154/1586/26
2-о/154/57/26
23 квітня 2026 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді Вітера І.Р.,
при секретарі Багдасаровій Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Володимирський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -
20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, за твердженням заявниці, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, що є тимчасово окупованою територією України.
Заява обґрунтована тим, що смерть ОСОБА_2 настала на тимчасово окупованій території України, у зв'язку з чим документи, видані тамтешніми органами та установами, не створюють правових наслідків в Україні та не можуть бути самостійною підставою для проведення державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану. У зв'язку із цим заявниця просить суд встановити факт смерті її чоловіка у певний час і в певному місці для подальшого проведення державної реєстрації смерті в Україні.
У заяві зазначено, що встановлення цього факту необхідне заявниці для отримання свідоцтва про смерть українського зразка та реалізації пов'язаних із цим особистих і майнових прав. На підтвердження заявлених вимог заявниця посилається, зокрема, на копію свідоцтва про смерть, довідку про смерть, документи, що підтверджують родинні відносини з померлим, а також інші письмові докази. Заявниця просить установити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, Україна.
У судове засідання заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Закревський І.В. - не з'явилися. У поданій заяві представник заявниці клопотав про розгляд справи без його участі, заявлені вимоги підтримав та просив заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Володимирського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - у судове засідання не з'явився, 22 квітня 2026 року від зазначеного органу надійшла заява про розгляд справи у відсутність їх представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що заява є підставною і підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, з якого вбачається, що 19 грудня 1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
З копії паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , довідки про реєстрацію місця проживання особи та копії картки фізичної особи - платника податків убачається, що заявниця є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
З копії паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що він є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем селища Нова Маячка Олешківського району Херсонської області.
На підтвердження обставин смерті ОСОБА_2 заявницею надано копію свідоцтва про смерть, з якого вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год. 20 хв. у місті Сімферополі, Республіка Крим, Російська Федерація, а також копію довідки про смерть № С-00337 від 12 лютого 2026 року, в якій також зазначено, що смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год. 20 хв., місце смерті - Російська Федерація, Республіка Крим, місто Сімферополь, причина смерті - набряк легень, серцева недостатність, хронічна ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба.
Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_2 помер на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією України, а тому видані там документи не можуть бути самостійною підставою для проведення державної реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Заявниця зазначає, що встановлення факту смерті її чоловіка необхідне їй для проведення державної реєстрації смерті в Україні та отримання відповідного свідоцтва про смерть українського зразка, що, у свою чергу, є підставою для виникнення, зміни чи припинення її особистих і майнових прав.
Так, згідно з п. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначається тимчасово окупованою територією.
Згідно статті 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статей 77, 78 ЦПК України).
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 9, 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. У разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Оцінюючи свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, суд виходить з того, що смерть фізичної особи громадянина України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.
Положеннями ст. 3, ст. 8, ст. 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Разом з тим, при вирішенні питання щодо оцінки доказів у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.
Так, згідно висновків ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою невизнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки медичних документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» смерть підлягає державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою (пункт перший); рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою (пункт другий).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Пунктами 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення», передбачено, заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
З огляду на викладені обставини та норми матеріального права, суд приходить до висновку, що зібрані у справі докази в їх сукупності вказують на можливість задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявниці реалізувати питання виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав як заявниці, так і померлої фізичної особи, які за своєю суттю є подіями та діями, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 4 ст. 317, п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
Керуючись ст. 258, ст. 259, ст.ст. 263-265, ст. 268, п. 8 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 319, ст. 430 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Волинського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
Суддя Ігор Вітер