Справа № 276/2262/25
Провадження по справі №2/276/198/26
22 квітня 2026 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Бобра Д.О.,
при секретарі судового засідання Свиридок А.В.,
за участю представника відповідача Москвічова А.С.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 року у загальному розмірі 20183,99 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» обґрунтувало тим, що 06.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та відповідачем укладено договір №709872 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», згідно з умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 3000 грн на умовах, визначених кредитним договором. Вказаний договір укладений між сторонами в електронній формі. Через невиконання своїх обов'язків, зазначених в даному договорі, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 20183,99 грн, яка складається з: 2999,99 грн - заборгованість за кредитом; 17184 грн - заборгованість за нарахованими процентами. 01.02.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №01022024-1, відповідно до умов якого право вимоги за договором №709872 від 06.04.2023 року перейшло до позивача.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 29.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у спрощеному провадженні з викликом (повідомленням) учасників справи.
13.02.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано письмові пояснення, в яких він вказав, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що позичальнику була надана уся необхідна інформація відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідач не визнає дійсність кредитного договору, підписаного нібито за допомогою електронного підпису одноразим ідентифікатором, оскільки порядок і умови використання такого підпису не відповідають вимогам Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Також, представник відповідача зазначає, що позивачем не надано належних доказів про перерахування грошових коштів позивачу, зокрема первинних документів, нараховані відповідачу відсотки перевищують розмір, передбаченої Законом денної процентної ставки та є несправедливими; позивачем не надано доказів відступлення права грошової вимоги до відповідача. Окрім того, представник відповідачв вказує на необгрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа є типовою, текст позовної заяви є стандартизованим, не вимагає від адвоката значних інтелектуальних зусль чи аналізу великого обсягу законодавства.
23.02.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на письмові пояснення позивача, в якому він вказав, що доводи представника є необгрунтованими, спростовуються долученими до позовної заяви доказами, а тому просить позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» задовольнити, розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, до суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача Москвічов Андрій Сергійович в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових поясненнях, додатково зазначив, що позивачем не надано доказів - первинних бухгалтерських документів щодо перерахування відповідачу грошових коштів на її рахунок, при цьому лист АТ «КБ «Приватбанк», наданий на ухвалу суду не є первинним документом, а тому не є належним доказом, який би підтверджував факт зарахування коштів на банківську картку відповідача. Також, представник відповідача зазначив, що витрати позивача на правову допомогу є значно завищені, позовна заява є шаблонною, не потребує значних зусиль для її підготовки та не відповідає часу, зазначеному позивачем у розрахунку, необхідного для її підготовки, а тому просив у задоволенні позову та стягненні витрат відмовити повністю.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно з цією статтею ЦК України, ураховуючи підпункт 2.3 пункту 2 Розділу І Умов і правил обслуговування рахунків фізичної особи, договір є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі, але не виключно, договорів банківського рахунку та про споживчий кредит.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ст. 12 цього Закону).
У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та відповідачем укладено договір №709872 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort», згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн, строком на 420 днів. Процентна ставка стандартна встановлена у розмірі 2,2 % в день та застосовується в межах строку кредиту.
Доводи сторони відповідача про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення з відповідачкою кредитного договору, оскільки відсутні належні підтвердження її ідентифікації, волевиявлення та направлення електронного договору, суд вважає безпідставними, виходячи із наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що вказаний договір укладений між сторонами в електронному вигляді та підписаний відповідачем 06.04.2023 одноразовим ідентифікатором Р 221, який містить набір цифрових та буквенних символів, вказано номер телефону ОСОБА_1 , що підтведжується довідкою про ідентифікацію позичальника, виданої ТОВ «Селфі Кредит» (а.сп. 19-33).
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між кредитором та відповідачем не було б укладено.
Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (дані паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були неправомірно використані товариством чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем не надано.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
За обставин цієї справи відповідач ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена із умовами Кредитного договору №709872 від 06.04.2023, а також з Паспортом споживчого кредиту, що підтверджується накладенням відповідачем Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що за вищенаведеними приписами законодавства прирівнюється до власноручного підпису та відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак, підписання відповідачкою договору про надання грошових коштів у кредит №709872 від 06.04.2023 року підтверджено належними та допустимими доказами та додатково узгоджуються з відомостями АТ «КБ «Приватбанк» про належність відповідачу банківської картки № НОМЕР_1 , реквізити якої вказані в кридитному договорі №709872 від 06.04.2023, а також про отримання 06.04.2023 відповідачкою грошових коштів у розмірі 3000 грн, розмір яких обумовлено кредитним договором №709872.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що позивачем не надано доказів - первинних бухгалтерських документів щодо перерахування відповідачу грошових коштів на її рахунок, при цьому лист АТ «КБ «Приватбанк», наданий на ухвалу суду не є первинним документом, а тому не є належним доказом враховуючи наступне.
Так, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 2 статті 77 ЦПК), а доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК). Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами (частина 2 статті 76 ЦПК).
Положення статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» регламентує наступне: надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією ідентифікує особу. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення.
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кошти в сумі 3000,00 грн шляхом зарахування на картку, ЕПЗ 5168745611125953, що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» (який є надавачем платіжних послуг та надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку) № НОМЕР_2 від 20.10.2025, а також листом АТ «КБ «Приватбанк» від 06.03.2026, згідно якого банківська картка НОМЕР_1 емітована на ім'я ОСОБА_1 та банком підтверджено зарахування на вказану картку 06.04.2023 грошових коштів у сумі 3000 грн, що є належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 77,78 ЦПК УКраїни та повністю спростовують доводи представника відповідача про відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів за договором.
Водночас суд бере до уваги, що відповідач не скористалася своїми процесуальними правами, передбаченими статями 12, 13, 76, 83, 84, 191 ЦПК України, не надав до суду доказів того, що картка № НОМЕР_1 , на яку було перераховано кредитні кошти в сумі 3000 грн за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 йому не належить, або що грошові кошти в сумі 3000 грн, які надійшли на таку картку 06.04.2023 не є кредитними коштами, наданими ТОВ «Селфі Кредит», а мають інше джерело походження.
У цьому контексті суд враховує роз'яснення Верховного Суду, викладені у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, в якій наголошується, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Однак, всупереч договірним зобов'язанням, в установлені терміни відповідач не повернула належні грошові суми, внаслідок чого за кредитним довогором №709872 від 06.04.2023 року утворилась заборгованість, яка підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.сп. 35-40).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо того, що відповідач не укладав кредитний договір та грошових коштів за таким договором не отримував, оскільки позивач надав належні докази, які підтверджують укладення між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» кредитного договору №709872 від 06.04.2023. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору №709872 від 06.04.2023. Зазначений договір недійсним не визнано.
Стороною відповідача клопотань в порядку ч. 5 ст. 100 ЦПК України про витребування оригіналу електронного доказу не заявлялось.
01.02.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №01022024-1, відповідно до умов якого право вимоги, зокрема за договором №709872 перейшло до позивача, що підтверджується копією договору факторингу №01022024-1, Актом приймання-передачі реєстру боржників від 01.02.2024 до договору факторингу від 01.02.2024 року, платіжним дорученням №74877 від 01.02.2024 про оплату позивачем за відступлення права вимоги за договором факторингу №01022024-1, а також Витягом з реєстру боржників до договору факторингу №01022024-1 від 01.02.2024 року, в якому зазначені відомості про передачу права вимоги позивачу саме по кредитному договору №709872 від 06.04.2023. Вказані докази спростовують доводи представника відповідача про недоведення позивачем факту набуття права вимоги за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 (а.сп. 41-48).
Згідно з розрахунком заборгованості, виконаним ТОВ «Селфі Кредит» станом на 01.02.2024 року, заборгованість у сумі 20183,99 грн, яку вимагає стягнути з відповідача позивач, складається з: 2999,99 грн - заборгованості за кредитом; 17184 грн - заборгованості за нарахованими процентами.
Розрахунок заборгованості, виконаний ТОВ «Селфі Кредит» по кредиту, узгоджується з умовами кредитного договору, укладеного сторонами.
Враховуючи вищевикладене, нарахування первісним кредитором відсотків в розмірі 17184 грн є обґрунтованим та здійснено в межах процентної ставки та строку, узгодженого сторонами.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання перед відповідачем виконало у повному обсязі, надавши йому визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе за договором зобов'язання перед ТОВ «Селфі Кредит» не виконав, оскільки не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом. У зв'язку із нездійсненням платежів на виконання умов кредитного договору, у відповідача утворилась заборгованість.
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є новим кредитором за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 року на підставі укладеного між ним та ТОВ «Селфі Кредит» договору факторингу №01022024-1 від 01.02.2024. Відтак у нього виникло право вимоги до відповідача.
Щодо доводів представника відповідача про нарахування процентів усупереч вимогам законодавства суд враховує наступне.
Відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті регулюються Законом України «Про споживче кредитування».
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, від 22.11.2023 який набрав чинності 24.12.2023 внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема до статті 8, яка визначає порядок визначення реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальну вартість кредиту для споживача.
Внесеними змінами обмежено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, який не може перевищувати 1 % (п. 5 ч. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» положення ч. 5 ст. 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Згідно з нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», які набрали чинності 24.12.2023 розмір відсотків, встановлених договором із 24.12.2023 по 22.04.2024 не може перевищувати 2,5%, із 23.04.2024 по 20.08.2024 -1,5%, а із 21.08.2024 - 1,0%.
Судом встановлено, що кредитний договір між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений 06.04.2023, а відсотки по узгодженій в кредитному договорі процентній ставці 2,2% нараховувалися до 01.02.2024, тобто в межах максимального розміру денної процентної ставки, передбаченого пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Суд відхиляє доводи відповідача про неправомірне нарахування відсотків за кредитним договором, оскільки такі нараховані в межах строку кредитування, передбаченого договором.
Щодо посилання відповідача, що розмір заборгованості по нарахованих відсотках є несправедливим у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», то таке посилання є помилковими, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та узгоджених сторонами умов кредитного договору і такі проценти є платою за правомірне користування позичальником кредитними коштами, а не компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розуміння п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування неустойки (пені, штрафу) та відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання як міри цивільно-правової відповідальності, які первинний кредитор чи позивач відповідачу не нараховували.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 року у загальному розмірі 20183,99 грн, яка складається з: 2999,99 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу; 17184 грн - суми заборгованості за відсотками.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,4 грн.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, акт №703 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 08.12.2025 на суму 8000 грн., детальний опис наданих послуг від 08.12.2025 до акту №703 за договором про надання (правової (правничої) допомоги) №0107 від 01.07.2025.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 року у справі №340/4492/22 дійшов висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв'язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов'язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Враховуючи, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, беручи до уваги зміст заявлених позивачем позовних вимог, усталену практику з вирішення кредитних спорів, обсяг робіт виконаних адвокатом, значимість спору для сторін, а також те, що всі обставини справи були встановлені в спрощеному порядку без участі представника позивача, виходячи із засад розумності та співмірності, а також беручи до уваги ціну позову, яка складає 20183,99 грн. та клопотання сторонни відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 268, 273, 274, 277-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №709872 від 06.04.2023 року у загальному розмірі 20183 (двадцять тисяч сто вісімдесят три) гривні 99 копійок, яка складається з: 2999,99 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу; 17184 грн - суми заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місце знаходження: 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ЄДРПОУ: 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 23.04.2026.
Суддя Д.О.Бобер