виконання обов'язків військової служби, проводиться не у загальному порядку, а спеціально визначеними законом суб'єктами. У зв'язку із цим захист посилається на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому для правильного вирішення питання про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення суд першої інстанції був зобов'язаний перевірити не лише сам факт керування транспортним засобом та результати огляду, а й обставини, за яких це відбувалося, у тому числі чи здійснював ОСОБА_1 керування транспортним засобом під час виконання обов'язків військової служби.
З цих підстав в апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 05 січня 2024 року о 22 год. 16 хв. по АДРЕСА_2 керував транспортним засобом саме під час виконання ним обов'язків військової служби, що, на думку сторони захисту, підтверджується положеннями п.п. 2-3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». При цьому захист звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення, складений працівниками поліції, не містить жодних відомостей про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом не під час виконання ним обов'язків військової служби, а отже, у цьому аспекті судом першої інстанції належним чином не були встановлені та перевірені обставини, які мають істотне значення для правильної юридичної оцінки події.
Крім того, захист в апеляційній скарзі наголошує, що перебування військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби у нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова такої особи від проходження огляду на стан сп'яніння утворює склад іншого адміністративного правопорушення, а саме правопорушення, передбаченого ст. 172-20 КУпАП, у зв'язку з чим, на думку сторони захисту, складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП посадовими особами органів Національної поліції у цій конкретній ситуації не відповідало вимогам закону щодо належної правової кваліфікації діяння та повноважень особи, яка склала протокол.
Окремо в апеляційній скарзі наведені доводи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи.
Так, захист зазначає, що висновки районного суду про те, що ОСОБА_1 не з'явився у судове засідання без поважних причин та не подавав жодних клопотань чи заяв, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами, на які посилається сам апелянт. У скарзі зазначено, що 21.05.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» була подана заява про відкладення розгляду справи, оскільки у цей день ОСОБА_1 виконував бойове розпорядження командира, а тому не мав фактичної можливості взяти участь у судовому засіданні, хоча бажав скористатися своїм правом на участь у розгляді справи та надати особисті пояснення суду. В апеляційній скарзі наголошується, що всі клопотання про відкладення розгляду справи були зумовлені наявністю поважних причин неявки до суду, а відповідні докази на підтвердження цього були долучені стороною захисту.
При цьому захист вказує, що після подання зазначеної заяви наступного виклику до суду не було, а отже, сторона захисту, діючи добросовісно, надалі перевіряла офіційні ресурси судової влади з метою з'ясування подальшого руху справи, і лише 05.06.2024 року дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень, що 21.05.2024 року справу вже розглянуто та прийнято постанову.
Посилаючись на ці обставини, апелянт вважає, що районний суд розглянув справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без належного забезпечення її права на захист, права надати пояснення, подати свої доводи та заперечення і взяти участь у дослідженні доказів, чим було порушено фундаментальні гарантії справедливого судового розгляду, передбачені КУпАП та загальними засадами судочинства.
Також в апеляційній скарзі наведені доводи про те, що, виходячи із положень ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції був зобов'язаний перевірити належність, допустимість, достовірність та достатність усіх доказів у їх сукупності, однак цього зроблено не було. На думку захисту, протокол про адміністративне правопорушення є не лише джерелом доказів, але й актом обвинувачення, тому саме формулювання та зміст протоколу мають визначальне значення для меж судового розгляду. Суд, на переконання апелянта, не мав права самостійно усувати недоліки протоколу, змінювати фактичну основу інкримінованого діяння чи фактично перебирати на себе функцію обвинувачення.
У цьому ж контексті в апеляційній скарзі наголошується на принципі презумпції невинуватості та зазначається, що всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. На думку сторони захисту, сукупність наведених у скарзі обставин свідчить про те, що постанова суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, а висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП є передчасними та необґрунтованими.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , та його захисник Нещерет О.С. про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, однак у судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не подали.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право брати участь у розгляді справи, однак її неявка не є безумовною підставою для відкладення розгляду, якщо така особа належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду та від неї не надійшло клопотання про його відкладення.
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги необхідність забезпечення розгляду справи у розумні строки, що узгоджується із завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбаченими ст. 245 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисника.
Вивчивши постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року, перевіривши доводи апеляційної скарги у межах наведених у ній аргументів, оцінивши у взаємозв'язку всі встановлені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
06 грудня 2024 року в результаті ракетної атаки країни-агресора російської федерації знищено будівлю Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг, яка була розташована за адресою: пр-т Героїв-підпільників, 31, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Відповідно до акта про втрату матеріалів провадження встановлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення (ЄУН № 175/1295/24, провадження № 33/803/2878/24) за апеляційною скаргою захисника - адвоката Нещерета О.С., поданою в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП втрачено внаслідок ракетного удару.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.04.2026 року частково відновлено матеріали втраченого провадження.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.
Зазначена норма є базовою для всього адміністративного провадження, оскільки саме вона визначає стандарт діяльності суду під час розгляду справи, який полягає не лише у формальному дослідженні наданих матеріалів, а у встановленні фактичних обставин справи на основі належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа у його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність; а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, закон покладає на суд обов'язок не обмежуватись констатацією змісту протоколу про адміністративне правопорушення, а здійснювати повну перевірку всіх обставин події, у тому числі шляхом дослідження всіх доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Отже, внутрішнє переконання суду не є довільним, а повинно формуватись виключно на підставі досліджених доказів, які існують у матеріалах справи та можуть бути перевірені судом.
Разом з тим, як убачається з матеріалів даного провадження, у розпорядженні суду апеляційної інстанції відсутні ключові процесуальні документи, які відповідно до вимог закону є основою для встановлення обставин адміністративного правопорушення, а саме - відсутній протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, а також відсутні додатки до нього, у тому числі відеозапис, який, згідно з вимогами закону, є невід'ємною частиною доказової бази у справах за ст. 130 КУпАП.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини події, які покладені в основу оскаржуваної постанови суду першої інстанції, а також перевірити правильність їх встановлення судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, показаннями свідків, висновками експертів, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які мають функції фото- і відеофіксації, а також іншими документами.
Таким чином, саме протокол про адміністративне правопорушення є первинним процесуальним документом, який фіксує обставини події та формує межі обвинувачення, а всі інші докази мають перевіряти та підтверджувати викладені у ньому відомості.
У даному випадку відсутність протоколу про адміністративне правопорушення унеможливлює встановлення не лише змісту інкримінованого діяння, але й перевірку дотримання вимог ст. 256 КУпАП щодо його складання, у тому числі щодо зазначення обставин правопорушення, відомостей про особу, яка притягається до відповідальності, а також інших істотних даних.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
При цьому закон прямо передбачає, що під час проведення такого огляду поліцейський зобов'язаний застосовувати технічні засоби відеозапису, а у разі неможливості їх застосування - огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису підлягають обов'язковому долученню до протоколу про адміністративне правопорушення.
Зазначена норма є імперативною та спрямована на забезпечення об'єктивності та перевірюваності дій працівників поліції під час фіксації стану сп'яніння особи.
Водночас у даному провадженні відсутній не лише відеозапис, який відповідно до закону має бути обов'язковим додатком до протоколу, але й відсутні будь-які інші докази, які б могли підтвердити обставини проведення огляду, дотримання встановленої процедури та достовірність отриманих результатів.
Таким чином, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити як сам факт проведення огляду на стан сп'яніння, так і дотримання процедури його проведення, що є визначальним для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
При цьому апеляційним судом вжито всіх можливих заходів для відновлення втрачених матеріалів справи, однак такі заходи не призвели до повного відновлення доказової бази, що об'єктивно унеможливлює дослідження доказів у їх сукупності.
За таких обставин відсутня можливість перевірки доводів апеляційної скарги, а також перевірки правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий судовий розгляд, що включає, зокрема, право на розгляд справи судом на підставі доказів, які можуть бути перевірені сторонами та оцінені судом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що адміністративні провадження, які за своїм характером є каральними, підпадають під дію гарантій ст. 6 Конвенції.
Зокрема, у рішеннях у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти Росії», «Карелін проти Росії» ЄСПЛ вказав, що суд не може виконувати функції обвинувачення, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, при цьому доказування має відповідати стандарту «поза розумним сумнівом».
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Коробов проти України», висновки про винуватість особи можуть ґрунтуватися лише на достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою доказах або неспростовних презумпціях факту.
У рішенні «Ireland v. the United Kingdom» ЄСПЛ зазначив, що стандарт доказування «поза розумним сумнівом» передбачає, що сукупність доказів повинна виключати будь-які обґрунтовані сумніви щодо винуватості особи.
У даному випадку відсутність протоколу про адміністративне правопорушення, відсутність відеозапису, а також відсутність будь-яких інших належних та допустимих доказів, які могли б підтвердити обставини події, виключає можливість формування переконання суду щодо доведеності вини особи навіть на рівні ймовірності, не кажучи вже про стандарт «поза розумним сумнівом».
За таких умов будь-які висновки щодо винуватості особи ґрунтувалися б виключно на припущеннях, що є неприпустимим з огляду на вимоги законодавства та стандарти Європейського суду з прав людини.
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що винуватість особи має бути доведена таким чином, щоб у суду не залишалося жодного обґрунтованого сумніву щодо цього.
Натомість у даному провадженні такі сумніви є очевидними, обґрунтованими та непереборними, оскільки відсутні основні докази, на підставі яких можна було б встановити обставини правопорушення.
Згідно з принципом презумпції невинуватості, який закріплений як у національному законодавстві, так і у практиці ЄСПЛ, всі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.
За відсутності належних доказів, які б підтверджували подію адміністративного правопорушення та винуватість особи, притягнення до адміністративної відповідальності є неможливим.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, однак має право вийти за її межі у разі поліпшення становища особи.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами, що свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин постанова Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд
клопотання захисника - адвоката Нещерета О.С., подане в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника Нещерета О.С., подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА