Справа № 751/2658/26 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/134/26
Категорія - арешт майна Доповідач ОСОБА_2
20 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові апеляційну скаргу прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_7
на ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2026 року,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання слідчого у кримінальному провадженні - старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_8 , погодженого начальником Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна, у кримінальному провадженні №12026270000000065 від 25.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України.
В обґрунтування свого рішення, слідчий суддя вказав, що ринкова вартість транспортного засобу КАМАЗ 43101, 1991 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 », VIN-код « НОМЕР_2 », що належить на праві власності ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 1 450 601 грн. З урахуванням інформації про орієнтовну вартість майна, яке належить на праві власності ОСОБА_9 , беручи до уваги не співмірність цілей слідства із ступенем втручання у право власності підозрюваного, недоведеність ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України, недоведеність співмірності розміру заподіяної підозрюваним шкоди із вартістю належного йому транспортного засобу, на який слідчий просить накласти арешт, а також недоведеність існування обставин, які підтверджують, що незастосування заборони відчуження майна призведе до його втрати чи передачі, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні клопотання слідчого слід відмовити. Доказів
негативних наслідків від незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт слідчим суддею не встановлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого у кримінальному провадженні - старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_8 , погодженого з начальником Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 , поданого у кримінальному провадженні № 12026270000000065 від 25.02.2026, про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_9 , а саме на транспортний засіб - КАМАЗ 43101, 1991 року випуску, державний номерний знак « НОМЕР_1 », УПЧ-код «ХТС431010М0035116 з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) із забороною ОСОБА_9 та будь-яким іншим третім особам відчужувати та розпоряджатися вказаним майном.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскаржувану ухвалу постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Обізнаність ОСОБА_9 з початком стадії притягнення його до кримінальної відповідальності, усвідомлення невідворотності покарання, невизнання вини та відмова надавати показання свідчать про наявність ризику відчуження чи передання на користь третіх осіб рухомого майна, на яке може бути накладено арешт, з метою приховування, уникнення його подальшого примусового вилучення. Слідчим суддею не враховано, що накладення арешту на інше майно підозрюваного ОСОБА_9 , а саме на транспортні засоби ВАЗ 21214, 1999 року випуску державний номерний знак НОМЕР_3 ; сідловий тягач Renaut Magnum 1999 року випуску державний номерний знак НОМЕР_4 , не забезпечить дієвість цього заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки їх сукупна вартість є меншою за розмір завданих кримінальним правопорушенням збитків та суму цивільного позову. Іншого майна, належного ОСОБА_9 , вартість якого відповідає розміру збитків від кримінальних правопорушень, не виявлено. Довідка про доходи не є доказом спроможності ОСОБА_9 відшкодували завдані збитки за рахунок отриманої заробітної плати, оскільки не свідчить про наявність у нього грошових коштів на момент подання цивільного позову та клопотання про арешт майна. Заборона відчуження та розпорядження транспортним засобом КАМАЗ 43101, 1991 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 є співмірною до цілей слідства та ступеню втручання у право власності підозрюваного, оскільки такий рівень втручання не перешкоджає ОСОБА_9 надалі володіти цим транспортним засобом та використовувати його у господарській діяльності. Не надавши належної оцінки доводам слідчого, наявності ризиків та необхідності застосування такого арешту, слідчий суддя відмовив у накладенні арешту на майно, не навівши належних і достатніх мотивів та підстав для відмови.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, та просив її задовольнити із викладених підстав; дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
В силу ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На думку колегії суддів, слідчим суддею при винесенні рішення в повній мірі було враховано наведені положення КПК України та практики Європейського Суду.
З матеріалів провадження вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026270000000065 від 25.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України.
27.02.2026 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України, а саме у зловживанні своїм службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом інтересам юридичної особи, та у службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом інтересам юридичної особи.
Потерпілим у кримінальному провадженні Новгород - Сіверським районним дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством «Новгород-Сіверськрайагролісгосп» в порядку ст. 128 КПК України заявлено цивільний позов до ОСОБА_9 про відшкодування збитків заподіяних кримінальним правопорушенням у сумі 373 070, 96 грн.
Враховуючи наведене, не піддаючи сумніву обґрунтованість підозри, та з огляду на співрозмірність завданої шкоди, у спричиненні якої підозрюється ОСОБА_11 та мету накладення арешту на вказане майно, на яку вказує прокурор, останнім не надано доказів на обґрунтування такого заходу забезпечення.
Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують такого втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при вирішенні даного клопотання об'єктивно перевірив всі обставини справи, наявність та обґрунтованість підстав для накладення арешту на майно і зробив правильний висновок про відмову у його задоволенні.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються вищевикладеним.
Указані в апеляційній скарзі обставини не слугують у даному випадку підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Керуючись ст. ст. 376, 170, 173, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 березня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна - без змін.
Ухвала остаточна і касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4